Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №714/553/26 — Герцаївський районний суд Чернівецької області

Справа № 2/714/335/26

ЄУН: 714/553/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2026 р. м.Герца

Герцаївський районний суд Чернівецької області в складі :

головуючого-судді Єфтемій С.М.

за участю: секретаря судового засідання Постевка Г.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» (далі – ТОВ «ФК «Солвентіс») звернулося до суду із вказаним позовом посилаючись на те, що 29 січня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» (далі – Первісний кредитор чи ТОВ «Алекскредит») та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено договір про надання кредиту № 3194017 (далі – Договір), відповідно до умов якого відповідачці було надано кредит у розмірі 5000 грн., строком до 26.08.2020 року, зі сплатою процентів за користуванням кредитом у відповідності до умов визначених договором

Згідно з договором факторингу №АК-29/10-2025 від 29 жовтня 2025 року, ТОВ «Алекскредит» відступило ТОВ «Секвоя капітал» право вимоги за кредитними договорами, в т.ч. і відносно вищевказаного кредитного договору укладеного із відповідачкою ОСОБА_1 .

У свою чергу, ТОВ «Секвоя капітал» згідно з договором факторингу №ДФ-31102025 від 31 жовтня 2025 року передало – ТОВ «ФК «Солвентіс», тобто позивачу, право вимоги за кредитними договорами, що існують на дату відступлення право вимоги, в т.ч. і щодо договору укладеного із відповідачкою ОСОБА_1 .

Оскільки, ОСОБА_1 на порушення умов кредитного договору, свої зобов`язання щодо своєчасного повернення отриманого кредиту та сплатити відсотків не виконує, за нею утворилася заборгованість на загальну суму 24056 грн. 25 коп., яка складається із заборгованості за кредитом – 5000 грн. та заборгованості за відсотками – 19056 грн. 25 коп., яку позивач, як правонаступник ТОВ «Алекскредит», просив стягнути з неї, а також витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (виклику) сторін.

Ухвалою Герцаївського районного суду Чернівецької області від 19 листопада 2025 року було відкрито провадження по справі яку призначено до розгляду у порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Відповідачці було надано строк для подання відзиву на позовну заяву.

Позивач будучи належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив. Втім, в матеріалах справи міститься заява представника позивача Ланового Є.М. про розгляд справи у його відсутності. Проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідачка ОСОБА_1 будучи належним чином повідомлена про час і місце судового розгляду, в судове засідання не з`явилася.

Від представника відповідачки – адвоката Онофрей І.К. надійшли письмові пояснення, згідно яких обставини укладання 29.01.2020 року відповідачкою кредитного договору №3194017 із ТОВ «Алекскредит» та отримання відповідно грошових коштів у сумі 5000 грн. не визнає. Відповідачка заяву на отримання кредиту не подала, одноразовий ідентифікатор не отримувала, та картковий рахунок на які були перераховані кредитні кошти їй не належить. За наведених обставин, просив суд відмовити в задоволенні позову через їх необґрунтованість. Розгляд справи провести у їх відсутності.

За наведених обставин, суд вирішує справу за наявними матеріалами, згідно ч.8 ст.178 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно із вимогами частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Вимогами частини другої статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з вимогами частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із вимогами частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач послався на те, що 29 січня 2020 року між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання кредиту № 3194017, згідно умов якого Кредитодавець надає Позичальнику кредит на інші споживчі цілі (вирішення власних фінансових питань) без додаткового забезпечення у тимчасове, строкове, платне користування (надалі за текстом Кредит), а Позичальник зобов`язується повернути Кредит і сплатити Проценти за користування кредитом та інші платежі у відповідності до умов Договору в національній грошовій одиниці України – гривні, про що вказано у п.1.2 Договору.

Відповідно до п. 1.3. Договору сума кредиту складає 5000,00 грн.

Кредит надається позичальнику в сумі, що зазначена в п.1.3 цього Договору, в безготівковій формі шляхом перерахування на Картковий рахунок Позичальника.

При використанні Позичальником Загальних умов кредитування процентні ставки складають: в Базовий період з 29.01.2020 року по 28.02.2020 року (включно) – 1,70% за один день користування Кредитом, а в Спеціальний період з 29.02.2020 року по 26.08.2020 року (включно) – 3% за один день користування Кредитом (п.1.7.3 Договору).

У відповідності до п. 3.1 Договору сторони погодили, що Строк дії договору встановлюється з Дати укладення договору 29.01.2020 року до кінцевої дати виконання Договору 26.08.2020 року.

Згідно з п. 7.3. Договору, Сторони підтверджують, що даний електронний Договір (договір укладений у формі електронного документа), всі Додатки до нього, Додаткові угоди мають таку саму юридичну силу для Сторін, як документи, укладені на паперових носіях та скріплені власноручними підписами Сторін, тобто є вчиненими виключно у письмовій формі в порядку, встановленому Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п.7.9 Договору, Сторони погодили, що Договір укладається в електронній формі на Сайті Кредитодавця www.alexcredit.ua згідно зі ст. 207, 639 Цивільного кодексу України та із застосуванням норм Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронний цифровий підпис», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

У якості підтвердження підписання Договору (вчинення електронного правочину), надання Кредиту Позичальнику надсилаються кошти та електронне повідомлення, в якому зазначається інформація про Кредитодавця, Основна сума кредиту, процентні ставки та міститься активне посилання на Правила, якими регламентується порядок надання паперових копій електронних документів (за необхідності) та інші аспекти виконання ч. 11 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». (п. 7.12. Договору).

Даний договір підписаний електронним підписом позичальника, шляхом використання одноразового ідентифікатора PS3194. У вказаному договорі також зазначені анкетні та паспортні дані позичальника – ОСОБА_1 , її РНОКПП, номер мобільного телефону, електронна адреса.

За змістом паспорта споживчого кредиту відповідачкою 29 січня 2020 року за допомогою електронного підпису відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора PS3194017, було підписано вказаний Паспорт, який містить дані кредитодавця, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформація щодо орієнтованої реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту та інші умови.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять у мови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 № 127/33824/19.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтями 7 та 8 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що продавець (виконавець, постачальник) товарів, робіт, послуг в електронній комерції під час своєї діяльності та у разі поширення комерційного електронного повідомлення зобов`язаний забезпечити прямий, простий, стабільний доступ інших учасників відносин у сфері електронної комерції до інформації про себе, визначену законодавством, а покупець, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов`язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення.

Згідно зі ст.10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначений порядок укладення електронного договору.

Зокрема, відповідно до ч. 3 цієї статті електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Частиною 6 цієї статті передбачено шляхи надання відповіді особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт), до яких відноситься: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 даного Закону регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно ч. 1 цієї статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що ТОВ «Алекскредит» 29 жовтня 2025 року, уклало із ТОВ «Секвоя капітал» договір факторингу №АК-29/10-2025, згідно з яким, останнє набуло право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами укладених із ТОВ «Алекскредит». За умовами вказаного договору факторингу, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги до договору факторингу №АК-29/10-2025 від 29.10.2025 року до ТОВ «Секвоя капітал» також перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 24056,25 грн., яка складається із заборгованості за кредитом – 5000 грн. та заборгованості за відсотками – 19056,25 грн.

31 жовтня 2025 року між ТОВ «Секвоя капітал» та ТОВ «ФК «Солвентіс» було укладено договір факторингу № ДФ-31102025, відповідно до умов якого до позивача перейшло право грошової вимоги до боржників ТОВ «Секвоя капітал».

Згідно з Реєстру боржників від 31.10.2025 року до даного Договору факторингу до позивача перейшло право грошової вимоги за кредитним договором №3194017 від 29.01.2020 року на загальну суму 24056,25 грн., яка складається із заборгованості за кредитом – 5000 грн. та заборгованості за відсотками – 19056,25 грн.

Як зазначено вище, на підтвердження обставин виникнення у відповідачки грошового зобов`язання перед позивачем, останній послався на кредитний договір № 3194017 від 29.01.2020 року, графік платежів, паспорт споживчого кредиту, розрахунок заборгованості, довідка про перерахунок кредитних коштів, та договори факторингу №29/10/-2025 від 29.10.2025 року та №ДФ-31102025 від 31.10.2025 року.

Згідно з п.п. 1.2., 1.4. вказаного кредитного Договору № 3194017, позикодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника.

Разом з тим, сам зміст договору про надання кредиту № 3194017 від 29.01.2020 року та паспорту споживчого кредиту не містить відомостей про картковий рахунок відповідачки ОСОБА_1 на який банк повинен був перерахувати кредитні кошти.

Відповідно до Договору № 3194017, а саме п. 3.2, датою укладання договору є дата підписання Договору (акцептування Позичальником Оферти (п.2.30 Правил) Кредитодавця) та надання Кредиту Позичальнику.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору № 3194017 про надання кредиту, ТОВ «Алекскредит» 29.01.2020 року перерахувало шляхом безготівкового переказу через систему FONDY на рахунок платіжної картки № НОМЕР_1 через ТОВ «ФК «Елаєнс», яке надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків, кошти в розмірі 5000,00 грн., що підтверджується довідкою від 02.11.2024 року.

Втім, відповідно до листа АТ КБ «Приват Банк» №20.1.0.0.0/7-260611/131373 від 22.06.2026 року наданим на ухвалу суду про витребування доказів встановлено, що на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) в банку не емітовано платіжну карту № НОМЕР_1 .

Також повідомлено, що картку № НОМЕР_1 (IBAN НОМЕР_3 ) емітовано на ім`я ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 ), місце проживання: АДРЕСА_1 .

Крім цього, з виписки з карткового рахунку № НОМЕР_1 (IBAN НОМЕР_3 ) на ім`я ОСОБА_2 , вбачається що 29.01.2020 року здійснено поповнення картки (грошові перекази) на суму 5000 грн. Остання, активно користувалася картковим рахунком, а також кредитними коштами.

З огляду на встановлені судом обставини, суд зазначає, що позивачем пред`явлено позовні вимоги про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором № 3194017 від 29.01.2020 року до ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_2 ), однак первісний кредитор - ТОВ «Алекскредит» на виконання умов договору перерахував кредитні кошти на платіжну картку № НОМЕР_1 , яка не належить відповідачці, а особі ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 ), тобто відмінною особи від належного позичальника за вказаним кредитним договором.

З положеннями статті 13 ЦПК України диспозитивність цивільного судочинства виявляється в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

За статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Тож, слід зробити висновок, що суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.

У процесуальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини (постанова Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі №362/2905/20 (провадження № 61-19618св21).

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд має право винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі (правова позиція Верховного Суду в постанові від 29 вересня 2022 року в справі № 857/7/22).

Оцінюючи вищенаведені докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що надані позивачем докази на підтвердження позовних вимог не доводять що грошові кошти, які позивач просить стягнути з відповідачки були надані (перераховані) останній. Ненадання позивачем суду належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів із вищевказаного вказує про недоведеність обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а тому вимоги позивача за вказаним позовом задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на позивача у разі відмови в позові

Враховуючи те, що судом відмовлено у задоволенні позовних вимог, то сплачений позивачем судовий збір та витрати на правничу стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 89, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №3194017 від 29.01.2020 року відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкриті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду протягом 30-и днів з дня його проголошення, а у разі проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено «02» жовтня 2026 року.

Суддя: