Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №727/6048/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 727/6048/26

Провадження № 22-ц/4808/1922/26

Головуючий у 1 інстанції Сольський В. В.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Баркова В. М.,

суддів: Максюти І. О.,

Пнівчук О. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Дикуна Ігоря Васильовича на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 серпня 2026 року у складі судді Сольського В. В., ухвалене у м. Коломиї Івано-Франківської області, у справі за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» пред`явило до ОСОБА_1 позов про стягнення кредитної заборгованості. Позовні вимоги були мотивовані тим, що 22 вересня 2023 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 28258-09/2023 у формі електронного документа з використанням електронного підпису шляхом введення одноразового ідентифікатора, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 7 000 грн. на строк кредитування 360 днів, зі сплатою процентної ставки 2,5 % в день в межах строку кредитування.

29 березня 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір факторингу №29032024, за яким позивач набув право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

Своїх обов`язків за кредитним договором відповідач ОСОБА_1 не виконав у зв`язку із чим у нього виникла заборгованість у розмірі: 70 000 грн. з яких: 7 000 грн. – прострочена заборгованість за кредитом; 63 000 грн. – прострочена заборгованість за нарахованими відсотками.

Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконав свого зобов`язання щодо повернення кредитних коштів, позивач ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 28258-09/2023 від 22 вересня 2023 року у розмірі 70 000 грн., 2 662,40 грн. судового збору та 8 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 серпня 2026 року позов ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» задоволеночастково. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 28258-09/2023 від 22 вересня 2023 року у розмірі 58 870 грн., 2 239,08 грн. судового збору та 4 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

У апеляційній скарзі на зазначене рішення суду в частині задоволених позовних вимог представник ОСОБА_1 адвокат Дикун І. В., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставини, що мають значення для справи, просить рішення суду в оскарженій частині скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 14 000 грн., з яких: 7 000 грн. – заборгованість по тілу кредиту; 7 000 грн. - заборгованість по відсотках, 532,40 грн. судового збору та 2 000 грн. витрат на правничу допомогу.

Представник відповідача вказує на те, що суд першої інстанції без належного обґрунтування залишив без задоволення подані ним 23 липня та 12 серпня 2026 року клопотання про витребування доказів.

Поза увагою суду першої інстанції залишились висновки Верховного Суду висловлені у постанові від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23 щодо стягнення непропорційно великої суми відсотків, згідно яких вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Також суд першої інстанції не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, згідно яких суд за певних умов, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Крім того, представник відповідача наводить практику апеляційних судів України у подібних правовідносинах, в яких розмір нарахованих кредитодавцями відсотків за користування кредитними коштами визнавався неспіврозмірним із розміром заборгованості за тілом кредиту.

Представник ОСОБА_1 адвокат Дикун І. В. не погоджується також і з визначеним судом розміром судових витрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Вказує, що з урахуванням незначної складності справи, витрат часу адвоката та обсягу наданих послуг щодо підготовки та подання позовної заяви про стягнення заборгованості, оформлення додатків до позовної заяви, розмір витрат на надання правничої допомоги становлять саме 2 000 грн. У разі задоволення апеляційної скарги, вважає, що розмір судового збору складатиме 532,40 грн., що становить 20% задоволених позовних вимог.

У надісланому на адресу суду відзиві представник позивача ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 заперечує, рішення суду вважає законним та обґрунтованим, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення – без змін. Додатково вказує, що проценти за користування кредитними коштами нараховувалися в межах строку дії кредитного договору у період з 22 вересня 2023 року по 15 вересня 2024 року правомірно та відповідно до умов кредитного договору, укладеного та підписаного скаржником ОСОБА_1 .

Також представник позивача зауважує, що укладаючи кредитний договір №28258-09/2023, ОСОБА_1 був ознайомлений із розміром процентної ставки, порядком її нарахування, строком дії договору та загальною вартістю кредиту. Крім того, підписанням кредитного договору відповідач підтвердив факт отримання до моменту його укладення повної інформації щодо умов кредитування, зокрема щодо розміру процентної ставки, порядку нарахування відсотків за користування кредитом, строків та порядку погашення кредиту, а також інших істотних умов Договору.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» роз`яснено, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Із змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення оскаржується в частині задоволення позовних вимог. Рішення суду в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором у розмірі 11 130 грн. представником відповідача не оскаржується, а тому апеляційний суд відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в оскарженій частині.

Згідно з ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи категорію справи та ціну позову, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу представника відповідача представника Юзюка С. Б. необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення ухвалене судом першої інстанції вищезазначеним вимогам відповідає.

Частково задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», суд першої інстанції прийшов до висновків, що у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору щодо повернення кредитних коштів, у нього утворилась заборгованість у розмірі 58 870 грн., з яких 7 000 грн. – заборгованість за кредитом, 51 870 грн. – заборгованість за нарахованими відсотками. При цьому, суд першої інстанції здійснив перерахунок денної процентної ставки за даним кредитним договором з врахуванням ч. 5 ст. 8 та п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд першої інстанції, враховуючи часткове задоволення позову, принцип розумності та співмірності, зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з 8 000 грн. до 4 000 грн. та визначив розмір судового збору в сумі 2 239,08 грн. пропорційно задоволеним позовним вимогам.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Судом встановлено і жодною із сторін не заперечується, що 22 вересня 2023 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 28258-09/2023 у формі електронного документа з використанням електронного підпису шляхом введення одноразового ідентифікатора «W2591» (зворотній бік а.с. 8 - 13).

За умовами вказаного кредитного договору відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 7 000 грн. на строк кредитування 360 днів, зі сплатою процентної ставки 2,5 % в день та кінцевим терміном погашення кредиту 15 вересня 2024 року.

Виконання позивачем обов`язку щодо надання грошових коштів відповідачу ОСОБА_1 у сумі 7 000 грн. на картковий рахунок НОМЕР_1 , вказаний відповідачем у заявці-анкеті на отримання кредиту, позивач підтвердив інформаційним листом ТОВ «Аванс Кредит» від 30 червня 2025 року про перерахування кредитних коштів на кредитну картку клієнта (а.с. 20).

Також факт перерахування коштів у розмірі 7 000 грн. на платіжну карту НОМЕР_2 , відкриту на ім`я ОСОБА_1 у АТ КБ «Універсал Банк», підтверджується листом АТ «Універсал Банк» від 03 липня 2026 року (а.с.66).

Доказів того, що на картку № НОМЕР_1 не було перераховано суму в розмірі 7 000 грн. відповідачем ОСОБА_1 суду не надано.

Факт укладення вказаного кредитного договору між первісним кредитором та отримання кредитних коштів у розмірі 7 000 грн. сторона відповідача ОСОБА_1 визнала.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором №28258-09/2023 від 22 вересня 2023 року, сформованим ТОВ «Аванс Кредит», у ОСОБА_1 за період з 22 вересня 2023 року по 29 березня 2024 року виникла заборгованість у розмірі 40 250 грн., з яких: 7 000 грн. – заборгованість за кредитом, 33 250 грн. – заборгованість за відсотками (зворот а.с. 20 – 22).

29 березня 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір факторингу №29032024, за яким позивач набув право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором (зворот а.с.25-30)

Акт приймання-передачі письмового та електронного Реєстру боржників підписаний сторонами договору факторингу 29 березня 2024 року (а.с.31).

Відповідно витягу з реєстру боржників від 29 березня 2024 року до договору факторингу №29032024 від 29 березня 2024 року позивач набув права грошової вимоги до відповідача в загальній сумі 40 250 грн., з яких: 7 000 грн. – заборгованість за кредитом, 33 250 грн. – заборгованість за відсотками (зворот а.с. 30).

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором №28258-09/2023 від 22 вересня 2023 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» продовжило нараховувати ОСОБА_1 відсотки за користування кредитними коштами за період з 30 березня 2024 року по 15 вересня 2024 року, у зв`язку з чим за вказаний період у відповідача виникла заборгованість у розмірі 70 000 грн., з яких 7 000 грн. – заборгованість за кредитом, 63 000 грн. – заборгованість за відсотками (а.с.23-25).

Крім того, 10 квітня 2026 року позивач направив на адресу відповідача повідомлення про відступлення прав вимоги первісним кредитодавцем на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», повідомлено про наявну заборгованість за кредитом та надано інформацію щодо рахунків для сплати такої заборгованості (а.с.32).

Частина 1 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

У ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Частиною першою статті 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Згідно з частиною другою статті 1078 ЦК України майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

У справі, що переглядається, матеріалами справи підтверджено та не заперечується стороною відповідача факт укладення між ним та первісним кредитором ТОВ «Аванс Кредит» договору про надання фінансового кредиту № 28258-09/2023 на суму 7 000 грн. Також відповідач ОСОБА_1 не заперечує факт набуття позивачем права грошової вимоги за кредитним договором № 28258-09/2023 від 22 вересня 2023 року.

Таким чином, умови кредитного договору підлягають застосуванню під час вирішення цієї справи в межах доводів апеляційної скарги і право вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до позичальника за кредитним договором про повернення суми боргу, яке виникло у нього на підставі чинного правочину, презюмується.

Водночас, відповідач не погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром заборгованості за відсотками, оскільки вважає їх явно завищеними та неспіврозмірними із розміром заборгованості за тілом кредиту. Вважає, що у суду першої інстанції були підстави для зменшення розміру заборгованості за відсотками до тіла кредиту у сумі 7 000 грн. на підставі правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.

Матеріалами справи підтверджено невиконання відповідачем ОСОБА_1 умов кредитного договору щодо повернення отриманих коштів.

Так, відповідно до поданих позивачем розрахунків заборгованості у ОСОБА_1 за кредитним договором № 28258-09/2023 наявна заборгованість у розмірі 70 000 грн., з яких 7 000 грн. – заборгованість за кредитом, 63 000 грн. – заборгованість за відсотками (а.с. 23-25).

Із змісту укладеного між сторонами кредитного договору, зокрема з п.1.2 вбачається, що строк, на який відповідачу було надано кредит становить 360 днів. Кінцевою датою погашення кредиту є 15 вересня 2024 року.

Суд першої інстанції з врахуванням ч. 5 ст. 8 та п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», здійснив перерахунок денної процентної ставки за даним кредитним договором, визначивши розмір відсотків, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у сумі 51 870 грн., навівши відповідний розрахунок.

Аналізуючи вищезазначені умови укладеного між сторонами кредитного договору в частині нарахування відсотків за користування кредитом та проведений судом першої інстанції перерахунок їх розміру, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив, що за період з 22 вересня 2023 року по 22 квітня 2024 року (214 днів) відсотки за користування кредитом повинні були нараховуватись за процентною ставкою 2,5 % в день, за період з 23 квітня по 20 серпня 2024 року (120 днів) - за процентною ставкою 1,5 %, за період з 21 серпня по 15 вересня 2024 року - за процентною ставкою 1%.

Вказаний розрахунок є арифметично правильним та таким, що узгоджується з Прикінцевими та Перехідними положеннями Закону України «Про споживче кредитування».

Обґрунтованих доводів щодо спростування суми заборгованості за нарахованими відсотками сторона відповідача не навела, а також не надала будь-якого власного контррозрахунку.

Таким чином апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що загальний розмір заборгованості відповідача за відсотками, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за вказаним кредитним договором становить 51 870 грн. грн.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що у суду першої інстанції були підстави для зменшення розміру заборгованості за відсотками до тіла кредиту у сумі 7 000 грн. на підставі правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.

Так, у пункті 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

У пункті 5 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів» вказано, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Отже, наведене передбачає право суду зменшити розмір заборгованості за тими процентами, які нараховуються як міра відповідальності за неналежне виконання позичальником обов`язку щодо своєчасного повернення отриманих у кредит грошових коштів. У справі, що переглядається позивач заявив вимогу про стягнення відсотків за правомірне користування кредитними коштами у розмірі 70 000 грн., відтак, суд не вправі зменшувати їх розмір.

Розмір процентів за користування кредитними коштами був визначений сторонами договору за їх взаємною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України, при цьому волевиявлення сторін на укладення та підписання договору було усвідомленим і добровільним. Відповідач, укладаючи кредитний договір, мав можливість самостійно обрати фінансову установу для отримання кредиту, оцінити запропоновані умови кредитування та зважити на можливість їх виконання з огляду на своє фінансове становище. Крім того, згідно з умовами договору, він мав право відмовитися від договору протягом 14 днів з дня його укладення без пояснення причин, у тому числі після отримання грошових коштів (п. 4.3.3. договору), однак таким правом не скористався.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що у справі, яка переглядається, нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Крім того, колегія суддів зауважує, щоВерховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 вересня 2026 року по справі 552/672/23 відступила від висновків, які сформульовані у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23, зазначивши, що: «суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень, оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Натомість, оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом».

Необгрунтованими є й доводи апеляційної скарги щодо невірного розподілу судом першої інстанції судових витрат, оскільки такий розподіл здійснено судом у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України пропорційно задоволеним позовним вимогам та з врахуванням принципів співмірності, розумності судових витрат, а також критерію реальності адвокатських витрат.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Таким чином, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, тому оскаржуване судове рішення необхідно залишити без змін.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував.

Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 374, 375, 381 384, 389, 390 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Дикуна Ігоря Васильовича – залишити без задоволення.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 серпня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 02 жовтня 2026 року.

Судді В. М. Барков

І. О. Максюта

О. В. Пнівчук