Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №158/3746/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 158/3746/26 пров. № А/857/48930/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Мандзія О.П., Онишкевича Т.В.,

за участю секретаря судового засідання: Кулабухової М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м. Львів апеляційну скаргу Громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 03 вересня 2026 року, головуючий суддя – Костюкевич О.К., ухвалене о 14:33 год. у м. Ківерці, повний текст якого складено 03.09.2026 року, у справі за адміністративним позовом Управління Державної міграційної служби України у Житомирській області до Громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач – Управління ДМС України у Житомирській області звернулося в суд з позовом до громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 , в якому просило затримати громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

В обґрунтування заявлених вимог зазначало те, що відповідач тривалий час перебуває на території України без законних на те підстав. Відповідача 01.09.2026 року притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв`язку з перевищенням встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, ухиленням від виїзду після перевищення встановленого строку перебування в Україні понад 90 днів протягом 180, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. 01.09.2026 року відповідача, згідно із нормами ч. 1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі- Закон № 3773- VI), територіальним підрозділом прийнято рішення про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства № 1810100100000997 (копія рішення вручена Відповідачу), оскільки іноземцем без поважних причин не виконано попереднє рішення про примусове повернення від 11.06.2026 року, яким встановлювався йому строк для виїзду з території України до 09.07.2026 року. Відповідач перебуває в Україні з порушенням законодавства про правовий статус іноземців.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 03 вересня 2026 року позов задоволено частково; затримано громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, строком на 5 (п`ять) місяців, але не довше моменту виконання рішення про примусове видворення; в решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що перебування відповідача у Волинському ПТПІ не дає йому можливості самостійно легалізувати перебування в Україні. Залишивши тримання відповідача на 5 місяців суд обмежив його право на самостійне оформлення та отримання відповідних документів. Повернення відповідача за межі України несе реальну загрозу його життю та здоров`ю, адже у нього відсутні засоби для існування та відібрано житло в Республіці Білорусь. Окрім того, відповідач вважає, що його буде піддано небезпечним для нього заходам в Республіці Білорусь за допомогу Збройним Силам України. Перебування відповідача в Україні не несе суспільної небезпеки, в матеріалах провадження відсутні докази його притягнення до кримінальної відповідальності. Прибув відповідач в Україну через легальний пункт пропуску.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав подану апеляційну скаргу, вважає оскаржене рішення суду незаконним та повністю підтримав доводи, зазначені у апеляційній скарзі.

Представник позивача заперечив проти апеляційної скарги, вважає оскаржене рішення суду законним та обґрунтованим та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі письмові докази та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.09.2026 року Корольовським відділом у м. Житомирі УДМС у Житомирській області у співпраці з працівниками Управління стратегічних розслідувань в Житомирській області ДСР НПУ виявлений громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Територіальним підрозділом було здійснено перевірку щодо перебування іноземця в Україні шляхом отримання інформації з АЦС «АРКАН» про перетин державного кордону України громадянином Республіки Білорусь ОСОБА_3 для встановлення законності його перебування на території України.

Водночас, інформація щодо перетину державного кордону України громадянином Республіки Білорусь ОСОБА_3 у міжвідомчій автоматизованій системі обміну інформацією «АРКАН» не відображається, оскільки законодавством встановлено обмежений строк зберігання такої інформації, що, в свою чергу, вказує на те, що Відповідач тривалий час перебуває на території України без законних на те підстав. При цьому, іноземцем надані пояснення, що він прибув на територію України ще у 2013 році по паспорту громадянина Республіки Білорусь НОМЕР_1 вид. 20.12.2006, який відсутній у іноземця, проте відповідно до копії, долученої до матеріалів справи про примусове повернення іноземця, наявних у підрозділі ДМС, є недійсним, оскільки строк дії документа закінчився 21.08.2026.

Відповідача 01.09.2026 року притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв`язку з перевищенням встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, ухиленням від виїзду після перевищення встановленого строку перебування в Україні понад 90 днів протягом 180, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

01.09.2026 року відповідача, згідно із нормами ч. 1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі- Закон № 3773- VI), територіальним підрозділом прийнято рішення про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства №1810100100000997 (копія рішення вручена Відповідачу), оскільки іноземцем без поважних причин не виконано попереднє рішення про примусове повернення від 11.06.2026 року, яким встановлювався йому строк для виїзду з території України до 09.07.2026 року.

Відповідач перебуває в Україні з порушенням законодавства про правовий статус іноземців.

За відомчими обліками ДМС з`ясовано, що ОСОБА_2 протягом усього часу знаходження в Україні, а це вже більше 10 років, або особи, які уповноважені представляти його інтереси, до підрозділів/органів Державної міграційної служби заяв з приводу оформлення документів, які б дозволяли відповідачу перебувати в Україні на законних підставах, не зверталися, що, в свою чергу, вказує на ризик його втечі та не виконання рішень органів/підрозділів ДМС щодо залишення території України.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , незаконно перебуває на території України, а тому є обґрунтовані підстави вважати, що відповідач і в подальшому може ухилитись від виконання рішення компетентного органу про його примусове видворення до країни походження або третьої країни, що унеможливлює виконання вищевказаного рішення щодо відповідача по справі.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 289 КАС України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

Строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців (ч.11 ст.289 КАС України).

З аналізу вказаних норм видно, що у справах про затримання іноземця слід встановити наявність умов, а саме: іноземець ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, існує ризик її втечі, у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України.

З матеріалів справи видно, що відповідач перебуває в Україні з порушенням законодавства про правовий статус іноземців.

Відповідача 01.09.2026 року притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв`язку з перевищенням встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, ухиленням від виїзду після перевищення встановленого строку перебування в Україні понад 90 днів протягом 180, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

01.09.2026 року відповідача, згідно із нормами ч. 1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», територіальним підрозділом прийнято рішення про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства № 1810100100000997 (оскільки іноземцем без поважних причин не виконано попереднє рішення про примусове повернення від 11.06.2026 року, яким встановлювався йому строк для виїзду з території України до 09.07.2026 року.

Відповідачем надані пояснення, що він прибув на територію України ще у 2013 році по паспорту громадянина Республіки Білорусь НОМЕР_1 вид. 20.12.2006 року, який відсутній у іноземця.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_2 протягом усього часу знаходження в Україні, а це вже більше 10 років, або особи, які уповноважені представляти його інтереси, до підрозділів/органів Державної міграційної служби заяв з приводу оформлення документів, які б дозволяли відповідачу перебувати в Україні на законних підставах, не зверталися, що, в свою чергу, вказує на ризик його втечі та не виконання рішень органів/підрозділів ДМС щодо залишення території України.

Колегія суддів звертає увагу, що рішення про примусове повернення від 11.06.2026 року, яким встановлювався йому строк для виїзду з території України до 09.07.2026 року відповідачем не виконано в добровільному порядку, що свідчить про ухилення від виконання рішення про його примусове повернення та є підставою для затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

При цьому, матеріалами справи підтверджено, що відповідач 10.09.2026 року звернувся із заявою про надання йому статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту в Україні.

Однак, вказана заява подана вже після прийняття судом попередньої інстанції рішення про його затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.

Відхиляючи доводи апелянта в цій частині, колегія суддів апеляційного суду враховує, що ОСОБА_2 знаходиться на території Україні понад 10 років, при цьому матеріали справи не містять доказів того позивач намагався реалізувати своє права щодо звернення про надання йому статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту в Україні.

Також слід звернути увагу й на те, що після прийняття попереднього рішення про примусове повернення від 11.06.2026 року позивач мав усвідомлювати про наслідки його прийняття, та вчасно звернутись із відповідною заявою.

З урахуванням вищенаведеного, з огляду на існування ризику невиконання відповідачем рішення про примусове видворення, оскільки відповідач добровільно не виконав рішення про його примусове повернення, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суд попередньої інстанції щодо необхідності його затримання з метою ідентифікації та забезпечення видворення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 272, 289, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 03 вересня 2026 року у справі №158/3746/26 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим

судді О. П. Мандзій

Т. В. Онишкевич

Повний текст постанови складено 01.10.2026 року.