Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №460/262/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/262/26 пров. № А/857/11767/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року, ухвалене суддею Максимчуком О.О. у м. Рівне у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 460/262/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій, зобов`язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

07 січня 2026 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, у якому просив визнати протиправними дії щодо розрахунку розміру та перерахунку пенсії в частині обмеження її максимального розміру, визнати протиправною відмову у здійсненні перерахунку пенсії та зобов`язати здійснити перерахунок та виплату з 01.02.2022 без обмеження максимального розміру пенсії на підставі довідки від 01.02.2022 №12/1/590ХГ15289, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснивши виплату (доплату) різниці між перерахованою та виплаченою пенсією за минулий час.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови в проведенні перерахунку та виплати пенсії для ОСОБА_1 з 01.02.2022 без обмеження максимальним розміром.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести з 01.02.2022 перерахунок та виплату пенсії для ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром з урахуванням розміру грошового забезпечення, зазначеного в довідці ІНФОРМАЦІЯ_2 від 24.01.2025 №12/1/590ХГ15289, та з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в її задоволенні слід відмовити.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено та підтверджується матеріалами адміністративної справи, що ОСОБА_1 є пенсіонером, як пенсіонер перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області, де отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ, що підтверджується даними з пенсійного посвідчення позивача серії НОМЕР_1 від 06.04.2012 та листа відповідача від 19.12.2025 №24494-25529/Г-02/8-1700/25, копії яких наявні у матеріалах справи.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03.06.2025 у справі №460/4654/25 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести з 01.02.2022 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 про розмір грошового забезпечення від 24.01.2025 № 12/1/590ХГ15289, з урахуванням раніше виплачених сум.

05.12.2025 позивач звернувся до відповідача за інформацією чи застосовано до його пенсії обмеження її виплати максимальним розміром.

Листом від 19.12.2025 №24494-25529/Г-02/8-1700/25 відповідач повідомив позивача, що на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03.06.2025 у справі №460/4654/25 було проведено перерахунок пенсії позивача, після зазначеного перерахунку розмір пенсії позивача з 01.02.2022 становить 44886,80 грн, виплата пенсії здійснюється у розмірі 36182,80 грн, доплата пенсії, нарахована на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03.06.2025 у справі №460/4654/25, відсутня. Водночас згідно змісту відповіді, пенсійний орган зауважив, що у задоволенні вимоги позивача про здійснення такої виплати пенсії після перерахунку без обмеження максимальним розміром було відмовлено.

Вважаючи дії пенсійного органу протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом свого порушеного права на належне пенсійне забезпечення.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Ця норма є об`єктивним продовженням задекларованого в статті 1 Основного Закону статусу України як соціальної та правової держави.

Громадяни мають право на соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, у старості та в інших випадках, установлених законом (частина перша статті 46 Конституції України). В Україні на конституційному рівні гарантовано право громадян на соціальний захист, для забезпечення якого необхідне здійснення комплексу державно-правових заходів, одним із яких є законодавче визначення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).

Так, пенсійне забезпечення окремих категорій громадян регулюється спеціальними законами з урахуванням особливостей умов праці, характеру, складності і значущості виконуваної роботи, ступеня відповідальності, певних обмежень конституційних прав і свобод тощо.

Спеціальні умови, норми і порядок пенсійного забезпечення за особливостями спеціального статусу громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, визначені цим Законом, який має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.

Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

У справі, яка розглядається, спір виник у зв`язку із незгодою позивача із діями ГУ ПФУ щодо обмеженням максимальним розміром пенсії під час її перерахунку з березня 2024 року, проведеного відповідно до вимог підпункту 1 пункту 2 постанови №185.

Перевіряючи оспорювані дії відповідача на відповідність критеріям, визначеним у частині другій статті 2 КАС України, колегія суддів вважає за необхідне вказати на таке.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08.07.2011 "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" № 3668-VI (далі - Закон №3668-VI), який набрав законної сили 01.10.2011.

За змістом статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих), зокрема, відповідно до Законом № 2262-ХІІ, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Водночас Законом № 3668-VI внесені зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, які викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.

Окрім того, рішенням Конституційного Суду України від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) приписи статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон №2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.

Таким чином Конституційний Суд України вчергове наголосив, що будь-яке обмеження максимального розміру пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ, не відповідає сутності соціальних гарантій високого рівня для осіб, на яких поширюється дія частини п`ятої статті 17 Основного Закону.

Як слідує з матеріалів справи, під час здійснення перерахунку пенсії позивача на виконання рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03.06.2025 у справі №460/4654/25 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області визначило, що підсумок пенсії позивача становить 36182,80 грн (замість обрахованих без обмеження 44886,80 грн), застосувавши обмеження максимальним розміром (десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність), однак із врахуванням рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року у справі №460/10815/21, яким було задоволено позов ОСОБА_1 та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 01.04.2021, на підставі довідки Спеціалізованої прокуратури у військовій та охоронній сфері Західного регіону від 16.07.2021 № 443, відповідно до рішення Конституційного суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ, постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб», без обмеження максимального розміру пенсії. Таким чином пенсія позивача на виконання рішення у справі №460/4654/25 виплачувалась у розмірі не нижче, аніж визначено попереднім перерахунком пенсії.

Щодо покликань відповідача про відмову у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про здійснення виплати пенсії без обмеження максимальним розміром рішенням від 03.06.2025 у справі №460/4654/26, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що при ухваленні цього судового рішення суд виходив виключно із передчасності такої вимоги.

З огляду на доводи скаржника, слід також зазначити, що за змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов`язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною 5 статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України [абзаци другий, третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2018 №12-р/2018, абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25.04.2019 квітня 2019 № 1-р(II)/2019].

Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції, згідно із якими: “З урахуванням встановленого Конституцією України функціонального призначення Збройних Сил України, в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв`язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні частини п`ятої статті 17 Основного Закону України”; “припис частини п`ятої статті 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов`язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей”; “виконання державою конституційного обов`язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов`язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності”; “заходи в сфері оборони держави мають бути своєчасними, послідовними та комплексними, оскільки від їх ефективного запровадження залежить стан обороноздатності України” [абзаци четвертий - сьомий підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022].

У розвиток висловленої позиції Конституційний Суд України у рішенні від 12.10.2022 №7-р(II)/2022 вказав на те, що встановлений частиною 5 статті 17 Основного Закону України обов`язок держави забезпечити соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, поширюється як на громадян України, які безпосередньо перебувають на такій службі, так і на тих, яких звільнено з неї.

Тобто, на Державу покладається конституційний обов`язок посиленого соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року, а також осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності.

Слід зазначити, що такі обмеження пенсійних виплат максимальним розміром у спірних відносинах передбачено частиною сьомою статті 43 Закону №2262-ХІІ та статтею 2 Закону №3668-VI. Однак, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ визнані такими, що не відповідають Конституції України, Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, внаслідок чого втратили чинність з дати ухвалення відповідного Рішення, а тому не можуть застосовуватись у спірних відносинах.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладені у постановах від 16.10.2018 у справі №522/16882/17, від 31.01.2019 у справі №638/6363/17, від 09.11.2020 у справі №813/678/18, звернув увагу на те, що внесені Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" до частини сьомої 43Закону №2262-ХІІ, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо заборони обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким вона призначена відповідно до Закону №2262-XII, зокрема у постановах від 09.02.2021 у справі №1640/2500/18, від 10.09.2021 у справі №300/633/19 та від 24.09.2021 у справі №370/2610/17.

Крім того, у постанові від 16.12.2021 у справі №400/2085/19 Верховний Суд наголосив про протиправність обмеження органом пенсійного фонду максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-ХІІ, та зазначив, що у спірних відносинах підлягають застосуванню норми Закону №2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.

Відтак, як визначено частиною п`ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Враховуючи, що на момент виникнення спірних правовідносин нормами Закону №2262-ХІІ не передбачено будь-яких обмежень максимального розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного закону, на думку колегії суддів суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків щодо протиправності дій відповідача, які полягають у обмеженні пенсії позивача максимальним розміром.

З роз`яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013 "Про судове рішення в адміністративній справі", слідує, що у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Оцінюючи доводи апеляційного скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Оскільки рішення суду в частині відмовлених позовних вимог не є предметом оскарження, рішення суду в цій частині апеляційному перегляду не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року у справі №460/262/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко

судді В. С. Затолочний

Н. М. Судова-Хомюк