Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №345/4066/26 — Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/4066/26

Провадження № 2/345/2857/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.10.2026 року м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області у складі головуючого - судді Онушканича В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з вищенаведеним позовом. Позов мотивує тим, що 15.07.2025 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Макс Кредит» був укладений договір кредитної лінії №00-10484245 на суму 10 000,00 грн. Відповідач приєднався до умов кредитного договору шляхом введення одноразового ідентифікатора 49735, що відповідно до вимог законодавства визнається належним та допустимим способом підтвердження волевиявлення сторони на укладення правочину. Після вчинення акцепту позичальником, кредитодавцем на кредитний договір накладено кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи із кваліфікованою електронною позначкою часу. З огляду на викладене, позивачем доведено факт укладення кредитного договору між первісним кредитором та відповідачем.

На виконання умов кредитного договору, 15.07.2025 року первісний кредитор ініціював переказ коштів безготівковим зарахуванням на платіжну картку НОМЕР_6 відповідача, що, в свою чергу, свідчить доказом того, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця. 14.01.2026 року між первісним кредитором та позивачем укладено договір факторингу № 14012026-МК/ЮнітКапітал, відповідно до умов якого останньому відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

Позивач не здійснював жодних нарахувань за кредитним договором. Станом на дату подання позовної заяви на рахунки позивача не надходило жодного платежу на погашення заборгованості відповідача за кредитним договорам. Згідно з умовами кредитного договору відповідач зобов`язується вчасно повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом в порядку, визначеному кредитним договором. Незважаючи на це, відповідач не виконав свого обов`язку та не повертав наданий йому кредит в строки, передбачені кредитним договором. Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем, на момент подання позовної заяви, за кредитним договором, становить - 13 106,00 грн, яка складається з: 6 000,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 4 606,00 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 2 500,00 грн - заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи). Позивач звертає увагу суду на те, що вимоги щодо стягнення штрафних санкцій у межах даного позову не заявляються, у зв`язку з чим загальний розмір грошових вимог до стягнення становить 10 606,00 грн. Тому позивач просить стягнути з відповідача 10606,00грн. заборгованості за кредитним договором № 00-10484245 від 15.07.2025 року, а також судові витрати.

Відповідач подав відзив на позовну заяву. Відповідач з викладом обставин справи та поданими на підтвердження доказами не погоджується з огляду на таке. Щодо загальних обставин справи 01.07.2025р. між відповідачем та кредитором було укладено договір кредитної лінії №00-10435630 на суму 7 200 грн. 30.10.2025р. вказаний кредитний договір було виконано в повному обсязі, про що здійснено запис в Українському бюро кредитних історій.

Щодо кредитного договору № 00-10484245, відповідач зазначає, що позивач стверджує, що ним було укладено договір за допомогою одноразового ідентифікатора, однак не надає належних та допустимих доказів, так як подані не стосуються вказаного кредитного договору. Відповідач стверджує, що кредитного договору не підписував та укладав, не визнає його.

Також кредитор не надав належних та допустимих доказів перерахунку грошових коштів на рахунок позивача. Так, клопотання позивача з цього приводу в теорії підтверджує, що станом на дату звернення до суду позивач не мав у своєму розпорядженні належних банківських доказів отримання відповідачем кредитних коштів. Якщо позивач був змушений просити суд витребувати у банку такі відомості, це означає, що подані разом із позовом документи не забезпечували належного доказування факту видачі кредиту. Просить суд на це звернути увагу і врахувати.

Також кредитор не надав належного та допустимого розрахунку заборгованості по кредитному договору (подав розрахунок заборгованості, що стосувався виконаного кредитного договору). Крім того, розрахунок заборгованості містить приховану комісію в розмірі 2 000 грн. Кредитний договір та паспорт споживчого кредиту фактично не збігаються з розрахунком, що підтверджує той факт, що розрахунок є неправдивим, а кредитний договір нічим не підтверджений. З огляду на це, доводи позивача є непідтверджені належними та допустимими доказами, а тому, задоволенню позовні вимоги не підлягають.

Щодо незаконних нарахувань позивач не намагається стягнути штрафних санкцій, однак кредит містить приховані комісії у розмірі 20 відсотків, що рівно 2 тисячам гривень, які останній додає до тіла позики. Звертає увагу суду на те, що комісія є різновидом штрафних санкцій, які не підлягають стягненню в період дії воєнного стану. Отже, комісія за надання кредиту не підлягає стягненню.

Щодо факторингу. Ні позивач, ні первинний кредитор не повідомили відповідача про переуступку права грошової вимоги так, як це вказано в цивільному законодавстві України. Такого повідомлення відповідач не отримував, а отже, у фактора не виникло право грошової вимоги за кредитним договором. Крім того, викликає сумнів і сам договір факторингу. Позивач подав до суду тільки «невідомі уривки» з вигаданого «реєстру боржників», що, безсумнівно, не може вважатися належним засобом доказування. Таким чином, для того, щоб належним чином встановити достовірність і справжність договору факторингу, що він стосується саме відповідача, відповідач заявив клопотання про витребування оригіналу договору факторингу зі всіма додатками. За таких обставин відповідач просить в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник позивача подав відповідь на відзив. Щодо доведення факту укладання кредитного договору представник позивача звертає увагу суду, що 15.07.2025 між ТОВ "МАКС КРЕДИТ" та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №00-10484245 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідач ознайомившись з усіма істотними умовами оферти надав згоду шляхом направлення повідомлення товариству, яке підписується відповідно до абзацу 2 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію, а саме: шляхом введення у спеціальному полі під акцептом, який містить усі істотні умови договору, одноразового ідентифікатору, який відповідає вимогам п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та натиснення іконки «відправити/підписати». Вказана іконка могла стати активною лише після введення одноразового ідентифікатора. Зазначений ідентифікатор згенерований Товариством в інформаційно-телекомунікаційній системі та був надісланий відповідачу в СМС-повідомленні. Одноразовий персональний ідентифікатор № 49735 направлено Відповідачу 15.07.2025 15:46:52 на номер мобільного телефону вказаний нею при укладанні договору - НОМЕР_8, одноразовий персональний ідентифікатор № 49735 введено Відповідачем у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства 15.07.2025 15:47:03. Кредитний договір, Паспорт споживчого кредиту та Графік платежів підписані Відповідачем з використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» та за відсутності належних доказів про те, що Договір укладено іншою особою, можна дійти обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання відповідного договору недійсними. Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 Документ сформований в системі «Електронний суд» 13.07.2026 5 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22). В свою чергу, Товариство також підписує Договір шляхом накладення на Договір, укладений у вигляді електронного документу, кваліфікований електронний підпис уповноваженого працівника Кредитодавця із кваліфікованою електронною позначкою часу. Даний факт перевіряється на сайті https://czo.gov.ua/verify, завантаживши Кредитний договір долучений до позовної заяви (Додаток № 3 до позовної заяви). В договорі зазначені персональні дані Відповідача, які в переважній більшості збігаються із зазначеними даними у відзиві на позовну заяву, а саме ПІБ, РНОКПП, місце проживання та номер телефону. У свою чергу, доказів того, що персональні дані Відповідача (копія паспорта громадянина України, РНОКПП, реквізити банківської картки на яку первісним кредитором здійснено перерахування позичених грошових коштів, номер телефону), були використані неправомірно для укладення кредитного договору від його імені, до cуду не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Також слід звернути увагу на те, що відповідач до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій не звертався. Отже, позивачем до суду надано належні та допустимі документи, які свідчать про те, що 15.07.2025 між сторонами у встановленому законом порядку укладено договір № 00-10484245 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором на суму 10 000,00 грн. зі сплатою процентів строком на 360 календарних днів, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі позичальника для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Представник позивача наголошує, що розрахунки заборгованості, долучені до матеріалів справи в сукупності з платіжними дорученнями про перерахування коштів є беззаперечними доказами факту заборгованості, а отже позовні вимоги доведені позивачем в повній мірі. Комісія за надання кредиту - одноразова плата, яку здійснює позичальник за надання кредиту. Плата за надання кредиту є економічною сутністю комісії за надання кредиту, при цьому базою розрахунку комісії за надання кредиту є сума ліміту кредитної лінії (сума кредиту), визначеного у п.1.2. цього Договору. Комісія за надання кредиту розраховується як фіксований відсоток від суми ліміту кредитної лінії (суми кредиту). У будь-якому разі комісія не є платою за додаткову та/ або супутню послугу кредитодавця. Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець одноразово нараховує комісію за надання кредиту у розмірі 20,00% від суми кредиту, що складає: 2000.00 (дві тисячі гривень нуль копійок) грн., яку позичальник зобов`язаний сплатити на умовах, визначених пунктом 3.6 цього Договору. Умови кредитного договору, якими передбачено сплату комісії за видачу кредиту, відповідають вимогам чинного Закону України «Про споживче кредитування», Правилам розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затвердженим постановою правління Національного банку України від 08 червня 2017 року №49, Правилам відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів) продукту «На все», затверджених наказом директора ТОВ «Укр Кредит Фінанс» № 64-П від 18 вересня 2023 року. Тому представник позивача просить позов задоволити у повному обсязі.

Відповідач подав заперечення. Відповідач зазначає, що позивач не довів належними та допустимими доказами ту обставину, що вказаний номер є фінансовим номером відповідача, що саме йому було надіслано оферту та ним надано акцепт на укладання договору. Крім того, не надано й доказів того, що кредитний договір саме в такій редакції було направлено відповідачу на його електронну адресу, що є вимогою закону. Отже, з огляду на це, договір не може бути визнано укладеним. Посилання на інформаційно-телекомунікаційну систему введення, що є підтвердженням акцепту, не може вважатися належним та допустимим доказом, так як адміністратором даних є саме позивач. І саме він може коригувати дані, що вже містяться в базі даних, зокрема й щодо відповідача.

Відповідач звертає увагу суду на те, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт перерахування коштів саме відповідачу (матеріали справи не містять таких доказів). В матеріалах справи містяться тільки виписки, витяги, розрахунки. Однак, перерахунку коштів, конкретно відповідачу, в матеріалах справи не міститься. Так, клопотання позивача з цього приводу в теорії підтверджує, що станом на дату звернення до суду позивач не мав у своєму розпорядженні належних банківських доказів отримання відповідачем кредитних коштів. Якщо позивач був змушений просити суд витребувати у банку такі відомості, це означає, що подані разом із позовом документи не забезпечували належного доказування факту видачі кредиту. Тому відповідач просить в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник позивача надав суду додаткові письмові пояснення. Наголошує, що кредитний договір № 00-10484245 від 15.07.2025 підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, одноразовий персональний ідентифікатор 5280F направлено позичальнику 2023-05-28 о 14:21:14 на вказаний ним номер мобільного телефону - НОМЕР_1 ; одноразовий персональний ідентифікатор введено позичальником у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства 2023-05-28 о 14:21:31 годині, після чого відповідач натиснув кнопку «ТАК», що є підписанням договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Одночасно з підписанням договору, Товариство відправляє на електронну адресу, вказану позичальником у Заявці на кредит, електронного листа з повідомленням про успішне підписання кредитного договору, зокрема, додаючи його примірники у форматах у форматах PDF та P7S.

Первісний кредитор - ТОВ «МАКС КРЕДИТ», перед тим як погоджувати заявку на кредитування, не лише перевірив особисті дані відповідача, а і платіжну картку, з метою ідентифікації, тобто перевірив чи дійсно платіжна картка належить позичальнику. Виходячи з вищевикладеного, відповідач отримав грошові кошти відповідно до умов договору належним чином, а тому позивачем доведено факт надання первісним кредитором грошових коштів відповідачу. Договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Позивач розцінює позицію відповідача як намагання ввести суд в оману та небажання сплачувати заборгованість за невиконаними зобов`язанням.

Представник позивача зазначає, що реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП) та адреса реєстрації, зазначені в кредитному договорі, повністю збігаються з даними відповідача. Ці ідентифікатори є унікальними та незмінними. РНОКПП та адреса реєстрації є сталими ідентифікаторами, зміна яких потребує спеціальної процедури та документального підтвердження. Збіг цих даних у кредитному договорі та поточних документах відповідача є вагомим доказом його участі в укладенні договору. Отже, за відсутності вагомих доказів протилежного, слід вважати, що кредитний договір був укладений саме відповідачем. Враховуючи вищезазначене, можна дійти висновку, що наявність у кредитному договорі унікальних ідентифікаторів відповідача (РНОКПП та адреси реєстрації), його електронний підпис є вагомим доказом його участі в укладенні цього договору. Тому представник позивача просить позов задоволити у повному обсязі.

Суд, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов слід задоволити частково, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 14.01.2026 року між ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «Юніт Капітал» було укладено договір факторингу №14012026-МК/ЮнітКапітал. Відповідно до п.2.1 договору факторингу в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, фактор зобов`язується передати (сплатити) клієнту суму фінансування, а клієнт зобов`язується відступити факторові права вимоги за укладеними кредитними договорами згідно реєстру в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги.

З витягу з Реєстру боржників до договору факторингу №14012026-МК/ЮнітКапітал від 14.01.2026 року вбачається, що ТОВ «Макс Кредит» передало, а ТОВ «Юніт Капітал» прийняло право вимоги за кредитним договором №00-10484245 від 15.07.2025 року.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги)

Згідно ч.1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Частина 1 статті 514 ЦКУ зазначає, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

При визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Така правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 916/1171/18, від 14 листопада 2018 року у справі № 910/8682/18, від 30 серпня 2018 року у справі № 904/8978/17, від 04 березня 2019 року у справі № 5015/6070/11, від 10 вересня 2019 року у справі № 9017/317/19, від 09 липня 2019 року у справі № 903/849/17.

Враховуючи, що відповідачем не надано суду належних, допустимих і достовірних доказів, які б свідчили про недійсність переданих вимог, в силу прямого припису статті 204 ЦК України їх правомірність презюмується. Долучений до справи договір факторингу є чинним, його дійсність ніким не оспорено, а тому він підлягає виконанню.

Щодо клопотання відповідача про витребування оригіналу договору факторингу зі всіма додатками.

Так, механізм сприяння сторонам, у яких виникають складнощі в отриманні доказів, і які вони не можуть одержати самостійно, передбаченост. 84 ЦПК України.

Частино 2 ст. 84 ЦПК України визначено, що у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Разом із тим, заява позивача не відповідає вказаній нормі закону, оскільки не містить обґрунтування, чому позивач просить витребувати вказані документи саме в оригіналах, а не належним чином засвідчені копії. Також, заява не містить обгрутнування того, чому заявник просить витребувати оригінали документів, що містять інформацію щодо всіх позичальників, а не лише в тій частині, що стосується його особисто.

Згідно зі статтею 95 ЦПК України, письмові докази можуть подаватися як у вигляді оригіналів, так і належним чином засвідчених копій. Якщо оригінали знаходяться у третіх осіб чи відповідача, позивач повинен зазначити, у кого саме вони зберігаються, що узгоджується з вимогами статті 83 ЦПК України. Відповідно до вищевикладеного, позивач на підтвердження переходу прав вимоги надав витяги з реєстрів, що відповідають формам погодженим Договорами факторингу та відповідають законодавству України.

Суд також констатує, що чинне законодавство України не містить чітких вимог щодо форми витягів з реєстрів, які підтверджують перехід права вимоги за договорами факторингу. У контексті статей 512 та 1077 ЦК України, перехід права вимоги може підтверджуватися документами, які належним чином фіксують факт укладення договору факторингу та передачі прав. Це можуть бути засвідчені копії витягів, електронні документи або документи, підписані обома сторонами договору. Законодавець не встановлює вичерпного переліку чи форми таких документів, що вказує на необхідність їх оцінки з точки зору загальних критеріїв допустимості та належності, передбачених ЦПК України.

Реєстри прав вимоги в межах договорів факторингу містять інформацію, яка відповідно до законодавства України належить до таємниці фінансової послуги. Це положення закріплене в статті 10 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», де зазначено, що конфіденційна інформація, яка стосується фінансових послуг, не підлягає розголошенню без згоди відповідних осіб, крім випадків, прямо передбачених законом. У контексті договорів факторингу така інформація включає деталі щодо боржників, їхніх зобов`язань Крім того, реєстри прав вимоги містять персональні дані боржників, які захищені Законом України «Про захист персональних даних». Відповідно до цього закону, будь-яка обробка або передача таких даних можлива лише за згодою суб`єкта персональних даних або в межах чітко визначених правових підстав. У разі надання таких даних без правових підстав може виникнути загроза порушення прав осіб, чиї дані зазначені в реєстрі. Також важливо враховувати, що Закон України «Про інформацію» захищає конфіденційну інформацію, до якої належать дані про особу, умови її зобов`язань чи взаємодії із фінансовими установами. Цей закон встановлює, що доступ до такої інформації має бути обмежений та може здійснюватися виключно уповноваженими особами.

Враховуючи викладене, сторона, яка уклала договір факторингу, не має права надавати повний реєстр прав вимоги третім особам. Це пояснюється тим, що умови договорів, за якими передаються права вимоги, є предметом конфіденційності. Надання такого реєстру могло б розкрити інформацію, яка не стосується конкретного предмета договору або конкретної передачі прав вимоги, що порушує зобов`язання сторони за договором та чинне законодавство України.

Фактор, отримуючи право вимоги до певних боржників, отримує доступ лише до тієї інформації, яка є необхідною для реалізації цих прав. Передача інших даних, що стосуються боржників, права вимоги до яких не передавалися, є неправомірною. Це зобов`язує клієнта забезпечити належний відбір документів та інформації, яка передається фактору, обмежуючись лише витягами або копіями, що стосуються переданих прав.

Важливо також зазначити, що надання копій документів або витягів, які підтверджують право вимоги або містять інформацію, необхідну для реалізації цього права, може здійснюватися безпосередньо особою, до якої перейшло право вимоги. Такий підхід гарантує збереження принципу конфіденційності та захисту персональних даних, оскільки доступ до інформації обмежується лише тими суб`єктами, які мають юридичну необхідність або повноваження для її отримання. З матеріалів справи вбачається, що поданий витяг з реєстру прав вимоги за договором факторингу відповідає вимогам, встановленим законодавством України.

Скан-копія витягу з реєстру боржників за кредитними договорами, боржників ТОВ «Макс Кредит» до договору факторингу №14012026-МК/ЮнітКапітал від 14.01.2026, оформлені у фізичній формі, вони мають усі необхідні реквізити, а саме: назву, форму, погоджену сторонами, підписи сторін та основну інформацію, яка чітко підтверджує факт переходу права вимоги за кредитними договорами. Відповідно до частини першої статті 513 ЦК України, перехід права вимоги має бути підтверджений належними доказами, але конкретної форми витягів з реєстрів у законодавстві не встановлено. Законодавець лише вимагає, щоб передані документи підтверджували зміст зобов`язання та факт переходу права вимоги, що у даному випадку забезпечено. Важливо зазначити, що витяги з реєстрів боржників (прав вимог) формуються безпосередньо клієнтом та фактором, тобто сторонами договору факторингу. Позивач, як новий кредитор, не має впливу на їх форму чи вигляд, а також доступу до повного реєстру. Його роль обмежується отриманням документів, які передаються йому у зв`язку з виконанням договору факторингу.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України, договір факторингу є двостороннім правочином, який передбачає перехід права вимоги від первісного кредитора до нового, і всі документи, що супроводжують цей процес, можуть мати індивідуальну форму, визначену за домовленістю між сторонами.

Таким чином, поданий витяг з реєстру відповідає загальним вимогам належності та допустимості доказів, передбаченим статтями 76 та 77 ЦПК України. Законодавство України не встановлює чіткої уніфікованої форми таких витягів, а тому важливим є зміст документа, його реквізити та відповідність домовленостям між сторонами договору.

Отже, ТОВ «Юніт Капітал» набуло право вимоги по кредитному договору №00-10484245 від 15.07.2025 року.

Відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Матеріалами справи встановлено, що 15.07.2025 року ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 уклали договір кредитної лінії №00-10484245, за умовами п. 1.1 якого кредитодавець надає позичальнику кредит у національній валюті у вигляді кредитної лінії на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та комісію, а також виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Відповідно до п. 1.2 договору сума ліміту кредитнї лінії (сума кредиту) складає 10000,00 грн., тип кредиту - кредитна лінія. Цільове призначення кредиту: на споживчі потреби. П.1.3 договору передбачено, що строк дії кредитної лінії (строк кредитування): 360 календарних днів. Позичальник зобов`язаний повернути суму кредиту кредиодавцю в останній день строку кредитування 10.07.2026 року.

Відповідно до п. 1.4 договору позичальник зобов`язаний здійснювати оплату нарахованих процентів в періодичні дати платежів, які є останнім днем кожного розрахункового платіжного періоду, тобто: «30» липня 2025р., та кожного 15 дня після цієї дати протягом строку дії кредитної лінії.

Відповідно до п. 1.5.1 договору стандартна процентна ставка складає 0,94% від суми кредиту за кожний день користування кредитом, застосовується у межах строку дії кредитної лінії, зазначеного в п. 1.3 цього договору (за виключенням строку кредитування, коли позичальник має право на використання зниженої процентної ставки).

Згідно п. 2.2 договору цей договір укладається сторонами у вигляді електронного договору у розумінні Закону України «Про електронну комерцію». З метою укладання цього договору кредитодавець надсилає позичальнику одноразовий(і) ідентифікатор(и) погодженим із позичальником засобом зв`язку, зокрема в месенджер (Viber та/або Telegram), прив`язаний до фінансового номеру клієнта, та/або на електронну пошту позичальника та/або шляхом надсилання SMS повідомлення на фінансовий номер позичальника та/або шляхом введення останніх чотирьох цифр номера, з якого кредитодавцем здійснюється дзвінок на фінансовий номер позичальника. Позичальник підтверджує, що жоден з цих способів не є пріоритетним для нього. Кредитодавець має право у кожному конкретному випадку надсилати одноразовий ідентифікатор одним із погоджених Позичальником засобів зв`язку, що технічно доступні для реалізації підписання кожного документу, пов`язаного з укладанням цього Договору.

Згідно ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Перша судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду своїй правовій позиції, викладеній у постанові від 16.12.2020 році у справі № 561/77/19 (провадження № 61-20799св19) щодо належності та законності підписання кредитних договорів за допомогою одноразового ідентифікатора зазначає: «Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктом б частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону/ у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа....».

Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови користування коштами, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення договору в електронній формі, на погоджених умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету договір між відповідачем та первісним кредитором (позикодавцем) не було б укладено.

Акцепт договору позичальником здійснено у формі одноразового ідентифікатора 49735, що підтверджує факт підписання відповідачем вказаного договору. Зазначений одноразовий ідентифікатор вказаний у реквізитах кредитного договору №00-10484245. Таким чином, договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, а тому укладання між сторонами даного правочину підтверджено належними та допустимими доказами. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт первісного кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором не був би укладений, а тому суд приходить до висновку про наявність волевиявлення з боку відповідача на укладення кредитного договору в електронній формі.

Отже, кредитний договір №00-10484245 укладено в електронному вигляді, шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Враховуючи факт підписання відповідачем електронного договору, шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, суд приходить до висновку, що укладення вищевказаного договору №101675890 від 28.04.2021 року узгоджується зі ст.ст. 6 , 627 ЦК України та ст.ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

А відтак суд не бере до уваги доводи відповідача про те, що він не підписував кредитний договір, оскільки законом передбачено можливість підписання електронного договору одноразовим ідентифікатором, який був направлений відповідачу, шляхом надсилання повідомлення на номер мобільного телефону, який вказувався нею при реєстрації. При цьому, законом не визначено обов`язковість підписання електронного правочину електронним цифровим підписом.

Покликання відповідача, що позивачем жодним доказом не доведено факт отримання відповідачем будь-яких кредитних коштів також не заслуговують на увагу.

Відповідно до пункту 1.3. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, встановлено, що вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та обов`язкові для виконання ними.

Відповідно до пункту 1.13 вказаної Інструкції, під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись розрахункові документи на паперових носіях та в електронному вигляді. Ця Інструкція встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів: меморіального ордера; платіжного доручення; платіжної вимоги-доручення; платіжної вимоги; розрахункового чека; інкасового доручення (розпорядження). Згідно із пунктом 2.14 Інструкції банк платника на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обов`язково заповнює реквізити "Дата надходження" і "Дата виконання", а банк стягувача - "Дата надходження в банк стягувача" (якщо ці реквізити передбачені формою документа), засвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. На документах, прийнятих банком після закінчення операційного часу, крім того, ставиться штамп "Вечірня".

Таким чином, належним та достовірним доказом проведення безготівкового розрахунку є відповідний платіжний документ, передбачений положеннями Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, заповнений відповідно до вимог цього нормативного документу.

З долученої до матеріалів справи відповіді ТОВ «ПрофітГід» вбачається, що ТОВ «Макс Кредит» 15.07.2025 року перерахувало на платіжну картку НОМЕР_6 грошові кошти в сумі 10 000,00 грн.

Також за клопотанням представника позивача ухвалою Калуського міськрайонного суду від 10.07.2026 року витребувано в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» інформацію: чи було емітовано на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) платіжну картку (платіжні картки): маска Карти: НОМЕР_6, про факт зарахування коштів: зарахування на платіжну Карту (маска Карти) НОМЕР_6 за період від 15.07.2025 до 20.07.2025 в сумі 10000,00 грн.; емітент Карти - АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК»; чи емітувалась будь-яка інша платіжна картка на ім`я ОСОБА_1 ; чи є/був номер телефону НОМЕР_3 фінансовим номером телефону за платіжною карткою:маска Карти: НОМЕР_9 та чи знаходиться/знаходився вказаний номер телефону в анкетних даних ОСОБА_1 та іншу інформацію, яка містить банківську таємницю.

Згідно інформації, наданої АТ «Універсал Банк», на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) банком була емітована платіжна картка № НОМЕР_5 та інші картки. На картковий рахунок платіжної картки № НОМЕР_5 ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) був зарахований платіж у сумі 10000,00 грн у період з 15.07.2025 по 20.07.2025. Номер телефону НОМЕР_3 є фінансовим номером телефону за картковим рахунком платіжної картки № НОМЕР_5 та знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ). Повний номер рахунку платіжної карти - маска картки № НОМЕР_6 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) - НОМЕР_7 . Крім того, з долученої до даної відповіді виписки про рух коштів по картці № НОМЕР_5 вбачається, що 15.07.2025 року від ТОВ «Макс Кредит» було зарахування коштів на суму 10 000,00 грн.

Вищевказані докази у свій сукупності підтверджують факт переказу ТОВ «Макс Кредит» на належну відповідачеві карту № НОМЕР_5 , яка емітована АТ КБ «Універсал Банк», коштів у розмірі 10000,00 грн.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Оскільки відповідачем не спростовано факту отримання ним кредиту у розмірі 10000,00 грн., вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

За змістом ст.ст. 526, 615 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Порушення відповідачем умов договору є цивільним правопорушенням, оскільки ст. 629 ЦК України встановлюється принцип безумовності та обов`язковості виконання договору.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо вимог про стягнення заборгованості за простроченими процентами.

Відповідно до п.1.5 договору тип процентної ставки - фіксована. Згідно із п.1.5.1 договору Стандартна процента ставка складає 0,94% (нуль цілих 94 сотих) від Суми кредиту за кожний день користування Кредитом, застосовується у межах Строку дії кредитної лінії, зазначеного в пункті 1.3. цього Договору.

Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Враховуючи зміст кредитного договору, слід дійти висновку, що відповідач з моменту підписання договору був обізнаний щодо оплатності наданого кредиту, а також щодо свого обов`язку вносити плату за користування кредитом, розміру процентів, порядку їх сплати та відповідальності за прострочення погашення кредиту.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі не спростування презумпції правомірності договору, зокрема в частині умов щодо нарахування відсотків, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Однак у справі не встановлено, що ТОВ «Макс Кредит» приховало від позичальника об`єктивну інформацію щодо сукупної вартості кредиту. Розмір процентів за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст.627 ЦК України.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

З боку відповідача у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України жодного належного та допустимого доказу в спростування доводів позивача щодо нарахованих сум.

При цьому позивачем у заявлену суму заборгованості за тілом кредиту в розмірі 6000,00 грн. фактично включено суму комісії за надання кредиту у розмірі 2000,00 грн.

Так, п.1.6 кредитного договору передбачено, що кредитодавець одноразово в момент видачі кредиту нараховує комісію за надання кредиту у розмірі 20,00% від суми кредиту, що складає: 2000.00 (дві тисячі гривень нуль копійок) грн., яку позичальник зобов`язаний сплатити на умовах, визначених пунктом 3.5 цього договору.

16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України N 3795-VI від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким частину четверту статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» доповнено нормою наступного змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) дійшла висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є в силу статті 228 ЦК України нікчемними. У той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Отже, суд приходить до висновку, що положення п.1.6 спірного кредитного договору про сплату комісії за надання кредиту є нікчемними в силу ст.228 ЦК України.

Таким чином, позивачем неправомірно в суму заборгованості за тілом кредиту включено суму комісії за надання кредиту у розмірі 2000,00 грн.

За таких обставин з відповідача на користь позивача слід стягнути 4 000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту та 4606,00 грн. заборгованості за нарахованими процентами, а всього 8606,00грн. заборгованості.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути 2160,00 грн. сплаченого судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно з п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Однак, за наявності заперечень учасника справи, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Водночас суд враховує, що при визначенні суми відшкодування витрат за надання правничої допомоги суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада від 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний характер.

З врахуванням складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); ціни позову; незначного обсягу юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду, реального часу, необхідного для виконання таких послуг, суд приходить до висновку, що заявлені витрати за надання правничої допомоги в розмірі 7000,00 грн. є явно неспівмірними, не відповідають критеріям реальності адвокатських витрат (дійсності, необхідності) та розумності.

А тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 1500,00 грн. витрат за надання правничої допомоги.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 256,258,526, 536, 549, 572, 589, 625, 1048, 1054 ЦК України, ст.ст. 81, 263 - 265 ЦПК України,

у х в а л и в:

Позов задоволити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» 8606,00 грн. заборгованості за кредитним договором №00-10484245 від 15.07.2025 року, а також 2160,00 грн. сплаченого судового збору та 1500,00 грн. витрат за надання правничої допомоги.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 02.10.2026 року.

Суддя Володимир ОНУШКАНИЧ