Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №348/296/26 — Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №348/296/26

Номер провадження 2/348/711/26

02 жовтня 2026 року м.Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді О.Ю.Максименко

за участю секретаря судових засідань О.Р.Боєчко

за участю позивача ОСОБА_1

за участю представника позивача ОСОБА_2

за участю відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Надвірна цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини разом із батьком,

У с т а н о в и в :

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини разом із батьком.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 16.10.2010 року між ним та відповідачем був укладений шлюб. В період перебування у шлюбі у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 01 червня 2016 року рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області шлюб між ними було розірвано та їх малолітнього сина ОСОБА_4 було залишено проживати з матір`ю ОСОБА_5 .. З моменту розірвання шлюбу відповідач зібрала речі та переїхала жити окремо, а тому починаючи з 2018 року по лютий 2022 року їх син фактично проживав з ним в АДРЕСА_1 . З того часу колишня дружина фактично перестала виконувати свої батьківські обов`язки та приймати участь в вихованні та утриманні сина. ОСОБА_6 не цікавиться навчанням та успіхами сина, не була присутня на жодних батьківських зборах чи урочистостях сина в школі, не бажає проводити з ним час, може тривалий час не телефонувати сину, навіть тоді, коли він хворіє та особливо потребує матір, та тим паче не приймає жодної участі у матеріальному забезпеченні сина, незважаючи на його неодноразові звернення. Весь цей час, протягом якого їх син ОСОБА_7 проживає з ним, відповідач фактично посвятила собі, займається виключно собою, про що власне свідчать численні факти притягнення останньої до адміністративної відповідальності, в тому числі за водіння в стані алкогольного сп`яніння в пізній нічний час. У лютого 2022 року, після початку війни він ніс службу у Збройних Силах України, а тому з лютого 2022 року по вересень 2023 року син проживав з матір`ю. Після звільнення його зі служби ОСОБА_7 знову став проживати з ним, де власне мешкає по даний час. Будь-яких заперечень зі сторони відповідача щодо проживання сина з ним висловлено не було, ОСОБА_6 протягом всього часу не заперечувала проти проживання ОСОБА_7 з ним, їй так зручно, адже не потрібно жодним чином займатись сином, приділяти йому свій час. З 01.09.2019 і по даний час їх син ОСОБА_7 навчається у Ліцеї № 12, який розташований поруч з їх будинком у АДРЕСА_2 . Він одноосібно оплачує всі додаткові заняття сина, потреби в оздоровленні, лікуванні, а також повністю покриває інші матеріальні потреби сина. Протягом всього часу, коли син проживає з ним, він самостійно, без допомоги відповідача, яка володіє медичною освітою, піклувався про стан здоров`я дитини, звертався до лікаря-педіатра у разі необхідного лікування захворювання дитини та профілактичних оглядів або щеплень, порад щодо стану здоров`я дитини тощо. Станом на даний час він самостійно виконує всі покладені на нього обов`язки з виховання та утримання сина, піклується про його фізичний та духовний розвиток, забезпечує належний медичний догляд. Для сина створені всі належні умови для проживання та навчання. Їх син тривалий час проживає разом з ним, власне бажає залишатись разом з ним, своїм батьком, оскільки між ними існують теплі родинні стосунки та міцний зв`язок. З висновку Центру психологічної допомоги «Серденько» від 28.01.2026, висловлювання сина що пов`язані з вибором місцепроживання є чіткими та послідовими: «якщо раптом треба буде переїхати, я залишуся з татом...»; «якщо хтось запитує, де я хочу жити, я думаю .. ..з татом беззаперечно». Спеціалістом за результатами бесіди із сином рекомендовано забезпечити для ОСОБА_7 стабільне, безпечне та підтримувальне сімейне середовище з акцентом на роль батька як основної опорної фігури та уникати примусового контакту з матір`ю. Станом на даний час у позивача наявна відстрочка від мобілізації, що власне підтверджується витягом з системи «Оберіг», він працює в ДП «Український державний центр радіочастот», яке являється підприємством критичної інфраструктури, її працівники підлягають бронюванню на період мобілізації, а тому в будь-який момент він може бути заброньований роботодавцем, а тому даний позов в жодній мірі не направлений та не має на меті ухилення ним від проходження військової служби, однак визначення місця проживання дитини з ним зумовлено необхідністю не тільки представляти інтереси дитини у навчальних та медичних закладах, де можливо забезпечити дитині повний обсяг її прав, а й у органах державної влади, як-то у органах ДМС, ЦНАП при отриманні документів без відповідача.

Позивач у судовому засіданні підтримав свої позовні вимоги та просив їх задовольнити. Надав пояснення, аналогічні викладеному в позовній заяві та доповнив, що рішення суду про визначення місця проживання сина з ним йому потрібно, щоб мати можливість вирішувати питання щодо виїзду дитини за кордон без дозволу матері. Вже два роки поспіль син влітку виїжджав на відпочинок у табір за кордон, у зв`язку із чим був потрібен дозвіл матері і хоча відповідача він про це попереджав заздалегідь, дозвіл вона надавала в самі останні дні. Також були проблеми із переоформленням декларації із лікарем, відповідач не повідомляла смс-повідомлення, які необхідно було повідомити лікарю, також вона не слідкувала за графіком щеплень і не робила дитині УЗД, хоча у дитини хворе серце.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала, просила позовні вимоги позивача задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги визнала частково та суду пояснила, що вона дійсно перебувала в шлюбі з позивачем, в шлюбі в них народився син ОСОБА_7 . Після розлучення дитина проживала то з нею, то з позивачем. З лютого 2022 року позивач служив в лавах ЗСУ, після його звільнення син проживає з позивачем. Вона проти цього не заперечує, розуміє, що сину з батьком безпечніше, спокійніше, вони з ним добре ладять. Ліцей, в якому навчається син, знаходиться поруч із будинком позивача, у сина там багато друзів. Із сином вона спілкується в телефонному режимі, іноді бачиться, при цьому розуміє, що сину більш хочеться гуляти із друзями, ніж бачитися із нею. Вона проживає у великій квартирі, де є кімната для сина, вона неодноразово запрошувала ОСОБА_7 до себе, але він не хоче. Відповідач визнає, що батько повністю утримує сина, вона ніяких матеріальних витрат на сина не несе, батько дитини практично сам займається вихованням сина. Спілкування із сином в неї завжди було нормальним, хоча в останні пару тижнів він від неї якось віддалився і не дуже хоче спілкуватися. Щодо надання дозволу на виїзд сину за кордон, минулого тижня дійсно була затримка, оскільки нотаріусом неправильно були внесені данні. В цьому році вона протягом тижня оформила дозвіл та, оскільки з позивачем вона не спілкується, про це вона повідомила сина та запитала коли необхідно привезти довіреність, на що ОСОБА_7 сказав, що це не терміново і можна через декілька днів. Батьківські збори вона жодного разу не відвідувала, оскільки їх відвідує позивач, але вона є у шкільному часті і знає про всі успіхи сина, навчається він добре. Також вона не заперечувала проти переоформлення декларації з іншим лікарем, єдине, коли їй на телефон приходили смс повідомлення, вона на них уваги не звертала, однак, коли ОСОБА_7 їй зателефонував, вона одразу всі повідомлення йому переказала. Загалом вона не заперечує проти проживання дитини з батьком, оскільки позивач дійсно є гарним батьком, і дитині з ним добре, проте, заперечує проти документального оформлення місця проживання дитини з батьком, оскільки боїться, що після цього позивач заборонить сину з нею спілкуватися.

Представник третьої особи служби у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи без участі представника, прийняти рішення в інтересах дитини з урахуванням наданого висновку.

Малолітній ОСОБА_4 в судовому засіданні повідомив, що наразі йому є 13 років, він проживає з батьком і бажає надалі проживати разом із батьком, з мамою інколи спілкується по телефону, іноді бачиться. Мати ніколи не заперечувала, що він проживав із батьком.

Ухвалою від 24.02.2026 Надвірнянським районним судом Івано-Франківської області відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 12.05.2026 Надвірнянським районним судом Івано-Франківської області замінено третю особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою від 28.08.2026 Надвірнянським районним судом Івано-Франківської області залишено без розгляду справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту самостійного виховання дитини, продовжено розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини разом із батьком.

Ухвалою суду від 28.08.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представника позивача, відповідача та думку малолітньої дитини, вивчивши матеріали справи, дослідивши докази по справі кожний окремо та в їх сукупності, приходить до наступного.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01.06.2016 розірваний (а.с.6, 8).

Від шлюбу сторони мають малолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с.7).

Після розірвання шлюбу малолітнього сина ОСОБА_1 залишено на проживанні з матір`ю ОСОБА_5 (а.с.8).

З акту ПП «ЖЕО-ЖИТЛО-СЕРВІС» від 12.12.2025 вбачається, що з 2018 року по лютий 2022 року, та з жовтня 2023 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживає в АДРЕСА_3 (а.с. 9).

ОСОБА_1 належить на праві приватної власності квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 30.12.2013 року індексний номер 15692441 (а.с. 18).

З довідки Ліцею № 12 імені І.Франка Івано-Франківської міської ради від 30.01.2026 року встановлено, що ОСОБА_4 дійсно навчається в ліцеї з 1 класу (з 01.09.2019) і по даний час (а.с. 19).

Центром психологічної допомоги дітям «Серденько» від 28.01.2026 складено психологічну характеристику психоемоційного стану та сімейних відносин стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно психоемоційний стан ОСОБА_7 характеризується емоційною стабільністю, сформованою прив`язаністю до батька, внутрішньою визначеністю щодо проживання та усвідомленим ставленням до ролі матері у власному житті. Спеціалістом за результатами бесіди із сином рекомендовано забезпечити для ОСОБА_7 стабільне, безпечне та підтримувальне сімейне середовище з акцентом на роль батька як основної опорної фігури та уникати примусового контакту з матір`ю (а.с. 20-26).

З інформації, наданої Ліцеєм №12 імені І.Франка Івано-Франківської міської ради від 05.02.2026, батько ОСОБА_8 відвідує батьківські збори, цікавиться успіхами сина, в той час як матір ОСОБА_3 навчанням сина не цікавиться, батьківські збори не відвідує (а.с. 27).

З витягу військово-облікового документу «РЕЗЕРВ+» вбачається, що ОСОБА_1 є військовозобов`язаним, має відстрочку від мобілізації п. 13 ч. 1 ст. 23 до завершення мобілізації (а.с.28), є учасником бойових дій (а.с.35).

ОСОБА_1 працює у Карпатській філії Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» з 02.07.2007, його заробітна плата за 2025 рік становить 5365050,91 грн, характеризується позитивно (а.с.32,33-34).

Позивачем надано фотокартки спільного життя із сином (а.с. 36-44).

Відповідач неодноразово була притягнута Івано-Франківським міським судом до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП (а.с. 10-17, 171-176).

Згідно витягу з реєстру територіальної громади від 23.03.2026, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.110).

Висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 07.08.2026 року за № 965 про визначення місця проживання дитини, вважано за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком дитини ОСОБА_1 (а.с. 202-210).

Зі скриншотів переписки між позивачем та відповідачем, які з дозволу сторін були досліджені в судовому засіданні, вбачається, що позивач неодноразово протягом певного часу звертався до відповідача з проханням надати сину дозвіл на виїзд за кордон на відпочинок (а.с. 188-189).

У відповідності до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року у справі № 522/3747/22).

Верховний Суд послідовно зауважував, що суд - це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом. І суд може задовольнити позов у справі щодо дитини лише тоді, коли дійде висновку, що це є необхідним і корисним для інтересів та благополуччя дитини.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 295/13519/22, від 26 серпня 2025 року у справі № 753/18526/21, від 01 жовтня 2025 року у справі № 760/18574/22, від 05 листопада 2025 року у справі № 645/5180/19, від 12 листопада 2025 року у справі № 202/2883/22, від 12 листопада 2025 року у справі № 686/31442/24, від 04 березня 2026 року у справі № 188/846/23, від 27 квітня 2026 року у справі № 501/2820/21, від 03 липня 2026 року у справі № 752/13051/22.

При цьому Верховний Суд також зауважував, що відсутність між батьками спору щодо місця проживання дитини свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі (постанови Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23, від 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23 та від 19 червня 2026 року у справі № 166/1168/25).

За загальними правилами доказування, визначеними статями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відсутність порушеного права чи неправомірність або неефективність вибраного позивачем способу захисту прав, які суд за результатами вирішення спору вважатиме порушеними, невизнаними або оспорюваними, є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.

Зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.

При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.

У судовому засіданні встановлено, що фактично спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживає, а відповідач в свою чергу не вимагає зміни місця проживання її сина.

Суд установив, що мати дитини фактично не заперечує проти визначення місця проживання дитини разом із батьком та не заперечує проти цього з того моменту, як дитина стала проживати із батьком, тобто, протягом декількох років. Встановлено, що ще до звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом між сторонами, які проживають окремо, ніколи не виникало спору щодо проживання малолітнього сина з батьком, що також підтверджено обидвома сторонами в судовому засіданні, зокрема сторони підтвердили, що відповідач – мати дитини не вимагає від батька дитини змінити місце проживання сина та не заперечує щодо подальшого такого проживання дитини з ним.

В судовому засіданні відповідач неодноразово наголошувала на тому, що заперечує проти документальної фіксації місця проживання сина із батьком з огляду на те, що батько може заборонити сину спілкуватися з нею. При цьому суд критично відноситься до цієї позиції відповідача, оскільки в судовому засіданні встановлено, що протягом останніх двох років, що дитина проживає з батьком, жодного разу не виникало таке питання, і також не надала доказів свого обґрунтованого побоювання на теперішній час.

Згідно з ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 18 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Як вбачається з висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 07.08.2026 року за № 965 про визначення місця проживання дитини, комісія вважано за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком дитини ОСОБА_1 .

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини судом береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) вказано, що положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Отже, суд не бере до уваги висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 07.08.2026 року за № 965, відповідно до якого орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком дитини ОСОБА_1 , оскільки він винесений передчасно, не встановлено чи існує спір між сторонами. Як зазначено у висновку «будь-яких заперечень з боку ОСОБА_3 щодо проживання сина з батьком не було, матір впродовж всього часу не заперечувала, щоб ОСОБА_7 проживав з батьком, їй так зручно, адже не потрібно жодним чином займатись вихованням хлопчика, приділяти йому свій час», пізніше «30.07.2026 року матір ОСОБА_3 надала Службі у справах дітей письмові пояснення, в яких вона вказала, що заперечує щодо визначення місця проживання сина з батьком та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком. ОСОБА_9 пояснила, що спілкується з дитиною, телефонує до сина, особисто зустрічаються раз на місяць, підтримують тісний зв`язок, по можливості їдуть відпочивати (на річку, в басейн). Мають дачу ОСОБА_10 , на якій раніше часто відпочивали... Питання розглядалося на засіданні комісії з питань захисту прав дитини 30.07.2026 року (протокол №12) у присутності батька ОСОБА_1 та малолітнього ОСОБА_4 . 30.07.2026 року мама ОСОБА_3 подала заяву, в якій просила засідання комісії з питань захисту прав дитини, призначене на 30.07.2026 року відкласти у зв`язку з неможливістю з`явитись, а також повідомити про час та дату наступного засідання комісії, оскільки бажає брати участь особисто. Повторно дане питання розглядалось на засіданні комісії 06.08.2026 року (протокол №13) - у присутності обох батьків».

В судовому засідання відповідач фактично не заперечувала щодо проживання їхнього сина з батьком.

За встановлених обставин, у суду відсутні підстави вважати, що на час звернення позивача ОСОБА_1 до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, який фактично проживає разом з ним, між батьками дитини виник спір саме щодо його місця проживання, оскільки мати дитини ОСОБА_3 не вимагає від батька дитини змінити місце проживання сина. Більш того, позивач в судовому засіданні пояснив, що метою звернення до суду з позовом щодо місця проживання дитини з ним є не спір між ним та матір`ю дитини, а саме можливість вирішувати різноманітні питання стосовно сина, як то, виїзд за кордон ти інше, самостійно, без дозволу відповідача.

Твердження позивача в позовній заяві про те, що між ним і відповідачем існує спір про визначити місце проживання дитини з ним, не знайшли свого підтвердження та спростовані як позивачем так і відповідачем в судовому засіданні.

Суд звертає увагу, що цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком, з яким дитина і так фактично проживає і продовжує проживати. Матір дитини ні своїми діями, ні своєю поведінкою не виявляє наміру чи бажання змінювати місце проживання дитини, яка проживає разом із батьком, про що підтвердили обидві сторони в судовому засіданні.

З наведеного випливає, що спору стосовно визначення місця проживання дитини, який підлягав би судовому захисту, між батьками немає, що ними не заперечується.

Отже, вирішуючи вимогу позивача з приводу визначення місця проживання дитини, суд зважує на те, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Аналізуючи вищенаведені обставини, зважаючи на відсутність правових підстав для втручання держави у сімейні відносини, врегульовані за згодою (домовленістю) їх учасників (щодо визначення місця проживання спільної дитини сторін), недоведеність порушених прав позивача, які б підлягали захисту в судовому порядку, а також відсутність підстав вважати, що інтереси дитини потребують судового захисту як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судового рішення, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Суд враховує, що відмова у даному позові не суперечить інтересам дитини, не обмежує реалізацію її прав, гарантованих Конституцією та законами України, зокрема, права на освіту (влаштування дитини в школу та оформлення необхідних документів), правом на медицину (оформлення декларації з лікарем), та інші питання які виникають, на що посилається позивач в позовній заяві; не впливає на сталість та безперервність звичного ритму життя дитини, оскільки син з моменту розірвання шлюбу батьків з 2018 року та надалі продовжує проживати з батьком, який забезпечує дитині належні умови для проживання та розвитку.

Судове рішення у справі про визначення місця проживання дитини з одним із батьком може бути ухвалено коли між батьками немає домовленості про те, з ким із них буде проживати дитина, що відповідає позиції ВС, викладеній в Постанові від 18 вересня 2025 року у справі № 212/6085/24. Проте в даному випадку дитина постійно проживає із батьком, матір не заперечувала в не заперечує щодо проживання дитини разом із ним. А тому вказані посилання є помилковими щодо наявності підстав для визначення місця проживання дитини за рішенням суду, оскільки суд уповноважений на це у випадку недосягнення згоди між батьком і матір`ю (статті 160, 161 СК України).

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що вимоги про визначення місця проживання дитини заявлені позивачем передчасно, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини та принаймні існувати на час вирішення справи в суді. Такі ж висновки містяться в постанові ВС у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (справа № 127/16211/23, провадження № 61-1964 св 24).

На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, ст. 3, 7, 19, 141, 160, 161, 180, 181, 182 СК України, ст. 29 ЦК України, ст. 9, 10, 12, 13, 77-81, 89, 259, 263-265, 272-273, 354-355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник позивача: Созоник Тетяна Богданівна, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ІФ № 001143 від 17.02.2017, адреса: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, код ЄДРПОУ 36498179, юридична адреса: вулиця Грушевського, 21 м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області.

Суддя Надвірнянського районного суду

Івано-Франківської області О.Ю. Максименко