Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №344/12213/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/12213/26

Провадження № 22-ц/4808/1911/26

Головуючий у 1 інстанції Атаманюк Б. М.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Баркова В. М.,

суддів: Максюти І. О.,

Пнівчук О. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 23 липня 2026 року у складі судді Атаманюка Б. М., ухвалене у м. Івано-Франківську, повний текст якого складено 30 липня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на утримання дитини,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2026 року позивач ОСОБА_1 пред`явив до відповідачки ОСОБА_2 позов про зменшення розміру аліментів на утримання дитини.

В обґрунтування позовних вимог вказував, що на підставі судового наказу Івано-Франківського міського суду від 19 червня 2026 року з нього на користь відповідачки стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини заробітної плати.

Вказував, що станом на даний час його фінансове та сімейне становище зазнало змін, оскільки він уклав шлюб із ОСОБА_3 , від якого народилася дочка – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначав, що його дружина не працює, оскільки перебуває у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, а тому перебуває на його утриманні позивача. Нова родина проживає у орендованій квартирі, оскільки вони є внутрішньо-переміщеними особами із Бахмутського району.

Крім того, зазначав, що він є військовослужбовцем та через хронічні захворювання хребта його визнано непридатним до служби в морській піхоті, лікування потребує значних фінансових витрат на медикаментів. Власного нерухомого майна у власності немає, на його утриманні перебуває також дід ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Посилаючись на вищенаведене, позивач просив зменшити розмір аліментів на утримання сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з до 1/6 частини з усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 23 липня 2026 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на утримання дитини.

У апеляційній скарзі на зазначене рішення суду позивач ОСОБА_1 , посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Скаржник ОСОБА_1 вважає, що судом першої інстанції залишено без уваги факт докорінної зміни його сімейного стану. Зокрема, судом не враховано сукупність обставин, які вказують на суттєву зміну обтяження його особистого бюджету, а саме те, що він 29 грудня 2023 року уклав новий шлюб, від якого у нього народилася донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Тому, на його утриманні збільшилась кількість осіб з однієї особи до трьох, яких він зобов`язаний утримувати згідно із законом.

На думку позивача, стягнення аліментів у розмірі від усього доходу позивача на користь лише одного сина ставить інших членів його родини, зокрема немовля, у значно гірше матеріальне становище, порушуючи гарантований ст. 141 СК України принцип рівності обов`язків батьків щодо утримання дітей.

Також позивач зауважує, що суд не дав жодної належної правової оцінки факту наявності у його членів сім`ї статусу внутрішньо переміщених осіб в контексті оцінки матеріального стану платника. Вказує, що він, його родина втратили доступ до будь-якого майна за попереднім місцем проживання у Бахмутському районі, власного нерухомого майна на території підконтрольній Україні у нього немає, тому він змушений орендувати житло за місцем перебування родини в смт. Ворохта Івано-Франківської області для забезпечення безпеки своєї нової родини. Витрати на оренду нерухомості та оплату комунальних послуг складають значну частину його щомісячного грошового забезпечення, що суттєво зменшує обсяг вільних коштів, які залишаються на його власне існування та лікування.

Крім того, вказує ОСОБА_1 , суд проігнорував долучений до матеріалів справи висновок ВЛК, згідно з яким його через хронічні та прогресуючі захворювання хребта визнано непридатним до служби в морській піхоті. Зауважує, що медичні заходи, необхідні йому для лікування, не покриваються повною мірою державним забезпеченням і потребують значних особистих фінансових витрат, що безпосередньо впливає на його матеріальний стан та спроможність виплачувати аліменти у раніше визначеному (високому) розмірі.

Скаржник також звертає увагу апеляційного суду на те, що суд першої інстанції беззастережно прийняв показання його діда у судовому засіданні про відсутність з його боку матеріального утримання, не врахувавши, що вони були надані під очевидним психологічним тиском з боку відповідачки ОСОБА_2 та її матері, з якими дід наразі змушений комунікувати.

Відповідачка ОСОБА_2 правом подачі відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористалася, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направляла. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи категорію справи та ціну позову, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення ухвалене судом першої інстанції вищезазначеним вимогам відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції з урахуванням принципів справедливості, добросовісності та розумності, відповідності моральним засадам суспільства, прийшов до висновків, що позивачем не надано доказів, які свідчать про наявність підстав для зменшення аліментів на утримання дитини, забезпечуючи справедливу рівновагу між інтересами дитини та можливостями платника. Також суд першої інстанції вважав, що стягнення аліментів у розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу) позивача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, відповідає найкращим інтересам дитини та є необхідним для підтримання належного рівня життя дитини.

З цими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено і вбачається з матеріалів справи, що на підставі судового наказу Івано-Франківського міського суду від 19 червня 2026 року із позивача ОСОБА_1 стягуються аліменти на користь відповідачки ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини заробітної плати. Стягнення аліментів розпочато з 13 червня 2026 року (а.с. 8).

Згідно копії посвідчення та довідки військово-лікарської комісії №2458 від 30 серпня 2023 року ОСОБА_1 є військовослужбовцем та через хронічні захворювання хребта його визнано непридатним до служби в морській піхоті (а.с.11-12).

Судом також встановлено, що 29 грудня 2023 року позивач ОСОБА_1 зареєстрував шлюб із ОСОБА_3 , від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася донька ОСОБА_7 (а.с. 13-14).

Згідно із частинами 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина 3статті 181 СК України).

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Одним з основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття, закріплене у Сімейному кодексі України.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

У статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.

Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів – це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

У частині третій статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

В частині першій статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Аналіз цієї норми права дозволяє дійти висновку, що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану.

При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану.

Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 691/926/20.

Згідно з пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Зазначені обставини повною мірою були враховані судом першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінюючи докази в їх сукупності та вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення розміру аліментів на утримання сина сторін, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що підстав для зменшення розміру аліментів з до 1/6 частини доходу позивача відсутні, оскільки ним не доведено належними та достатніми доказами істотного погіршення свого матеріального стану після ухвалення судового наказу від 19 червня 2026 року, яке б унеможливлювало сплату аліментів у раніше визначеному розмірі.

При цьому, колегія суддів зауважує, що з моменту постановлення судового наказу, яким з нього стягнуто аліменти на утримання сина до звернення з позовною заявою про зменшення розміру аліментів минуло лише 10 днів.

Сам по собі факт укладення нового шлюбу 29 грудня 2023 року, наявності у позивача іншої дитини, ІНФОРМАЦІЯ_2 та її утримання, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів на сина, оскільки відповідні зобов`язання по утриманню нової сім`ї існували ще до видачі судового наказу від 19 червня 2026 року, а отже не свідчать про подальшу зміну сімейного чи матеріального стану позивача.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано сукупність обставин, пов`язаних із укладенням нового шлюбу та народження другої дитини, які вказують на суттєву зміну обтяження його особистого бюджету.

Вирішуючи питання щодо спроможності позивача надавати матеріальну допомогу на утримання неповнолітньої дитини, суд не встановив наявності обставин, які б перешкоджали ОСОБА_1 у виконанні його батьківських обов`язків по утриманню дитини.

При цьому слід зазначити, що доказів на підтвердження своїх реальних доходів суду першої та апеляційної інстанції позивач не надав.

Апеляційний суд зауважує, що обов`язок утримувати дитину не залежить від бажання чи можливостей батьків враховуючи загальне правило, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття навіть у тому разі, коли виконання цього обов`язку може призвести до неповного задоволення їх власних матеріальних і духовних потреб.

Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в прямому переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів і ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №759/10277/18 (провадження № 61-22317св19).

Посилання скаржника на те, що на його утриманні перебуває дід колегією суддів не може бути прийняте до уваги, оскільки даний факт не звільняє його від обов`язку утримувати неповнолітню дитину від першого шлюбу.

З аналогічних підстав колегія суддів відхиляє доводи скаржника про наявність у нього та його сім`ї статусу внутрішньо переміщених осіб та захворювання хребта, у зв`язку з чим його визнано непридатним до служби в морській піхоті.

Водночас серед іншого, колегія суддів зауважує, що змінилася економічна ситуація в країні, значно зросли ціни на продукти харчування, одяг, взуття, ліки, житлово-комунальні послуги, разом із тим потреби дитини із віком змінилися та збільшилися в силу її росту та розвитку, змінився прожитковий мінімум для дитини, а обов`язок по утриманню дитини не може бути покладений виключно на матір.

Аліменти на утримання дитини є гарантією виконання кожним з батьків свого обов`язку забезпечувати дитину, надавати їй можливість на користування всіма благами соціального забезпечення, належним харчуванням, житлом, розвагами, надати їй захист і піклування, які необхідні для її благополуччя.

Розмір аліментів на дитину має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а тому отримання аліментів в більшому розмірі ніж прожитковий мінімум на дитину відповідного віку є безумовним правом дитини, визначеним законом, яке захищається в судовому порядку саме в її інтересах.

Аналізуючи зазначені норми закону, колегія суддів виходить з того, що батьки дитини повинні забезпечити для дитини утримання у розмірі не меншому прожиткового мінімуму на місяць, встановленого на відповідний період для певного віку дитини, як мінімальної гарантії загального рівня забезпеченості повноцінним харчуванням для розвитку організму дитини, збереження її здоров`я та розвитку дитини.

Однак таке забезпечення є мінімальною гарантією утримання дитини, застосування якої можливе за певних об`єктивних обставин, підтверджених відповідними доказами і інтереси дитини і її право на достатній рівень матеріального забезпечення не можуть бути обмежені рівнем цієї мінімальної гарантії, а аліменти можуть бути стягнені з одного із батьків і в більшому розмірі, зокрема і наближеному до розміру прожиткового мінімуму.

Колегія суддів вважає, що зменшення розміру аліментів на утримання сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з до 1/6 частини усіх видів заробітку позивача на цей час призведе до погіршення матеріального забезпечення дитини з урахуванням того, що відповідачка також несе такий обов`язок нарівні з батьком, працює і отримує відповідний дохід.

Враховуючи викладене, виходячи з принципів розумності та справедливості, з врахуванням встановлених обставин справи, матеріального становища позивача, його фізичного стану, розміру прожиткового мінімуму, встановленого на дитину відповідного віку, та обов`язку утримання дітей в рівній мірі як матері так і батька, суд першої інстанції, прийняв рішення, що відповідає положенням СК України та інтересам дитини, її рівню життя, необхідного для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов правильного висновку про необґрунтованість вимог ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів та постановив рішення з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права.

З огляду на зазначене, підстави для скасування рішення суду з наведених скаржником підстав відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Аргументи апеляційної скарги є аналогічними доводам позивача, які були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського області від 23 липня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 01 жовтня 2026 року.

Судді В. М. Барков

І. О. Максюта

О. В. Пнівчук