Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №635/3343/26 — Харківський районний суд Харківської області

02.10.26

Харківський районний суд Харківської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року

селище Покотилівка Харківської області

Справа №635/3343/26

Провадження №2/635/5236/2026

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді – Карасави І.О.,

за участю:

секретаря судового засідання – Федотова Д.Є.,

за участю:

позивача – ОСОБА_1

представника відповідача – ОСОБА_2 ,

представника відповідача – Нещеретного В.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи «Комарівський психоневрологічний інтернат» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулась до суду з позовом до КП «Комарівський психоневрологічний інтернат»(далі-відповідач) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

У позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 02.03.2026 по день фактичного розрахунку у розмірі 6 076, 98 грн; стягнути з відповідача на користь позивача заподіяну моральну шкоду у розмірі 5 000 гривень; стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 1 331,20 гривень.

Позов мотивовано тим, що позивач працювала в КП «Комарівський психоневрологічний інтернат» Департаменту соціального захисту населення Харківської області Державної адміністрації на посаді медичної сестри, з 01.11.2025 була переведена на посаду соціального працівника. Відповідно до наказу №23-а КУ «Комарівський психоневрологічний інтернат» Департаменту соціального захисту населення Харківської області Державної адміністрації від 02.03.2026, позивача було звільнено з посади за угодою сторін. Під час звільнення з позивачем не було проведено остаточний розрахунок по заробітній платі, що є порушенням ст.116 КЗпП України. Остаточний розрахунок було здійснено із затримкою. Вважає, що дії відповідача є такими, що порушують трудові права позивача.

З 14 лютого 2026 року по 27 лютого 2026 року позивач перебувала на лікарняному. З порушенням норм трудового законодавства, відповідач в день звільнення, 2 березня 2026 року не здійснив з позивачем повного розрахунку за останній робочій день, а також не виплатив компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку. Остання виплата на картку позивача була вже після звільнення, 13 березня 2026 року, у сумі 7 778,33 гривень. Тобто лише 13 березня 2026 року було здійснено остаточний розрахунок. У наказі про звільнення №23-а вказано про необхідність виплатити компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку у кількості 19 днів, проте дані кошти відповідач не виплатив при звільненні. Кошти були сплачені лише 13 березня 2026 року.

З 14 лютого 2026 по 27 лютого 2026 року позивач перебувала на лікарняному, тому для розрахунку середньоденного заробітку позивач взяла січень 2026 – грудень 2025 року. У січні 2026 року та грудні 2025 року, тобто за два останніх місяці до звільнення позивача(2 березня 2026 року), нею було відпрацьовано 22 і 23 робочих днів відповідно за кожний зазначений місяць. Із дня звільнення позивача з посади 02 березня 2026 року по день остаточного розрахунку, 13 березня 2026 року, минуло 9 робочих днів. Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки при розрахунку складає 6 076,98 грн.

Також позивач вважає, що невиконання відповідачем ст.116 КЗпП України завдало їй певних моральних страждань та переживань, оскільки з вини відповідача вона та її родина своєчасно не одержали кошти, на які вони вправі були розраховувати при плануванні свого бюджету, що змусило позивача докладати додаткових зусиль для організації свого життя та звертатися до суду з позовом, щоб довести порушення своїх прав. З огляду на характер порушення, тривалість невиплати, сімейні обставини та ігнорування відповідачем законних вимог, позивач оцінює завдану моральну шкоду у 5 000,00 гривень.

19 травня 2026 року на адресу суду надійшов відзив відповідача, в якому представник відповідача зазначив, що вона не погоджується з позовною заявою, оскільки сам факт того, що виплата була здійснена 13.03.2026, не може автоматично свідчити про умисне ухилення відповідача від розрахунку або про безумовну правильність розміру, заявленого позивачкою до стягнення.

Комунальна установа Комарівський психоневрологічний інтернат є бюджетною установою. Взяття бюджетних зобов`язань та здійснення платежів бюджетною установою відбувається в межах бюджетних призначень і в порядку казначейського обслуговування. Бюджетний кодекс України передбачає, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, а при виконанні державного та місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. З матеріалів позову вбачається, що частина нарахувань позивачці була пов`язана з листками тимчасової непрацездатності. Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності здійснюється за рахунок коштів роботодавця відповідно до Порядку, затвердженого постановою КМУ №440: «Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності здійснюється за рахунок коштів роботодавця відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 №440, а інші виплати у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю здійснюються у порядку, визначеному законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а питання страхових виплат регулюється законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Тому фактичне здійснення виплати 13.03.2026 було пов`язане не з ухиленням відповідача від проведення розрахунку, а з необхідністю завершення бухгалтерського опрацювання належних сум, у тому числі пов`язаних із тимчасовою непрацездатністю, та проведенням виплат у встановленому для бюджетної установи порядку.

Станом на дату подання цього відзиву заборгованість перед позивачкою із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та інших належних виплат відсутня. Позивачка сама підтверджує, що кошти були фактично отримані 13.03.2026, що також вбачається з доданих до позову банківських документів.

Відповідач вважає такий розрахунок таким, що потребує перевірки та не може бути безумовно покладений в основу судового рішення.

Оскільки подія, з якою позивачка пов`язує виникнення права на відповідне відшкодування, відбулася у березні 2026 року, розрахунок середньої заробітної плати має здійснюватися з урахуванням правил Порядку №100 щодо відповідного розрахункового періоду та виплат, які включаються/не включаються до розрахунку. Позивачка ж фактично бере для розрахунку грудень 2025 року та січень 2026 року, не обґрунтовуючи, чому саме ці місяці мають бути застосовані при звільненні у березні 2026 року. Відповідач звертає увагу суду, що позивачка не довела належними та допустимими доказами правильність саме заявленої до стягнення суми 6 076,98 гривень. Вимога про стягнення середнього заробітку у заявленому розмірі є необґрунтованою та не підлягає задоволенню в заявленому позивачкою обсязі.

Також зазначає, саме лише посилання на переживання, складні життєві обставини, сімейне становище чи необхідність звернення до суду не є достатнім доказом заподіяння моральної шкоди саме відповідачем і саме у заявленому розмірі. Додані позивачкою документи щодо сімейних обставин, стану здоров`я чи інших особистих обставин не підтверджують причинного зв`язку між діями відповідача та заявленими моральними стражданнями. Вони також не підтверджують, що саме дії Комунальної установи Комарівський психоневрологічний інтернат призвели до втрати нормальних життєвих зв`язків позивачки або вимагали від неї додаткових зусиль для організації життя у розумінні статті 237-1 КЗпП України. Вимога про стягнення моральної шкоди ґрунтується переважно на суб`єктивних твердженнях позивачки та не підтверджена належними, допустимими й достатніми доказами. Відповідно, у задоволенні цієї вимоги слід відмовити повністю.

27.05.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому позивачка заперечує проти відзиву.

Рух справи

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 29 квітня 2026 року провадження по справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження, справа призначена до судового розгляду, відповідачу наданий строк для подання відзиву на позовну заяву.

У судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги, які просила задовольнити повністю з підстав, викладених у заявах по суті справи.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечили проти вимог позовної заяви, та просили відмовити в її задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

23.09.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.

Встановлені фактичні обставини справи, застосовані норми права та мотиви суду

Відповідно до вимог частини1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, згідно трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_3 22.07.2025 прийнята на посаду сестри медичної КУ Комарівський психоневрологічний інтернат, на підставі наказу №80-к від 21.07.2025.

03.11.2025 переведена на посаду соціального працівника, на підставі наказу №123-к від 30.10.2025.

02.03.2026 звільнена с займаної посади за угодою сторін, згідно пункту 1 статті 36 КЗпП України на підставі наказу №23-к від 02.03.2026.

Відповідно до наказу №23-к від 02.03.2026 вбачається, що економісту ОСОБА_4 було наказано виплатити компенсацію за невикористану щорічну відпустку 19 календарних днів за період роботи з 22 липня 2025 року по 02 березня 2026 року та здійснити виплату заробітної плати згідно ст.115 КЗпП України від 10 грудня 1971 року №322-VIII та пункту 5.3 Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом КУ «Комарівський психоневрологічний інтернат» на 2021-2026 роки, затвердженого директором КУ КПІ та головою профспілкового комітету КУ КПІ від 26 квітня 2021 року.

Також встановлено, що 02.03.2026 ОСОБА_3 була ознайомлена з наказом, копію наказу про звільнення з посади та трудову книжку отримала.

Відповідно до довідки про доходи від 16.03.2026 №02/02-09-346 з 22 липня 2025 по 02 березня 2026 року ОСОБА_1 нарахована заробітна плата у розмірі 104 161,60 гривень.

Таким чином вбачається, що ОСОБА_1 02.03.2026 була звільнена с займаної посади за угодою сторін, згідно пункту 1 статті 36 КЗпП України та 13.03.2026 був проведений остаточний розрахунок.

Разом з тим, 02.03.2026 ОСОБА_1 була подана заява на звільнення, з якої вбачається, що заявниця просить остаточний розрахунок здійснювати разом з виплатою заробітної плати.

Згідно наданих розрахункових листів по заробітній платі ОСОБА_1 за липень 2025 по березень 2026 року, слідує, що остаточна сума розрахунку по заробітній платі та листка тимчасової непрацездатності за лютий 2026 року ОСОБА_1 отримала 13.03.2026 – в день отримання авансу по КУ Комарівський психоневрологічний інтернат.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 , яка працює на посаді економіста в КУ Комарівський психоневрологічний інтернат, зазначила, що ОСОБА_1 була звільнена 02.03.2026 з посади соціального працівника за угодою сторін, згідно пункту 1 статті 36 КЗпП України на підставі наказу №23-к від 02.03.2026. Також зазначила, що сама працівниця в заяві на звільнення просила установу остаточний розрахунок здійснювати разом з виплатою їй заробітної плати. Заробітну плату згідно умов коллективного договору в установі проводять двічи на місяць, а саме 15 та 30 числа кожного місяця. Повідомила, що працівниця перебувала на лікарняному з 14 по 27 лютого 2026 року включно, тому була складена та направлена заявка-розрахунок до Пенсійного фонду України щодо перерахування грошових коштів. 13.03.2026 установа отримала грошові кошти та в цей день одразу був проведений остаточний розрхунок з ОСОБА_1 .

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, при звільненні ОСОБА_1 з займаної посади остаточний розрахунок в день звільнення, а саме 02.03.2026 проведено не було.

Відповідачу при звільненні належало провести остаточний розрахунок та виплатити позивачу, зокрема, компенсацію за невикористану щорічну відпустку 19 календарних днів за період роботи з 22 липня 2025 року по 02 березня 2026 року та здійснити виплату заробітної плати згідно ст.115 КЗпП України.

Судом встановлено, що 14 лютого 2026 року по 27 лютого 2026 року позивачка перебувала на лікарняному.

З довідки про рух грошових коштів вбачається, що остання виплата заробітної плати на банківську картку «ПРИВАТБАНКА» ОСОБА_1 була здійснена 13.03.2026 у розмірі 1 968,61 гривень та 7 778,33 гривень, тобто 13 березня 2026 року було здійснено остаточний повний розрахунок, що не заперечує відповідач та позивач.

За положеннями статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), яка кореспондується зі статтею 1 ЗУ «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановленийчастиною першоюцієї статті (стаття 117 КЗпП України).

Враховуючи те, що відповідач на час звільнення позивача не здійснив із нею остаточний розрахунок по заробітній платі, спір щодо стягнення такої заборгованості вирішено на користь працівника, доказів відсутності вини відповідача в невиплаті даної заборгованості не надано, суд приходить до висновку, що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, з дня, наступного за днем звільнення по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тобто за період з 03.03.2026 по 13.03.2026 відповідно до положень ст. 117 КЗпП.

Перевіривши розрахунок середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, складений позивачем, суд не може з ним погодитися з огляду на таке.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100(далі - Порядок № 100).

Згідно з абз. 1, 3 п. 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Оскільки позивачка звільнена у березні 2026 року, розрахунок середнього заробітку позивачки проводиться виходячи з виплат за січень та лютий 2026 року.

Відповідно до п. 8 Розділу ІІІ Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що розмір нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 на посаді соціального працівника складає: за січень 2026 року 17 285,00 грн (22 дні), за лютий 2026 року 9 090,91 грн (10 днів), що підтверджується довідкою про доходи та витягом з табелю обліку використаного робочого часу.

Виходячи з наведеного середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 824,25 гривень ((17 285,00грн + 9 090,91грн ) /32 р.д.).

З урахуванням зазначеного, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середнього заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів в період затримки.

За період з 03.03.2026 по 13.03.2026 року кількість робочих днів складає 9 робочих днів.

Таким чином, середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 складає 7 418,22 гривень(824,25 грн х 9 = грн).

Вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача з відповідача, суд зауважує на наступному.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця ( пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми(висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19. В цій постанові Верховний Суд зазначив, що для застосування критеріїв пропорційності розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно з`ясувати загальний розміру належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає грошова компенсація за невикористані дні відпустки у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності.

Згідно розрахункового листа по заробітній платі за березень 2026 року вбачається, що ОСОБА_1 нараховано за місяць 808,41грн, лікарняний установи за лютий 5 днів склав 1 420,35грн, лікарняний ПФ за лютий 9 днів склав 2 556,63грн(що разом становить 36,24%) та відпустка(компенсація за 19 днів) склала 8 071,38грн(що становить 63,76%), всього нараховано 12 658,37грн.

Обрахована судом сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату заробітної плати становить 7 418,22 гривень.

Суд, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на її користь 2 688,36 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на 9 днів (36,24% від 7 418,22 гривень ).

При вирішенні питання щодо розміру відшкодування, суд також приймає до уваги, що працівниця ОСОБА_1 при звільненні не вимагала негайного проведення остаточного розрахунку, а навпаки, висловила прохання здійснити його одночасно з виплатою заробітної плати відповідно до встановленого в установі строку виплати, тривалість затримки складала 9 робочих днів, а розмір невиплаченої заробітної плати склав 36,24%.

Така обставина не звільняє роботодавця від виконання імперативних вимог статті 116 КЗпП України, однак враховується судом при оцінці характеру та причин затримки, поведінки сторін, вини роботодавця та визначенні співмірного розміру компенсації відповідно до статті 117 КЗпП України.

Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, згідно із якою обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум.

За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статей 77-80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, як це закріплено частиною 4 статті 12 ЦПК України.

Згідно з статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням.

З огляду на компенсаційний характер статті 117 КЗпП, з урахуванням розміру простроченої заборгованості з виплати заробітної плати, яка не була спірною та виплата якої, була затримана на 9 робочих днів, позиції робітниці, яка не заперечувала щодо проведення остаточного розрахунку одночасно з виплатою заробітною плати в комунальній установі, суд вважає за необхідне застосувати критерії пропорційності, розумності та справедливості щодо визначення розміру відшкодування та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 2 688,36 гривень.

Такий підхід забезпечить справедливий баланс інтересів сторін: захист права позивача ОСОБА_1 , яка була звільнена за угодою сторін, на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допускає понесення відповідачем - Комунальною установою Комарівський психоневрологічний інтернат, несправедливих та непропорційних майнових втрат.

Щодо позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У постанові Верховного Суду від 17 листопада 2023 року у справі №326/789/21 (провадження № 61-4995св23) зазначено, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то висновок суду касаційної інстанції, викладений у судових рішеннях у справі, яка переглядається, є законним і обґрунтованим. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24 січня 2024 року у праві № 755/3443/21 (провадження №61-11295св23).

Позивач також просить стягнути грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 5 000,00 гривень, у зв`язку з тим, що внаслідок затримки остаточного розрахунку при звільненні йому було завдано моральних страждань.

Моральні страждання та переживання позивач обґрунтовує тим, що з вини відповідача вона та її родина своєчасно не одержали кошти, на які вони вправі були розраховувати при плануванні свого бюджету, що змусило позивача докладати додаткових зусиль для організації свого життя та звертатися до суду з позовом, щоб довести порушення своїх прав. З огляду на характер порушення, тривалість невиплати, сімейні обставини та ігнорування відповідачем законних вимог, позивач оцінила завдану моральну шкоду у розмірі 5 000,00 гривень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц дійшла висновку про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Враховуючи вищенаведене, фактичні обставини справи, докази, які містяться в матеріалах справи, також характер, глибину і тривалість душевних страждань позивача, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає за доцільне визначити розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу у розмірі 825,00 гривень.

Щодо розподілу судових витрат

Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України, згідно із якими судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі статті 141ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути пропорційно до розміру задоволених вимог(16,5%) сплачений нею за подання позову судовий збір у сумі 1 331,20 гривень за одну вимогу майнового характеру щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 219,65 гривень.

Судовий збір за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка судом частково задоволена(44,24%) та не був сплачений позивачем під час звернення до суду, суд вважає за необхідне стягнути з позивача в дохід держави у розмірі 588,90 гривень та з відповідача у розмірі 742,30 гривень в дохід держави.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 5, 13, 76, 82, 133, 141, 142, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Комунальної установи «Комарівський психоневрологічний інтернат» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Комунальної установи «Комарівський психоневрологічний інтернат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2 688,36 гривень за вирахуванням податків та обов`язкових платежів.

Стягнути з Комунальної установи «Комарівський психоневрологічний інтернат» на користь ОСОБА_1 825,00 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Комунальної установи «Комарівський психоневрологічний інтернат» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплаті судового збору у розмірі 219,65 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 у дохід держави судовий збір у розмірі 588,90 гривень.

Стягнути з Комунальної установи «Комарівський психоневрологічний інтернат» у дохід держави судовий збір у розмірі 742,30 гривень.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення(виклику) учасників справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

позивач – ОСОБА_1 , зареєстроване у встановленому законом місце проживання (перебвання): АДРЕСА_1 ;

відповідач – Комунальна установа «Комарівський психоневрологічний інтернат», місцезнаходження: 62463, Харківська область, Харківський район, м.Південне, вул. Героїв Чорнобиля, буд.73.

Повний текст судового рішення складено 02.10.2026

Суддя І.О. КАРАСАВА