Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №386/774/25 — Голованівський районний суд Кіровоградської області

Справа № 386/774/25

Провадження № 2/386/243/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року селище Голованівськ

Голованівський районний суд Кіровоградської області в складі :

головуючого судді Гут Ю. О.

з участю секретаря судового засідання Корніцької Л.В.,

представника позивача Заїченко О.Є.

представника третьої особи

Міністерства оборони України Зінченка С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Голованівськ, в режимі відео конференції, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 , треті особи - ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, про встановлення факту смерті під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану,

встановив:

ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , через систему «Електронний суд» 01.05.2025 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 , треті особи - ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, про встановлення факту смерті під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, в якому просить встановити факт смерті ОСОБА_3 під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Позовну заяву обґрунтовує тим, що позивач є сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Перебуваючи на військовій службі, у місті тимчасової розташування н.п. Михайлівка Бериславського району Херсонської області ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 від вогнепального кульового поранення грудної клітини, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть № 308 від 26.07.2023 року.

Представник позивача зазначає, що ОСОБА_3 , перебував у н.п. Михайлівка під час виконання бойового завдання. Відповідно до Наказу Міністерства реінтеграції тимчасово окупованих територій № 309 від 22.12.2022 року с. Михайлівка Бериславського району є населеним пунктом на території якого ведуться бойові дії з 06.10.2022 року. Матеріалами службового розслідування встановлено та підтверджено, що загибель ОСОБА_3 мала місце під час перебування ним в районі виконання бойових завдань та під час несення служби.

Необхідність зверненню до суду представник обґрунтовує тим, що для отримання відстрочки та отримання статусу члена сім`ї загиблого захисника немає іншої можливості, як встановлення факту загибелі ОСОБА_3 під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану рішенням суду не вбачається можливим.

02.05.2025 року ухвалою суду позовну заяву залишено без руху.

12.05.2025 ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено до підготовчого розгляду .

23.05.2025 року від представника відповідача (військової частини НОМЕР_2 ), надійшов відзив на позовну заяву, в якій зазначено, зокрема, що за результатами службового розслідування 22.08.2023 року складено акт за фактом загибелі ІНФОРМАЦІЯ_3 військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 молодшого сержанта ОСОБА_3 . Факт загибелі ОСОБА_3 під час виконання ним бойових (спеціальних) завдань, під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України, не встановлено.

28.05.2025 року через систему «Електронний Суд» до суду надійшли пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, в яких зазначено, зокрема, що факт смерті в даному випадку підтверджено лікарським свідоцтвом про смерть № 308 від 26.07.2023, свідоцтва про смерть НОМЕР_3 , обставини смерті встановлені, а факт загибелі ОСОБА_3 під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану при проведенні службового розслідування не встановлено.

29.05.2025 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

01.10.2025 року ухвалою суд постановив повернутися до стадії підготовчого провадження після його закриття та замінив первісного відповідача військову частину НОМЕР_2 належним відповідачем, військовою частиною НОМЕР_1 , та призначив до підготовчого розгляду.

03.03.2026 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав вказаних в позові та просив повністю позов задовольнити.

Представник відповідача (військової частини НОМЕР_1 ) в судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Третя особа, Міністерство оборони України, підтримала позицію, викладену в поясненнях.

Третя особа, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у судове засідання не з`явилась, належним чином повідомлена, своїм правом на подання пояснень не скористалась.

За відсутності заперечень позивача про ухвалення заочного рішення, враховуючи належне повідомлення відповідача (військової частини НОМЕР_1 ) про дату, час і місце судового засідання, який не з`явився в судове засідання не повідомивши про причини неявки та не подав до суду відзив на позов, суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, заслухавши представника позивача, представника третьою особи, Міністерства оборони України, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, вважає, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач є сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 .

28.02.2022 року ОСОБА_3 був призваний на військову службу у військову частину НОМЕР_2 на посаду командира відділення 3 стрілецького відділення, 3 стрілецького взводу, 2 стрілецької роти ВОС 100182А шпк «молодший сержант згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 18 від 28.02.2022 року.

ІНФОРМАЦІЯ_4 направлено дружині ОСОБА_3 сповіщення № 56 від 26.07.2023 р. про те, що батько, ОСОБА_3 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , внаслідок вогнепального поранення в н.п. Михайлівка, Бериславського району, Херсонської області.

Згідно із лікарським свідоцтвом про смерть № 308 від 26.07.2023 безпосередня причина смерті: гостра крововтрата, вогнепальне поранення грудної клітини, напад шляхом пострілу з ручної вогнепальної зброї.

Відповідно до акту службового розслідування за фактом загибелі 25.07.2023 військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 молодшого сержанта ОСОБА_3 причинами та умовами, що сприяли вчиненню правопорушення є неналежним контроль за особовим складом командиром 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 , заступником командира 2 стрілецької роти з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 , заступником 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 , заступником командира військової частини НОМЕР_2 з морально-психологічного забезпечення та командиром військової частини НОМЕР_2 , а також невжиття заходів командуванням військової частини НОМЕР_2 щодо належного зберігання та носіння зброї з урахуванням заходів безпеки у районі виконання бойових завдань та відсутністю контролю військових посадових осіб щодо даного питання у особового складу. Окремо слід вказати на відсутність роботи заступником командира роти з морально-психологічного забезпечення щодо забезпечення щодо запобіганню порушень військової дисципліни, виявлення осіб, що потребують посиленої психологічної уваги та відсутність належного контролю за даним питанням з боку заступника командира військової частини НОМЕР_2 з морально-психологічного забезпечення.

У відповідності до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Перелік справ, які суд розглядає в порядку окремого провадження визначений у ч.2 ст.293 ЦПК України та такими, серед інших, є встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Так, у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 320/948/18, у постановах Верховного Суду: від 19.06.2019 року у справі № 752/20365/16-ц, від 05.12.2019 року у справі № 750/9847/18, від 03.02.2021 року у справі № 644/9753/19.

З матеріалів справи встановлено, що представник позивача, звернувся до суду в інтересах позивача, з метою встановлення факту загибелі свого батька, ОСОБА_3 , під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації проти України під час дії воєнного стану.

Для визначення юридичного характеру даного факту судом з`ясовано мету його встановлення, а саме для отримання відстрочки та отримання статусу члена сім`ї загиблого захисника.

Згідно з Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває і по теперішній час.

Так, згідно із пунктом 4 частини 3 статті 23 Закону України 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі – Закон № № 3543-XII) призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або зникли безвісти за особливих обставин під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Отже, від наявності цього факту безпосередньо залежить право позивача на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та отримання статусу члена сім`ї загиблого захисника.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 10-1 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі – Закон № № 3543-XII) до сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України належать сім`ї осіб, які загинули, померли внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі у бойових діях при проведенні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України

Відтак, встановлення даного факту є обов`язковою передумовою для отримання позивачем статусу члена сім`ї загиблого Захисника України.

Судом встановлено, що батько позивача, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 був призваний у військову частину НОМЕР_2 на посаду командира відділення 3 стрілецького відділення, 3 стрілецького взводу, 2 стрілецької роти ВОС 100182А шпк «молодший сержант згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 18 від 28.02.2022 року.

Відповідно до службової характеристики від 25.07.2023 року батько позивача, ОСОБА_3 безпосередньо, приймав участь у проведенні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони України, відсічі стримування збройної агресії російської федерації.

Так, матеріалами справи підтверджується, що ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок вогнепального поранення в населеному паункті Михайлівка, Бериславського району, Херсонської області ОСОБА_3 загинув.

Як зазначено позивачем, матеріалами службового розслідування встановлено та підтверджено, що загибель батька позивача, ОСОБА_3 , мала місце під час перебування ним в районі виконання бойових завдань та під час несення служби.

Жодних доказів на спростування зазначених обставин відповідачем до суду не надано та не наведено.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 2 Розділу І Інструкції №332 Про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, у випадках визначених частиною четвертою ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в ред. станом на 25.07.2023), військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою; 5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Відповідно до п. 10 Розділу ІІ Інструкції №332, Обставинами, за яких нещасний випадок визнається пов`язаним з виконанням обов`язків військової служби і за яких складається акт за формою НВ-3, є: виконання потерпілим військовослужбовцем службових обов`язків згідно з розпорядком дня військової частини, у тому числі у відрядженні; виконання потерпілим військовослужбовцем державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою; перебування потерпілого військовослужбовця у складі добового наряду; виконання завдань відповідно до розпоряджень та наказів командира військової частини в позаслужбовий час, у вихідні, святкові та неробочі дні на території військової частини та поза її межами; прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, пішки або на транспортному засобі будь-якого виду та форми власності; виконання дій, що не входять до кола службових обов`язків потерпілого військовослужбовця, а саме: із запобігання виникненню аварій або рятування людського життя чи державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку; участь у спортивних змаганнях та інших масових заходах і акціях, які проводяться військовою частиною самостійно або за рішенням старшого командира; прямування потерпілого військовослужбовця до місця відрядження і у зворотному напрямку на транспортному засобі будь-якого виду та форми власності; заподіяння тілесних ушкоджень іншою особою або вбивство потерпілого військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або дій, зазначених в абзаці восьмому цього пункту, незалежно від початку досудового розслідування, крім випадків з`ясування потерпілим та іншою особою особистих стосунків позаслужбового характеру, що підтверджено висновком відповідних органів; отримання потерпілим військовослужбовцем травми або інших ушкоджень унаслідок погіршення стану його здоров`я, яке сталося під впливом небезпечного фактору чи середовища у процесі виконання ним обов`язків військової служби, що підтверджено медичним висновком; раптове погіршення стану здоров`я потерпілого військовослужбовця або його смерть під час виконання обов`язків військової служби внаслідок впливу небезпечних чи шкідливих факторів та (або) важкості чи напруженості роботи, яка виконувалась, що підтверджено медичним висновком, якщо робота, що виконувалась, була протипоказана за медичним висновком про стан його здоров`я та якщо потерпілий не проходив відповідного медичного огляду; смерть військовослужбовця внаслідок захворювання або травми, отриманих ним раніше під час виконання обов`язків військової служби, що підтверджено медичним висновком; оголошення судовим рішенням військовослужбовця померлим.

Як вбачається із матеріалів службового розслідування не було встановлено факту з`ясування потерпілим ОСОБА_3 та винуватцем події ОСОБА_4 особистих стосунків позаслужбового характеру.

Жоден із опитаних в ході службового розслідування свідків, крім капітана ОСОБА_5 на такі факти не вказує.

Разом із тим, капітан ОСОБА_5 у своїх поясненнях зазначив, що причиною конфлікту, на його думку, був побутовий конфлікт через пусті скляні банки. Фраза «на мою думку» свідчить про те, що такий висновок є суб`єктивною думкою ОСОБА_5 , яка не встановлена та не підтверджена іншими доказами, зокрема, і поясненнями очевидців події.

З огляду на викладене, суд приходить до переконання, що надані сторонами письмові докази у їх сукупності та взаємозв`язку є належними, допустимими, достовірними та достатніми для підтвердження обставин, викладених у позовній заяві.

Незважаючи на те, що у матеріалах службового розслідування та документах військової частини обставини загибелі можуть бути сформульовані загальними фразами (зокрема, «під час несення служби» або «під час виконання службових обов`язків»), фактичні обставини справи, місце загибелі, участь військовослужбовця у бойових діях та характер отриманого смертельного поранення беззаперечно свідчать про те, що смерть батька позивача, ОСОБА_3 , настала саме під час відсічі збройної агресії та безпосередньо пов`язана із захистом Батьківщини. Будь-якої вини (винних дій) самого постраждалого ОСОБА_3 у заподіянні йому смерті іншим військовослужбовцем в ході службового розслідування не встановлено.

Оскільки чинним законодавством не передбачено іншого, дієвого позасудового механізму встановлення даного факту або деталізації обставин загибелі у документах за ініціативою членів сім`ї загиблого, позивач об`єктивно позбавлений можливості реалізувати свої права без втручання суду.

Суд не бере до уваги посилання відповідача (військової частини НОМЕР_2 ) вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 01.05.2025 року у справі № 954/686/23, з підстав, що відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Так, вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 01.05.2025 року у справі № 954/686/23 ухвалений стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 .

Відтак, суд не надає оцінку обставинам, вставленим кримінальним провадженням у справі № 954/686/23.

Суд також не бере до уваги позицію відповідача щодо закриття провадження у справі з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 18.01.2024 року у справі № 560/17953/21, з тих підстав, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2024 року у справі № 560/17953/21 дійшла висновку про те, що юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Відповідно, наведена позиція відповідача є помилковою.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, судом ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Відповідно до частин першої, другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Суд вирішує питання у сукупності, керуючись принципом верховенства права, вважає, що наданих доказів по справі достатньо для встановлення фактів, про які просить позивач.

Окрім цього, вирішуючи питання щодо оцінки зазначених доказів, суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів.

З огляду на викладене, позов ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що факт загибелі батька позивача, ОСОБА_3 , під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації проти України під час дії воєнного стану, знайшов своє повне підтвердження в ході судового розгляду, а тому позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України, при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 258-259, 263-265, 293, 294, 315-319 ЦПК України, суд, –

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 , треті особи - ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, про встановлення факту смерті під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану – задовольнити.

Встановити факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строку, встановленого ЦПК України, не подані заяви про його перегляд або після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення: 02 жовтня 2026 року.

Суддя: Гут Ю. О.