Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №500/6410/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/6410/24 пров. № А/857/1469/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Носа С.П., Шевчук С.М.,

за участі секретаря судового засідання : Чупіль Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Мандзієм О.П. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Тернополі) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області (далі - ГУ ДПС, контролюючий орган, відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення (далі - ППР) від 11.10.2024 за №00140862405, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 661244,00 грн та №00140792405, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 3400,00 грн.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 позовні вимоги задоволені повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що фізична особа-підприємець за відсутності ведення бухгалтерського обліку, іншого обліку в частині підтвердження використання майна (товару) у підприємницькій діяльності, а також не будучи фактично суб`єктом права власності на таке майно, за умови включення до складу податкового кредиту суму ПДВ по податковій накладній з придбання транспортного засобу зобов`язана нарахувати податкові зобов`язання по операції, що не є господарською діяльністю платника податку. В порушення вимог п.п. “г” 198.5 п.198.5 ст.198, п.п.188.1 ст.188 ПК України ФОП ОСОБА_1 занижено податкове зобов`язання по податку на додану вартість на загальну суму 661243,82 грн, що призвело до завищення від`ємного значення за липень 2024 вказану суму.

Відзив на апеляційну скаргу протягом встановленого судом строку від позивача не надходив, а були надіслані лише додаткові пояснення.

Заслухавши суддю-доповідача, представницю скаржника Ковальову Н.С., яка підтримала апеляційну скаргу, представницю позивача Стрілкову М.С., яка заперечила проти її задоволення, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 відмовити повністю, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований з 03.02.2004 як фізична особа-підприємець в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; перебуває на загальній системі оподаткування, є платником ПДВ з 10.04.2017.

ГУ ДПС на підставі наказу №1884-п від 02.09.2024 та направлення №3280 від 02.09.2024, було проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ФОП ОСОБА_1 від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за липень 2024 року, за результатами якої складено акт №12459/19-00-24-05/ НОМЕР_1 від 23.09.2024.

Перевіркою достовірності і правильності визначення та врахування при розрахунку показника рядка 19 декларації суми податкового кредиту (рядок 17 (колонка Б), у тому числі рядок 16 декларації), встановлено, що ФОП ОСОБА_1 до складу податкового кредиту (додаток 1) за липень 2024 року включено суму ПДВ в розмірі 661243,82 грн із операції по придбанню легкового автомобіля марки “BMW Х7”, номер кузова НОМЕР_2 , у ТзОВ "УЛФ - Фінанс", згідно зареєстрованої податкової накладної №143 від 07.04.2023.

В акті перевірки контролюючий орган зазначає, що фізична особа-підприємець за відсутності ведення бухгалтерського обліку, іншого обліку в частині підтвердження використання майна (товару) у підприємницькій діяльності, а також не будучи фактично суб`єктом права власності на таке майно, за умови включення до складу податкового кредиту суму ПДВ по податковій накладній з придбання транспортного засобу зобов`язана нарахувати податкові зобов`язання по операції, що не є господарською діяльністю платника податку.

Згідно висновків акту перевірки, позивачем порушено п.п."г" п.198.5 ст.198, п.п.188.1 ст.188 ПК України, а саме : занижено податкове зобов`язання по ПДВ на загальну суму 661243,82 грн, що призвело до завищення від`ємного значення за липень 2024 року на 661243,82 грн; п.201.10 ст.201 ПК України, а саме : не складення та не реєстрація податкової накладної за липень 2024 року на суму ПДВ 661243,82 грн.

11.10.2024 ГУ ДПС на підставі акта перевірки були сформовані податкові повідомлення-рішення №00140862405, яким зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ на 661244,00 грн та №00140792405, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 3400,00 грн.

Вважаючи протиправними оспорювані податкові повідомлення-рішення, ФОП ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вимогою про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції вказав, що позивач надав наказ №21 від 13.08.2023 про введення в експлуатацію основного засобу з метою використання в господарській діяльності, акт введення в експлуатацію основних засобів від 13.08.2023, акти виконаних робіт з технічного обслуговування автомобіля, укладені між позивачем, як суб`єктом господарювання та ТзОВ "Арія Моторс", подорожні листи службового автомобіля №40 від 04.04.2024, №45 від 22.04.2024, оформлені за типовою формою №3, затвердженою наказом Держкомстату України №74 від 17.02.1998, накази про відрядження №87 від 04.04.2024, №105 від 22.04.2024 та договори, укладені за результатами поїздок, №040418-04/04/2024-ШК167 від 04.04.2024 з ТзОВ "Петрол Партнер", №15/24 від 22.04.2024 з АТ "Харківське підприємство автобусних станцій". Відтак, суд дійшов висновку, що позивачем, на противагу твердженням відповідача, надано докази, які підтверджують логічний зв`язок між його господарською діяльністю та фактом використання придбаного автомобіля для провадження цієї діяльності, а встановлені судом обставини справи свідчать, що оскільки позивач є фізичною особою, яка здійснює діяльність, віднесену законодавством до підприємницької, є платником ПДВ у розумінні ст.ст.14, 180 ПК України та зареєстрований у встановленому порядку платником ПДВ, тому на нього повною мірою поширюються правові норми, які визначають порядок обчислення і сплати ПДВ та формування податкового кредиту, при придбанні транспортного засобу з метою його використання у власній господарській діяльності, а відтак позивач отримав право на віднесення сплачених сум ПДВ в розмірі 661243,82 грн за наслідками придбання автомобіля марки “BMW Х7” у ТзОВ "УЛФ - Фінанс", згідно зареєстрованої податкової накладної №143 від 07.04.2023, до податкового кредиту.

Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків суд першої інстанції прийшов з неправильним застосуванням норм матеріального права, виходячи з наступного.

Так, спірними у справі є рішення відповідача, прийняті за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки та встановлення порушення позивачем вимог п.п."г" п.198.5 ст.198, п.п.188.1 ст.188 ПК України та п.201.10 ст.201 ПК України.

Висновки контролюючого органу ґрунтуються на тому, що господарська операція між ТзОВ "УЛФ - Фінанс" та ФОП ОСОБА_1 з придбання автомобіля згідно договору фінансового лізингу не спрямована на отримання позитивного економічного ефекту, його використання у підприємницькій діяльності не підтверджено.

Відповідно до п.п.«а», «б» п.198.1 ст.198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно п.198.2 ст.198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Абзацом п`ятим пункту 198.3 статті 198 ПК України визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Водночас, відповідно до п.п.«г» п.198.5 ст.198 ПК України, платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Отже, якщо платник податку на додану вартість починає використовувати товари/послуги/необоротні активи, які були попередньо придбані з податком на додану вартість із формуванням податкового кредиту на ці суми, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, то він повинен нарахувати податкові зобов`язання з податку на додану вартість виходячи із бази оподаткування визначеної в порядку передбаченому пунктом 189.1 статті 189 ПК України (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Правове регулювання, запроваджене п.п.«г» п.198.5 ст.198 ПК України полягає у тому, що шляхом нарахування податкових зобов`язань вилучається (списується) попередньо сформований податковий кредит.

При цьому, слід зауважити, що не обов`язково період, у якому були віднесені суми ПДВ до складу податкового кредиту, та період, у якому за визначених ПК України умов має здійснюватися нарахування грошових зобов`язань відповідно до п.п.«г» п.198.5 ст.198 ПК України, мають співпадати.

Відповідно, при перевірці правильності формування податкового кредиту предметом доказування є обставини, які мали місце на момент віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту, а під час вирішення питання виникнення у платника обов`язку, встановленого п.п.«г» п.198.5 ст.198 ПК України обставини, які мали місце у періоді виявлення факту припинення використання товару/необоротного активу у власній господарській діяльності платника податків.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 24.01.2023 по справі №560/7669/21, від 23.05.2023 по справі №640/8449/20, від 10.10.2024 по справі №814/476/18.

Отже, для висновку про наявність підстав для нарахування податкових зобов`язань на підставі положень п.п.«г» п.198.5 ст.198 ПК України слід встановити факт неоподатковуваного/негосподарського використання товарів (послуг) і необоротних активів.

При цьому, використання придбаних товарів поза межами господарської діяльності є ключовим фактором для застосування положень п.п.«г» п.198.5 ст.198 ПК України.

Згідно дефініції, наведеній у п.п.14.1.36, 14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами; розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

В той же час, не обов`язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитись збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

За змістом закріпленого у ПК України поняття ділової мети, обов`язково повинен бути намір платника податку отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, але не виключно у справах №120/15979/21-а, №140/6978/20, №816/2270/16, №804/7753/16, №818/3838/15.

Також Верховний Суд звертав увагу, що з`ясування наміру платника податку отримати економічний ефект від господарської операції передбачає аналіз умов та обставин її здійснення.

При цьому, економічний ефект не повинен полягати виключно в зменшенні податкового навантаження на хоча б одного з учасників операції.

Відповідно, економічний ефект відсутній в операціях, які призводять до збільшення задекларованих витрат платника та зменшують об`єкт його оподаткування без можливості отримання додаткового приросту активів чи збереження їх вартості.

При цьому варто виходити з того, якою в тій чи іншій ситуації має бути поведінка добросовісного суб`єкта господарювання, що за звичайних умов ведення господарської діяльності зацікавлений у найбільшому скороченні своїх витрат.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Важливим фактором визначення правильності формування податкового кредиту для фізичної особи-підприємця, зареєстрованого як платника ПДВ є подальше використання таких товарів (основних засобів) в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності.

Згідно п.п. «б» п.п.14.1.97 п.14.1 ст.14 ПК України, лізингова (орендна) операція - господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних засобів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк.

Різновидом лізингової операції є фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція, що здійснюється фізичною або юридичною особою і передбачає передачу орендарю майна, яке є основним засобом і придбане або виготовлене орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов`язаних з правом користування та володіння об`єктом лізингу.

Окрім того, приписами зазначеної статті встановлено, що лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов : об`єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75 відсотків його первісної вартості, а орендар зобов`язаний на підставі лізингового договору та протягом строку його дії придбати об`єкт лізингу з наступним переходом права власності від орендодавця до орендаря за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові №810/1726/16 від 17.12.2018.

Судом встановлено, що 28.03.2023 між ТзОВ "УЛФ - Фінанс" та ФОП ОСОБА_1 укладено договір фінансового лізингу №14759/03/23-Г (для фінансування нових об`єктів лізингу), відповідно до умов якого об`єктом лізингу є автомобіль марки BMW X7, об`єм двигуна: 2993 куб.см, рік випуску – 2022, вартість об`єкту лізингу 3957404,95 грн (в тому числі ПДВ 659567,49 грн), постачальник об`єкта лізингу – ТзОВ "Арія Моторс ".

За загальними умовами договору фінансового лізингу, Лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування замовлене Лізингоодержувачем майно (далі - "Об`єкт лізингу"), найменування, марка, модель, рік випуску, ціна, строк лізингу, лізингові платежі та інші суттєві умови користування якого зазначаються у Договорі, а Лізингоодержувач зобов`язується прийняти Об`єкт лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі відповідно до умов Договору, а в кінці строку дії Договору має право придбати Об`єкт лізингу у власність за викупною вартістю, визначеною у Договорі. (Під викупною вартістю слід розуміти останній лізинговий платіж в погашення (компенсацію) вартості Об`єкта лізингу, розмір якого визначений у Договорі) (п.1.1).

Лізингоодержувачу надається право користування Об`єктом лізингу на строк, зазначений в Договорі (далі - "Строк лізингу"). Строк лізингу починається з дати підписання Сторонами Акту приймання-передачі Об`єкта лізингу, але в будь-якому разі не може бути менше 1 (одного) року (п.1.2).

Право власності на Об`єкт лізингу переходить до Лізингоодержувача лише за умови відсутності заборгованості за лізинговими платежами (в тому числі неоплаченої викупної вартості Об`єкта лізингу), неоплачених/ невідшкодованих витрат Лізингодавця, штрафних санкцій та підтверджених збитків Лізингодавця за Договором, в тому числі за будь-якими іншими Договорами, які були або будуть укладені між Лізингодавцем (в тому числі будь-якою компанією, що являється учасником Банківської групи "ТАС" (п.8.3).

07.04.2023 між ТзОВ "УЛФ - Фінанс" та ФОП ОСОБА_1 було укладено акт прийому передачі об`єкта лізингу до договору фінансового лізингу №14759/03/23-Г від 28.03.2023, відповідно до якого позивач прийняв об`єкт лізингу, а саме автомобіль BMW X7, 2022 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 .

ТзОВ "УЛФ - Фінанс" було складено на ФОП ОСОБА_1 та подано на реєстрацію податкову накладну №143 від 07.04.2023 на загальну суму 3967462,93 грн, з яких ПДВ 661243,82 грн, яка була зареєстрована в ЄРПН 27.04.2023, що підтверджується квитанцією про реєстрацію податкової накладної.

Станом на 09.04.2024 позивач сплатив всі лізингові платежі зі своїх рахунків та отримав від лізингодавця вказаний вище автомобіль, що підтверджується актом про передачу права власності до договору фінансового лізингу №14759/03/23-Г від 28.03.2023.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , легковий автомобіль BMW X7 зареєстрований за ОСОБА_1 , який є його власником.

З матеріалів справи видно, що до податкового кредиту декларації з ПДВ за липень 2024 року ФОП ОСОБА_1 включив суму ПДВ у розмірі 661243,82 грн, із операції по придбанню легкового автомобіля BMW-Х7 у ТзОВ "УЛФ - Фінанс", згідно зареєстрованої податкової накладної №143 від 07.04.2023.

Висновок відповідача щодо завищення від`ємного значення з ПДВ за липень 2024 року на суму 661244,00 грн ґрунтується на не підтвердженні використання у господарській діяльності транспортного засобу (легкового автомобіля BMW Х7), суму придбання якого ФОП ОСОБА_1 включено в декларації з ПДВ за липень 2024.

На переконання колегії суддів, визначальним є те, чи пов`язані придбання автомобіля та послуги з його обслуговування з веденням господарської діяльності ФОП, зокрема, отриманням доходу від вказаних операцій.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав подорожні листи службового автомобіля №40 від 04.04.2024, №45 від 22.04.2024, оформлені за типовою формою №3, затвердженою наказом Держкомстату України №74 від 17.02.1998, накази про відрядження №87 від 04.04.2024, №105 від 22.04.2024 та договори, укладені за результатами поїздок, від 04.04.2024 за №040418-04/04/2024-ШК167 з ТзОВ "Петрол Партнер", від 22.04.2024 за №15/24 з АТ "Харківське підприємство автобусних станцій".

Також, в матеріалах справи наявні наступні документи, а саме : (долучені позивачем до позовної заяви) : Договір фінансового лізингу №14759/03/23-г від 28.03.2023 (по контрагенту ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» щодо купівлі ТЗ); відомості ТзОВ «УЛФ-ФІНАНС» щодо загальних умов договору фінансового лізингу (щодо купівлі ТЗ); акт (видатковою накладною) від 07.04.2023 прийому передачі Об`єкта лізингу до Договору фінансового лізингу №14759/03/23-Г від 28.03.2023 (по контрагенту ТзОВ «УЛФ-ФІНАНС» щодо купівлі ТЗ); квитанція від 27.04.2023 про реєстрацію податкової накладної №143 від 07.04.2023 (по контрагенту ТзОВ «УЛФ-ФІНАНС» щодо купівлі ТЗ); витяг ПН №143 від 07.04.2023 (по контрагенту ТзОВ «УЛФ-ФІНАНС» щодо купівлі ТЗ); платіжні інструкції №649 від 28.03.2023, №654 від 29.03.2023, №685 від 01.05.2023, №728 від 03.06.2023, №770 від 06.07.2023, №821 від 13.08.2023, №847 від 01.09.2023, №877 від 04.10.2023, №913 від 06.11.2023, №945 від 01.12.2023, №847 від 01.09.2023, №984 від 29.12.2023, №1019 від 01.02.2024, №1019 від 01.02.2024, №1064 від 13.03.2024, №1094 від 04.04.2024 (по контрагенту ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» щодо купівлі ТЗ); договором від 09.04.2024 купівлі-продажу транспортного засобу, що є предметом лізингу за договором фінансового лізингу №14759/03/23-Г від 28.03.2023 (по контрагенту ТзОВ «УЛФ-ФІНАНС» щодо купівлі ТЗ); актом від 09.04.2024 про передачу права власності до Договору фінансового лізингу №14759/03/23-Г від 28.03.2023 (по контрагенту ТзОВ «УЛФ-ФІНАНС» щодо купівлі ТЗ); довідкою про відсутність станом на 09.04.2024 простроченої заборгованості за зобов`язаннями згідно договору фінансового лізингу №14759/03/23-Г від 28.03.2023 (по контрагенту ТзОВ «УЛФ-ФІНАНС» щодо купівлі ТЗ); акт введення в експлуатацію основних засобів від 13.08.2023; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (легкового автомобіля BMW Х7, НОМЕР_2 ). Дата реєстрації 18.04.2023; наказ №21 від 13.08.2023 «Про введення в експлуатацію основного засобу»; акт виконаних робіт №000037828 від 29.08.2023 щодо виконання робіт з технічного обслуговування автомобіля та купівлі автомобільних запчастин (по контрагенту ТзОВ «Арія Моторс»); акт виконаних робіт №000042461 від 27.04.2024 щодо виконання робіт з технічного обслуговування автомобіля та купівлі автомобільних запчастин (по контрагенту ТзОВ «Арія Моторс»); наказ №105 від 22.04.2024 «Про відрядження ОСОБА_1 » (по контрагенту АТ «Харківське підприємство автобусних станцій»); договір №15/24 від 22.04.2024 про продаж квитків і надання послуг на автостанціях (по контрагенту АТ «Харківське підприємство автобусних станцій»); наказ №87 від 04.04.2024 «Про відрядження ОСОБА_1 » (по контрагенту ТзОВ «ПЕТРОЛ ПАРТНЕР»); подорожній лист службового легкового автомобіля №45 від 22.04.2024; відомостями про основні засоби за даними обліку станом на 01.10.2024.

З приводу наданих позивачем приведених вище доказів колегія суддів зазначає, що згідно акту прийому-передачі об`єкта лізингу до Договору фінансового лізингу №14759/03/23-Г позивач придбав вказаний автомобіль 28.03.2023 з пробігом 40 км (а.с 22).

Надалі, згідно акту виконаних робіт №000037828 від 29.08.2023 щодо виконання робіт з технічного обслуговування автомобіля та купівлі автомобільних запчастин (по контрагенту ТзОВ «Арія Моторс»), станом на 29.08.2023 пробіг автомобіля становить 10988 км.

Згідно акту виконаних робіт №000042461 від 27.04.2024 щодо виконання робіт з технічного обслуговування автомобіля та купівлі автомобільних запчастин (по контрагенту ТзОВ «Арія Моторс») пробіг автомобіля становить вже 24206 км.

Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що протягом періоду з березня 2023 року (дати придбання транспортного засобу позивачем) по квітень 2024 року, позивач доходу від придбаного автомобіля не отримував та жодних доказів на вчинення дій, які свідчать про використання автомобіля у господарській діяльності не надав.

Разом з тим, за вказаний період позивачем було включено суми ПДВ до податкового кредиту по господарським операціям з придбання автомобіля та послугах з його утримання.

При цьому, позивач вказує, що придбання автомобіля зумовлено необхідністю використання його в господарській діяльності, зокрема, для постійних робочих поїздок щодо узгодження питань та укладення договорів з контрагентами, які є невід`ємною складовою його діяльності.

Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції, лише у квітні 2024 року позивач надав подорожні листи, накази про відрядження та договори, укладені за результатами поїздок №040418-04/04/2024-ШК167 від 04.04.2024 із ТзОВ "Петрол Партнер" та №15/24 від 22.04.2024 із АТ "Харківське підприємство автобусних станцій".

Колегія суддів звертає увагу, що саме позивач на протязі березня 2023 року по квітень 2024 року здійснював витрати на обслуговування такого авто та підтримання його у відповідному технічному стані, а також використовував його у власних потребах, про що свідчить, зокрема, пробіг автомобіля за вказаний період, який станом на квітень 2024 року становив вже 24206 км.

Вказане вище в сукупності вказує на те, що позивач доходу від придбаного автомобіля за період до квітня 2024 року не отримував, а використовував його лише у особистих потребах.

Отже, встановлені у цій справі обставини та наявні в матеріалах справи докази, підтверджують виключно факт придбання платником вищевказаних активів (транспортного засобу та послуг по його обслуговуванню), проте не свідчать про їх використання в господарській діяльності.

Відповідність господарської операції діловій меті є необхідною умовою для реалізації платником податку права на податковий кредит та в силу положень податкового законодавства надає платнику податку право зменшити податкові зобов`язання на суму витрат сплаченого податку у зв`язку з придбанням товарів при здійсненні господарської діяльності, при цьому відсутність економічної доцільності господарських операцій є підставою для зменшення в податковому обліку платника сум податкового кредиту.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові №560/17705/24 від 25.09.2025.

Щодо наказу №105 від 22.04.2024 «Про відрядження ОСОБА_1 » та Договору №15/24 від 22.04.2024 про продаж квитків і надання послуг на автостанціях (по контрагенту АТ «Харківське підприємство автобусних станцій»), колегія суддів зазначає, що позивачем не зареєстровано (у тому числі не подано на реєстрацію за 2023, 2024 та до 21.03.2025 (включно) жодної податкової накладної як продавцем та покупцем товарів/послуг (платником ПДВ), для якого в порядку вимог, визначених п.п.«а» або «б» п.187.1 ст.187 ПК України, як на дату постачання товарів та/або надання послуг, так і на дату зарахування коштів є обов`язковою реєстрація податкових накладних (у тому числі подача на реєстрацію).

На підтвердження вищевказаного, відповідачем надано скріни з Єдиного вікна подання електронної звітності «ЄРПН» підрозділ «Перелік ПН/РК» згідно додатку 2 до даних додаткових пояснень між вищезазначеними як продавцями так і покупцями згідно пошукових категорій «покупець» та «продавець».

Вирішуючи питання правомірності податкового повідомлення-рішення №00140792405 від 11.10.2024, яким до позивача застосовано штрафні санкції відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України, зокрема, не складення та не реєстрація податкової накладної за липень 2024 року на суму ПДВ 661243,82 грн, колегія суддів виходить з того, що в межах цієї справи це питання є похідним від висновку про наявність факту порушення позивачем вимог п.п."г" п.198.5 ст.198, п.п.188.1 ст.188 ПК України.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, колегія суддів дійшла висновку про правомірність оспорюваних ППР та відсутності підстав для їх скасування.

Проте, вказані обставини залишились поза увагою суду першої інстанції.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України” (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України” ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Згідно п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є суттєвими та складають підстави для висновку про неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.308, 310, 315, 317, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області задовольнити.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року по справі №500/6410/24 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей

судді С. П. Нос

С. М. Шевчук

Повне судове рішення складено 01.10.26