Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №460/18240/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/18240/25 пров. № А/857/52553/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Матковської З.М.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року (судді О.Р. Греська, ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м.Рівне) у справі № 460/18240/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області в якому просить визнати протиправним рішення від 01.08.2025 №172050007519 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, зобов`язати відповідача призначити пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 07.08.2025.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 01.08.2025 №172050007519. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.07.2025 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, зарахувавши до його страхового стажу період роботи з 06.10.1989 по 31.12.1997 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 16.10.1989, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Нові Підцаревичі Маневицького району Волинської області. Зареєстроване місце проживання з 12.08.2015 – м.Кузнецовськ Рівненська область, що підтверджується паспортом громадянина України НОМЕР_2 , виданим Кузнецовським МВ УМВС України в Рівненській області 30.03.1998.

Відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади від 22.07.2024 №2024/008696408 зареєстрованим місцем проживання позивача з 22.07.2024 є село Заболоття Вараського району Рівненської області.

Позивач є громадянином, який потерпів внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 25.12.1995.

25.07.2025 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області 01.08.2025 прийнято рішення №172050007519 про відмову в призначенні пенсії. Згідно із зазначеним рішенням: - Вік заявника становить 54 роки 11 місяців 19 днів. - Страховий стаж 26 років 10 днів; - За наданими документами до страхового стажу не зараховано: період трудової діяльності з 06.10.1989 по 31.12.1997, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 16.10.1989, оскільки відсутня інформація про послідовне перейменування та реорганізацію підприємства, а відповідно до наданої архівної довідки №188/3130-4-03/25 від 23.07.2025 по батькові заявника ОСОБА_2 не відповідає паспортним даним ОСОБА_3 . В даній довідці також зазначено, що дані про перейменування в документах АТП РАЕС відсутні і на зберігання не надходили. Страховий стаж з 01.01.1998 зараховано згідно даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Станом на 01.01.1993 проживання в зоні гарантованого добровільного відселення становить 3 роки 8 місяців 13 днів, загальний період проживання 4 роки 4 місяці 19 днів. Документами підтверджено зниження пенсійного віку на 5 років. - Згідно поданих документів право на пенсію особа матиме з 07.08.2028..

Не погоджуючись із діями відповідачів, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) визначено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Зокрема, частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи по 31 грудня 2017 року мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років.

Водночас, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ).

Згідно зі ст.49 Закону №796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, передбачені ст. 55 Закону №796-ХІІ.

Так, в силу вимог абз.4 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

В примітці до п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року (ч. 2 ст. 55 Закону №796-XII).

Частиною третьою статті 55 Закону № 796-XII прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Системний аналіз зазначених правових норм вказує на те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом № 796-XII.

Згідно пункту 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, за документ, що засвідчує особливий статус особи, подається посвідчення потерпілого від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення; для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування.

Як зазначено у спірному рішенні, період проживання (роботи) позивача на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 3 роки 8 місяців 13 днів, загальний період проживання 4 роки 4 місяці 19 днів. Документами підтверджено зниження пенсійного віку на 5 років.

З урахуванням наведених вище положень статті 26 Закону України №1058-ІV та статті 55 Закону України №796-ХІІ, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 5 років позивач набуває в 55 років (2025 рік) та за наявності страхового стажу (на момент досягнення 55-го віку) – 27 років (з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; 32-5 = 27 років).

Натомість, за змістом спірного рішення страховий стаж позивача складає 26 років 10 днів, що є недостатнім для призначення позивачу пенсії.

Разом з цим, до страхового стажу позивача не зараховано період трудової діяльності з 06.10.1989 по 31.12.1997, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 16.10.1989, оскільки відсутня інформація про послідовне перейменування та реорганізацію підприємства, а відповідно до наданої архівної довідки №188/3130-4-03/25 від 23.07.2025 по батькові заявника ОСОБА_2 не відповідає паспортним даним ОСОБА_3 .

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Згідно із ч.2 ст.24 Закону №1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема у Законі України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII, йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).

Положеннями ч.1 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Зміст поняття "загальний трудовий стаж" є ширшим, ніж поняття "страховий стаж", оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов`язковому соціальному страхуванню.

Відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічна норма передбачена постановою Кабінету Міністрів "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" від 12.08.1993 №637 (далі Порядок №637).

Згідно з п.3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно трактористів-машиністів підприємств сільського господарства (в тому числі колгоспів) - про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції.

Отже, основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка.

При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.

Як передбачено п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Порядок ведення трудових книжок у спірний період регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі Інструкція № 162), а в подальшому Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі Інструкція № 58).

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 (аналогічні положення містила й Інструкція № 162), усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Суд наголошує, що обов`язок щодо належного оформлення трудової книжки, внесення до неї правильних і точних записів, а також належного засвідчення цих записів печаткою відповідного підприємства, покладається саме на роботодавця. Працівник, як правило, не має можливості контролювати дотримання роботодавцем усіх формальних вимог при веденні його трудової книжки.

Тому будь-які недоліки в оформленні трудової книжки, допущені з вини роботодавця (наприклад, нечіткий відбиток печатки, розбіжність у назві підприємства на печатці та у записі, відсутність запису про перейменування тощо), не повинні призводити до негативних наслідків для працівника у вигляді позбавлення його права на зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу та, як наслідок, права на пенсійне забезпечення.

Як вже зазначалося судом вище по тексту рішення, відповідач не зарахував до страхового стажу позивача період його трудової діяльності з 06.10.1989 по 31.12.1997, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 16.10.1989, оскільки відсутня інформація про послідовне перейменування та реорганізацію підприємства, а відповідно до наданої архівної довідки №188/3130-4-03/25 від 23.07.2025 по батькові заявника ОСОБА_2 не відповідає паспортним даним ОСОБА_3 .

Так, відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 , дата заповнення 16.10.1989, позивач, зокрема: - 06.10.1989 прийнятий на роботу слюсарем по ремонту автомобілів другого розряду в Автотранспортне підприємство управління будівництва РАЄС (наказ №120 від 06.10.1989); - 11.01.1991 переведений машиністом автонавантажувача четвертого розряду (наказ №5к від 17.01.1991); - 29.05.1992 присвоєно п`ятий розряд машиніста автонавантажувача (наказ №17к від 29.05.1992); - 06.12.1993 Автотранспортне підприємство УБ РАЄС перейменовано в Автотранспортний парк орендного підприємства УБ РАЄС (наказ №4к від 11.01.1994 по УБ РАЄС); - 01.12.1995 АТП ОП УБ Рівненської АЄС реорганізовано в АТП ВАТ «Кузнецовськатомбуд» (наказ №365к від 01.12.1995); -14.08.1996 АТП ВАТ «Кузнецовськатомбуд» перейменовано в АТП АТ «Управління будівництва Рівненської АЕС» (наказ №141 від 04.09.1996); - 01.04.2003 відповідно до класифікатора професій (ДК 003-95) перейменовано машиністом навантажувальної машини п`ятого розряду (наказ №86 від 25.03.2003); - 10.10.2006 переведений водієм третього класу (наказ №233-к від 12.10.2006); - 25.05.2007 переведений машиністом автовишки і автогідропідіймача п`ятого розряду (наказ №123-к від 29.05.2007); - 20.06.2007 звільнений з роботи за угодою сторін згідно п.1 ст.36 КЗпП України (наказ №49 від 20.06.2007).

Відповідні записи щодо періодів роботи здійснені послідовно, скріплені печатками та підписами відповідальної особи.

Також архівною довідкою від 23.07.2025 №188/3130.4-03/25 підтверджено період роботи позивача у Автотранспортному підприємстві Управління будівництва Рівненської АЕС з 06.10.1989 по 20.06.2007.

Верховний Суд у своїх постановах послідовно дотримується позиції, що формальні неточності в документах, що підтверджують стаж, не повинні бути перешкодою для реалізації громадянами права на пенсійне забезпечення.

Так, у постанові від 30.06.2019 у справі № 638/18467/15-а, Верховний Суд зазначив, що органи пенсійного фонду не можуть відмовити особі у призначенні пенсії через формальні неточності у документах.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 520/10989/18, від 04.03.2021 у справі № 300/2470/20.

Суд зауважує, що такий недолік як відсутність запису про перейменування/реорганізації установи не може бути перешкодою у зарахуванні періодів трудової діяльності, вказаних у цій трудовій книжці. Відповідач надто формально підходить до питання зарахування страхового стажу та не враховує, що основною умовою для зарахування трудового стажу до 01.01.2004 є належне підтвердження трудових правовідносин записами трудової книжки або іншими документами, визначеними у Порядку №637.

Обов`язок щодо належного заповнення трудових книжок покладено на роботодавця, а не працівника. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства. Існуючий недолік не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, зокрема призначення пенсії.

Також, така позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, від 04.07.2023 у справі № 580/4012/19.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірні періоди, які здійснено з урахуванням хронологічного порядку та правильної логічної послідовності є належними та допустимими доказами на підтвердження наявного у позивача трудового стажу.

Суд зауважує, що органи Пенсійного фонду, як суб`єкти владних повноважень, зобов`язані діяти в межах принципу належного врядування, що включає обов`язок всебічно, повно та об`єктивно досліджувати всі обставини справи та надані документи.

У разі виявлення недоліків чи розбіжностей, пенсійний орган повинен сприяти заявнику в їх усуненні, наприклад, шляхом надання роз`яснень, витребування додаткових документів чи направлення запитів до відповідних установ (архівів, підприємств-правонаступників тощо).

З огляду на викладене, дії Пенсійного органу у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 06.10.1989 по 31.12.1997, без вжиття належних заходів для з`ясування дійсних обставин, є протиправними, а зазначений період підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову в призначенні пенсії від 01.08.2025 №172050007519 є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж законне має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що саме на пенсійний орган покладено обов`язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії, а порушене право позивача у даному випадку підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.07.2025 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів звертає увагу, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивачем не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України” (пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області – залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року у справі №460/18240/25 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.В. Гуляк

З.М. Матковська