Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №380/11846/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/11846/26 пров. № А/857/45673/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Димарчук Т.М.,

суддів Обрізка І.М., Сала П.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2026 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 380/11846/26 (суддя Мартинюк В.Я., м. Львів) за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Національні інформаційні системи" про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ :

У червні 2026 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Державного підприємства "Національні інформаційні системи" в якому просила:

визнати протиправними дії щодо відмови у задоволенні запиту від 02.12.2025 на отримання публічної інформації; ненадання запитуваної інформації, зазначеної у запиті від 02.12.2025;

зобов`язати Державне підприємство "Національні інформаційні системи" у п`ятиденний строк з моменту набрання судовим рішенням законної сили розглянути повторно запит від 02.12.2025 та надати запитувану у ньому інформацію.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 02.12.2025 на офіційну електронну адресу відповідача відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» нею було надіслано запит з проханням проінформувати щодо дати складання і строку дії виданої Державним підприємством «Національні інформаційні системи» довіреності, на підставі якої станом на 02.12.2025 діє від його імені директор Львівської регіональної філії державного підприємства «Національні інформаційні системи» Дейнека І.C., надавши в електронному та у паперовому вигляді її копію.

Листом - відповіддю № 6550/19.2-19 від 08.12.2025 Державне підприємство «Національні інформаційні системи» відмовило у наданні копії запитуваної довіреності та інформації щодо строку її дії мотивувавши тим, що «ДП «НАІС» не відноситься до розпорядників публічної інформації в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону, оскільки підприємство не фінансується з державного бюджету, не є розпорядником та/або одержувачем бюджетних коштів в розумінні положень п. 38, 47 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України, а згідно п. 3.5 власного Статуту (є у відкритому доступі на офіційному вебсайті ДП «НАІС»), діє на принципах госпрозрахунку, самофінансування та самоокупності та функціонує як самостійний суб`єкт господарювання» і вимога щодо надання копії довіреності, виданої підприємством на ім`я директора Філії Дейнеки І.С. не стосується публічної інформації по відношенню до якої, враховуючи обсяг повноважень та статус, підприємство визначено розпорядником, та, відповідно, виходить за межі регулювання Закону «Про доступ до публічної інформації».

Позивач вважає відмову Державного підприємства «Національні інформаційні системи» надати запитувану інформацію з зазначених вище підстав протиправною, такою, що суперечить вимогам чинного законодавства України, порушує її право на отримання інформації і підлягає оскарженню в судовому порядку. Вказує на те, що у листі-відповіді №6550/19.2-19 від 08.12.2025 відповідач як розпорядник інформації не застосовував «трискладовий тест», не зазначив мотивованої підстави відмови в задоволенні запиту від 02.12.2025 на інформацію, що свідчить про очевидну необґрунтованість та протиправність такої відмови.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 було відкрито провадження по справі.

Ухвалою суду від 30.07.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державного підприємства "Національні інформаційні системи" про визнання дій протиправними залишено без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст.240 КАС України (у провадженні цього або іншого суду є справа між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав).

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій через порушення норм процесуального права просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що посилаючись на інформацію, отриману з Єдиного державного реєстру судових рішень та комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про нібито подання позивачем двох ідентичних позовів. Зазначені інформаційні ресурси лише підтверджують факт існування інших судових проваджень, їх номери, учасників процесу та окремі процесуальні документи. Відповідно, такі відомості самі по собі не можуть бути належним і достатнім доказом тотожності адміністративних спорів у розумінні пункту 3 частини першої статті 240 КАС України.

Суд першої інстанції не врахував істотної обставини, що стала визначальною для правильного вирішення питання про можливість застосування пункту 3 частини першої статті 240 КАС України. Зокрема, 02.12.2025 позивач звернулась не з одним, а з двома окремими запитами на отримання публічної інформації, які були адресовані різним розпорядникам інформації. Так, перший запит був надісланий Львівській регіональній філії Державного підприємства «Національні інформаційні системи», а другий - безпосередньо Державному підприємству «Національні інформаційні системи». Кожен з зазначених суб`єктів окремо здійснив розгляд адресованого саме йому запиту та прийняв власне рішення про відмову у наданні публічної інформації. Таким чином, позивачем оскаржувалися не одна й та сама відмова та не одне й те саме рішення, а два різні рішення, прийняті різними суб`єктами за результатами розгляду різних інформаційних запитів. За таких обставин виникли два окремі адміністративно-правові спори, кожен з яких має власного відповідача, власні фактичні обставини, окремий предмет доказування та окремий предмет судового контролю.

Вказує на те, що предметом позову є перевірка законності рішення, дії чи бездіяльності конкретного відповідача, а не абстрактне дослідження питання щодо одного й того самого документа чи інформації. Отже, навіть якщо обидва запити стосувалися однакової інформації, це не означає виникнення одного й того самого публічно-правового спору, оскільки кожний відповідач був зобов`язаний самостійно виконати вимоги Закону України «Про доступ до публічної інформації», самостійно розглянути адресований йому запит та прийняти власне рішення. Суд першої інстанції залишив поза увагою, що законність кожної відмови повинна оцінюватися окремо, виходячи з мотивів, наведених саме тим суб`єктом, який прийняв відповідне рішення. Крім того, саме незаконне залучення Державного підприємства «Національні інформаційні системи» співвідповідачем у справі № 380/11687/26 штучно створило видимість тотожності сторін. До моменту такого залучення жодної тотожності сторін між справами не існувало, оскільки у справі № 380/11687/26 відповідачем була виключно Львівська регіональна філія ДП «Національні інформаційні системи», тоді як у справі № 380/11846/26 відповідачем з самого початку було визначено тільки Державне підприємство «Національні інформаційні системи».

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Вказує на те, що посилання апелянта на нібито існування двох різних інформаційних запитів саме по собі не спростовує тотожності позовів, а твердження про існування двох самостійних спорів не підтверджується змістом заявлених позовних вимог та фактичними обставинами, на яких вони ґрунтуються. Визначальними є предмет і фактичні підстави судового спору, а вони в обох провадженнях стосуються одного й того самого конфлікту щодо надання інформації за запитом від 02.12.2025.

Вважає, що позивач вже реалізувала своє право на судовий захист шляхом звернення до суду у справі № 380/11687/26, у межах якої були заявлені вимоги щодо того самого предмета спору, а за результатами її розгляду Львівським окружним адміністративним судом 07.07.2026 ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову. Отже, застосування процесуального механізму, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 240 КАС України, у цій ситуації не обмежує доступ позивача до суду, а забезпечує належний порядок судового розгляду та правову визначеність.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції скасувати, виходячи з наступного.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції встановив, що у провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебувають дві справи №380/11687/26 та №380/11846/26 за позовом ОСОБА_1 до одного й того самого відповідача "Національні інформаційні системи". В обох позовах позивач оскаржує ідентичний запит від 02.12.2025 та надання запитуваної у ньому інформації.

Суд першої інстанції врахував, що у справі №380/11846/26 відповідачем визначено Державне підприємство "Національні інформаційні системи", тоді як у справі №380/11687/26 відповідачем первинно була визначена Львівська регіональна філія Державного підприємства "Національні інформаційні системи", до участі у справі надалі залучено Державне підприємство "Національні інформаційні системи" як співвідповідача.

Водночас у зазначених справах спірні правовідносини виникли з приводу одних і тих самих обставин, а саме відмови у задоволенні запиту позивача від 02.12.2025 на отримання публічної інформації, ненадання запитуваної інформації та зобов`язання повторно розглянути вказаний запит.

У межах справи №380/11846/26 позовні вимоги повністю дублюють вимогу, що вже заявлена у справі №380/1687/26. Зіставлення змісту позовів свідчить про дослівне відтворення вимоги щодо дій відповідача, пов`язаних із розглядом запиту позивача від 02.12.2025 .

Більше того, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.07.2026 року у справі № 380/11687/26 за позовом ОСОБА_1 до Львівської регіональної філії Державного підприємства "Національні інформаційні системи", Державного підприємства "Національні інформаційні системи" про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відтак, враховуючи зазначені обставини, суд першої інстанції виснував, що звернення позивача у справі №380/11846/26 фактично спрямоване на повторний розгляд спору, який уже вирішений Львівським окружним адміністративним судом в адміністративній справі №380/11687/26. За викладених обставин, суд уважає, що позовна заява підлягає залишенню без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст.240 КАС України.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх помилковими та такими, що не ґрунтуються на правильному застосуванні процесуального права, а також при неповному та невсебічному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Пунктом 3 частини першої статті 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Зазначена підстава для залишення позову без розгляду спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожних спорів.

Варто зауважити, що в межах вирішення питання щодо наявності підстав для залишення позову без розгляду з тих підстав, що у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав необхідно враховувати, що підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.

Верховний Суд у постанові від 09.10.2018 у справі №809/487/18 зазначив, що підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин.

При цьому, не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.

Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.

Слід зазначити, що позови вважаються тотожними лише тоді, коли в них співпадають сторони, предмет і підстави, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У випадку зміни хоча б одного з цих елементів позови вважаються не тотожними і суддя не вправі залишати один із позовів без розгляду.

Водночас, з огляду на положення пункту 3 частини першої статті 240 КАС України, з одним і тим же позовом можна лише раз звернутися до суду за захистом.

Такий правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.04.2018 у справі №800/411/17.

Обґрунтовуючи свою позицію, скаржниця в апеляційній скарзі наполягає на тому, що в справі, яка розглядається, і в справі №380/11687/26 відсутній спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у справі № 380/11687/26 позовні вимоги були спрямовані щодо Львівської регіональної філії ДП «НАІС», тоді як у справі №380/11846/26 - щодо Державного підприємства «Національні інформаційні системи».

Окрім того, позивач 02.12.2025 звернулась не з одним, а з двома окремими запитами на отримання публічної інформації, які були адресовані різним розпорядникам інформації (перший Львівській регіональній філії ДП «НАІС», другий Державному підприємству «Національні інформаційні системи»).

В підсумку кожний із зазначених суб`єктів окремо здійснив розгляд адресованого саме йому запиту та прийняв власне рішення про відмову у наданні публічної інформації (Львівська регіональна філія ДП «НАІС» надала відповідь листом від 04.12.2025 №6751/35-11, а Державне підприємство «Національні інформаційні системи» надало відповідь листом №6550/19.2-19 від 08.12.2025)

Таким чином, позивачем у справах № 380/11687/26 та №380/11846/26 оскаржується не одна й та сама відмова на одне й те саме рішення, а два різні рішення, прийняті різними суб`єктами за результатами розгляду ідентичних інформаційних запитів.

За таких обставин, на переконання колегії суддів, виникли два окремі адміністративно-правові спори, кожен з яких має власного відповідача, власні фактичні обставини та окремий предмет доказування.

У вказаному контексті апеляційний суд звертає увагу, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин.

Тому для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що вимоги, заявлені позивачем до Державного підприємства "Національні інформаційні системи" (зокрема правомірність листа, яким позивачу відмовлено у задоволенні запиту на інформацію, №6550/19.2-19 від 08.12.2025), вже були предметом розгляду у справі № 380/11687/26 та їх вирішено по суті, є помилковими.

Як вбачається з рішення від 07.07.2026 у справі № 380/11687/26, яке оприлюднене в Єдиному державному реєстрі судових рішень, предметом розгляду та оцінки у вказаній справі був лист Львівської регіональної філії державного підприємства «Національні інформаційні системи» від 04.12.2025 №6751/35-11. Натомість у вказаному рішенні суду немає навіть згадки про лист Державного підприємства "Національні інформаційні системи" за №6550/19.2-19 від 08.12.2025, яким позивачу відмовлено у задоволенні запиту на інформацію (і якому просить дати правову оцінку позивач у справі №380/11846/26).

Таким чином, суд першої інстанції не здійснив порівняльний аналіз підстав і обставин, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги у справі, що розглядається та у справі №380/11687/26, не з`ясував ознак тотожності підстав та предмету позову у цих справах, незважаючи на те, що їх з`ясування є передумовою для залишення позову без розгляду з підстав встановлених пунктом 3 частини першої статті 240 КАС України.

З огляду на зазначене, вказані обставини виключають наявність підстав для залишення позову без розгляду.

Відтак, вимоги позивача в межах цієї позовної заяви, можуть бути заявлені окремим позовом та повинні оцінюватися судом на предмет правомірності таких вимог.

Підсумовуючи наведене, апеляційний суд констатує, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми процесуального права, внаслідок чого суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду.

В даному випадку, постановивши ухвалу про залишення позову без розгляду суд першої інстанції фактично позбавив позивача права доступу до суду, що свідчить про порушення його права звернення до адміністративного суду, гарантованого ст.5 КАС України.

Відповідно до ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З огляду на викладене, враховуючи обов`язок суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з додержанням принципу розумності та пропорційності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції про залишення позову без розгляду з направленням справи до цього ж суду для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2026 року про залишення позовної заяви ОСОБА_1 до Державного підприємства "Національні інформаційні системи" про визнання дій протиправними без розгляду.

Справу №380/11846/26 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. М. Димарчук

судді І. М. Обрізко

П. І. Сало