Вирок від 20 вересня 2026 р. у справі №636/1844/26 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/1844/26 Провадження№ 1-кп/636/1253/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року Чугуївський міський суд Харківської області у складі: головуючого – судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 , прокурора – ОСОБА_3 , обвинуваченого – ОСОБА_4 , захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуїв кримінальне провадження № 12026221240000005, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02 січня 2026 року за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеса, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, обіймаючого посаду стрільця – помічника гранатометника 3 штурмового спеціалізованого відділення 1 штурмового спеціалізованого взводу 3 штурмової спеціалізованої роти штурмового спеціалізованого батальйону « ІНФОРМАЦІЯ_2 » військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз за вироком Салтівського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2025 року за вчинення кримінального правопорушення – злочину передбаченого за 4 ст. 186 КК України до покарання у виді 7 років позбавлення волі, звільненого умовно-достроково від відбування покарання на підставі ухвали Харківського районного суду Харківської області від 12 грудня 2025 року для проходження військової служби за контрактом

у вчиненні кримінальних правопорушень – злочинів, передбачених ч. 4 ст. 185 КК та ч. 5 ст. 407 України,

встановив:

ОСОБА_4 , будучи раніше неодноразово судимим за скоєння злочинів проти власності, останній раз за вироком Салтівського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2025 року за вчинення кримінального правопорушення – злочину передбаченого за 4 ст. 186 КК України до покарання у виді 7 років позбавлення волі, звільненим умовно-достроково від відбування покарання на підставі ухвали Харківського районного суду Харківської області від 12 грудня 2025 року для проходження військової служби за контрактом, маючи не зняту та не погашену судимість, на шлях виправлення не став, відповідних висновків для себе не зробив та в період тривання правових наслідків не погашеної та не знятої судимості, в умовах воєнного стану, який введений Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та затверджений Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», який неодноразово продовжувався та діє дотепер, вчинив нові умисні злочини за встановлених, в судовому засіданні обставин.

Так, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 241-РС від 13 грудня 2025 року (по стройовій частині) солдата ОСОБА_4 призначено на посаду стрільця-помічника гранатометника 3 штурмового спеціалізованого відділення 1 штурмового спеціалізованого взводу 3 штурмової спеціалізованої роти штурмового спеціалізованого батальйону « ІНФОРМАЦІЯ_2 » військової частини НОМЕР_1 .

Вимоги ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зобов`язують солдата ОСОБА_4 захищати Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України.

У відповідності до вимог ст.ст. 9, 11, 12, 14, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (зі змінами), ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV, солдат ОСОБА_4 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; беззастережно виконувати накази командирів; знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків та виконувати завдання, пов`язані із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та інше.

Пунктом 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: на території військової частини або в іншому місці роботи протягом робочого часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком; на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Згідно вимог ст.ст. 12, 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків він зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові. Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Статтями 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, визначено необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Вимоги ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зобов`язують солдата ОСОБА_4 захищати Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України.

У відповідності до вимог ст.ст. 9, 11, 12, 14, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (зі змінами), ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV, солдат ОСОБА_4 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; беззастережно виконувати накази командирів; знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків та виконувати завдання, пов`язані із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та інше.

Пунктом 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: на території військової частини або в іншому місці роботи протягом робочого часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком; на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Згідно вимог ст.ст. 12, 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків він зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові. Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Статтями 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, визначено необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Таким чином, ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, достовірно знав та усвідомлював, що повинен неухильно дотримуватись вимог ст.ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, які зобов`язують його: свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, захищати суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечувати її економічну та інформаційну безпеку, віддано служити українському народу, сумлінно, чесно та зразково виконувати військовий обов`язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, не допускати негідних вчинків.

Однак, солдат ОСОБА_4 під час проходження військової служби, в порушення вищезазначених нормативно-правових актів 18 грудня 2025 року вирішив стати на злочинний шлях та діючи з прямим умислом, з мотивів небажання виконувати обов`язки військової служби та з метою взагалі незаконно ухилитися від неї, вирішив стати на злочинний шлях та у порушення зазначених статутних вимог, а також ст. 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України № 548-XIV від 24.03.1999, вирішив не з`явитись до місця дислокації військової частини НОМЕР_1 , поблизу АДРЕСА_2 .

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_4 в порушення вищевказаних нормативно-правових актів, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою ухилитися від військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без відповідних дозволів командирів та начальників, за відсутності законних підстав та поважних причин не з`являвся до місця тимчасового перебування військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , розташованого поблизу АДРЕСА_2 , тривалістю понад три доби.

Крім того, 01 січня 2026 року, в нічний період доби ОСОБА_4 перебував на балконі житлової квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , разом із потерпілою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , де реалізуючи протиправний умисел на крадіжку чужого майна, з метою збагачення, з корисливих мотивів, достовірно знаючи, що за його діями ніхто не спостерігає, діючи таємно, повторно, під час поцілунків непомітно для потерпілої зняв з обох вух золоті сережки, вартість яких відповідно до висновку експерта №4 від 05 січня 2025 року становить 16 750 грн 00 коп., поклав собі у кишеню, після чого з місця вчинення злочину зник, тим самим розпорядився викраденим майном на власний розсуд, спричинивши при цьому потерпілій ОСОБА_6 матеріальну шкоду на зазначену суму.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень - злочинів, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України та ч.4 ст.185 КК України визнав повністю, не оспорював фактичні обставини справи та пояснив, що дійсно вчинив злочини, які йому інкриміновано. Надав свідчення щодо місця, часу, способу вчинення злочинів, підтвердивши правильність викладених в обвинувальному акті обставин. В скоєному щиро каявся.

Потерпіла ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилася, надавши до суду заяву про розгляд справи за її відсутності. При цьому, фактичні обставини справи, встановлені досудовим розслідуванням, та кваліфікацію дій обвинуваченого не оспорювала, цивільний позов не заявляла, проти розгляду справи в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України не заперечувала, положення та наслідки застосування якої їй роз`яснені і зрозумілі, добровільність своєї позиції засвідчила письмово.

За таких обставин справи, згідно положень ч. 3 ст. 349 КПК України, враховуючи, що проти цього не заперечували обвинувачений та інші учасники судового провадження, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин справи, які ніким не оспорюються. При цьому судом встановлено, що зазначені особи правильно розуміють зміст цих обставин, добровільність їх позицій не викликає сумнівів. Судом роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Це узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень суд має суворо додержуватись принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява №39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n.161, Series А заява №25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК України, доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого.

Вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні вищезазначених кримінальних правопорушень – злочинів, доведена в повному обсязі і підтверджується доказами, які наявні в матеріалах кримінального провадження, і обвинуваченим не оспорюються.

Суд вважає доведеною винуватість ОСОБА_4 у нез`явленні військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, вчиненому в умовах воєнного стану. Його дії правильно кваліфіковані за ч. 5 ст. 407 КК України.

Суд вважає доведеною винуватість ОСОБА_4 у таємному викраденні чужого майна ( крадіжці), вчиненому повторно, в умовах воєнного стану. Його дії правильно кваліфіковані за ч. 4 ст. 185 КК України.

За таких обставин справи, враховуючи, що ОСОБА_4 є осудним, суд вважає, що він підлягає покаранню за вчинені ним кримінальні правопорушення.

При вирішенні питання про вид та міру покарання винному ОСОБА_4 , суд враховує його щире каяття, яке виразилось у повному визнанні своєї вини, правдивій розповіді про обставини скоєних злочинів, критичній оцінці своєї протиправної поведінки, та активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, яке полягало в тому, що обвинувачений надавав органам досудового розслідування всіляку допомогу у встановленні невідомих їм обставин справи і визнає ці обставини, відповідно до ч. 1 ст. 66 КК України такими, що пом`якшують його покарання. Обставиною, що обтяжує покарання винного, передбаченою ст. 67 КК України, яку суд враховує при призначенні покарання, є рецидив злочинів. Крім того, суд враховує, що ОСОБА_4 посередньо характеризується за місцем несення служби, на обліку у лікаря-нарколога та у лікаря-психіатра не перебуває. Разом з тим суд бере до уваги ненастання шкоди від злочинного посягання, у зв`язку з передачею предмету викрадення потерпілій на зберігання та майбутнім поверненням його власниці на підставі ст. 100 КПК України, що внормовує розпорядження речовими доказами.

Виходячи з положень ст. 65 КК України, а саме - принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень, суд враховує характер та ступінь тяжкості скоєних кримінальних правопорушень, віднесеного законодавством до тяжких злочинів, особу винного, обставини вчинення, цінність суспільних відносин на які вчинено посягання, тяжкість наслідків та спосіб посягання, ту обставину, що обвинувачений є вільним від хворобливих звичок, які становлять небезпеку для оточення, його вік, що свідчить на користь здатності переоцінити зміст своєї згубної поведінки та повернутися до справжніх духовних і соціальних цінностей та в цілому вказує на достатній рівень соціалізації ОСОБА_4 , та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, його ставлення до скоєних кримінальних правопорушень та вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій відповідних частин статей.

За таких обставин справи суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання за ч. 5 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі в межах санкції відповідної частини статті.

За таких обставин справи суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі в межах санкції відповідної частини статті.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень суд визначає ОСОБА_4 покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі.

Відповідно до ч. 4 ст. 81 КК України у разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового кримінального правопорушення суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу.

Так, згідно вимог ст. 71, ч.4 ст. 81 КК України та роз`яснень, що містяться в п. п. 25, 26 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», за сукупністю вироків (ст.71 КК України) покарання призначається, коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин. При застосуванні правил ст. 71 КК України судам належить враховувати, що остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, визначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_4 після постановлення вироку Салтівського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2025 року, вчинив нове кримінальне правопорушення – злочин у період умовно-дострокового звільнення, протягом невідбутої частини, суд на підставі ч. 1 ст. 71 КК України, призначаючи покарання за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком Салтівського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2025 року, остаточно призначивши покарання у виді позбавлення волі.

Вказану міру покарання ОСОБА_4 повинен відбувати реально.

На переконання суду, призначення обвинуваченому такого покарання буде справедливим, співрозмірним і достатнім для його виправлення, кари та запобігання вчинення нових злочинів, як самим обвинуваченим, так і іншими особами, а також буде відповідати таким принципам Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.

На підставі ч. 2 ст. 124 КПК України, процесуальні витрати, пов`язані з проведенням судової товарознавчої експертизи № 4 від 05 січня 2026 року у розмірі 3 392, 64 грн та судової дактилоскопічної експертизи СЕ-19/121-26/820-Д у розмірі 3 565, 60 грн, підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_4 на користь держави.

До набрання цим вироком законної сили, на підставі ч. 4 ст. 176, ст. ст. 177, 183 КПК України, за клопотанням прокурора, враховуючи призначення покарання, пов`язаного з реальним позбавленням волі та з метою досягнення дієвості цього кримінального провадження, запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_4 у виді тримання під вартою, суд залишає без змін.

Керуючись ст. 368, 369, 370, 373, 374, 394, 395 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення – злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити покарання у виді 7 (семи) років позбавлення волі.

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення – злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та призначити покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_4 покарання у виді 7 (семи) років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, до призначеного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Салтівського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2025 року та призначити ОСОБА_4 остаточне покарання виді 8 (восьми) років позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з дня його фактичного затримання та обрання запобіжного заходу на підставі ухвали слідчого судді Чугуївського міського суду від 09 січня 2026 року, а саме: з 09 січня 2026 року.

Речові докази у кримінальному провадженні:

- жіночі золоті сережки ( маса -2,99 грам, 585 проби) - залишити в користування законній власниці ОСОБА_6 .

Стягнути з ОСОБА_4 процесуальні витрати, пов`язані з проведенням судової товарознавчої експертизи № 4 від 05 січня 2026 року у розмірі 3 392, 64 грн та судової дактилоскопічної експертизи СЕ-19/121-26/820-Д у розмірі 3 565,60 грн, всього на загальну суму 6 958, 24 грн - на користь держави.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 строк попереднього ув`язнення з 09 січня 2026 року до дня набрання вироком законної сили, у строк відбуття покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

До набрання цим вироком законної сили, запобіжний захід у виді тримання під вартою, обраний обвинуваченому ОСОБА_4 згідно ухвали слідчого судді Чугуївського міського суду Харківської області від 09 січня 2026 року та неодноразово продовжений ухвалами Чугуївського міського суду Харківської області, останній раз 21 серпня 2026 року, залишити без змін.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених статтею 394 КПК України, до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору.

Копію вироку не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1