Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №460/19972/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/19972/25 пров. № А/857/7637/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Мандзія О.П.,

суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 січня 2026 року у справі № 460/19972/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

суддя у І інстанції – Комшелюк Т.О.

дата ухвалення рішення – 01.01.2026,

місце ухвалення рішення - м. Рівне,

дата складення повного тексту рішення – 01.01.2026,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі – відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі – відповідач 2) у якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 29.09.2025 року № 172050006240 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та виплачувати позивачу з 25.08.2025 року пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку згідно з ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), має більше 30 років стажу та постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення. У зв`язку з чим, 25.08.2025 звернулася до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак відповідач протиправно відмовив у задоволенні цієї заяви.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01 січня 2026 року у справі № 460/19972/25 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 29.09.2025 № 172050006240 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 з 25.08.2025 пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку згідно зі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зарахувавши до страхового стажу період роботи з 14.04.2000 по 15.05.2000.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 25.08.2025, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 14.04.2000 по 15.05.2000.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві судовий збір у сумі 605,60 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідачі звернулися з апеляційними скаргами, оскільки вважають, що вказане судове рішення прийняте з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідачі зазначають, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи, оскільки, позивачка прожила на території гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 року менше 3 років.

Позивачка подала відзив на апеляційну скаргу у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення з мотивів, які наведені у рішенні суду першої інстанції

За приписами ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, справа розглядається у порядку письмового провадження.

У ч. 1 ст. 308 КАС України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог апеляційних скарг, виходячи із такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується письмовими доказами, що позивачка має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи (3 категорії).

25.08.2025 позивачка подала заяву про призначення пенсії за віком на умовах ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За принципом екстериторіальності вказана заява та додані до неї документи передані на розгляд Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 29.09.2025 № 172050006240 відмовлено позивачці у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку. Зазначено, що загальний стаж складає 34 роки 8 місяців 26 днів. Не зараховано до загального страхового стажу період з 14.04.2000 по 15.05.2000, оскільки в трудовій книжці номер наказу на прийняття та дата та номер наказу про звільнення дописані іншим чорнилом. Період проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення становить станом на 01.01.1993 - 1 місяць. До періодів проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано періоди: з 26.04.1986 по 28.07.1987, оскільки заявниця навчалась на території, яка не віднесена до радіоактивно забруднених територій; період роботи з 03.09.1987 по 01.09.1993 в колгоспі «Зоря комунізму», оскільки відсутня інформація про місцезнаходження організації на території радіоактивного забруднення. Також відповідач зазначив, що факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення в періоди з 26.04.1986 по 31.12.1992 не може бути підтверджено судовим рішенням.

Позивачка не погодившись з цим рішенням звернулася з адміністративним позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка прожила не території гарантованого добровільного відселення більше 3 років, а тому має право на призначення пенсії на умовах ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також на зарахування до страхового стажу періоду її роботи з 14.04.2000 по 15.05.2000.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів керується таким.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.03.2003 року передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За нормою статті 26 вказаного Закону, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Сторонами не заперечується та обставина, що позивачка на час звернення до відповідача 2 досягнула віку 55 років, страховий стаж становить 34 роки 8 місяців 26 днів.

Позивачка просить відповідача призначити пенсію зі зменшенням встановленого законом віку виходу на пенсію, як особі, яка постійно проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі – Закон № 796-XII).

Відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку на 3 роки, та додатково на 1 рік за кожні 3 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Отже, умовою для надання пенсій особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення зі зменшенням пенсійного віку на 3 роки, та додатково на 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 6 років, є те, що особа проживала або працювала у цій зоні не менше 3 років станом на 1 січня 1993 року.

У іншому випадку питання про зменшення пенсійного віку не розглядається.

Крім того, початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється особам, які постійно проживали або постійно працювали у гарантованого добровільного відселення з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Додаткове зниження пенсійного віку на 1 рік за кожні 3 роки проживання, роботи, але не більше 6 років, визначається залежно від часу проживання, роботи особи у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії.

Відповідно до статті 15 Закон № 796-XII, підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Відповідно до підпункту 7 пункту 2.1 постанови правління Пенсійного фонду України затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи є:

документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями);

посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян» від 11 липня 2018 р. № 551 (далі – постанова № 551), посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі - Закон), іншими актами законодавства.

Пунктом 15 постанови № 551 визначено, що за відсутності (технічної можливості) виготовлення посвідчення особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян для оформлення пільг, установлених для них законодавством, уповноваженим органом може видаватися довідка, що підтверджує їх статус, на строк до отримання відповідного посвідчення, але не більш як на два роки. У такій довідці зазначається прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), статус особи, вклеюється фотокартка розміром 30 x 40 міліметрів, яка засвідчується підписом керівника уповноваженого органу, що скріплюється печаткою.

Апеляційний суд встановив те, що позивачка має довідку потерпілої від Чорнобильської катастрофи (3 категорія) № 1029 від 22.03.2024 року.

Ця довідка, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 14 Закону № 796-XII, видається особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше трьох років.

Зважаючи на те, що довідка потерпілої від Чорнобильської катастрофи 3 категорії видається особам, які постійно проживали або постійно працювали чи постійно навчалися на території зони гарантованого добровільного відселення, станом 01 січня 1993 року не менше 3 років, а для розгляду питання про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку значення має лише факт проживання чи праці у цій зоні, то відповідна довідка громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи 3 категорії не підтверджує факт проживання чи праці позивачки на території зони гарантованого добровільного відселення, станом 01 січня 1993 року не менше 3 років.

В такому випадку, до уваги приймаються довідки про період проживання, роботи на території зони гарантованого добровільного відселення.

Для цього позивачка надала:

- архівну довідку № 1921/04-02, яка видана комунальною установою «Трудовий архів Рівненської міської ради» про період роботи позивачки у колгоспі «Зоря комунізму» з січня 1988 року по серпень 1993 року;

- довідку Володимирецької селищної ради Рівненської області № 284 від 17.05.2024 про те, що позивачка проживала в селі Чудля Володимирецького району Рівненської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення з 31 травня 1969 року по 28 серпня 1987 року;

- довідку АТ «НАЕК «Енергоатом» філія «ВП «Рівненська атомна електрична станція» про період проходження виробничої практики з 01.09.1986 по 22.11.1986.

- рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 09.06.2025 року у справі № 556/641/25 про встановлення факту проживання позивачки на території зони гарантованого добровільного відселення у період з 26.04.1986 по 31.12.1992 тривалістю 3 роки 8 днів.

Разом з тим, апеляційний суд встановив, що у матеріалах справи відсутня інформація про місцезнаходження колгоспу «Зоря комунізму» у якому позивачка працювала з січня 1988 року по серпень 1993 року, тому вказаний період неможливо віднести до роботи у зоні гарантованого добровільного відселення.

Апеляційний суд зазначає, що довідка Володимирецької селищної ради Рівненської області № 284 від 17.05.2024 є належним доказом підтвердження факту проживання позивачки в селі Чудля Володимирецького району Рівненської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС 26 квітня 1986 року по 28 серпня 1987 року, тобто 1 рік і 4 місяці.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 09.06.2025 року у справі № 556/641/25 про встановлення факту проживання позивачки на території зони гарантованого добровільного відселення в період з 26.04.1986 по 31.12.1992 не береться до уваги при встановленні часу проживання позивачки на території зони гарантованого добровільного відселення, зважаючи на наступне.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 235 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;

9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Водночас, як йшлося вище, відповідно до підпункту 7 пункту 2.1 Порядку № 22-1, документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи є:

документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями);

посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»);

Тобто, Порядок № 22-1, передбачає вичерпний перелік документів, якими підтверджуються факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення права громадян, що потерпіли від Чорнобильської катастрофи, на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку.

При цьому, рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення у вказаному переліку відсутнє.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2025 року у справі №460/6098/24 критично оцінив встановлений рішенням суду факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення в селі Колодії Маневицького району Волинської області з 01.09.1987 по 08.05.1992 роки, оскільки з рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 09.04.2024 у справі № 556/56/24 вбачається, що ані документи про освіту, ані трудова книжка позивачки не були досліджені, а юридичний факт встановлений лише на підставі письмових показань фізичних осіб. В рішенні суду зазначено, що необхідність у встановленні факту викликана необхідністю в оформленні різного роду документів, пільг. Водночас орган, що призначає пенсію, не залучався до кола учасників вказаної справи в якості зацікавленої особи.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що вищезазначене рішення у справі №556/641/25 від 09.06.2025 прийнято на підставі Посвідчення, Довідки та письмових показань фізичних осіб. За змістом вказаного судового рішення, згідно з листом №362 від 17.09.2024, наданого Державним навчальним закладом «Львівське вище професійне училище торгівлі та сфери послуг», який є правонаступником Львівського середнього професійно-технічного училища №68, інформація щодо канікул та виробничої практики в навчальному закладі відсутня. Крім того, в рішенні описано, що позивач з 02.09.1987 до 01.09.1993 працювала в колгоспі «Зоря комунізму», а на вихідні, у святкові та неробочі дні їздила допомагати батькам по господарству. Однак які це дні, їх кількість не конкретизовано.

за таких обставин, факт проживання позивачки на території зони гарантованого добровільного відселення в період з 26.04.1986 по 31.12.1992 не може бути підтверджений судовим рішенням.

Проаналізувавши вказані документи про період проживання та роботи позивачки на територіях зони гарантованого добровільного відселення апеляційний суд встановив, що позивачка станом на 01 січня 1993 року прожила в зоні гарантованого добровільного відселення менше 3 років.

Зважаючи на наведене, позивачка не має права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Отже, відповідач приймаючи спірне рішення діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 14.04.2000 по 15.05.2000 позивачка позовних вимог не висловлювала, тому суд першої інстанції необґрунтовано вийшов за межі позовних вимог та розглянув це питання.

Підводячи підсумок наведеного вище, апеляційний суд вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції, неправильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального права.

Апеляційний суд вважає доводи апеляційних скарг такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, а тому їх необхідно задовольнити, водночас, рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та прийняти постанову про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 січня 2026 року у справі № 460/19972/25 скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. П. Мандзій

судді Л. Я. Гудим

В. Я. Качмар