Вирок від 01 жовтня 2026 р. у справі №644/8567/26 — Індустріальний районний суд міста Харкова

Суддя ОСОБА_1

Справа № 644/8567/26

Провадження № 1-кп/644/1036/26

02.10.2026

ВИРОК

Іменем України

02 жовтня 2026 року м. Харків

Індустріальний районний суд м. Харкова у складі:

головуючої судді – ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судових засідань – ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого – ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 приміщення Індустріального районного суду м. Харкова кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026221180000056 від 14.01.2026, стосовно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця м. Харків, з середньою спеціальною освітою, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , неодруженого, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , 29.11.2021 Чугуївським міським судом Харківської області засуджений за ч.1 ст.309 КК України до штрафу у сумі 51 000,00 грн, наразі перебуває в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор».

у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України,

ВСТАНОВИВ:

I.Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Судом установлено, що солдат ОСОБА_4 , військовослужбовець в/ч НОМЕР_1 , який зарахований до тимчасово прибулого особового складу військової частини НОМЕР_1 згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 189 від 30.06.2025, тому відповідно до вимог ст. 11, 13, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-ХІУ (зі змінами), ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, стримувати військовослужбовців від вчинення протиправних дій, утримуватися від шкідливих для здоров`я звичок, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, бути зразком високої культури, берегти військову честь, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків та інше.

Заразом, ОСОБА_4 , маючи прямий умисел на незаконне придбання, зберігання з метою збуту, та незаконний збут особливо небезпечних психотропних речовин, у невстановлений у ході судового розгляду час та місці, при невстановлених обставинах, але не пізніше 15:43 18.04.2026 придбав особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено – PVP, яку зберігав у кухонному столі кухні квартири за адресою АДРЕСА_2 , з метою подальшого збуту.

Так, 18.04.2026 у період часу з 15 год 43 хв по 15 год 47 хв ОСОБА_4 , реалізуючи свій злочинний корисливий умисел, спрямований на незаконний збут особливо небезпечної психотропної речовин, здійснив пакування вищевказаної особливо небезпечної психотропної речовини, обіг якої заборонено – PVP в 2 паперові згортки, та того ж дня о 15 год 47 хв, знаходячись у кухні квартири за адресою: АДРЕСА_2 , умисно, переслідуючи корисливу мету, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, їх карність та настання суспільно-небезпечних наслідків, зустрівся з особою, яка діяла під час проведення контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки під вигаданими анкетними даними – ОСОБА_6 , яка на виконання вказівок ОСОБА_4 , передала йому грошові кошти у сумі 800 гривень, на що ОСОБА_4 в свою чергу, незаконно збув останні 2 паперові згортки, всередині яких знаходилась речовина білого кольору кристалічного походження, що містить у своєму складі особливо небезпечну психотропну речовину – PVP, загальною масою PVP 0,1655 г, згідно висновку судової експертизи дослідження матеріалів, речовин і виробів за експертною спеціальністю 8.6 «дослідження наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів».

Беручи до уваги викладене вище, ОСОБА_4 , усупереч вимогам Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів та зловживанню ними» та Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів та прекурсорів», незаконно збув особливо небезпечну психотропну речовину – PVP, що віднесена до особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонено, відповідно до «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №770 від 06.05.2000.

З огляду на викладене вище, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скоїв кримінальне правопорушення-злочин, передбачений ч. 2 ст. 307 КК України, зокрема незаконне придбання та зберігання особливо небезпечної психотропної речовини з метою збуту, та незаконний збут особливо небезпечної психотропної речовини.

1.1.Правова позиція сторони обвинувачення.

Правова позиція сторони обвинувачення відображена в обвинувальному акті, з огляду на який прокурор зазначив, що визнання винуватості ОСОБА_4 у повному обсязі та надання стороною обвинувачення доказів, які досліджені судом є достатніми для встановлення відповідності викладених у обвинувальному акті фактичних обставин об`єктивній істині, як зважаючи на окремі докази, так і в їх сукупності дають підстави обґрунтовано визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України. Також, прокурор вважав, з урахуванням повного визнання вини ОСОБА_4 за обставин визначених у обвинувальному акті, беручи до уваги клопотання обвинуваченого про недоцільність дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ним не оспорюються, провести розгляд справи згідно з положеннями ч. 3 ст. 349 КПК України, а також вважав за можливе, з урахуванням визнання вини обвинуваченим, призначити ОСОБА_4 покарання за злочин, передбачений ч. 2 ст. 307 КК України, у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років 6 (шість) місяців з конфіскацією майна, а дію застосованого до ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили залишити без змін.

1.2.Позиція обвинуваченого

1.2.1.Обвинувачений ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свою вину у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення повністю визнав, з відповідною кримінально-правовою кваліфікацією його дій погодився, не оспорюючи фактичних обставин, викладених у обвинувальному акті та висновках експертних досліджень. Свої дії ОСОБА_4 піддав критичній оцінці та у скоєному щиро розкаявся. Окрім цього, обвинувачений ОСОБА_4 вважав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ним не оспорюються, запевнив суд, що правильно розуміє зміст цих обставин, погоджується з кваліфікацією його діянь, визнає обставини встановлені стороною обвинувачення, також розуміє, що у такому випадку, він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, про надав відповідну заяву (а.с. 67). Також, обвинувачений вчергове наголосив суду, що визнає вину та кається, а також, що прагне проходити військову службу з метою захисту України від збройної агресії рф, що просив суд урахувати це під час постановлення вироку за результатами розгляду справи.

1.2.2.Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 – адвокат ОСОБА_5 , яка діє в інтересах обвинуваченого на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правничої допомоги від 08.05.2026 № 5-20-2026-003840 (а.с. 26), звернула увагу суду на повне визнання вини та щире каяття обвинуваченим під час судового розгляду справи, зокрема на зізнавальні показання ОСОБА_4 під час його допиту. Зважаючи на зазначене, захисник ОСОБА_4 наголосила, що обвинувачений повністю визнає свою вину, запевнила та підтвердила добровільність висловленої ним позиції, а також розуміння змісту обставин, які ніким не оспорюються та обмежень щодо їх оскарження в апеляційному порядку, тому просила суд здійснювати розгляд справи на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, а також під час призначення покарання призначити мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 307 КК України, а саме у виді 6 (шести) років позбавлення волі, враховуючи характеристику обвинуваченого, його стан здоров`я, згідно з довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 11.03.2024 № 3096, згідно з якою солдат ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , військовослужбовець в/ч НОМЕР_2 20.02.2024 отримав бойове травмування. Діагноз: Мінно-вибухова травма. Акубаротравма.

II.Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

За наведених вище обставин, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , своїми умисними діями скоїв кримінальне правопорушення - злочин, які суд кваліфікує за ч. 2 ст. 307 КК України як незаконне придбання та зберігання особливо небезпечної психотропної речовини з метою збуту, та незаконний збут особливо небезпечної психотропної речовини.

III.Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у своїй постанові від 16.09.2024 (справа 444/870/22, провадження № 51- 2989 кмо 23) зазначила, що суд у конкретному кримінальному провадженні на підставі ч. 3 ст. 349 КПК має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, у тому числі, у разі часткового заперечення винуватості особи у вчиненні окремого кримінального правопорушення в сукупності кримінальних правопорушень, яке має окрему кваліфікацію, або є окремим епізодом кримінального правопорушення, чи невизнання цивільного позову, та у такому випадку щодо цих оспорюваних обставин провести судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини. Такий порядок розгляду кримінального провадження не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, визначені в ч. 1 ст. 91 КПК України.

На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів у справі щодо тих обставин, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому судом з`ясовано, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумнівів у добровільності його позиції немає, останньому роз`яснено, що у такому випадку, він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Беручи до уваги те, що обвинувачений винуватість у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав у повному обсязі, не піддавав сумніву обставини, викладені в обвинувальному акті, правильно розуміє зміст цих обставин, що у суду не викликало сумнівів у добровільності його позиції про що надав суду відповідну заяву (а.с. 67), тому суд, за згодою підсудного ОСОБА_4 та його захисника, з`ясувавши думку прокурора, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються.

Заразом, суд з`ясував, чи правильно розуміє обвинувачений ОСОБА_4 зміст цих обставин, чи не оспорює їх, і не наполягає на дослідженні всіх доказів у справі, роз`яснив обвинуваченому, що у такому випадку, він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 349 КПК України у зв`язку із надходженням відповідного клопотання від обвинуваченого про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються у кримінальному провадженні, а також беззастережним підтриманням захисником та прокурором клопотання про недоцільність дослідження доказів у справі щодо тих обставин, які ніким з учасників процесу не оспорюються, керуючись імперативною вимогою щодо дотримання принципів змагальності та диспозитивності, суд дійшов висновку про можливість обмежити обсяг досліджуваних доказів у кримінальному провадженні № 12026221180000056 від 14.01.2026 згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України та установив такий порядок їх дослідження: оголошення та дослідження письмових доказів, що характеризують особу обвинуваченого, заходи забезпечення кримінального провадження та процесуальні витрати, допит обвинуваченого.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення повністю визнав та надав суду такі покази.

ОСОБА_4 пояснив, що 15 год 43 хв 18.04.2026 придбав особливо небезпечну психотропну речовину, яку замовив з додатку «Telegram», обіг якої заборонено – PVP, яку зберігав у кухонному столі кухні квартири за адресою АДРЕСА_2 . 18.04.2026 в період часу з 15 год 43 хв по 15 год 47 хв ОСОБА_4 , здійснив пакування вищевказаної особливо небезпечної психотропної речовини, обіг якої заборонено – PVP в 2 паперові згортки та того ж дня о 15 год 47 хв, знаходячись у кухні квартири за адресою

АДРЕСА_2 , зустрівся з особою, ПІБ якого не пам`ятає, та незаконно збув останній 2 паперові згортки, всередині яких знаходилась речовина білого кольору кристалічного походження, що містить у своєму складі особливо небезпечну психотропну речовину – PVP, на що, в свою чергу, покупець передав ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 800 гривень, які обвинувачений взяв, оскільки мав скрутне матеріальне становище.

Суд дійшов переконання, що показання обвинуваченого не викликають сумніву у правильності розуміння змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції, розповідь якого характеризується структурованістю, хронологією та не викликає сумнівів про відповідність дійсності.

Окрім показань обвинуваченого, судом досліджено оголошені у судовому засіданні письмові докази щодо вжиття заходів забезпечення кримінального провадження за № 12026221180000056 від 14.01.2026, судових витрат та документів, які характеризують особу ОСОБА_4 , зокрема:

1. Довідка ГУ ДМС в Харківській області, згідно якої, станом на 10.02.2026 місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване з 20.10.2005 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 19).

2. Довідка Виконавчого комітету Харківської міської ради від 19.02.2026 № 469/0/50-26, згідно з якою право власності на квартиру АДРЕСА_3 , станом на 31.12.2012 проведена КП «БТІ» на праві спільної сумісної власності за ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 07.03.2007, виданого відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаментом економіки та комунального майна виконавчого комітету ХМР № 7А-07-286689. На підставі рішення 1 сесії 7 скликання ХМР від 20.11.2015 № 12/15 вулиця «Тухачевського» перейменовано на вулицю «Душкіна» (а.с. 93).

3. Вимога щодо відомостей про судимості, згідно з якою вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , раніше судимий 29.11.2021 Чугуївським міським судом Харківської області за ч.1 ст.309 КК України до штрафу у сумі 51 000,00 грн (а.с. 94).

4. Довідка № 01-21/1825 від 12.02.2026 КНП ХОР «Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3», з якої вбачається, що ОСОБА_4 на стаціонарному лікуванні в КНП ХОР «ОКПЛ № 3» у період з 01.01.2012 по теперішній час (09.02.2026) не перебував. За амбулаторною допомогою не звертався під медичним наглядом у лікаря-психіатра не перебуває (а.с. 95).

5. Довідка № 1072 від 12.02.2026 КНП ХОР «Обласна клінічна наркологічна лікарня», з якої вбачається, що ОСОБА_4 на обліку у лікаря нарколога не перебував та не перебуває (а.с. 96).

6. Копія військового квитка серії НОМЕР_3 виданого на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на посаді водій-оператор військової частини НОМЕР_2 на підставі наказу від 05.12.2023 № 339 (а.с. 97-105).

7. Довідка військової частини № НОМЕР_1 , з якої вбачається, що 30.06.2025 до в/ч НОМЕР_1 прибув солдат ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після самовільного залишення військової частини НОМЕР_2 . Заразом, 11.07.2025 солдат ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , самовільно залишив в/ч НОМЕР_1 (а.с. 106).

8. Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Харкова від 13.05.2026, застосовано до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» терміном 57 днів до 08.07.2026 року, із застосуванням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 01.01.2026, що складає 99840 грн (а.с. 107-110).

9. Вироком Чугуївським міським судом Харківської області від 29.11.2021 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, призначивши покарання у виді 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (а.с. 111-112).

10. Довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 11.03.2024 № 3096, згідно якої солдат ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , військовослужбовець в/ч НОМЕР_2 20.02.2024 отримав бойове травмування. Діагноз: Мінно-вибухова травма. Акубаротравма (а.с. 113).

11. Постанова слідчого СВ ВП № 1 ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області ст. лейтенанта поліції ОСОБА_11 від 04.05.2026 про визнання і приєднання до провадження речових доказів, зокрема: речовину білого кольору кристалічного походження, що містить у своєму складі особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено – PVP (а.с. 114).

12. Талон-квитанція № 1062 про прийняття на зберігання речових доказів, а саме: сейф-пакет Експертної служби МВС № 6652311, в рослинна речовина зеленого кольору, що є канабісом. Сейф-пакет Експертної служби МВС № 6591191, в якому пристрій для паління із нашаруваннями речовини коричневого кольору, що містять у своєму складі PVP (а.с. 115).

13. Квитанція про отримання на зберігання речових доказів, вилучених (отриманих) стороною обвинувачення під час здійснення к/п № 12026221180000056 (а.с. 116).

14. Довідка про витрати на проведення судової експертизи № СЕ-19/121-26/11262-НЗПРАП від 22.04.2026 (а.с. 117).

Будь-яких інших доказів у ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та підсудної, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбачених КПК України, зважаючи на позицію учасників судового провадження щодо застосування ч. 3 ст. 349 КПК України, надано та досліджено не було.

Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню у справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані відповідно до вимог чинного кримінального процесуального законодавства.

Суд визнає безпосередньо досліджені докази належними, допустимими, достовірними, і в сукупності достатніми для належної правової оцінки дій обвинуваченого, визнання його вини, зокрема, як і досліджені докази, що характеризують особу обвинуваченого.

Порушень вимог ст.87 КПК України не установлено, отже зазначені вище докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості у суду не викликають.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06.12.1998, де Європейський Суд наголошує про те, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь - яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (п. 150, п. 253).

Отже, оскільки обвинувачений ОСОБА_4 беззаперечно визнав свою вину у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення – злочину, не оспорює фактичні обставини справи та правильно розуміє зміст цих обставин, у суду відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності її позиції, з урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку щодо доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

Враховуючи викладене вище, суд вважає винним обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, за які до нього необхідно застосувати покарання передбачене санкцією відповідної статті КК України.

IV.Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання, мотиви призначення

покарання

Під час призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , згідно з вимогами ст. 65-67 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, та вимоги ч.2 ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.

Визначення ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення полягає у з`ясуванні судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у зазначеній статті КК України міститься лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що відображається у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання, на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.

Судом враховано, що ОСОБА_4 скоїв кримінальне правопорушення, яке відноситься до категорії тяжкого злочину відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України, зокрема: незаконне придбання та зберігання особливо небезпечної психотропної речовини з метою збуту, а також незаконний збут особливо небезпечної психотропної речовини (ч. 2 ст. 307 КК України).

Суд зважає, що у рішенні «Бемер проти Німеччини» від 03.10.2002 ЄСПЛ зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв`язку з відстрочкою.

Вивченням особи обвинуваченого, судом установлено, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Харкові, є громадянином України, зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , підсудний на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває (а.с. 95, 96).

Суд бере до уваги, що ОСОБА_4 є військовослужбовцем (а.с. 97-105), заразом 11.07.2025 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою військової частини № НОМЕР_1 , з якої вбачається, що 30.06.2025 до в/ч НОМЕР_1 прибув солдат ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після самовільного залишення військової частини НОМЕР_2 , а 11.07.2025 солдат ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , самовільно залишив в/ч НОМЕР_1 (а.с. 106).

Суд враховує, що під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують відповідно до положень ст. 66, 67 КК України, що відповідає правовій позиції викладеній у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», з якої вбачається, що встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення.

Відповідно до обвинувального акту від 02.07.2026, обставини, які пом`якшують покарання ОСОБА_4 не встановлено (а.с. 5), заразом під час судового засідання прокурор наголосив, що ОСОБА_4 беззаперечно та дійсно визнав свою вину за тих обставин, які ставляться йому в провину, що свідчить про позитивні зміни у свідомості підсудного.

Беручи до уваги зазначене, суд зауважує, що безпосередньо сприймаючи під час судових засідань пояснення, показання, поведінку обвинуваченого ОСОБА_4 , дійшов переконання, що підсудний дійсно виражає глибокі переживання щодо того, що сталося, соромлячись діяння, яке скоїв, усвідомлюючи усю тяжкість скоєного. Неохоче, але вільно та без утаювання ОСОБА_4 розкривав суду усі відомі йому обставини вчиненого діяння, деталі скоєного задля забезпечення сприяння установлення усіх обставин, що мають значення для справи, неодноразово засуджував свою поведінку, надаючи їй відверту негативну оцінку, неодноразово виражав щирий сором з приводу цього та осуд своєї поведінки, що може свідчити про позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь соціальної небезпечності підсудної, яка виражає повну готовність нести кримінальну відповідальність та прийняте будь-яке покарання призначене судом.

Отже, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує таку пом`якшуючу покарання обставину, як щире каяття.

Так, ч. 6 ст. 368 КПК України визначено, що обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З правового висновку Верховного Суду у постанові від 20.04.2021 в справі № 457/529/20 вбачається, що щире каяття – це обставина, яка відображає психічний стан особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, і передбачає глибокі внутрішні переживання особою того, що сталося, моральне засудження своєї кримінально караної поведінки, почуття сорому, докорів сумління і готовність нести кримінальну відповідальність. Щире каяття проявляється у самозасудженні особою вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків, прагненні усунути нанесену шкоду та рішенні не вчиняти більше кримінальних правопорушень. Вказана форма посткримінальної поведінки особи свідчить про те, що в особи відбулися суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь її соціальної небезпечності.

Каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, відверту негативну оцінку своєї злочинної поведінки, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 кримінальне провадження № 629/847/15-к).

Відповідно до обвинувального акта від 02.07.2026, обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 зазначено рецидив злочинів.

Заразом, судом враховано клопотанням прокурора, що така обтяжуюча обставина як рецидив злочинів є помилковою, оскільки ОСОБА_4 є таким, що не має судимості, оскільки відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 89 КК України такими, що не мають судимості визначаються особи, засуджені за вчинення кримінального проступку, після відбуття покарання.

Суд бере до уваги, що ОСОБА_4 засуджений вироком Чугуївського міського суду Харківської області від 29.11.2021 за ч.1 ст.309 КК України, за яким призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (а.с. 111-112).

Відповідно до санкції ч. 1 ст. 309 КК України незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту, караються штрафом від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або пробаційним наглядом на строк до п`яти років, або обмеженням волі на той самий строк, що згідно з приписами ч. 2 ст. 12 КК України є кримінальним проступком.

Згідно з положеннями ст. 88 КК України особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або із звільненням від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, кримінальна протиправність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості.

Відповідно до п. 2-1 ст. 89 КК України такими, що не мають судимості, визнаються: особи, засуджені за вчинення кримінального проступку, після відбуття покарання.

Суд бере до уваги, що ОСОБА_4 станом на 14.07.2026 за вироком Чугуївського міського суду Харківської області від 29.11.2021 за ч.1 ст.309 КК України сплатив у дохід держави 29 750,00 грн з 51 000,00 грн (3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на момент ухвалення вироку), до сплати залишилось 21 250,00 грн, що підтверджується довідкою Чугуївського РВ № 3 філії ДУ «Центр пробації» в Харківській області № 1605/24/34/1-26 від 14.07.2026 (а.с. 50).

Беручи до уваги вказане, судом враховано приписи ст. 80 КК України, яка регламентує, що особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано у строки два роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі.

Суд бере до уваги, що вирок Чугуївським міським судом Харківської області від 29.11.2021 стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким останнього визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, та призначено покарання у виді 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (а.с. 111-112), набрав законної сили 08.06.2023 (а.с. 112), інформації, що підсудний ухилявся від відбування покарання у суду не має. Окрім іншого, кримінальне правопорушення за цим обвинувальним актом ОСОБА_4 скоїв 18.04.2026, тобто поза межами строків давності виконання обвинувального вироку, визначених ст. 80 КК України, а інформації про засудження особи у цей строк за вчинення інших кримінальних правопорушень суду не надано, що свідчить що ОСОБА_4 в силу ст. 89 КК України раніше не судимий (а.с. 94).

З урахуванням, зазначеного вище, обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 у формі рецидиву злочинів судом не встановлено.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Суд бере до уваги, під час призначення ОСОБА_4 покарання, вимоги ч.2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що відповідно до ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України покарання має на меті не тільки кару, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, має бути відповідним до скоєного, тобто необхідним та достатнім для виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженим, так і іншими особами.

Отже, під час визначення судом виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує характер і ступінь тяжкості вчинених нею кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, його поведінку як під час скоєння правопорушень, так і після цього, пом`якшуючі обставини, суд дійшов переконання, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі, що буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Санкцією ч. 2 ст. 307 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна.

Суд наголошує, що повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві. Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Відповідно до вимог ст. 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів. Виходячи з указаної мети та принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та відомостям про особу винного.

Під час визначення судом виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , судом враховано, що ОСОБА_4 скоїв кримінальне правопорушення, яке відноситься до категорії тяжкого злочину спрямованого проти життя та здоров`я особи, зокрема: незаконне придбання та зберігання особливо небезпечної психотропної речовини з метою збуту, а також незаконний збут особливо небезпечної психотропної речовини (ч. 2 ст. 307 КК України), що має підвищену суспільну небезпеку.

Окрім цього, суд бере до уваги дані про особу обвинуваченого, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , є військовослужбовцем, наразі самовільно залишив в/ч, але виражає прагнення продовжувати проходити військову службу та захищати країну в іншій в/ч, отримав бойове травмування, що підтверджується довідкою про обставини травми від 11.03.2024 № 3096 (а.с. 113), на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває (а.с. 95, 96), повністю визнав свою вину за обставин викладених у обвинувальному акті за ч. 2 ст. 307 КК України, щиро розкаявся у скоєному, що враховано судом як пом`якшуючу обставину покарання, відсутні обтяжуючі обставини, тому суд вважає, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій ч.2 ст.307 КК України, оскільки його виправлення не можливе без ізоляції від суспільства. Саме покарання у виді позбавлення волі, на думку суду, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Із урахуванням наведеного і загальних засад призначення покарання, аналізуючи матеріали кримінального провадження в сукупності із позиціями сторони захисту: захисника та обвинуваченого, сторони обвинувачення – прокурора, обставини вчинених кримінального правопорушення, характер, а також обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, із урахуванням особи обвинуваченого, його поведінки під час та після вчиненого; те, що вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення має підвищену суспільну небезпеку, суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 слід призначити покарання у виді позбавлення волі на строк шість років за ч.2 ст.307 КК України з конфіскацією майна.

Саме це покарання, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, з урахуванням позицій учасників справи та обмежень визначених ч. 3 ст. 349 КПК України, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Суд дійшов переконання, що зазначене покарання відповідатиме його меті, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи). Таке покарання, на думку суду, перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину». Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

V.Підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду.

Цивільний позов під час досудового розслідування у кримінальному провадженні заявлено не було (а.с. 5).

VI.Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Підстави застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру відсутні (а.с. 5).

Викривач у кримінальному провадженні відсутній, винагорода викривачу не пропонувалась (а.с. 5).

Ухвалою Індустріального районного суду м. Харкова від 12.08.2026 ОСОБА_4 , в порядку ст. 199 КПК України, продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави на 60 днів, до 10.10.2026.

Суд дійшов переконання, з урахуванням клопотання сторони обвинувачення та висловленої правової позиції сторони захисту, про доцільність залишити ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили з метою досягнення дієвості цього кримінального провадження.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рахувати з моменту його фактичного затримання, зокрема з 13 травня 2026 року (а.с. 20-23, 107-110).

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 368 КПК України ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити: що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами.

На вимогу положень ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту.

Арешти у межах кримінального провадження № 12026221180000056 від 14.01.2026 не накладались.

Суд дійшов висновку, що питання щодо речових доказів слід вирішити відповідно до ст.100 КПК України.

За приписами п.13 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі.

З матеріалів кримінальної провадження № 12026221180000056 від 14.01.2026 вбачається, що у справі понесені процесуальні витрати за проведення судових експертиз, зокрема: експертизи матеріалів, речовин та виробів № СЕ-19/121-26/11262-НЗПРАП від 22.04.2026 у сумі, що становить 3 369 грн 52 коп та підтверджується довідкою (а.с. 117), що підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_4 , відповідно до ч.2 ст.122 та ч.1, 2 ст.124 КПК України.

Відповідно до ч. 15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Отже, керуючись ст. 307 КК України, ст. 100, 122, 124, 174, 331, 337, 342-351, 358, 368-371, 373, 374, 376, 395, 532, 615 КПК України,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення – злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років з конфіскацією всього майна, що є власністю засудженого.

Дію застосованого до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обчислювати з дня проголошення вироку, зокрема з 02 жовтня 2026 року.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбування покарання ОСОБА_4 зарахувати строк попереднього ув`язнення у кримінальному провадженню № 12026221180000056 від 14.01.2026 з моменту його фактичного затримання, зокрема з 13 травня 2026 року до дня ухвалення вироку, тобто до 01 жовтня 2026 року включно, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави процесуальні витрати за проведення судової експертизи матеріалів, речовин та виробів № СЕ-19/121-26/11262-НЗПРАП від 22.04.2026 у сумі 3 369 (три тисячі триста шістдесят дев`ять) грн 52 коп.

Речові докази у кримінальному провадженні № 12026221180000056 від 14.01.2026, що знаходяться у камері схову Управління логістики та матеріально-технічного забезпечення ГУНП в Харківській області, після набрання вироком законної сили:

1). знищити речовину білого кольору кристалічного походження, що містить у своєму складі особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено – PVP.

Матеріали кримінального провадження № 12026221180000056 від 14.01.2026 залишити при обвинувальному акті, з подальшим зберіганням у справі № 644/8567/26.

Прокурору та обвинуваченому копію вироку вручити негайно після його проголошення, учасники судового провадження мають право отримати у суді копію вироку. Учасникам судового провадження, які не були присутні під час проголошення вироку суду - направити його копію.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Індустріальний районний суд м. Харкова, протягом 30 днів з дня його проголошення, а ОСОБА_4 – у той же строк з моменту вручення йому копії, з підстав, передбачених ст. 394 КПК України. Вирок не може бути оскаржено в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано не доцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. В іншому разі вирок набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційного суду, якщо його не буде скасовано.

Прокурору та обвинуваченому повний текст вироку вручається в день проголошення його резолютивної частини в умовах дії воєнного стану згідно ч.15 ст. 615 КПК України.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки: http://og.hr.court.gov.ua /sud2029/.

Суддя ОСОБА_1