Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №619/3658/26 — Дергачівський районний суд Харківської області

справа № 619/3658/26

провадження № 2/619/2184/26

РІШЕННЯ

іменем України

02 жовтня 2026 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області

у складіголовуючого – суддіБолибока Є.А.

за участю секретаря судового засідання Ломанової І.А.

Справа № 619/3658/26

Ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 ;

відповідач: ОСОБА_3 .

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадженняпозов про захист честі, гідності та ділової репутації та стягнення моральної шкоди.

Стислий виклад позиції сторін.

29 травня 2026 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання її дій такими, що принижують честь та гідність неповнолітньої ОСОБА_2 ; стягнення на користь неповнолітньої ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі 15 000,00 грн. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що вона є матір`ю ОСОБА_2 . У березні 2026 року через месенджер Telegram відносно її неповнолітньої доньки з боку відповідача були допущені образливі висловлювання, принизлива форма спілкування та психологічний тиск, що підтверджується наявними відеозаписами та іншими доказами, які додаються до матеріалів справи. За даним фактом нею було здійснено звернення до правоохоронних органів, яке було зареєстровано ВП № 3 ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області в інформаційно-комунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» за № 7094 від 22.04.2026 та від 07.05.2026. За результатами проведеної перевірки працівниками поліції було підтверджено факт конфлікту та використання образливої й ненормативної лексики відносно неповнолітньої доньки. Попри те, що правоохоронними органами не було встановлено ознак адміністративного правопорушення за ст. 173 КУпАП та ст. 1734 КУпАП, сам факт образливого та принизливого спілкування відносно неповнолітньої дитини фактично підтверджений матеріалами перевірки. Внаслідок дії відповідача донька зазнала значних моральним переживань та емоційного стресу. Образливі висловлювання стали для неї психологічно травмуючими, викликали почуття образи, приниження, емоційного дискомфорту та внутрішніх переживань. Після зазначених подій емоційний стан дитини погіршився: вона важко переживала ситуацію, стала емоційно виснаженою, нервовою та навіть відмовлялась брати участь у подальших процесуальних діях через небажання повторно переживати зазначені обставини. Як мати неповнолітньої дитини, ОСОБА_1 була змушена звертатися до правоохоронних органів, збирати докази, здійснювати поштові відправлення, виготовляти копії документів, придбавати цифрові носії інформації та нести інші додаткові витрати з метою захисту честі, гідності та психологічного стану своєї доньки. Крім того, після виникнення даної ситуації вона зверталася до керівництва центру з метою мирного врегулювання конфлікту та повідомлення про поведінку відповідача. Зокрема, нею велося офіційне листування з директоркою центру, про що свідчать наявні скріншоти переписки, які додаються до матеріалів справи. Вказані матеріали підтверджують факт офіційно звернення та спроби врегулювати ситуацію мирним і правовим шляхом.

Відповідач ОСОБА_3 подала до суду відзив, в якому просила відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування зазначила, що не погоджується з позовними вимогами про стягнення моральної шкоди та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав. 08 березня 2026 року між нею та неповнолітньою ОСОБА_5 виник словесний конфлікт у мережі Інтернет. У стані емоційного збудження вона направила їй повідомлення образливого характеру через месенджер. При цьому вона не мала наміру завдати шкоди її здоров`ю, честі чи гідності, не переслідувала її та не висловлювала реальних погроз щодо застосування насильства або заподіяння будь-якої шкоди. Зазначений випадок мав одноразовий характер та не був продовжений з мого боку надалі. Особисто з ОСОБА_5 вона не перебувала у близьких стосунках та раніше не підтримувала спілкування. Після виникнення конфлікту я усвідомила некоректність своїх висловлювань та добровільно принесла вибачення через соціальну мережу Instagram, що підтверджується відповідними скріншотами. Таким чином, вона вжила заходів для врегулювання ситуації та висловила своє каяття щодо сказаних слів. Вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що саме її дії спричинили настільки значні моральні страждання, які обґрунтовують заявлену суму компенсації у розмірі 15 000,00 грн. Також відсутнє належне обґрунтування розміру заявленої моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між її діями і наслідками, на які посилається позивач. Окремо звертає увагу суду на наявність суперечностей у викладених позивачем обставинах. У позовній заяві зазначається про неможливість участі неповнолітньої у судових засіданнях та про значне погіршення її психологічного стану внаслідок подій, що сталися 08 березня 2026 року. Разом із тим їй відомо, що після зазначених подій неповнолітня відвідувала місто, фотографувалася зі своїм хлопцем, біля машини хлопця, з яким проживала, та вела листування з іншими друзями, які погрожували її друзям. Вказані обставини самі по собі не спростовують можливість моральних переживань, однак, на її думку, свідчать про необхідність ретельної перевірки тверджень позивача щодо ступеня та наслідків заявленої моральної шкоди. Позивачем не надано належних і достатніх доказів, які б підтверджували саме такий розмір моральної шкоди 15 000 гривень. Відсутність належного обґрунтування заявленої суми свідчить про її завищений характер. Крім того, відповідач добровільно принесла вибачення за свої висловлювання, усвідомивши їхню некоректність. Конфлікт мав одноразовий характер, не супроводжувався погрозами, переслідуванням чи будь-якими подальшими діями з її боку. Також просила суд врахувати її матеріальне становище. На даний час вона не має постійного доходу та не володіє коштами, які дозволяли б сплатити заявлену суму компенсації. Розмір позовних вимог є для неї надмірним та неспівмірним обставинам справи.

Позивач подала відповідь на відзив, в якій вказала, що вважає наведені є доводи такими, що не спростовують заявлених позовних вимог. Відповідач фактично підтверджує факт направлення неповнолітній образливих повідомлень, пояснюючи це власним емоційним станом. Таким чином, відповідач не заперечує сам факт своїх неправомірних дій, а лише намагається виправдати їх причини та зменшити їх значення. Посилання відповідача на те, що конфлікт був одноразовим, а також на подальше вибачення, не спростовують самого факту вчинення образливих дій та не усувають їх наслідків. Крім того, вибачення були принесені лише 27 травня 2026 року, тобто майже через три місяці після події, яка сталася 08 березня 2026 року, а не одразу після вчинення образливих дій. Надане відповідачем фото, на якому неповнолітня перебуває поруч із хлопцем, не містить жодної інформації про дату його створення та саме по собі не може свідчити про відсутність моральних переживань чи спростувати шкоду. Сам факт того, що людина продовжує жити звичайним життям, спілкуватися або фотографуватися, не означає відсутності моральних страждань. Також відповідач не надала жодних належних і допустимих доказів того, що зазначена фотографія була зроблена саме після події, які є предметом розгляду цієї справи. Твердження відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди є її особистою оцінкою. Саме суд після дослідження всіх доказів та встановлення фактичних обставин справи вирішує питання щодо наявності підстав для відшкодування моральної шкоди та, у разі їх встановлення, визначає справедливий розмір такої компенсації. Тому посилання відповідача на те, що заявлена сума є завищеною, саме по собі не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки остаточну оцінку всім доказам та вимогам сторін надає виключно суд. Фактично основні обставини справи відповідачем не заперечуються, оскільки вона сама визнає факт направлення образливих повідомлень неповнолітній та подальшого принесення вибачень. За таких обставин предметом спору є правова оцінка цих дій та їх наслідків, які й підлягають оцінці судом. Вважає доводи відповідача необґрунтованими та такими, до не спростовують позовних вимог.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

03 червня 2026 року ухвалою судді позовну заяву залишено без руху, повідомлено позивача про необхідність виправити недоліки позовної заяви та надано строк десять днів з дня отримання ним ухвали для їх усунення.

11 червня 2026 року позивач подала заяву про усунення недоліків позовної заяви.

30 червня 2026 року після отримання інформації про місце проживання (перебування) відповідача було постановлено ухвалу про відкриття провадження та розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 11 год 00 хв 29 липня 2026 року. Також запропоновано відповідачу подати до суду відзив на позов в строк до 22 липня 2026 року.

23 липня 2026 року відповідач подала відзив на позовну заяву.

29 липня 2026 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судвого розгляду по суті на 14 год 00 хв 23 вересня 2026 року. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив у строк до 20 серпня 2026 року. Запропоновано відповідачу подати до суду в строк до 15 вересня 2026 року заперечення, в яких викласти свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань і аргументів і мотиви їх визнання або відхилення.

30 липня 2026 року позивач подала до суду відповідь на відзив.

У судове засідання 23 вересня 2026 року відповідач ОСОБА_3 не з`явилася, про час та місце судового засідання повідомлялася належним чином, про що свідчить відповідна письмова розписка та довідка про доставку повідомлення у додаток «Viber» відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Підстав, визначених статтею 223 ЦПК України, для відкладення розгляду справи судом не встановлено.

У зв`язку з викладеним, справу розглянуто у відсутність відповідача.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала, просила його задовольнити з підстав, зазначених у ньому.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Згідно свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 матірю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_6 , яка відповідно до свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_2 , змінила прізивще « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 ».

08 березня 2026 року ОСОБА_3 в месенджер «Telegram» в присутності двох інших осіб надіслала відео-повідомлення ОСОБА_2 , в якому виражалася в бік останньої нецензурною лайкою.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , усвідомивши некоректність своїх висловлювань, через соціальну мережу «Instagram» принесла вибачення ОСОБА_2 .

Мотиви суду.

Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Стаття 34 Конституції України гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

За змістом частини першої статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Вказаному праву відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну й таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію, інформацію (стаття 68 Конституції України).

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

За статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Згідно зі статтею 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Згідно з частинами першою, другою статті 30 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому медіа з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об`єктивно є або істиною чи хибною і неодмінно однією із двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт сам по собі є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів.

Такі правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 23 вересня 2025 року в cправі № 910/11308/24, а також в постановах від 08 серпня 2019 року в справі № 910/19082/16, від 13 березня 2024 року в справі № 712/10999/22.

У пункті 46 рішення ЄСПЛ в справі «Lingens v. Austria» від 08 липня 1986 року (заява № 9815/82) зауважується, що суду необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання - ні. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. ЄСПЛ вказав, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10 є однією з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе (пункт 41 рішення).

Згідно з правовою позицією, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07грудня 2021 року в справі № 905/902/20, юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин як: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 в присутності двох інших осіб надіслала на мобільний телефон ОСОБА_2 відео-повідомлення з образами, тобто повідомила інформацію, висловлювала судження, образи, тому суд дійшов висновку про те, що наведене може визнаватись поширенням інформації у контексті захисту честі, гідності й ділової репутації.

Відповідно до змісту позовних вимог ОСОБА_1 не просила визнати таку інформацію недостовірною та спростувати її, посилалася на такі обставини лише в контексті обґрунтування позову про стягнення моральної шкоди в розмірі 15 000,00 грн.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність / відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний позивачем спосіб.

Проте суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц зазначено, що особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначила, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 310/11024/15).

Враховуючи те, що позивач не ставить вимогу про визнання недостовірною й спростування інформації, суд кваліфікує зазначені висловлювання як такі, що принижують честь, гідність і ділову репутацію неповнолітньої доньки позивача, в контексті підстав для відшкодування моральної шкоди.

Згідно із статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, яка полягає у приниженні честі і гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Під час вирішення питання про порушення права на презумпцію невинуватості слід брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, в якому вони були зроблені (рішення ЄСПЛ в справі «Дактарас проти Литви» від 24 листопада 2000 року).

Характер відео-повідомлення містить принизливі висловлювання та образливі вирази.

Суд виснує, що інформація, викладена ОСОБА_3 , стосується конкретних подій, конкретної особи та подається як установлений факт, відтак не може вважатися такою, що має характер судження, позаяк є фактичним твердженням, негативною і недостовірною інформацією, яка принижує честь, гідність і ділову репутацію неповнолітньої доньки позивача та становить підставу відшкодування їй моральної шкоди.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до Пленуму Верховного Суду України в пункті 5 постанови № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Тому позивачем під час розгляду справи про стягнення моральної шкоди повинно бути надано до суду докази в підтвердження спричинення щодо нього відповідачем протиправних діянь, доказів глибокого хвилювання, депресивного стану, страждання або заподіяння йому страждань такими протиправними діями, причинного зв`язку між діянням та заподіяною шкодою, а також повинно бути наведено обґрунтування розміру моральної шкоди.

Сам по собі факт порушення права, за відсутності доведеної наявності вищезазначених втрат немайнового характеру, не є підставою для відшкодування моральної шкоди, а її наявність відповідно до загальних засад змагальності цивільного процесу підлягає доведенню особою, яка порушує питання про її відшкодування.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.

Водночас, відповідно до пункту 9 вищезазначеної постанови Пленуму ВС України розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Європейський суд з прав людини у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), використав принцип, по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Також у постанові Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20 вказано, що при визначенні грошової суми компенсації моральної шкоди враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди.

При цьому, за правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 15 грудня 2020 року по справі №752/17832/14-ц (провадження №14-538цс19), визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Стосовно розміру відшкодування моральної шкоди суд дійшов висновку, що поширена відповідачкою інформація, судження, образи містять принизливі висловлювання та образливі вирази щодо неповнолітньої доньки позивача, тому на користь останньої з урахуванням вимог розумності та справедливості підлягає відшкодуванню моральна шкода в розмірі 3 000,00 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Так як суд задовольняє позов частково, то з відповідача на користь держави відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір у розмірі 266,24 грн (3000/15000=0,2; 1331,20х0,2=266,24).

У стягненні судових витрат з відповідача на користь позивача суд відмовляє, оскільки позивачем не надано суду доказів щодо понесення витрат на виготовлення копій документів та придбання цифрового носія інформації.

Також відсутні правові підстави для стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на поштове відправлення у розмірі 192,00 грн, оскільки не передбачено направлення відповідачеві копії позовної заяви з додатками, крім випадку подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет (абзац другий частини першої статті 177 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 12, 13, 81, 83, 89, 244, 258, 259, 263-265, 268, 351, 352, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 3 000,00 (три тисячі) грн.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 266,24 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_9 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

відповідач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Повне судове рішення складено 02 жовтня 2026 року.

Суддя Є. А. Болибок