Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №629/4994/26 — Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/4994/26

Номер провадження 2/629/2064/26

Р I Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.10.2026 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Солодовник І.С.,

при секретарі - Чередниченко М.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Лозова Харківської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Павлишин Павло Олегович до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення аліментів на дитину, в якій зазначає, що позивач з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який за рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 25.05.2026 р. було розірвано.

Від шлюбу вони мають доньку: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після початку повномасштабної збройної агресії рф проти України та запровадження воєнного стану позивач у березні 2022 року разом із малолітньою дочкою була змушена виїхати до Польщі, де постійно проживає та самостійно матеріально забезпечує дитину всім необхідним, включаючи витрати на навчання, розвиток і дозвілля.

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Водночас відповідач з березня 2023 року не бере участі у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини.

З метою стягнення аліментів позивач звернулася із заявою про видачу судового наказу, однак ухвалою суду від 03.06.2026 р. у справі № 629/4022/26 у видачі судового наказу відмовлено через неможливість встановлення зареєстрованого місця проживання боржника.

Згідно з відомостями органів реєстрації, відповідач був знятий з реєстрації за останнім відомим місцем проживання 23.05.2019 року, а відомості про його поточне місце реєстрації відсутні.

За таких обставин стягнення аліментів можливе лише в порядку позовного провадження з викликом відповідача через оголошення на офіційному вебпорталі Судової влади України та за останнім відомим місцем його перебування за адресою родичів: АДРЕСА_1 .

Представник позивача також зазначає, що відповідач є здоровим та працездатним, з особистої сторінки у соціальній мережі Instagram позивачем встановлено, що станом на березень 2026 р. відповідач працював груповим та індивідуальним тренером з боксу в клубі бойових мистецтв "Boar Fight Club", що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Отакара Яроша, 35. Також встановлено, що відповідач пересувається на автомобілі Audi A4, д.н. НОМЕР_1 , 2009 року випуску. Отже, обгунтовано припускають, що відповідач має фінансову спроможність сплачувати аліменти. Згідно з даними Державної служби статистики України та відомостей щодо середньої зарплати по Україні та від Пенсійного фонду України встановлено, що станом на січень 2026 р. середня зарплата в Харківській області складає 22813 грн, а тому вважать за доцільне визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі 5703 грн.

У зв`язку з чим, представник позивача просить суд стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі - 5703 гривні, тобто 25% від 22813 гривень середньої зарплати по регіону станом на 01.01.2026 рік, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 05.05.2026 року і до повноліття дитини; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.

14.07.2026 р. відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просить визначити розмір аліментів з урахуванням його фактичного матеріального стану та наданих доказів; у разі задоволення позову зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу або відмовити у їх стягненні, якщо вони не будуть належним чином підтверджені. В обґрунтування вказав, що з позовними вимогами в частині визначення розміру аліментів не погоджується, оскільки з 2021 р. офіційно не працевлаштований, офіційного догоду та стабільного джерела заробітку не має. Твердження позивача про те, що він має постійний дохід та працює тренером з боксу не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами. Посилання позивача на середній рівень заробітної плати Харківської області само по собі не підтверджує наявність у відповідача такого доходу та не може бути єдиною підставою для призначення розміру аліментів. Також вважає, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн необґрунтовані та підлягають перевірці щодо їх співмірності, а за наявністю підстав зменшенню (а.с. 38-39).

Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Павлишин П.О. у судове засідання не з`явилися, представником подано до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримують в повному обсязі (а.с. 44). Сторона позивача своїм процесуальним правом на подання відповіді на відзив не скористалася, будь-яких інших заяв, клопотань чи заперечень на адресу суду від нього не надходило.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомив (а.с. 37, 46-51, 56, 57-59, 60-62, 65-67).

Згідно з ч. 3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, судом встановлено, що сторони з 10.11.2018 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано на підставі заочного рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 25.05.2026 р. (а.с. 9).

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується актовим записом про народження, сформованого на запит ОСОБА_1 08.02.2026 р. на цифрові копії документів у застосунку Дія (а.с. 17).

Відповідно до витягу з реєстру Лозівської територіальної громади Харківської області № 2026/004410154, сформованого 19.03.2026 р., ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 16).

Зі змісту позовної заяви убачається, що після початку повномасштабної збройної агресії рф проти України та запровадження воєнного стану позивач у березні 2022 року разом із малолітньою дочкою була змушена виїхати до Польщі, де постійно проживає та самостійно матеріально забезпечує дитину всім необхідним, включаючи витрати на навчання, розвиток і дозвілля. Відповідач з березня 2023 року не бере участі у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини (а.с. 2).

Згідно з ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до змісту ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (яка була ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (ч. 2 ст. 6 цієї Конвенції).

Також, частинами 1 та 2 ст. 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

За ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Судом встановлено, що сторони проживають окремо один від одного та не підтримують сімейних стосунків. Проживання спільної дитини разом з матір`ю відповідачем не спростовувалось. Таким чином, суд вважає встановленим, що дитина проживає разом з позивачем. Домовленості щодо участі відповідача в утриманні спільної дитини між сторонами не досягнуто.

За ч.ч. 1, 2 ст. 184 СК України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

Згідно з ч. 1 ст. 182 СК України, суд при визначенні розміру аліментів враховує такі обставини: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Одночасно законодавцем визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ч. 2 ст. 182 СК України).

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік», прожитковий мінімум на одну дитину віком від 6 до 18 років становить 3512 грн.

При цьому та обставина, що сімейним законодавством визначений мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину, який не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, не є безумовною підставою для стягнення саме такого розміру аліментів, оскільки при вирішенні цього спору слід насамперед враховувати інтереси дитини та її право на достатній рівень матеріального забезпечення.

У постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 711/561/16-ц сформульовано висновок, який надалі неодноразово повторювався Судом (постанова від 03 лютого 2021 року у справі № 520/21069/18), про те, що за своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду.

Обов`язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним і не залежить від того, чи є батьки працездатними й чи є в них кошти, достатні для надання утримання, а лише враховується судом при визначенні розміру стягуваних аліментів.

Суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження дійсного розміру доходів відповідача станом на день розгляду справи, оскільки з наданих відповідачем довідок форми ОК-5 та ОК-7 убачається, що відповідач перебував у трудових відносинах з Харківським державним авіаційним виробничим підприємством в період з 2018 р. по 2021 р. (а.с. 40-41, 42).

Також, відповідач не надав будь-яких відомостей про свій майновий стан, хоча є безпосереднім розпорядником такої інформації, крім того, відомостей щодо відсутності у нього рухомого та нерухомого майна також не надав.

Суд критично відноситься до тверджень представника позивача про те, що відповідач станом на березень 2026 року працював груповим та індивідуальним тренером з боксу в клубі бойових мистецтв, а також користується автомобілем AUDI A4 д.н. НОМЕР_1 2009 року випуску, і тому має фінансову спроможність сплачувати аліменти, оскільки вказані доводи не підтверджені жодними належними та допустимими доказами й ґрунтуються виключно на припущеннях.

Зважаючи на те, що аліменти це платіж, спрямований саме на утримання дитини, який повинен бути достатнім для цього, разом з тим, він повинен бути співрозмірним з урахуванням мети аліментного зобов`язання, яке є в обох із батьків, і має бути рівним, та покликаний захистити інтереси дитини в коштах у розмірі, необхідному для її життєдіяльності, забезпечення достойного рівня життя, який необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, її гармонійного розвитку, враховуючи рівність обов`язків батьків щодо матеріального утримання дитини, її потреб, визначений законом мінімальний розмір аліментів та прожитковий мінімум для дитини відповідного віку.

При цьому дитина має право фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, який забезпечують батьки, і який не має обмежуватися мінімумом.

Беручи до уваги те, що відповідач є особою працездатного віку, матеріалами справи не встановлено, що батько дитини має на утриманні інших осіб чи сплачує аліменти, має незадовільний стан здоров`я, суд вважає за необхідне встановити розмір аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у твердій грошовій сумі у розмірі 5000 грн, щомісячно з індексацією відповідно до закону, починаючи з 10.06.2026 р. і до досягнення дитиною повноліття, що на думку суду є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини та не буде надто обтяжливим для нього, як платника.

З огляду на викладене, оцінивши надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, перевіривши всі доводи і заперечення сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

При цьому суд зауважує, що сторони не позбавлені можливості згодом, у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України, звернутися до суду з позовом про зміну розміру аліментів.

Суд не бере до уваги доводи позивача щодо розрахунку розміру аліментів із розрахунку середньої заробітної плати по регіону, оскільки за змістом ст. 182 СК України при встановленні розміру аліментів суд враховує визначені законом критерії матеріального та сімейного стану сторін. Разом з тим, показник середньої заробітної плати працівника для даної місцевості використовується державним (приватним) виконавцем відповідно до ст. 195 СК України виключно під час обчислення заборгованості зі сплати аліментів на стадії виконання рішення суду, а не під час розгляду справи по суті.

Суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Згідно з ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

На підставі ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача судовий збір у розмірі 1331,20 грн. на користь держави.

При визначенні розміру витрат за надану позивачу професійну правничу допомогу адвокатом суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Також, питання гонорару адвоката врегульовані в статтях 28-30 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 2017 року 09 червня 2017 року, із змінами затвердженими З`їздом адвокатів України 15 лютого 2019 року.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії документів: платіжної інструкції № @2PL187095 від 29.04.2026 р. на суму 5000 грн, платіжної інструкції № @2PL246560 від 29.05.2026 р. на суму 5000 грн, ордеру на надання правничої допомоги від 17.04.2026 р., свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ № 002153 від 02.04.2021 р. (а.с. 7, 8, 20, 21).

З наданих документів, судом встановлено, позивачу надана професійна правнича допомога вартість якої оцінена в 10000 грн.

Відповідач просив зменшити суму витрат на правову допомогу, вважаючи її завищеною та належним чином необґрунтованою.

Суд дійшов висновку, що заявлена сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн. є завищеною, належним чином не обґрунтованою, становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат. Крім того, зазначена категорія справ є поширеною, сама по собі позовна заява є нескладною та не потребує особливих затрат часу на її складання, додатки до позовної заяви, також є наперед визначеними та не потребують великих зусиль для їх зібрання. Крім того, представник участі у справі не приймав, справа розглянута за відсутності сторін.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на необхідності дотримання принципу співмірності при розрахунку судових витрат.

Так, Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц від 19.02.2020 р. наголосила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У справі № 922/3812/19 від 09.12.2021 р. Верховний Суд зазначив, що суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17).

Отже, зважаючи на наведене, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 76, 81, 141, 223, 258-259, 263-265, 274, 430 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Павлишин Павло Олегович до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Лозова Харківської області, РНОКПП НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки м. Лозова Харківської області, РНОКПП НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 5000 гривень, щомісячно з індексацією відповідно до закону, починаючи з 10.06.2026 р. і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Лозова Харківської області, РНОКПП НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки м. Лозова Харківської області, РНОКПП НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Лозова Харківської області, РНОКПП НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 , судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок на користь держави на р/р UA908999980313111256000026001, отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони справи:

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя: І.С. Солодовник