Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №641/7201/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 641/7201/25

провадження № 22-ц/818/3219/26

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді: Тичкової О.Ю.,

суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б.

сторони справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідачі – ОСОБА_2 , ОСОБА_3

третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Слоневська Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2026 року у складі судді Боговського Д.Є., -

УСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати недійсними окремі пункти шлюбного договору, укладеного 16.09.2008 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (до шлюбу ОСОБА_4 ), посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Слоневською Д.Р., реєстровий № 4629, в саме пунктів 2 та 3.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 21.05.2008 ОСОБА_5 придбала у власність за кредитні кошти однокімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_1 , за договором купівлі-продажу, посвідченого Приватним нотаріусом ХМНО Бервено Н.І., р.н. 1283. На момент купівлі зазначеної квартири відповідачка ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , про що є відомості у п.9 договору купівлі-продажу квартири від 21.05.2008 та п. абз 2 Шлюбного договору від 16.09.2008.

21.05.2008 ОСОБА_3 уклала Кредитний договір № 2001/0508/71-014, за умовами якого нею отримано грошові кошти в розмірі 58000 доларів США строком до 20.06.2038 року на придбання квартири. Того ж дня між ОСОБА_3 та ВАТ «Сведбанк» укладено іпотечний договір № 2001 /0508/71-014, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Бервено Н.І. в рахунок забезпечення належного виконання обов`язків за кредитним договором № 2001/0508/71-014 від 21.05.2008, строком до 20.06.2038 року та передано в іпотеку зазначену вище квартиру; згоду на укладання ОСОБА_3 договорів купівлі-продажу, кредитного договору та договору іпотеки надавав її чоловік - ОСОБА_2 , про що відповідно зазначено у договорах.

Право вимоги за кредитним договором неодноразово відступалося і остаточно було відступлено 11.04.2019 ТОВ «Фінансова компанія Капітал Фінанс». Через систематичне невиконання умов Кредитного договору та несплату обов`язкових платежів, кредитором у позасудовому порядку було звернуто стягнення на предмет іпотеки - спірну квартиру.

17.09.2019 реєстратором КП «Регістр Сервіс» Первомайської міської ради ХМНО Малишевим В.В. зареєстровано право власності на квартиру за кредитором ТОВ «ФК «ФККФ».

19.09.2019 ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу набув спірну квартиру у власність, після чого 11.10.2019 продав її ОСОБА_1

ОСОБА_3 не погодилася із процедурою позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки - спірну квартиру та оскаржила рішення реєстратора в судовому порядку.

Постановою Полтавського апеляційного суду у справі № 641/9154/19 позов ОСОБА_3 було задоволено та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №48758621 від 19.09.2019, прийняте державним реєстратором Комунального підприємства «РегістрСервіс» Первомайської міської ради Харківської області Малишевим В.В.

Оскільки після звернення стягнення на нерухоме майно право власності на Квартиру перейшло до добросовісного набувача ОСОБА_1 , ОСОБА_3 звернулася із позовом про витребування її на свою користь.

В ході розгляду даної справи, ОСОБА_3 повідомила суд про наявність у неї Шлюбного договору із колишнім чоловіком ОСОБА_2 , який вони уклали 16.09.2008 ( надалі Шлюбний договір», копію якого надала суду разом із клопотанням про долучення доказів через інформаційну систему «Електронний суд».

Пункт 2 шлюбного договору передбачає, що між подружжям під час зареєстрованого шлюбу було придбано нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на ім`я відповідача ОСОБА_3 (до реєстрації шлюбу ОСОБА_4 ).

Пунктом 3 шлюбного договору визначено, що квартира АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я вона зареєстрована.

ОСОБА_3 вважає, що пункти 2 та 3 Шлюбного договору, дають їй право вважати себе одноосібним власником Квартири та заявляти вимоги до суду про витребування квартири на її користь із незаконного володіння у добросовісного набувача ОСОБА_1 .

Позивачка проти зазначеного заперечує, посилається на те, що пункти 2, 3 Шлюбного договору прямо суперечать чинному законодавству та є відповідно до закону недійсними, тому що подружжя в супереч вимог закону поділили нерухоме майно, перехід право власності на яке підлягає обов`язковій державній реєстрації. Вважає, що зазначений шлюбний договір прямо впливає на законні інтереси позивачки ОСОБА_1 , оскільки надає право ОСОБА_3 одноосібно заявляти позовні вимоги до неї про витребування квартири, тому просить суд визнати пункти 2, 3 Шлюбного договору недійсними.

Рішенням Слобідського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним пункт 2 та пункт 3 Шлюбного договору від 16.09.2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Слоневською Д.В, реєстровий № 4629.

Стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Рішення мотивовано тим, що позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог. Майно визначене в пунктах 2 та 3 Шлюбного договору від 16.09.2008 не відповідає вимогам статті 97 СК України, оскільки дане майно було придбано під час шлюбу та лише оформлене на одного з подружжя. Також положення пунктів 2 та 3 шлюбного договору від 16.09.2008 прямо суперечать вимогам ч. 5 ст. 93 СК України, яка передбачає, що за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не повно встановив обставини у справі та дійшов до висновків що не відповідають дійсним обставинам у справі та вимогам закону. Шлюбний договір між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено 16.09.2008 року. ОСОБА_1 стала власником спірної квартири, яка була їй незаконно відчуджена ОСОБА_8 11.10.2019 року. А отже, станом на 16.09.2008 року - момент вчинення оспорюваного шлюбного договору відсутні порушення суб`єктивного права або інтересу позивача. Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові і не потребує перевірки обраного позивачем способу захисту і правової оцінки по суті спору. Шлюбний договір між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 16.09.2008 року встановив виключно умови щодо прав кожного з подружжя на майно та не передбачає перереєстрації нерухомого майна та укладення цивільно-правових угод на його виконання. Умова шлюбного договору про непоширення на майно, набуте подружжям за час шлюбу, положень статті 60 СК України прямо дозволена законом (частина друга статті 97 СК України ) і тому сама по собі жодним чином не може свідчити про порушення таким шлюбним договором прав іншого з подружжя. Положення частини п`ятої статті 93 СК України підлягає тлумаченню як таке, що стосується виключно майна, яке на праві особистої приватної власності повністю належало одному з подружжя та передається за шлюбним договором у особисту приватну власність іншого з подружжя, Шлюбний договір між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 16.09.2008 встановив виключно умови щодо прав кожного з подружжя на майно та не передбачає перереєстрації нерухомого майна та укладення цивільно-правових угод на його виконання, сторони не передавали у власність один одному нерухоме майно, право на яке підлягає державній реєстрації, а тільки встановили правовий режим майна, право власності на яке вже було зареєстровано за ОСОБА_9 .

В судове засідання суду апеляційної інстанції призначене на 30.09.2026 позивач та її представник не з`явились, про час та місце судового розгляду були повідомлені своєчасно та належним чином, що підтверджується даними розписки від 08.09.2026.

ОСОБА_1 про причини своєї неявки суду не повідомила. Адвокат Кундіус Г.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 30.09.26 подала заяву про відкладення судового засідання, у зв`язку із зайнятістю у розгляді кримінальної справи №638/22914/26 (провадження №1-кп/638/2181/26)

Згідно ч. 1, 2, 3 ст. 244 ЦПК після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. Якщо під час ухвалення рішення виникає потреба з`ясувати будь-яку обставину шляхом повторного допиту свідків або вчинення певної процесуальної дії, суд, не приймаючи рішення, постановляє ухвалу про поновлення судового розгляду. Розгляд справи у випадку, встановленому частиною другою цієї статті, проводиться виключно в межах з`ясування обставин, що потребують додаткової перевірки.

Судова колегія зазначає, що у судовому засіданні 08.09.2026 суд після всебічного та повного з`ясування обставин справи, дослідження матеріалів та перевірки їх доказами закінчив розгляд справи по суті та визначив дату проведення судових дебатів на 30.09.2026.

З огляду на та що позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_10 надали суду апеляційної інстанції пояснення по суті справи та брали учать у дослідженні обставин у справі, про потребу у з`ясуванні додаткових обставин у справі , суду не повідомили, підстави для задоволення клопотання представника ОСОБА_10 та відкладення розгляду справи відсутні.

Крім цього, враховуючи що дата проведення судових дебатів була узгоджена зі сторонами у справі у судовому засіданні від 08.09.2026, повідомлена адвокатом причина неявки не є поважною.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи належне повідомлення учасника справи про дату, час і місце судового засідання та наявність передбачених статтею 372 ЦПК України умов для розгляду справи за його відсутності, судова колегія вважає за можливе продовжити розгляд справи без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що 21.05.2008 ОСОБА_3 (до шлюбу ОСОБА_4 ) уклала Кредитний договір № 2001/0508/71-014, за умовами якого нею отримано грошові кошти в розмірі 58000 доларів США строком до 20.06.2038 року на придбання квартири (18-21).

21.05.2008 ОСОБА_3 придбала у власність за кредитні кошти однокімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_1 , за договором купівлі-продажу, посвідченого Приватним нотаріусом ХМНО Бервено Н.І., р.н. 1283 (а.с. 16).

21.05.2008 між ОСОБА_3 та ВАТ «Сведбанк» укладено іпотечний договір № 2001 /0508/71-014, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Бервено Н.І. в рахунок забезпечення належного виконання обов`язків за кредитним договором № 2001/0508/71-014 від 21.05.2008, строком до 20.06.2038 року та передано в іпотеку зазначену вище квартиру; згоду на укладання ОСОБА_3 договорів купівлі-продажу, кредитного договору та договору іпотеки надавав її чоловік - ОСОБА_2 , про що відповідно зазначено у договорах (а.с. 22-24).

Право вимоги за кредитним договором неодноразово відступалося і остаточно було відступлено 11.04.2019 ТОВ «Фінансова компанія Капітал Фінанс», що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Через систематичне невиконання умов Кредитного договору та несплату обов`язкових платежів, кредитором у позасудовому порядку було звернуто стягнення на предмет іпотеки - спірну квартиру.

17.09.2019 реєстратором КП «Регістр Сервіс» Первомайської міської ради ХМНО Малишевим В.В. зареєстровано право власності на квартиру за кредитором ТОВ «ФК «ФККФ».

19.09.2019 квартиру у власність придбав ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу, а той, в свою чергу, 11.10.2019 продав спірну квартиру позивачці ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченому приватним нотаріусом ХМНО Карташовою С.І. (а.с. 31-42).

ОСОБА_3 не погодилася із процедурою позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки - спірну квартиру та оскаржила рішення реєстратора в судовому порядку.

Постановою Полтавського апеляційного суду у справі № 641/9154/19 позов ОСОБА_3 було задоволено та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №48758621 від 19.09.2019, прийняте державним реєстратором Комунального підприємства «РегістрСервіс» Первомайської міської ради Харківської області Малишевим В.В (а.с. 25-30).

Оскільки після звернення стягнення на нерухоме майно право власності на квартиру перейшло до добросовісного набувача ОСОБА_1 , ОСОБА_3 звернулася із позовом до Подільського районного суду м. Полтави про витребування майна з чужого незаконного володіння та просить витребувати зазначену квартиру.

30.09.2022 ухвалою Подільського районного суду м. Полтави відкрито провадження в цивільній справі № 553/4496/22 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Капітал Фінанс». ОСОБА_11 , яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , Служба у справах дітей по Слобідському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння (а.с. 63).

В ході розгляду даної справи, а саме 10.04.2025, ОСОБА_3 повідомила суд про наявність у неї Шлюбного договору із колишнім чоловіком ОСОБА_13 , який вони уклали 16.09.2008, копію якого надала суду разом із клопотанням про долучення доказів через інформаційну систему «Електронний суд» (а.с. 10).

З шлюбного договору від 16 вересня 2008 року вбачається, що на момент купівлі зазначеної квартири відповідач ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , про що є відомості у п.9 договору та абз 2 Шлюбного договору від 16.09.2008 (а.с. 12-13).

Пункт 2 шлюбного договору передбачає, що між подружжям під час зареєстрованого шлюбу було придбано нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на ім`я відповідача ОСОБА_3 (до реєстрації шлюбу ОСОБА_4 ).

Пунктом 3 шлюбного договору визначено, що квартира АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я вона зареєстрована.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України (стаття 103 СК України).

Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України (далі - ЦК України), іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (частина 1 статті 203, частина 1 статті 215 ЦК України).

Згідно із частинами 2 та 3 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як "заінтересовані особи" (стаття 215 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, статей 1, 2, 3, 4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року № 6-605цс16.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Відповідно до частин першої і третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18).

Як виснує Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі № 175/1481/15-ц, провадження № 61-19687св18, порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судова колегія зазначає, що право на судовий захист виникає у разі порушення, невизнання або оспорювання саме суб`єктивного цивільного права особи, яка звертається до суду. Саме по собі посилання позивачки на те, що умови шлюбного договору можуть бути використані ОСОБА_3 як підстава для пред`явлення до неї вимог щодо квартири, не свідчить про порушення її права цим договором.

Оспорювані положення шлюбного договору регулюють майнові права та обов`язки його сторін - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не встановлюють, не змінюють та не припиняють суб`єктивних цивільних прав ОСОБА_1 . Отже, позивачкою не доведено, що саме оспорюваними положеннями шлюбного договору порушено, не визнано або оспорено її конкретне суб`єктивне цивільне право.

Оскільки, суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, що мають значення для справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим оскаржуване рішення слід скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_1 , відмовити.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до пункту 2 частини 1статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із положеннями статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 141 ЦПК Україниі з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1453,44 грн.

Керуючись ст. ст.367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 -задовольнити.

Рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2026 року – скасувати та ухвалити нове.

У задоволені позову ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1453 (одна тисяча чотириста п`ятдесят три) грн 44 коп судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.Ю. Тичкова

Судді: Н.П. Пилипчук

О.В. Маміна