Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №158/3631/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 158/3631/26 пров. № А/857/49022/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Мандзія О.П., Онишкевича Т.В.,

за участю секретаря судового засідання: Кулабухової М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м. Львів апеляційну скаргу громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 31 серпня 2026 року, головуючий суддя – Костюкевич О.К., ухвалене о 14:50 год. у м. Ківерці, повний текст якого складено 31.08.2026 року, у справі за адміністративним позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач – ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області звернулося в суд з позовом до громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України.

В обґрунтування заявлених вимог зазначало те, що 06.04.2026 року Ківерцівський районний суд Волинської області частково задовільнив адміністративний позов у справі № 158/1457/26 та ухвалив затримати громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України на строк, визначений ч. 11 ст. 289 КАС України, достатній для виконання судового рішення, але який не може перевищувати 5 (п`ять) місяців. Відповідачем рішення суду першої інстанції не оскаржувалось. На момент звернення до суду з цим позовом ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області було вжито вичерпних заходів, передбачених чинним законодавством, для ідентифікації та забезпечення примусового видворення Відповідача. 06.04.2026 року надійшов лист від Волинського ПТПІ про ідентифікацію відповідача у зв`язку з наданням ним діючого паспортного документу для виїзду за кордон. Порядок виготовлення проїзних документів та сертифікатів на повернення консульськими установами визначений законодавством країни належності до громадянства Відповідача та полягає у наступному переліку обов`язкових документів для можливості виготовлення документів, які б надавали право перетину кордону. Зокрема перелік таких документів є: Оригінал заяви-анкети з анкетними даними іноземця, власноруч заповнена та підписана іноземцем; Кольорові фотографії іноземця розміром 3х4; Дактилоскопічна карта іноземця. Вказаний перелік обов`язкових документів направляється до консульської установи країни належності іноземця для проведення перевірки анкетних даних, та підтвердження до належності до громадянства іноземця та з метою подальшого виготовлення проїзного документу, який надає право перетину державного кордону України та країни походження. Під час перебування у Волинському ПТПІ Відповідач не звертався із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 31 серпня 2026 року позов задоволено частково; продовжено строк затримання громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, строком на 4 (чотири) місяці; в іншій частині позовних вимог – відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, громадянин Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що видворення Відповідача на даний момент неможливе, тобто фактично Відповідач утримується в ПТПІ без жодних перспектив виконання рішення про видворення. Таким чином рішення суду фактично порушило ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, у вигляді безпідставного тривалого утримання в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав подану апеляційну скаргу, вважає оскаржене рішення суду незаконним та повністю підтримав доводи, зазначені у апеляційній скарзі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши наявні у справі письмові докази та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.04.2026 року співробітниками УСР у м. Києві ДСР НП України виявлено громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Відповідач), який порушив Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме: проживав без документів, які б надавали йому право законного перебування на території України.

У ході перевірки встановлено, що Відповідач прибув до України 19.06.2022 року з приватною метою, перетнувши державний кордон через ПП «Лужанка».

26.12.2018 року Відповідач отримав дозвіл на імміграцію в Україну, який було скасовано 11.12.2023 року на підставі пункту 3 частини першої статті 12 ЗУ «Про імміграцію».

11.12.2023 року Відповідачу скасовано посвідку на постійне проживання в Україні № НОМЕР_1 на підставі підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 року №321.

Після закінчення законного строку перебування, територію України не покинув.

З питань визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту чи отримання статусу особи без громадянства до компетентних органів Відповідач не звертався. Будь-яких інших дій для легалізації факту свого перебування на території України не вживав.

На момент затримання у відповідача були відсутні документи на підставі яких можливо ідентифікувати його особу, та які надавали б право перетину державного кордону для виїзду з України.

12.12.2023 року співробітниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відносно Відповідача прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та зобов`язано залишити територію України не пізніше 09.01.2024 року.

Відповідачем рішення про примусове повернення до суду не оскаржувалось, однак і не було виконано без поважних на те причин.

01.04.2026 року ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відносно Відповідача прийнято рішення про примусове видворення з України та відібрано розписку про ознайомлення зі змістом і отримання цього рішення.

В той же день, 01.04.2026 року о 09:50, працівниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області затримано Відповідача для з`ясування причин та обставин правопорушення і умов, що йому сприяли, у порядку ч. 2 ст. 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення, строком на 72 години та поміщено до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (ПТПІ).

На момент затримання у відповідача були відсутні будь які документи, які б могли посвідчувати його особи та давали право перетину державного кордону у напрямку виїзду з території України.

02.04.2026 року ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області звернулось до Ківерцівського районного суду Волинської області з адміністративним позовом до відповідача про його затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з поміщенням до ПТПІ строком на 6 (шість) місяців.

06.04.2026 року Ківерцівський районний суд Волинської області частково задовільнив адміністративний позов у справі № 158/1457/26 та ухвалив затримати громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України на строк, визначений ч. 11 ст. 289 КАС України, достатній для виконання судового рішення, але який не може перевищувати 5 (п`ять) місяців. Відповідачем рішення суду першої інстанції не оскаржувалось.

На момент звернення до суду з цим позовом ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області було вжито вичерпних заходів, передбачених чинним законодавством, для ідентифікації та забезпечення примусового видворення Відповідача.

06.04.2026 року надійшов лист від Волинського ПТПІ про ідентифікацію відповідача у зв`язку з наданням ним діючого паспортного документу для виїзду за кордон.

Порядок виготовлення проїзних документів та сертифікатів на повернення консульськими установами визначений законодавством країни належності до громадянства Відповідача та полягає у наступному переліку обов`язкових документів для можливості виготовлення документів, які б надавали право перетину кордону. Зокрема перелік таких документів є: Оригінал заяви-анкети з анкетними даними іноземця, власноруч заповнена та підписана іноземцем; Кольорові фотографії іноземця розміром 3х4; Дактилоскопічна карта іноземця.

Вказаний перелік обов`язкових документів направляється до консульської установи країни належності іноземця для проведення перевірки анкетних даних, та підтвердження до належності до громадянства іноземця та з метою подальшого виготовлення проїзного документу, який надає право перетину державного кордону України та країни походження.

Під час перебування у Волинському ПТПІ Відповідач не звертався із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи відсутність у відповідача документів, які дають йому право на перетин державного кордону (виїзд з України), та документів на підтвердження законності перебування на території України, наявні обґрунтовані підстави щодо продовження строку затримання відповідача з метою забезпечення примусового видворення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України, визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI.

Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Згідно з абз. 1 ч. 2 ст.14 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства в разі незаконного перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України затримуються та в разі, якщо порушення ними законодавства України не передбачає кримінальної відповідальності, повертаються до країни попереднього перебування у встановленому порядку.

За змістом ч. 1 ст. 23 цього Закону нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

За правилами частини п`ятої цієї статті іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

За змістом абз. 1 ч. 4 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства визначені статтею 289 КАС України.

Так, ч.1 цієї статті передбачає, що за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:

1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України;

2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;

4) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

Відповідно до ч.11 ст.289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Згідно з ч.12 ст.289 КАС України про продовження строку затримання не пізніш як за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення чи реадмісію або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Аналогічні положення визначено також пунктом 6 розділу ІІІ «Інструкції про примусове повернення та примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 №353/271/150 (далі – Інструкція).

Зазначений перелік умов є вичерпним, що також зазначено у постанові Верховного Суду від 28.01.2021 року (справа № 743/1046/20).

З системного аналізу наведених вище правових норм суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що під час вирішення адміністративного позову про продовження строку затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, обов`язковому дослідженню судом підлягає, зокрема, неможливість ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію).

Як слідує з матеріалів справи, на момент затримання у відповідача були відсутні документи на підставі яких можливо ідентифікувати його особу, та які надавали б право перетину державного кордону для виїзду з України.

06.04.2026 року надійшов лист від Волинського ПТПІ про ідентифікацію відповідача у зв`язку з наданням ним діючого паспортного документу для виїзду за кордон.

Порядок виготовлення проїзних документів та сертифікатів на повернення консульськими установами визначений законодавством країни належності до громадянства Відповідача та полягає у наступному переліку обов`язкових документів для можливості виготовлення документів, які б надавали право перетину кордону. Зокрема перелік таких документів є: Оригінал заяви-анкети з анкетними даними іноземця, власноруч заповнена та підписана іноземцем; Кольорові фотографії іноземця розміром 3х4; Дактилоскопічна карта іноземця.

Вказаний перелік обов`язкових документів направляється до консульської установи країни належності іноземця для проведення перевірки анкетних даних, та підтвердження до належності до громадянства іноземця та з метою подальшого виготовлення проїзного документу, який надає право перетину державного кордону України та країни походження.

Судом встановлено, що у відповідача документів, які дають йому право на перетин державного кордону (виїзд з України), та документів на підтвердження законності перебування на території України.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач не має правових підстав для подальшого перебування на території України, знаходиться на території України незаконно, у відповідача відсутні документи, що дають йому право на виїзд з України, стосовно нього прийнято рішення про примусове видворення з України, яке станом на сьогоднішній день не оскаржене, колегія суддів вважає, що є обґрунтовані підстави вважати, що він ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, для залишення території України даній категорії іноземців необхідна транзитна віза, виготовлення якої потребує часу, а отже існує необхідність продовження строку його затримання з метою забезпечення примусового видворення з України.

З урахуванням вищенаведеного, з огляду на існування ризику невиконання відповідачем рішення про примусове видворення, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суд попередньої інстанції щодо необхідності продовжити строк затримання відповідача з метою його ідентифікації та забезпечення видворення.

При цьому, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що відповідач володіє російською мовою на побутовому рівні, тому не здатен був зрозуміти юридичної термінології та нюансів судового процесу, що призвело до того що відповідач не в повній мірі розумів перебіг судового засідання, суті поставлених йому запитань тощо, оскільки судове засідання здійснювалось за участі перекладача, та представника відповідача, який є адвокатом та представляє його інтереси в суді.

В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач повідомляв про вказані обставини в ході проведення судового засідання.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 272, 289, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 31 серпня 2026 року у справі №158/3631/26 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим

судді О. П. Мандзій

Т. В. Онишкевич

Повний текст постанови складено 01.10.2026 року.