Вирок від 30 вересня 2026 р. у справі №629/7392/26 — Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Кримінальне провадження №629/7392/26

Номер провадження 1-кп/629/350/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Лозівського міськрайонного суду Харківської області кримінальне провадження №62025170030015257 від 04.08.2025, яке надійшло з Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону 20.08.2026, відносно:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Домаха міста Лозова Харківської області, громадянина України, розлученого, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, військовослужбовця військової служби за призовом по мобілізації, який перебуває на посаді механіка відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу технічного забезпечення мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,

- 29.09.2026 Лозівським міськрайонним судом Харківської області за ч.1 ст.125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 850 грн.;

за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.190 ч.2, ст.185 ч.4 КК України, -

встановив:

ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації військової частини НОМЕР_2 , достовірно знаючи та усвідомлюючи, щодо неухильного дотримування вимог ст.65,68 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ст.1,2,24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.11,16,49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV, які зобов`язують його: свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, захищати суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечувати її економічну та інформаційну безпеку, віддано служити українському народу, сумлінно, чесно та зразково виконувати військовий обов`язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, не допускати негідних вчинків.

Однак, солдат ОСОБА_5 під час проходження військової служби за мобілізацією, перебуваючи в місці розташування підрозділу, в районі населеного пункту Черкаське Дніпропетровської області, в порушення вищезазначених нормативно-правових актів вирішив стати на злочинний шлях та діючи умисно, в умовах воєнного стану, без дозволу командування та без поважних причин тимчасово, незаконно ухилився від проходження військової служби та проводив час на власний розсуд.

Так, солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, перебуваючи на посаді механіка відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу технічного забезпечення мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , реалізуючи свій злочинний умисел, з мотивів небажання виконувати обов`язки військової служби та з метою незаконного, тимчасового ухилення від неї, маючи об`єктивні можливості проходити військову службу, в умовах воєнного стану, у порушення вимог ст.65,68 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ст.1,2,24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.11,16,49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 27.12.2024 самовільно залишив місці розташування підрозділу, в районі населеного пункту АДРЕСА_2 (більш детальна адреса не підлягає розголошення в умовах воєнного стану), проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов?язків військової служби, ввірених йому за посадою, заходів для повернення до місця тимчасової дислокації ВЧ НОМЕР_1 не приймав, про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв, в медичні установи не звертався та був, без поважних причин, незаконно відсутній на військовій службі до 30.06.2026, коли його протиправні дії були припинені працівниками поліції на території с.Домаха м.Лозова Харківської області.

Крім цього, 28.05.2026 близько 14-00 год., ОСОБА_5 разом з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 знаходилися на літній площадці поруч з магазином ФОП « ОСОБА_8 », за адресою: АДРЕСА_3 , де спільно вживали спиртні напої. У подальшому, ОСОБА_6 , ввімкнув на своєму мобільному телефоні РОСО с85 Black, IMEI: НОМЕР_3 ; НОМЕР_4 музику та поклав його на стіл. Через деякий час, ОСОБА_6 разом з ОСОБА_7 , пішли до приміщення магазину ФОП « ОСОБА_8 ». В цей час у ОСОБА_9 виник умисел на таємне викрадення чужого майна (крадіжку) вказаного мобільного телефону ОСОБА_6 .

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), ОСОБА_5 , перебуваючи за вищевказаною адресою, приблизно о 14-07 год., перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки у вигляді заподіяння майнової шкоди потерпілому та бажаючи їх настання, з корисливого мотиву, з метою наживи, достовірно знаючи про те, що згідно з Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 5-30 год. 24.02.2022 строком на 30 діб, який продовжено до теперішнього часу, скориставшись тим, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебували у приміщенні магазину ФОП « ОСОБА_8 » та ніхто зі сторонніх осіб за його діями не спостерігає, шляхом вільного доступу, таємно викрав мобільний телефон марки POCO c85 Black, IMEI: НОМЕР_3 ; НОМЕР_4 , вартістю 5143 гривні, який належить ОСОБА_6 .

Після чого, ОСОБА_5 з місця вчинення кримінального правопорушення зник, викраденим майном розпорядився на власний розсуд, спричинивши майнову шкоду потерпілому ОСОБА_6 у розмірі 5143 гривні.

Обвинувачений ОСОБА_5 в судовому засіданні від надання показів відмовився але винним себе визнав повністю, підтвердив, що дійсно вчинив інкриміновані йому злочини за вищезазначених обставин вказаних в обвинувальному акті, у вчиненому щиро розкаявся, дуже шкодує про вчинене, зробив для себе належні висновки, просив суворо не карати та зазначив, що бажає продовжити служити в лавах ЗСУ.

Потерпілий ОСОБА_6 в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого не має, не заперечував проти розгляду справи в порядку ч.3 ст.349 КПК України, цивільний позов не заявляв.

Враховуючи зізнавальні покази обвинуваченого ОСОБА_5 , а також те, що іншими учасниками судового провадження не оспорюються фактичні обставини справи, які вказані в обвинувальному акті, зазначені особи правильно розуміють зміст цих обставин, не наполягають на дослідженні інших доказів у справі, учасники судового провадження розуміють неможливість в подальшому оскаржити дані фактичні обставини в апеляційному порядку, у суду не має сумнівів в добровільності та істинності їх позицій, тому відповідно до ч.3 ст.349 КПК України дослідження доказів відносно фактичних обставин справи визнано судом недоцільним, суд обмежив їх дослідження допитом обвинуваченого, дослідженням даних, які характеризують особу обвинуваченого та матеріалів, що підтверджують місцезнаходження речових доказів та судові витрати по справі.

Аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 повністю доведена, його дії суд кваліфікує за ч.5 ст.407 КК України, як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, за ст.185 ч.4 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану.

Суд вважає, що спосіб вчинення кримінальних правопорушень, ступінь здійснення злочинного наміру та послідовність дій обвинуваченого ОСОБА_5 свідчать про спрямованість умислу на самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану та на незаконне та безоплатне вилучення чужого майна поза волею власника, вчинене в умовах воєнного стану. При таких обставинах, підстав для зміни правової кваліфікації дій обвинуваченого або його виправдання, суд не вбачає.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки вчинених ним злочинів, що відповідно до ч.4 ст.12 КК України він вчинив злочини, що відносяться до категорії тяжких злочинів.

Дослідженням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_5 встановлено, що він був засуджений 29.09.2026 Лозівським міськрайонним судом Харківської області за ч.1 ст.125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 850 грн., вирок суду законної сили не набрав, має середню спеціальну освіту, розлучений, військовослужбовець військової служби за призовом по мобілізації, який перебуває на посаді механіка відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу технічного забезпечення мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває.

Відповідно до ст.66 КК України обставиною, що пом`якшує покарання суд визнає щире каяття.

Відповідно до ст.67 КК України обставиною, що обтяжує покарання, суд визнає вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

При призначенні остаточного покарання суд застосовує правову позицію викладену ОП ККС ВС у справі №766/39/17 (провадження № 51-8867кмо18), згідно якої визначаючи, які з правил призначення остаточного покарання (за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків) підлягають застосуванню за наявності іншого обвинувального вироку (вироків) щодо цієї особи, слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили.

Тому враховуючи, що кримінальні правопорушення, за які засуджується особа в цьому кримінальному провадженні, вчинено до постановлення попереднього вироку, то остаточне покарання повинно бути призначене за правилами, передбаченими ч.4 ст.70 КК України - за сукупністю кримінальних правопорушень, однак з урахуванням положень ч.3 ст.72 КК України, основне покарання у виді штрафу при призначенні його за сукупністю кримінальних правопорушень складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно, а тому вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29.09.2026 відносно ОСОБА_5 засудженого за ст.125 ч.1 КК України до покарання у вигляді штрафу в розмірі 850 грн., відповідно до ч.3 ст.72 КК України, підлягає самостійному виконанню.

З урахуванням ступеня тяжкості вчинених злочинів, обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання, даних про особу обвинуваченого і його відношення до вчиненого, обставин вчинення злочинів, відсутність позитивних змін в його особистості і не готовності до самокерованої правослухняної поведінки у суспільстві, з врахуванням принципу справедливості та невідворотності покарання за вчинені злочини, суд приходить до висновку про те, що виправлення обвинуваченого можливе тільки в місцях позбавлення волі, тобто в умовах ізоляції від суспільства на певний строк до кримінально-виконавчої установи, оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Підстав для застосування до обвинуваченого ст.69,69-1,75 КК України, суд не вбачає.

На переконання суду, призначення обвинуваченому такого покарання, буде доцільним, справедливим, співмірним і достатнім для його виправлення, кари та запобігання вчинення нових злочинів як обвинуваченим, так і іншими особами, а також буде відповідати таким принципам Конвенції, як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета і невідворотність покарання.

Так, у розумінні ЄСПЛ, покарання повинне встановлювати новий додатковий обов`язок для особи, який випливає з факту вчинення кримінального правопорушення. Автономна концепція поняття «покарання» у практиці ЄСПЛ передбачає, що покарання переслідує подвійну мету: покарання і стримування від вчинення нових злочинів, а застосування принципу пропорційності дає можливість встановити орієнтир для держави у виборі адекватних засобів реагування на конкретні кримінально-карані діяння.

До вступу вироку в законнусилу обраний запобіжний захід ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою залишити незмінним.

Початок строку відбування покарання обвинуваченому рахувати з 30.06.2026, зарахувавши на підставі ст.72 КК України, в рахунок відбуття покарання строк тримання під вартою згідно ухвали слідчого судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 30.06.2026 року.

Цивільний позов та речові докази у справі відсутні.

Відповідно до ст.124 КПК України, суд стягує з обвинуваченого на користь держави витрати на залучення експерта Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру для проведення судової товарознавчої експертизи №СЕ-19/121-26/7066-ТВ від 16.06.2026 року у сумі 2406 дві тисячі чотириста шість) гривень 80 копійок.

Керуючись ст.100,124,370,373,374 КПК України, суд, -

ухвалив:

Визнати ОСОБА_5 винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.5 ст.407 та ч.4 ст.185 КК України та призначити покарання:

- за ч.5 ст.407 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років;

- за ч.4 ст.185 КК України, у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років 1 (один) місяць.

На підставі ст.70 ч.1 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_5 покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років 1 (один) місяць.

Вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29.09.2026 в частині засудження ОСОБА_5 за ч.1 ст.125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 850 грн. виконувати самостійно.

До вступу вироку в законну силу обраний ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишити незмінним.

Початок строку відбування покарання обвинуваченому рахувати з 30.06.2026, зарахувавши в рахунок відбуття покарання строк тримання під вартою, відповідно до ст.72 КК України.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_5 на користь держави витрати за проведення судової товарознавчої експертизи №СЕ-19/121-26/7066-ТВ від 16.06.2026 року у сумі 2406 дві тисячі чотириста шість) гривень 80 копійок, перерахувавши їх на р/рUA048999980313050115000020649, код класифікації доходів бюджету 24060300, код ЄДРПОУ 37874947, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), отримувач платежу ГУК Харків обл/МТГ Харкiв/24060300, найменування коду класифікації доходів бюджету: інші надходження.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору, захиснику та обвинуваченому.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст.394 КПК України до Харківського апеляційного суду через Лозівський міськрайонний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги за відсутності такої скарги, а при оскарженні вироку - після постановлення ухвали апеляційним судом.

Суддя ОСОБА_10