Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №140/12975/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/12975/25 пров. № А/857/53414/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Матковської З.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року про повернення позовної заяви (судді Шепелюк В.Л., ухвалену у письмовому провадженні в м. Луцьк) у справі №140/12975/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати у період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпусток, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі – Постанова №704), з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (далі – Порядок №44); зобов`язання здійснити за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року перерахунок грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпусток, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 Постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.

Оскаржуваною ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року позовну заяву повернуто позивачу.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти постанову, якою справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 312 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 особа із інвалідністю згідно посвідчення серії НОМЕР_2 (а.с.14).

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15 травня 2024 року №49 ОСОБА_1 з 15 травня 2024 року звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Представником позивача направлено до суду позовну заяву 31.10.2025, яка ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 залишена без руху, та встановлено десятиденний строк з дня вручення зазначеної ухвали шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду у якій вказати інші підстави для поновлення строку.

12.11.2025 до Волинського окружного адміністративного суду надійшла заява про поновлення процесуального строку. В обґрунтування причин пропуску звернення до суду вказує, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум лише після отримання відповіді на адвокатський запит.

Приймаючи оскаржувану ухвалу у цій справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач пропустив строк на звернення до суду.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті.

Відповідно до частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

За правилами частин 1, 2 статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно із частиною 6 статті 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, у справі № 260/3564/22 Верховний Суд вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, а саме положення частини п`ятої статті 122 КАС України чи Кодексу законів про працю України, Верховний Суд зауважив на тому, що обов`язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов`язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статті 43 Конституції України). До 19 липня 2022 року частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України не обмежувала будь-яким строком право працівника на звернення до суду із позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Водночас після цієї дати, з огляду на внесення змін згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд зауважив про поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Поруч із цим, приписами частин третьої і п`ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Критерій, за яким строк обчислюється від дня, коли особа «дізналася або повинна була дізнатися» про порушення права, був передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України.

Натомість частина друга цієї статті містить спеціальне правило щодо виплат при звільненні та прямо пов`язує початок перебігу тримісячного строку з одержанням письмового повідомлення про відповідні суми.

Тому встановлена законом подія початку перебігу такого строку не може бути замінена припущенням про те, коли особа, проявивши достатню зацікавленість, могла самостійно з`ясувати правильність проведених їй нарахувань.

Сам по собі факт звільнення позивача 15.05.2024 також не є достатнім доказом того, що саме цього дня йому було вручено грошовий атестат або інше письмове повідомлення, передбачене частиною другою статті 233 КЗпП України.

Колегія суддів ураховує і те, що після постановлення оскаржуваної ухвали Конституційний Суд України ухвалив Рішення від 11 грудня 2025 року №1-р/2025, яким визнав такою, що не відповідає Конституції України, частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Водночас зазначеним Рішенням Конституційного Суду України не визнано неконституційним спеціальне положення частини 2 статті 233 КЗпП України щодо строку звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

Саме таке розмежування положень частин першої та другої статті 233 КЗпП України відображене й у подальшій практиці Верховного Суду, зокрема у постановах від 09 липня 2026 року у справах №420/14657/25 та №380/24906/24.

Тому саме по собі Рішення Конституційного Суду України №1-р/2025 не дає підстав для висновку про незастосування до спірних правовідносин частини 2 статті 233 КЗпП України.

Разом із тим наведене не усуває обов`язку суду встановити передбачену цією нормою юридичну обставину, з якою закон пов`язує початок перебігу тримісячного строку.

Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 за своєю правовою природою не є доказом фактичних обставин справи у розумінні статті 72 КАС України. Водночас як обов`язковий, остаточний та такий, що не може бути оскаржений, акт Конституційного Суду України воно підлягає врахуванню судом під час застосування відповідних норм права незалежно від його подання учасником справи як доказу.

Окремо колегія суддів ураховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29 липня 2026 року у справі №240/18722/25, предметом якої також були вимоги звільненого військовослужбовця про перерахунок грошового забезпечення у зв`язку із застосуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.

Разом із тим висновки у зазначеній справі зроблені за інших установлених фактичних обставин, оскільки там факт видачі позивачу грошового атестата та ознайомлення з ним був підтверджений його підписом, що дозволило суду визначити початок перебігу тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України.

У справі, що переглядається, відповідної обставини суд першої інстанції не встановив, а матеріали на підставі яких можна було б визначити факт та дату вручення позивачу грошового атестата чи іншого письмового повідомлення, відсутні.

Представником позивача 05.07.2025 в інтересах ОСОБА_1 направлено до відповідача адвокатський запит, а листами Військова частина НОМЕР_1 від 26 серпня 2025 року №625 та №627 надала відповідь із долученням Витягів з картки особового рахунку за 2022-2024 роки (а.с.10-13).

Така фактична відмінність є істотною для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду та не дозволяє автоматично поширити процесуальний результат справи №240/18722/25 на спірні правовідносини.

При цьому колегія суддів не вважає за необхідне на цій стадії робити висновок про те, що позивач безумовно дотримався строку звернення до суду або що відповідний строк не підлягає застосуванню.

Предметом апеляційного перегляду є законність процесуального рішення про повернення позову.

Для оцінки законності такого рішення достатньо встановити, що на момент його прийняття суд першої інстанції не з`ясував обставин, необхідних для достовірного висновку про пропуск позивачем установленого законом строку.

Так само передчасною є оцінка судом першої інстанції поважності причин пропуску строку.

Питання про наявність або відсутність поважних причин пропуску може вирішуватися лише після того, як суд встановить сам факт пропуску строку, що, своєю чергою, потребує встановлення початкового моменту його перебігу.

За відсутності встановленого факту та дати одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, висновки суду щодо пасивної поведінки позивача, можливості раніше звернутися за правовою допомогою, відсутності доказів участі у бойових діях чи інших об`єктивних перешкод для звернення до суду не можуть самі по собі бути достатньою підставою для застосування наслідків пропуску строку, передбачених статтею 123 КАС України.

Таким чином, суд першої інстанції, не перевіривши факту вручення позивачу грошового атестата чи іншого письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, не встановивши дати одержання такого документа та, відповідно, початкового моменту перебігу передбаченого частиною 2 статті 233 КЗпП України строку, передчасно дійшов висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду та про відсутність поважних причин для його поновлення.

Отже, застосування судом першої інстанції наслідків, передбачених частиною 2 статті 123 та пунктом 9 частини 4 статті 169 КАС України, у вигляді повернення позовної заяви за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року є передчасним.

Відповідно до частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Ураховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

При цьому колегія суддів наголошує, що наведені висновки стосуються виключно процесуального питання щодо наявності підстав для повернення позовної заяви та не містять оцінки обґрунтованості матеріально-правових вимог позивача щодо застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 і права на перерахунок грошового забезпечення за відповідні періоди.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказує, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 справа «Меньшакова проти України» (Заява №377/02) пункт 52 «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (див., наприклад, рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ)».

У справі «Мушта проти України» (Заява № 8863/06) від 18.11.2010 в пункті 32 Європейський суд з прав людини нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції у апеляційного суду немає.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року про повернення позовної заяви у справі №140/12975/25 – скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Ільчишин

судді В. В. Гуляк

З. М. Матковська

Повне судове рішення складено 30.09.26