Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №725/8004/26 — Чернівецький районний суд міста Чернівців

Єдиний унікальний номер 725/8004/26

Номер провадження 2/725/2115/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2026 року м. Чернівці

Чернівецький районний суд м. Чернівців у складі:

головуючої судді Федіної А.В.,

за участю секретаря судових засідань Попової Р.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2026 року позивач звернулась до суду з вище вказаним позовом в обґрунтування якого посилалась на те, що 20.06.2001 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, зареєстрований виконавчим комітетом Старожадівської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області, під час якого у них народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте спільне сімейне життя у них не склалось.

Вказувала на те, що фактичні шлюбні відносини та ведення спільного господарства між нею та відповідачем припинені через непорозуміння, різні погляди на сімейні обов`язки

Вважає, що їх шлюб існує лише формально, а тому подальше його збереження буде суперечити її інтересам, строк на примирення не потребує, а тому звернулась до суду з даним позовом та просила розірвати шлюб між нею та відповідачем, стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання їх спільної доньки в розмірі 1/4 частки від всіх видів його заробітку (доходу).

В судове засідання позивач не з`явилась, направила до суду заяву про розгляд справи без її участі та підтримала заявлені позовні вимоги і просила позов задовольнити, не заперечувала проти винесення заочного рішення у справі.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Справа слухалась у відсутності відповідача, який не з`явився в судове засідання незважаючи на те, що вважається належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи за останнім відомим місцем проживання. Про причини своєї неявки суд не повідомив і не подав відповідної мотивованої заяви про відкладення розгляду справи, а також відзиву чи заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного провадження.

Крім того, зі змістом процесуальних рішень у даній справі сторони могли знайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою http://reyestr.court.gov.ua/ , а також інформація щодо даної справи розміщується на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за наступною веб-адресою сторінки: http://ptr.cv.court.gov.ua/sud2408/, де в розділі «Громадянам» містяться відомості щодо стадії розгляду та дати призначення судових засідань у даній справі, про що також сторонам було повідомлено в ухвалі про відкриття провадження по справі.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

У своїй постанові від 29 січня 2020 року у справі № 5015/1763/12 Верховний Суд вказав на те, що сам факт неотримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав судові повістки за належною адресою, самостійно зазначеною стороною у справі, та яка повернулася в суд у зв`язку з неотриманням адресатом, не може вважатися неналежним повідомленням сторони про час та місце судового розгляду, оскільки зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Згідно ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

Оскільки відповідач, вважається належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, проте в судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив та не направила відзиву, а позивач не заперечувала проти розгляду даної цивільної справи за відсутності відповідача, в судовому засіданні постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 20.06.2001 року між позивачем та відповідачем укладено шлюб, зареєстрований виконавчим комітетом Старожадівської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області, актовий запис №13 (а/с 3).

Відповідно до ст.ст. 110-112 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам дитини, що має істотне значення.

Згідно з ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що сторони підтримують між собою шлюбні стосунки та ведуть спільне господарство.

Враховуючи обставини справи, визнання позову відповідачем, суд вважає, що сім`я у сторін остаточно розпалась і зберегти її не можливо, а тому їх шлюб необхідно розірвати.

У відповідності до ст. 113 Сімейного кодексу України особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Так, позивач не заявила про своє бажання змінити прізвище на дошлюбне після розірвання шлюбу.

Згідно ч. 2 ст. 115 СК України рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

З матеріалів справи вбачається, що під час шлюбу у сторін народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а/с 11).

З урахуванням змісту позову дитина проживає разом з матір`ю та перебуває на її утриманні. Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідно до копії Витягів з реєстру територіальної громади діти зареєстровані з позивачкою за однією адресою (а/с 11).

За змістом ст.18 Конвенції про захист прав дитини, суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Відповідно до ч.8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно положень ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття, що знайшло своє закріплення у сімейному Кодексі України.

У відповідності до вимог ст.ст. 180, 181 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

За змістом ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Згідно п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 р. "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України, при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

В ході судового розгляду даного спору встановлено, що відповідач є особою працездатного віку, будь-яких доказів які б вказували на перебування на його утримання інших дітей чи непрацездатних осіб матеріали справи не містять, при цьому останній зобов`язаний утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Також, вирішуючи даний спір по суті, судом враховується, що згідно ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Таким чином, законом передбачено стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) платника аліментів, яка б не була меншою від 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

З системного аналізу ст. 180 СК України та ст. 51 Конституції України вбачається що як позивач так і відповідач зобов`язані утримувати своїх неповнолітніх дітей.

Таким чином, враховуючи об`єктивні обставини справи, відсутність доказів того, що на утримання відповідача перебувають інші діти чи непрацездатні особи, однаковий обов`язок обох батьків щодо утримання своїх неповнолітніх дітей, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягають стягненню аліменти у частці від його заробітку, що становить 1/4 частини всіх видів його доходу та саме такий розмір аліментів є необхідним та достатнім для забезпечення утримання дітей і не буде суперечити інтересам сторін.

Згідно ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Так, позивач звернулась до суду з даним позовом 10.08.2026 року, а тому саме з цього моменту слід стягувати аліменти.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню судові витрати на користь держави за вимогами про стягнення аліментів та на користь позивача за вимогами про розірвання шлюбу. Доказів наявності підстав для звільнення відповідача від сплати судового збору матеріали справи не містять.

На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст.24, 104, 105, 110, 112-115, 180, 181, 182, 191, 192 СК України, ст.ст. 2, 4, 5, 7, 1, 12, 76-89, 206, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 20 червня 2001 року виконавчим комітетом Старожадівської сільської ради Сторожинецького району, актовий запис №13 - розірвати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1331,20 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , аліменти на утримання їх спільної доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 (однієї чверті) всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10 серпня 2026 року, і до досягнення дитиною повноліття.

Рішення підлягає негайному виконанню в частині стягнення аліментів у межах платежів за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь держави судовий збір в сумі 1331,20 грн.

Копію даного рішення, після набрання ним законної сили, надіслати органу державної реєстрації актів цивільного стануза місцем його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Чернівецького апеляційного суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Чернівецького районного

суду міста Чернівців Федіна А. В.