Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №300/7837/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/7837/25 пров. № А/857/19633/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Шевчук С.М.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року (суддя – Біньковська Н.В., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м. Івано-Франківськ, дата складання повного рішення – не зазначено),

в адміністративній справі №300/7837/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ,

про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій,

встановив:

У жовтні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо неналежного розгляду рапорту позивача від 13.09.2025 про звільнення з військової служби на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст, 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (підпункту «г» пункту з частини п`ятої статті 26), через сімейні обставини або Інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком з числа осіб з інвалідністю II групи (відповідь від 15.09.2025 року № 1472/2/1071); 2) зобов`язати відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (підпункту «г» пункту з частини п`ятої статті 26), через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком з числа осіб з інвалідністю II групи.

Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.03.2026 в задоволенні позову відмовлено.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що судом першої інстанції ухвалено рішення з неповним з`ясуванням та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, суд безпідставно визнав встановленими обставини, які є недоведеними та дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов: відсутність інших членів сім' ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи; інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Тому «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. Обов`язок «здійснювати утримання батьків» та «здійснювати догляд за батьками» не є тотожнім у спірних правовідносинах. Суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам, викладеним у позовній заяві, зокрема тому, що відповідною копією паспорта підтверджується постійне перебування ОСОБА_2 за кордоном; факт працевлаштування ОСОБА_2 у Португалії підтверджується довідкою від 17.07.2023. Тому позивач є єдиною особою, яка відповідно до закону зобов`язана та має фактичну можливість здійснювати щоденно та постійно догляд за своїм батьком. Також апелянт звертає увагу суду на те, що в оскаржуваній протиправній відмові відповідач не зазначав про повнолітнього онука батька позивача, який є членом сім`ї другого ступеня споріднення, а саме, ОСОБА_3 , та не посилався на цю обставину як на обґрунтування відмови у задоволенні вимог рапорту позивача. Тому суд першої інстанції не повинен був оцінювати цю обставину в якості обґрунтування мотивів відмови у задоволенні позовних вимог.

За результатами апеляційного розгляду просить апелянт скасувати рішення суду та ухвалити рішення, яким задовольнити позов.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому висловив заперечення щодо її доводів та вимог. Вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав у ОСОБА_1 на звільнення з військової. Також зазначає, що позивач із позовною заявою звернувся до суду з пропуском встановленого законодавством місячного строку звернення до суду, без заяви про поновлення строку із зазначенням поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 13.09.2025 звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту “г” пункту 1 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” у зв`язку з доглядом за батьком з інвалідністю ІІ групи (а.с.37,63).

До рапорту додано: довідку про роботу ОСОБА_2 португальською мовою, переклад на українську довідки про роботу ОСОБА_2 , нотаріально завірені копії ідентифікаційного коду, свідоцтва про народження, витягу з територіальної громади ОСОБА_1 , свідоцтва про народження ОСОБА_2 , свідоцтва про розірвання шлюбу, копію витягу з територіальної громади, ідентифікаційного коду, пенсійного посвідчення ОСОБА_4 , довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією, витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальних органів, органів Служби безпеки України та відповідних підрозділів розвідувальних органів № 254/25/1703/ВТ, витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до територіальних органів Пенсійного фонду України № 254/25/1703/ВТ, витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування, який є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю № 254/25/1703/ВТ, копію паспорту ОСОБА_4 , копію паспорту ОСОБА_1 , копію паспорту ОСОБА_2 з перекладом на українську мову.

Відповідач листом від 15.09.2025 №1472/2/1071 відмовив у звільнення ОСОБА_1 з військової служби, оскільки до рапорту не додано доказів того, що ОСОБА_2 сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (а.с.32).

Не погоджуючись з діями відповідача щодо неналежного розгляду рапорту про звільнення з військової служби, позивач звернувся в суд із цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції Українита частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII від 25 березня 1992 року (далі – Закон №2232-ХІІ), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з ч.6 ст.2 Закону України №2232-ХІІ, передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Статтею 24 Закону №2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби, відповідно до ч.3 якої закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону №2232-XII, а у ч.4 цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (п.1), під час воєнного стану (п.2).

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану`Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.

Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Згідно з ч.7ст.26 Закону №2232-XII, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини, здійснюється військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, шляхом подання рапорту та документів, які підтверджують підстави для звільнення.

У розглядуваній справі судом встановлено, що позивач пороходить військову сулужбу у військовій частині НОМЕР_1 . В той же час, 13.09.2025 позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з рапортом по команді про звільнення з військової служби у запас на підставі пп. «г» п. 1 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами, а саме: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком з числа осіб з інвалідністю II групи.

Колегія суддів зазначає, що встановлений законодавцем в ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» перелік підстав для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, в умовах дії воєнного стану на момент виникнення спірних правовідносин є вичерпним.

Відповідно до абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232, під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (надалі також - Інструкція №170).

Підпунктом 26 пункту 5 Додатку 19 Інструкції №170 визначено перелік документів, що подаються при поданні до звільнення з військової служби у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, а саме:

- документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

- один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

- один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю”, “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю”, в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;

- висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді.

З аналізу вищенаведених положень видно, що однією з підстав для звільнення військовослужбовця (як такого, що висловив своє небажання продовжувати проходження військової служби) з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Тобто для звільнення з військової служби саме за такою сімейною обставиною військовослужбовець має довести належними доказами такі факти: наявність в одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) статусу особи з інвалідністю I чи II групи; необхідність здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю I чи II групи; відсутність в особи з інвалідністю I чи II групи інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею (тобто інші особи, крім військовослужбовця, які можуть здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю I чи II групи, відсутні), або те, що інші члени сім`ї особи з інвалідністю I чи II групи першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . У графі “батько” вказано ОСОБА_4 (а.с.72).

Судом встановлено, що батько позивача, ОСОБА_4 , є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується копією довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААД №055475 від 06.06.2024 (а.с.20). Згідно виитягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 254/25/1703/В (рішення № 254/25/1703/Р) від 15.04.2025, ОСОБА_4 із встановленою II групу інвалідності потребує постійного догляду (а.с.21).

Свою відмову звільнити ОСОБА_1 з військової служби відповідач обґрунтовує відсутністю доказів того, що сестра позивача (дочка ОСОБА_4 ) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. При цьому відповідач вважає, що факт проживання сестри позивача за кордоном не виключає можливості здійснювати догляд за його батьком.

Так, за змістом абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232 для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов: відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи; інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім`ї особи, які належать до першого ступеня спорідненості є її батьки, чоловік або дружина, а також діти такої особи, у тому числі усиновлені.

Згідно з статтею 1262 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім`ї особи, які належать до другого ступеня спорідненості є її рідні брати та сестри, баба та дід, як з боку батька, так і з боку матері, а також її онуки.

У розглядуваній справі суд встановив, що в акті обстеження сімейного стану військовослужбовця від 03.09.2025, затвердженого начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 , містяться відомості про наявність інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за особою, що його потребує, а саме за ОСОБА_4 .

Зокрема, в акті зазначено сина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначено про наявність інших дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказано, що ОСОБА_2 на момент проведення перевірки перебуває за кордоном. Документи, які підтверджують інвалідність особи першого ступеня споріднення, її потребу в постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, не надано.

Також зазначено про наявність даних про смерть батьків, припинення шлюбу 05.10.1983, відсутність відомостей про братів, сестер. Наявність відомостей про онуків - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.30).

В обґрунтування дотримання умов абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII позивач до рапорту додав такі документи: довідку про роботу ОСОБА_2 португальською мовою, переклад на українську довідки про роботу ОСОБА_2 , нотаріально завірені копії ідентифікаційного коду, свідоцтва про народження, витягу з територіальної громади ОСОБА_1 , свідоцтва про народження ОСОБА_2 , свідоцтва про розірвання шлюбу, копію витягу з територіальної громади, ідентифікаційного коду, пенсійного посвідчення ОСОБА_4 , довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією, витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальних органів, органів Служби безпеки України та відповідних підрозділів розвідувальних органів № 254/25/1703/ВТ, витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до територіальних органів Пенсійного фонду України № 254/25/1703/ВТ, витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування, який є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю № 254/25/1703/ВТ, копію паспорту ОСОБА_4 , копію паспорту ОСОБА_1 , копію паспорту ОСОБА_2 з перекладом на українську мову.

Основним доводом позивача про те, що його сестра ОСОБА_2 не може здійснювати постійний догляд за їхнім батьком, який є особою з ІІ групою інвалідності, є обставина її перебування та працевлаштування на постійному місці проживання за кордоном у Республіці Португалія.

Позивач вважає, що вказані докази підтверджують дотримання встановлених абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232 умов. Проте суд не може погодитися з таким твердженням з огляду на наступне.

Стаття 51 Конституції України встановлює обов`язок повнолітніх дітей піклуватись про своїх непрацездатних батьків. Вказане кореспондується також з положеннями статті 202 Сімейного кодексу України, відповідно до яких повнолітні діти зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги.

Згідно із ст. 47 Закону України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” від 16 грудня 1993 року №3721-XII, діти зобов`язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати за ними догляд.

Тобто, конституційний обов`язок піклуватися та утримувати своїх непрацездатних батьків покладено на їх працездатних дітей. На думку суду, факт проживання дітей поза межами України не позбавляє їх ні обов`язку, визначеного законом, піклуватися про своїх непрацездатних батьків, ані можливості виконувати такий обов`язок.

Відповідно до статті 204 Сімейного кодексу України дочка, син можуть бути звільнені судом від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов`язків. Дочка, син звільняються судом від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько не сплачували аліменти на утримання дитини, що призвело до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, і така заборгованість є непогашеною на момент прийняття судом рішення про визначення розміру аліментів на батьків. У виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як три роки.

Отже, долучена позивачем до позову заява від 09.10.2025 про те, що ОСОБА_2 у зв`язку із постійним проживанням у Португалії й особистими обмеженнями, з якими вона стикається, не має змоги взяти на себе догляд за своїм батьком - ОСОБА_4 не передбачена чинним законодавством України як підтвердження факту звільнення ОСОБА_2 від обов`язку утримувати свого батька, адже відповідно до статті 204 Сімейного Кодексу України звільнення від обов`язку утримувати батька засвідчується рішенням суду.

Крім того, вказана заява не була долучена позивачем до рапорту від 13.09.2025 та відповідач не надав їй оцінки.

Оскільки суду не надано доказів того, що ОСОБА_2 потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, вірно вважав суд першої інстанції, що ОСОБА_1 при поданні рапорту не надав всіх документів, які б підтверджували наявність підстав для звільнення згідно з абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ.

Відповідно до ст. 172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Повнолітні дочка, син мають право звернутися за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їх законні представники, без спеціальних на те повноважень. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов`язаних із наданням такого піклування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що з долучених до рапорта документів не вбачається підстав для звільнення позивача з військової служи, а відтак, відмовляючи позивачу у задоволенні рапорту щодо його звільнення з військової служби, командування військової частини діяло обгрунтовано та у передбачений законом спосіб, в межах своїх повноважень на підставі поданих документів, а отже відсутні протиправні дії по відношенню до позивача.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи та норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зайво обґрунтував свій висновок про відсутність правових підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі рапорту від 13.09.2025 наявністю онука ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , так як в оскаржуваній відмові відповідач не зазначав про повнолітнього онука батька позивача, який є членом сім`ї другого ступеня споріднення, а саме, ОСОБА_3 , та не посилався на цю обставину як на обґрунтування відмови у задоволенні вимог рапорту позивача. Однак, вказане обґрунтування суду першої інстанції не вплинуло на правильність висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Отже, доводи апеляційної скарги позивача спростовуються встановленими судом обставинами, наявними в матеріалах справи доказами і нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, які регламентують спірні правовідносини.

Відносно покликань відповідача у відзиві на апеляційну скаргу позивача про те, що позивач із позовною заявою звернувся до суду з пропуском встановленого законодавством місячного строку звернення до суду, без заяви про поновлення строку із зазначенням поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, то такі колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суд першої інстанції в ухвалі від 17 лютого 2026 року вірно вирішив питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду із позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій на підставі заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду, в якій він зазначив, що ним пропущено 10 днів строку звернення до суду, що сталося з причин необхідності підготовки та збирання доказів у цій справі, а також проходженням військової служби, що ускладнило можливість своєчасного звернення до суду.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з`ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року в адміністративній справі №300/7837/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

С. М. Шевчук