Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №643/4340/23 (4-с/643/45/26) — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 643/4340/23

провадження № 22-ц/818/5176/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Тичкової О.Ю.,

суддів – Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

сторони справи:

скаржник – ОСОБА_1 ,

особа, дії якого оскаржуються – Приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Шабанов Віталій Валерійович,

стягувач – ОСОБА_2 ,

третя особа – Товариство з обмеженою відповідальністю «Баварія Моторс»

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 26 червня 2026 року в складі судді Мельникова І.Д.,-

ВСТАНОВИВ:

В червні 2026 ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Шабанова Віталія Валерійовича щодо накладення арешту на рахунок для виплати пенсії по інвалідності.

Ухвалою Салтівського районного суду м. Харкова від 26 червня 2026 року скаргу ОСОБА_1 повернуто без розгляду.

Не погодившись з ухвалою суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права просила ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвала суду є необґрунтованою та суперечить закону. Скарга подавалась нею через систему Електронний суд, однак через технічну помилку під час формування відправки, докази надсилання вказаної скарги третій особі ТОВ «Баварія Моторс» були долучені окремим клопотання поданим до суду 26.06.2026 року. Крім того апелянт зазначає що в поданій скарзі нею було вказано номер виконавчого провадження та код доступу до нього а отже висновок суду що скарга не містить реквізитів виконавчого документи та будь яких доказів існування виконавчого провадження не відповідає дійсності. Враховуючи зазначене апелянт наголошує що до винесення ухвали по справі про залишення скарги без розгляду, усі можливі недоліки були усунені.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З частини 2 статті 369 ЦПК України вбачається, що апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах питання, ,що було предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Повертаючи скаргу на підставі ч. 5 ст. 448 ЦПК України суд першої інстанції виходив із того, що скаржником подано скаргу без додержання вимог частин третьої та/або четвертої цієї статті.

Проте колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

За положеннями ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Однією з основних засад судочинства, визначених п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю треба розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21), зроблено висновок, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.

Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Скарга має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ЦПК України, та містити відомості, зазначені у частині четвертій статті 74 Закону «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 448 ЦПК України скарга повинна містити:

1) найменування суду першої інстанції, до якого подається скарга;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) особи, яка подає скаргу, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

4) ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються;

5) ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження;

6) номер справи, в якій видано виконавчий документ, реквізити виконавчого документа;

7) дату, коли особа, яка подає скаргу, дізналася про порушення її прав внаслідок ухвалення оскаржуваних рішень, вчинення дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця;

8) зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону;

9) викладення обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги;

10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються до скарги.

Вимога вказати в заяві по суті справи, скарзі, заяві, клопотанні або запереченні ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стосується лише юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України. Іноземна юридична особа подає документ, що є доказом її правосуб`єктності за відповідним іноземним законом (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо).

До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

Належним доказом надіслання документів може бути опис вкладення разом з розрахунковим документом, а факт отримання підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Такі висновки викладені у постанові Верховного суду від 14 листопада 2018 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 183 ЦПК України суддя, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Відповідно до ч.2, 3, 4 ст.448 ЦПК України скарга на дії або бездіяльність державного виконавця повинна містити такі самі вимоги щодо оформлення які передбачені ч.1 ст. 183 та встановивши що скаргу подано без додержання вимог частин третьої та/або четвертої цієї статті, повертає її скаржнику без розгляду протягом чотирьох днів після її надходження до суду.

Приписами ч.5 ст.43 ЦПК України передбачено, що документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 7 ст. 43 ЦПК України, у разі подання до суду документів в електронній формі учасник справи зобов`язаний надати доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій доданих до суду документів.

Перевіряючи матеріали справи, судом встановлено що подаючи 17.06.2026 року через систему «Електронний суд» скаргу на дії приватного виконавця Шевченко Г.М. дійсно не зазначила як цього вимагає ч.3 ст.448 ЦПК України третю особу – ТОВ «Баварія Моторс».

Проте вже 26.06.2026 року подаючи до суду клопотання про долучення доказів, скаржник фактично усунула вказаний недолік, надавши суду докази надсилання третій особі – ТОВ «Баварія Моторс» копію скарги на дії та бездіяльність приватного виконавця.

Крім того зі змісту сформованої через систему «Електронний суд» квитанції №7711364 про доставку документів до зареєстрованого кабінету користувача ЄСІТС вбачається що вказану скаргу Товариство отримало 26.06.2026 року о 08:06 годині. До того ж, зі змісту вказаної квитанції також вбачається повне найменування особи та її код ЄДРПОУ.

Отже враховуючи викладене колегія суддів вважає щодо на момент ухвалення судом першої інстанції рішення про повернення без розгляду скарги, скаржником було усунуто всі недоліки поданої скарги.

Крім того у скарзі ОСОБА_1 було зазначено номер виконавчого провадження 80728239 та ідентифікатор доступу за результатами перевірки якого в автоматизованій системі виконавчого провадження було знайдено інформацію щодо вказаного виконавчого провадження, зокрема з вказаної інформації вбачається що 09.04.2026 року приватним виконавцем приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Шабановим В.В. було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 643/4340/23 виданого 03.03.2026 Салтівським районним судом м. Харкова, та того ж дня було винесено постанову про арешт коштів боржника яка і є предметом оскарження.

Отже враховуючи викладене колегія судді вважає що суд першої інстанції не повно дослідив матеріали справи та зробив передчасний висновок що вказана скарга на дії та бездіяльність приватного виконавця підлягає поверненню.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), реалізуючи положення Конвенції необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Зокрема, у рішенні від 13 січня 2000 року у справі «МірагальЕсколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Згідно з п.4 ч.1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Оскільки ухвалу від 30 червня 2026 постановлено з порушенням норм процесуального права, апеляційну скаргу належить задовольнити, ухвалу суду – скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Оскільки наразі розглядається лише процесуальне питання, а не справа по суті спору, питання щодо розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись ст. 367, ч. 2 ст. 369, п. 6 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст. ст. 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 26 червня 2026 року – скасувати.

Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук