Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №140/11610/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/11610/24 пров. № А/857/8702/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Іщук Л.П., Пліш М.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року, прийняту суддею Шепелюк В.Л. у м. Луцьк, у справі № 140/11610/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 (надалі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі –ГУ ПФУ, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (далі – ГУ ПФУ, відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ Дніпропетровській області від 07 жовтня 2024 за №032950011134 про відмову у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону України від 28 лютого 1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон №796-XII); зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області призначити та виплачувати пенсію із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ з 29 жовтня 2024.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суд зазначив, що у відповідача ГУ ПФУ в Дніпропетровській області були відсутні правові та фактичні підстави для призначення позивачу пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ за його заявою від 30 вересня 2024, оскільки за наявними доказами станом на 01 січня 1993 період фактичного постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення менше трьох років, а наявність посвідчення потерпілого Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, неповним з`ясуванням обставин справи.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідно до довідки Любешівської селищної ради від 04.09.2024 №484 він прожинав та зареєстрований у с. Цир з 26.04.1986 по 09.06.1989, з 30.05.1991 - по даний час. Зазначена довідка є чинною, не скасованою та не відкликаною Любешівською селищною радою Камінь-Каширського району.

Він залишав своє місце проживання (с. Цир) лише на період служби в армії, у період з 12 червня 1989 по 30 травня 1991, що й зафіксовано у погосподарських книгах та підтверджено довідкою №484.

Суд не взяв до уваги дану довідку, мотивуючи тим, що він в цей період навчався та проходив службу в армії. Хоча вчергове звертає увагу на те, що на період служби в армії, він знімався з реєстрації, так як дійсно не проживав в с. Цир.

Суд у своєму рішенні зазначив, що у період з 01 вересня 1985 по 02 березня 1989 позивач, навчався на денній формі навчання у Нововолинському електромеханічному технікумі, місто Нововолинськ Волинської області, що не належить до зони гарантованого добровільного відселення. Судом не звернуто увагу на те, що м. Нововолинськ знаходиться на території Волинської області, що давало можливість за наявності прямого транспортного сполучення добиратися рейсовим пасажирським транспортом з місця проживання та реєстрації позивача до місця навчання.

Щодо проходження практики, згідно записів трудової книжки позивач з 09 жовтня 1987 по 20 листопада 1987 проходив виробничу практику в першому Череповецькому монтажному управлінні (росія); з 05 квітня 1988 по 01 липня 1988 проходив виробничу практику у Виробничому об`єднанні Херсонський комбайновий завод, які не відносяться до зони гарантованого добровільного відселення.

У росії практика була тривалістю 1 місяць 10 днів, а в Херсоні - 2 місяці 25 днів,

Тобто загалом за період його навчання він залишав своє місце проживання на більш тривалий час лише загальним терміном на 4 місяці. Натомість увесь інший період навчання він проживав в селі Цир, що й підтверджено довідкою.

Диплом про навчання не є документом, який підтверджує факт постійного проживання на тій чи іншій території.

Крім того, відомості з диплому, трудової книжки самі по собі не можуть спростовувати факт проживання/роботи позивача на території радіоактивного забруднення станом на 01.01.1993 не менше трьох років, який був перевірений при встановленні йому статусу потерпілої особи внаслідок Чорнобильської катастрофи комісією з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, утвореної уповноваженим органом.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 30 вересня 2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, надавши документи згідно з розпискою-повідомленням.

Після реєстрації заяви та формування електронної пенсійної справи працівниками ГУ ПФУ у Волинській області заява позивача відповідно до принципу екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, рішенням якого від 07 жовтня 2024 №0329500111134 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку з тих підстав, що обчислений станом на 01 січня 1993 період роботи (проживання) у зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ становить 1 рік 10 місяців 16 днів (при необхідному 3 роки). Тут же зазначено, що страховий стаж становить 29 років 10 місяців 0 днів, за доданими документами до страхового стажу зараховано все.

Незгода позивача із відмовою у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на умовах статті 55 Закону №796-XII стала підставою для звернення до суду із цим позовом.

Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права необхідно вказати таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 (далі як і раніше - Закон №796-XII).

Приписами пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-ХІІ передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи:

- особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - зменшення віку передбачено на 2 роки* та додатково 1 за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Аналіз наведених положень Закону свідчить, що обов`язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-ХІІ є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років до 01 січня 1993.

При цьому, особам, які додатково до зазначеної умови постійно проживали у зоні посиленого радіологічного контролю в період з моменту аварії (26 квітня 1986) по 31 липня 1986, ще встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 2 роки.

Особам, які постійно не працювали/постійно не проживали в зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986, але постійного проживали/постійно працювали у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років до 01 січня 1993, зменшення пенсійного віку застосовується без початкової величини зменшення пенсійного віку, з розрахунку - 1 рік за 3 роки проживання/роботи.

Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022. Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону (частини друга та третя статті 55 Закону №796-XII).

Судом першої інстанції встановлено, що для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону №796-ХІІ позивач пенсійному органу надав довідку Цирського старостинського округу Любешівської селищної ради від 04 вересня 2024 за №484, з якої слідує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований та постійно проживає в селі Цир Камінь-Каширського району Волинської області згідно по господарських книг з 26 квітня 1986 по 09 червня 1989 та з 30 травня 1991 по теперішній час.

Факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення в цілях призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку засвідчують документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування, зокрема, довідка, видана на підставі офіційно підтверджених та достовірних відомостей.

У період з 01 вересня 1985 по 02 березня 1989 позивач навчався на денній формі навчання у Нововолинському електромеханічному технікумі, що підтверджується дипломом серії НОМЕР_1 .

Місто Нововолинськ Волинської області не належить до зони гарантованого добровільного відселення.

Також згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 09 жовтня 1987 по 20 листопада 1987 проходив виробничу практику в першому Череповецькому монтажному управлінні (росія); з 05 квітня 1988 по 01 липня 1988 проходив виробничу практику у Виробничому об`єднанні «Херсонський комбайновий завод». Місто Херсон та місто Череповецьк (росія) не відносяться до зони гарантованого добровільного відселення.

У період з 12 червня 1989 по 30 травня 1991 позивач проходив строкову військову службу, про що слідує з копії військового квитка серії НОМЕР_3 .

Отже, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що за наданими до заяви про призначення пенсії доказами підтверджено фактичне постійне проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 1 рік 10 місяців 16 днів, що менше трьох років.

Відтак, у відповідача ГУ ПФУ в Дніпропетровській області були відсутні правові та фактичні підстави для призначення позивачу пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ за його заявою від 30 вересня 2024, оскільки за наявними доказами станом на 01 січня 1993 період фактичного постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення менше трьох років, а наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII. Відтак оскаржуване у цій справі рішення від 07 жовтня 2024 за №032950011134 про відмову у призначенні пенсії є правомірним та таким, що прийняте відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України, у зв`язку із чим у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування зазначеного рішення та похідної позовної вимоги щодо зобов`язання призначити пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ із зменшенням пенсійного віку з 29 жовтня 2024 належить відмовити.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року у справі № 140/11610/24 – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя І. М. Обрізко

судді Л. П. Іщук

М.А. Пліш