Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №140/4049/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/4049/25 пров. № А/857/42688/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіМатковської З. М.

суддів -Гуляка В. В.

Ільчишин Н. В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Володимирської міської ради на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року у справі № 140/4049/25 за адміністративним позовом Волинської обласної прокуратури до Володимирської міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, (головуючий суддя першої інстанції Сорока Ю.Ю., місце ухвалення м. Луцьк, за правилами спрощеного позовного провадження), -

ВСТАНОВИВ:

Волинська обласна прокуратура (далі – позивач) звернулася з позовом до Володимирської міської ради (далі – відповідач, Володимирська МР) про визнання протиправною бездіяльність щодо неналежного розгляду подання Північно-західного міжрегіонального управлінням лісового та мисливського господарства від 09.08.2024 за №03-1195 та зобов`язання Володимирської міської ради вжити заходів у порядку, визначеному ч.ч.2, 3, 5 ст.57-1 Земельного кодексу України щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених земель орієнтовною площею 28 га в адміністративних межах Володимирської міської ради Волинської області.

Позовні вимоги мотивовані тим, Північно-західним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства 09.08.2024 за №03-1195 на адресу Володимирської міської ради скеровано лист (клопотання) про прийняття рішення щодо віднесення земельних ділянок загальною площею 28 га, які знаходяться на території даного органу місцевого самоврядування до самозалісених.

На підтвердження факту наявності на земельних ділянках самосійних лісів Північнозахідним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства Володимирській міській раді надано акт обстеження земель сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності на території Володимирської міської територіальної громади Володимирського району на предмет віднесення їх до самозалісених від 06.08.2024 та схеми розташування земельних ділянок.

Однак, незважаючи на вказане, рішенням Володимирської міської ради від 07.11.2024 №41/109 «Про віднесення земельних ділянок до самозалісених» ділянок» відмовлено у задоволенні клопотання.

Такі дії органу місцевого самоврядування не сприяють реалізації державної екологічної ініціативи «Масштабне залісення України» та порушують інтереси держави у сфері охорони лісових ресурсів. Таким чином, за наведених обставин вбачаються підстави для визнання протиправною бездіяльності Володимирської міської ради щодо не віднесення земельних ділянок до самозаліснених земель.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Володимирської міської ради щодо неналежного розгляду подання Північно-західного міжрегіонального управлінням лісового та мисливського господарства від 09.08.2024 за № 03-1195.

Зобов`язано Володимирську міську раду вжити заходів у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених земель орієнтовною площею 28 га в адміністративних межах Володимирської міської ради Волинської області.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, не надано належної юридичної оцінки доказам відповідача, неповно з`ясовано обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що 07.11.2024 Володимирською міською радою було прийнято рішення №41/109 «Про віднесення земельних ділянок до самозаліснених ділянок», яким міська рада вирішила відмовити Північно-Західному міжрегіональному управлінню лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України в задоволенні клопотання про віднесення земельних ділянок до самозаліснених ділянок, орієнтовною площею 28,00 га. на території Володимир-Волинської міської територіальної громади на підставі частини 5 статті 57-1 Земельного кодексу України.

Дане рішення Володимирської міської ради є чинним та ніким не скасоване..

З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що Північно-західним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства 09.08.2024 за № 03-1195 на адресу Володимирської міської ради скеровано лист (клопотання) про прийняття рішення щодо віднесення земельних ділянок загальною площею 28 га, які знаходяться на території даного органу місцевого самоврядування до самозалісених.

На підтвердження факту наявності на земельних ділянках самосійних лісів Північно-західним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства Володимирській міській раді надано акт обстеження земель сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності на території Володимирської міської територіальної громади Володимирського району на предмет віднесення їх до самозалісених від 06.08.2024 та схеми розташування земельних ділянок.

Вказаним актом обстеження від 06.08.2025 встановлено, що одна земельна ділянка розташована поблизу с. Суходоли, кадастровий номер відсутній (координати ділянки 50.788 24.262), орієнтовною площею 7,0 га, безпосередньо примикає до земель лісового фонду філії ДП «Ліси України». Склад насаджень - 10Сз, вік – 21 років, повнота – 0,9. Ділянка рівномірно зайнята деревною рослинністю.

Також інша земельна ділянка розташована поблизу с. Суходоли, кадастровий номер відсутній (координати ділянки 50.778 24.260), орієнтовною площею 21,0 га, безпосередньо примикає до земель лісового фонду філії ДП «Ліси України». Склад насаджень - 7 Бп3Ос, вік – 15 років, повнота – 0,6. Ділянка не рівномірно зайнята деревною рослинністю.

Рішенням Володимирської міської ради від 07.11.2024 № 41/109 «Про віднесення земельних ділянок до самозалісених» ділянок» відмовлено у задоволенні клопотання.

На лист обласної прокуратури Володимирською міською радою надано відповідь від 07.02.2025 та зазначено, що інвентаризація самозаліснених ділянок на території громади не проводилась.

Таким чином, за наведених обставин вбачаються підстави для визнання протиправною бездіяльності Володимирської міської ради щодо не віднесення земельних ділянок до самозаліснених земель, що і було підставою для звернення із даним позовом..

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач жодним чином не пояснює та не посилається на обставини, які перешкоджали останньому виготовити документацію із землеустрою та внести відомості про земельну ділянку до Державного земельного кадастру, що беззаперечно вказує на бездіяльність відповідача. При цьому, як зазначалось вище, міська рада сама надавала інформацію про наявність самозоліснених земель, ще до внесення подання уповноваженого органу.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів висновує наступне.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

У відповідності до ч. 7 ст. 160 КАС України, у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

Згідно з п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч. 3 статті 53 КАС України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з ч.4 ст.53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

Отже, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави або конкретної особи шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване. Виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави.

З огляду на викладене, прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України(справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України в Рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття інтереси держави зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Такі правові висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі № 826/3492/18 та від 23 червня 2020 року у справі № 815/1567/16.

З матеріалів справи встановлено, що предметом спору у цій справі є бездіяльність Володимирської міської ради щодо неналежного розгляду подання Північно-західного міжрегіонального управлінням лісового та мисливського господарства від 09.08.2024 за № 03-1195 про віднесення земель до самозалісених та полягає у визначенні правильного застосування норм ст. 57-1 Земельного кодексу України, яка імперативно визначає порядок віднесення земельних ділянок до самозалісених та органи, які уповноважені на здійснення відповідних функцій держави.

Підставою такого звернення були наступні обставини.

Так, указом Президента України від 29.09.2022 № 675/2022 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29.09.2022 «Про охорону, захист, використання та відтворення лісів України в особливий період» та, зокрема, визначено необхідність місцевим органам виконавчої влади за участю органів місцевого самоврядування забезпечити безумовне виконання завдань, визначених указом Президента України від 07.06.2021 № 228/2021 «Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів», яким визначено, у тому числі, необхідність проведення ідентифікації самозалісених та придатних для створення лісів земельних ділянок державної та комунальної форм власності з метою їх подальшого використання для досягнення оптимальної лісистості України.

Рішенням Володимирської міської ради від 07.11.2024 № 41/109 «Про віднесення земельних ділянок до самозалісених» ділянок» відмовлено Північно-Західному міжрегіональному управлінню лісового та мисливського господарства у віднесенні до самозалісених вказаних у клопотанні земельних ділянок, у зв`язку із тим, що відповідно до ч. 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України віднесення земельної ділянки, несформованої як об`єкт цивільних прав, а також земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, але відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру.

Отже, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах Північно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства саме щодо оскарження бездіяльності відповідача, яка полягає у невжитті відповідачем належних заходів щодо зміни угідь земельної ділянки сільськогосподарського призначення на угіддя самозалісених земель, призводить до порушення інтересів держави та територіальної громади, а також створює передумови незаконного використання спірної земельної ділянки.

Частинами другою та третьою статті 1 Лісового кодексу України (далі – ЛК України) визначено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно частини дванадцятої статті 1 ЛК України самозалісена ділянка - це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Указом Президента України «Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів» № 228/2021 від 07.06.2021 (далі - Указ), з метою збереження лісового фонду України, належного захисту і відтворення лісів, створення сприятливих умов для ведення лісового господарства на засадах сталого розвитку з урахуванням природних та економічних умов, забезпечення прав громадян на безпечне довкілля започатковано з 2021 року реалізацію екологічної ініціативи «Масштабне залісення України». З цією метою Кабінету Міністрів України велено:

1) розробити у двомісячний строк та внести на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо удосконалення системи охорони, захисту і відтворення лісів, у тому числі самосійних, стимулювання лісорозведення, збереження та відновлення природних екосистем;

2) розробити та затвердити державну цільову програму «Масштабне залісення України», спрямовану на розв`язання проблемних питань лісовпорядкування, насамперед щодо охорони, захисту, використання та відтворення лісів;

3) ужити в установленому порядку заходів щодо:

- реформування лісового господарства, у тому числі удосконалення системи управління державними лісогосподарськими підприємствами;

- ідентифікації самозалісених та придатних для створення лісів земельних ділянок державної та комунальної форм власності з метою їх подальшого використання для досягнення оптимальної лісистості України;

- забезпечення належного фінансування у 2022 році та наступних роках заходів з охорони, захисту, використання та відтворення лісів;

- запровадження механізмів залучення інвестицій для відновлення лісів та лісорозведення.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів» від 20.06.2022 (далі - Закон № 2321-IX), набрав чинності 10.07.2022.

Цим Законом, зокрема, доповнено главу 11 ЗК України статтею 57-1 такого змісту: « 1. Самозалісена ділянка - це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом. 2. Віднесення земельної ділянки приватної власності до самозалісеної ділянки здійснюється її власником, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності - органом, який здійснює розпорядження нею. Віднесення земельної ділянки, що перебуває у користуванні, заставі, до самозалісеної ділянки здійснюється за погодженням із землекористувачем, заставодержателем. Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства. 3. Віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про належність всіх її угідь до угідь самозалісеної ділянки. Земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру. 4. Віднесення земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється без розроблення документації із землеустрою. 5. Віднесення земельної ділянки, несформованої як об`єкт цивільних прав, а також земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, але відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру».

Крім того, з метою реалізації вказаної норми частину четверту статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» доповнено абзацом 4, яким передбаченого, що відомості про угіддя земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі заяви органу місцевого самоврядування, який відповідно до статті 122 ЗК України приймає рішення про передачу земельних ділянок комунальної власності у власність, - щодо зміни угідь на угіддя самозалісеної.

У результаті підготовки та подальшої реалізації земельної реформи територіальними органами Держгеокадастру України проводилися численні інвентаризації земель, які розташовані за межами населених пунктів. Як наслідок, у розумінні ч. 4 ст. 79-1 ЗК України сформовано земельні ділянки, які передано за відповідними наказами та актами приймання - передавання до комунальної власності територіальних громад.

Відповідно до Положення «Про Державне агентство лісових ресурсів України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 № 521, Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

Відповідно до Положення «Про Північно-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства», затвердженого наказом Держдісагенства України від 09.11.2022 № 1012, управління є територіальним органом Держлісагенства. Завданням управління є реалізація повноважень Держлісагенства України на території Рівненської та Волинської області.

Таким чином, Північно-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Реалізуючи вказані повноваження, Північно-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства і звернулося 14.03.2024 до Володимирської міської ради з листом №02-390 щодо надання інформації про наявність земельних ділянок, що можуть бути віднесені до самозаліснених.

На вказаний лист, Володимирська міська рада повідомила про те, що ДП «Володимир-Волинське лісомисливське господарство» неодноразово зверталось до голови Володимирської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення самозаліснених земельних ділянок у постійне користування ДП «Володимир-Волинське лісомисливське господарство» для використання за цільовим призначення 09.01. «Для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг».

Зокрема, рішенням сесії Володимир-Волинської міської ради від 23.02.2022 №13/94 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Державному підприємству «Володимир-Волинське лісомисливське господарство» надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 9,50 га.

Разом з тим, щодо земельних ділянок орієнтовною площею 21,00 га та 7,00 га депутатами Володимирської міської ради прийнято рішення про залишення їх в комунальній власності територіальної громади.

При цьому, міська рада, в листі від 11.07.2024 №1888/1.27/2.24 зазначила, що на території громади є дві самозаліснені земельні ділянки орієнтовною площею 21,00 га та 7,00 га, які знаходяться за межами населених пунктів.

В подальшому, Північно-західним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства 09.08.2024 за № 03-1195 на адресу Володимирської міської ради скеровано лист (клопотання) про прийняття рішення щодо віднесення земельних ділянок загальною площею 28 га, які знаходяться на території даного органу місцевого самоврядування до самозалісених.

На підтвердження факту наявності на земельних ділянках самосійних лісів Північно-західним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства Володимирській міській раді надано акт обстеження земель сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності на території Володимирської міської територіальної громади Володимирського району на предмет віднесення їх до самозалісених від 06.08.2024 та схеми розташування земельних ділянок.

Вказаним актом обстеження від 06.08.2025 встановлено, що одна земельна ділянка розташована поблизу с. Суходоли, кадастровий номер відсутній (координати ділянки 50.788 24.262), орієнтовною площею 7,0 га, безпосередньо примикає до земель лісового фонду філії ДП «Ліси України». Склад насаджень - 10Сз, вік – 21 років, повнота – 0,9. Ділянка рівномірно зайнята деревною рослинністю.

Також інша земельна ділянка розташована поблизу с. Суходоли, кадастровий номер відсутній (координати ділянки 50.778 24.260), орієнтовною площею 21,0 га, безпосередньо примикає до земель лісового фонду філії ДП «Ліси України». Склад насаджень - 7 Бп3Ос, вік – 15 років, повнота – 0,6. Ділянка не рівномірно зайнята деревною рослинністю.

При цьому, акт обстеження складено та підписано за участю начальника відділу земельних та природних ресурсів Володимирської міської ради.

Однак, незважаючи на вказане, рішенням Володимирської міської ради від 07.11.2024 № 41/109 «Про віднесення земельних ділянок до самозалісених» ділянок» відмовлено у задоволенні клопотання.

Також Володимирською районною військовою адміністрацією на виконання п. 1 доручення начальника Волинської обласної військової адміністрації від 10.09.2024 №7639/17/2-24 проведено роботи по ідентифікації самозаліснених та придатних для створення лісів земельних ділянок державної та комунальної власності на території району, які можуть бути віднесені до самозаліснених ділянок відповідно до положень статті 57-1 Земельного кодексу України. За результатами обстеження земельних ділянок, районною адміністрацією Північно-західному міжрегіональному управлінню лісового та мисливського господарства скеровано акт від 05.11.2024 з відповідними викопіюваннями з картографічних матеріалів.

Відтак, з урахуванням вказаного акту, Північно-західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства 12.11.2024 за №02-2175 повторно звернулось до Володимирської міської ради про віднесення земельних ділянок, що знаходяться поблизу с. Суходоли з координатами 50.788 24.262 та 50.778 24.260 до самозаліснених.

На вказане клопотання, Володимирська міська рада зазначила, що Управління було повідомлено про розгляд попереднього клопотання відносно спірних земельних ділянок і про те, що не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом і з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті.

З матеріалів справи встановлено, що Володимирською міською радою не заперечується факт заліснення спірних земельних ділянок.

Факт наявності на вказаних земельних ділянках лісових насаджень підтверджується також викопіюванням із Геоінформаційної системи управління лісовими ресурсами України (stat.forests.org.ua).

Разом із тим Державною екологічною інспекцією у Волинській області у 2024 році проведено плановий захід державного нагляду (контролю) з питань дотримання Володимирською міською радою вимог чинного законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Згідно акту перевірки органу контролю від 28.05.2024, самозаліснені земельні ділянки Володимирською міською радою не обліковуються, визначення в натурі (на місцевості) меж та внесення відомостей про них до державного земельного кадастру в порядку, визначеному с. 57-1 Земельного кодексу України, не проводиться.

Відтак, за результатами проведеної перевірки, Державною екологічною інспекцією у Волинській області від 28.05.2024 №000007 Володимирській міській раді винесено вимог щодо приведення у відповідність із законодавством виявлених порушень. Пунктом 4 вимоги визначено провести облік самзаліснених земельних ділянок на території Володимирської ОТГ до 28.11.2024.

Володимирською міською радою надано відповідь обласні прокуратурі від 07.02.2025 та зазначено, що інвентаризація самозаліснених ділянок на території громади не проводилась.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що доводи відповідача про те, що пройшов незначний проміжок часу від прийнятого 07.11.2024 рішення міської ради, не заслуговують на увагу, оскільки сама рада надає інформацію про наявність самозаліснених земельних ділянок, а не виконання встановлених вимог законодавства підтверджує її бездіяльність, що може стати наслідком нецільового використання земель і не сприяє розвитку стратегії держави в частині збільшення лісистості та недопущенні екологічної катастрофи.

Володимирська міська рада жодним чином не пояснює та не посилається на обставини, які перешкоджали останньому виготовити документацію із землеустрою та внести відомості про земельну ділянку до Державного земельного кадастру, що беззаперечно вказує на бездіяльність відповідача. При цьому, як зазначалось вище, міська рада сама надавала інформацію про наявність самозоліснених земель, ще до внесення подання уповноваженого органу.

Щодо покликань апелянта на те, що рішення міської ради від 07.11.2024 №41/109 «Про віднесення земельних ділянок до самозаліснених ділянок» є чинним і ніким не скасованим, що сторонами і не заперечується, колегія суддів зазначає, що в даному випадку, предметом позову є зобов`язання вжиття заходів у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України, яка зокрема передбачає, що віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру. В свою чергу документація із землеустрою розробляється на підставі рішення органу місцевого самоврядування.

Таким чином, за наведених обставин вбачаються підстави для визнання протиправною бездіяльності Володимирської міської ради щодо не віднесення земельних ділянок до самозаліснених земель.

Зазначена інформація належним чином підтверджує факт бездіяльності селищної ради у зміні угідь земельних ділянок сільськогосподарського призначення площею 28 га на угіддя самозалісених земель.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах та, зокрема, у постанові від 26 вересня 2024 року у справі № 990/167/24, зазначала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Тобто бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо певні дії повинні були бути вчинені, але не вчиняються суб`єктом владних повноважень на реалізацію покладеної на нього компетенції.

Водночас для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява №65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Володимирської міської ради залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року у справі № 140/4049/25 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська

судді В. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин