Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №460/8665/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/8665/25 пров. № А/857/38363/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіМатковської З. М.

суддів -Гуляка В. В.

Ільчишин Н. В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року у справі № 460/8665/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення надміру сплаченої суми, (головуючий суддя першої інстанції Зозуля Д.П., місце ухвалення м. Рівне, за правилами спрощеного позовного провадження), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області (далі – відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0447826-2410-1709-UA56060190000079111 від 14.06.2024 та стягнення надмірно сплаченої суми податкового зобов`язання у 2024 році в розмірі 47742,01 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 2006 році ним було набуто у власність 1/2 частину нежитлової будівлі, міні-ковбасний цех по АДРЕСА_1 (на даний час Рівненський район) Рівненської області, але 16.05.2016 року внаслідок підпалу невідомою особою ця будівля була повністю знищена, за фактом чого було відкрито кримінальне провадження. Станом на даний час будівля не знята з реєстрації, а тому податковим органом було нараховано позивачу податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Вказує, що загалом за період з 16.05.2016 по 31.03.2024 ним без належних правових підстав у зв`язку із знищенням об`єкту оподаткування було сплачено до бюджету 53079,43 грн. Вказує, що рішенням Костопільського районного суду від 21.10.2024 у справі №564/2380/24 встановлено факт знищення вказаного об`єкту нерухомого майна з 16.05.2016 та припинено його право власності на такий об`єкт. З огляду на вказане оскаржуване рішення є протиправним і підлягає скасуванню, а переплачені суми податку в сумі 47742,01 грн. мають бути повернені, як безпідставно нараховані та надміру сплачені. Просить задовольнити позов.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, не надано належної юридичної оцінки доказам, неповно з`ясовано обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

В обґрунтування апеляційних вимог, покликається на аналогічні доводи, які викладені у позовній заяві, а саме на те, що рішенням Костопільського районного суду від 21.10.2024 у справі №564/2380/24 встановлено факт знищення вказаного об`єкту нерухомого майна з 16.05.2016 та припинено його право власності на такий об`єкт. Зазначає, що будівля не знята з реєстрації, а тому податковим органом було нараховано позивачу податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 на праві власності належить частка нежитлової нерухомості - міні-ковбасний цех площею 386,6 кв.м (у власності позивача – 193,3 кв. м), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта 2707879156060.

14.06.2024 року Головним управлінням ДПС у Рівненській області складено податкове повідомлення-рішення №0447826-2410-1709-UA56060190000073111 за формою «Ф», яким визначено ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) податкове зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нерухомого майна, за 2023 рік в сумі 10360,88 грн., а також податкове повідомлення-рішення №0447827-2410-1709-UA56060470000086729 за формою «Ф», яким визначено ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) податкове зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нерухомого майна, за 2023 рік в сумі 16,75 грн.

04.10.2024 вказані податкові повідомлення-рішення відповідно до долученого відповідачем до матеріалів справи конверту було надіслано на адресу позивача (35053, с.Деражне, Шевченка, 28) рекомендованим листом (номер відстеження листа «Укрпошта» 0600969664060).

Вказана адреса є актуальною адресою позивача, так як вона вказана ним і у позовній заяві, з якою позивач звернувся до суду у цій справі.

Як вбачається з довідки про причини повернення / досилання листа, на ній проставлено відмітки про те, що лист повернено з причин «адресат відсутній за вказаною адресою». Така довідка скріплена підписом і містить штемпель поштового відділення у с. Деражне, Рівненського району Рівненської області.

Разом з тим, рішенням Костопільського районного суду від 21.10.2024 у справі №564/2380/24 встановлено факт знищення вказаного об`єкту нерухомого майна з 16.05.2016 та припинено право власності позивача на такий об`єкт.

З огляду на вказане, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а переплачені суми податку у розмірі 47742,01 грн. мають бути повернені, як безпідставно нараховані та надміру сплачені., тому звернувся до суду.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази припинення права власності на знищене нерухоме майно. Більш того, на момент винесення оскаржуваного рішення належним чином задокументований факт знищення міні-ковбасного цеху також відсутній.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів висновує наступне.

В частині другій статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 12.4.1 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належить встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом.

Згідно з підпунктом 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об`єктами житлової нерухомості. До об`єктів нежитлової нерухомості відносяться:

а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;

б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;

в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;

г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;

ґ) будівлі промислові та склади;

д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);

е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;

є) інші будівлі.

Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлює, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпункт 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України зазначає об`єкти, які не є об`єктами оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Зокрема в підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України вказано, що не є об`єктом оподаткування: будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

З матеріалів справи, а саме з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить частка нежитлової нерухомості - міні-ковбасний цех площею 386,6 кв.м (у власності позивача – 193,3 кв. м), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта 2707879156060.

16.05.2016 року внаслідок підпалу невідомою особою ця будівля була повністю знищена.

У постанові Верховного Суду від 22.10.2024 у справі № 260/8694/23 зазначено «Враховуючи, що будівля хлібозаводу не використовується за призначенням, відсутні підстави стверджувати, що вказана будівля не є об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Також Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції стосовно того, що Податковий кодекс України не містить норм щодо припинення виконання податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно за об`єкти, що перебувають у власності суб`єкта господарювання, однак тимчасово не використовуються у зв`язку з реконструкцією або простоєм. Позивач у встановленому законодавством порядку право власності на такий об`єкт нерухомості не припинив.».

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо припинення у встановленому законодавством порядку права власності, апеляційний суд виходить з наступних міркувань.

Згідно з ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Статтею 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, серед яких, зокрема знищення майна (п. 4 ч. 1 цієї статі).

Відповідно до ст. 349 ЦК України, право власності на майно припиняється у разі його знищення.

Частиною 1 статті 182 ЦК України регламентовано, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав регулюються Законом України від 01.07.2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV)

Частиною 2 статті 3 Закону № 1952-IV визначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону № 1952-IV визначено, що державній реєстрації прав підлягає право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на майбутній об`єкт нерухомості.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 1952-IV, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.

За змістом ч. 1, 2, 5 ст. 12 Закону № 1952-IV, державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження, а також про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна і ціну (вартість) нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості та речових прав на нього чи розмір плати за користування нерухомим майном за відповідними правочинами, відомості та електронні копії документів, подані у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, та відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав.

Відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей про речові права, обтяження речових прав, що містяться в цьому реєстрі.

Отже, наведені норми Закону свідчать про обов`язок особи провести державну реєстрацію прав на об`єкт нерухомого майна, зокрема внесення у встановленому законом порядку відомостей про речові права на нерухоме майно до Державного реєстру прав, що, власне, є підставою для виникнення відповідних прав. Відомості, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними за винятком випадків невідповідності таких даних первинним документам, на підставі яких проводяться реєстраційні дії.

За нормами ч. 2 ст. 18 цього Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127).

Цей Порядок визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Так, за загальним порядком проведення державної реєстрації прав, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса.

Відповідно до п. 75 Порядку № 1127, державна реєстрація припинення права власності на закінчений будівництвом об`єкт чи об`єкт будівництва у зв`язку з його знищенням здійснюється за заявою власника.

Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт чи об`єкт незавершеного будівництва у зв`язку з його знищенням проводиться за наявності відомостей про факт знищення, отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Окрім того, згідно ч. 13 т. 18 Закону № 1952-IV датою і часом державної реєстрації прав вважається дата і час реєстрації відповідної заяви, за результатом розгляду якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав.

Отже, наведені норми свідчать про обов`язок особи провести державну реєстрацію прав на об`єкт нерухомого майна, зокрема внесення у встановленому законом порядку відомостей про речові права на нерухоме майно до Державного реєстру прав, що, власне, є підставою для виникнення відповідних прав. Відомості, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними за винятком випадків невідповідності таких даних первинним документам, на підставі яких проводяться реєстраційні дії.

Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 21.10.2024 про встановлення факту знищення будівлі міні-ковбасного цеху було відсутнє на момент винесення спірного рішення та до податкового органу не подавалося.

Щодо стягнення надмірно сплаченої суми податкового зобов`язання у 2024 році в розмірі 47742,01 грн., слід зазначити наступне.

Позивач обґрунтовує вказує, що рішенням Костопільського районного суду від 21.10.2024 у справі №564/2380/24 встановлено факт знищення 16.05.2016 належного йому на праві власності об`єкта нерухомого майна, а саме 1/2 нежитлової будівлі, міні-ковбасний цех по АДРЕСА_1 (на даний час Рівненський район) Рівненської області та припинено його право власності на такий об`єкт, а тому він не повинен був сплачувати податок за таке нерухоме майно з 16.05.2016, а всі сплачені ним за період з 2017 по 2024 роки кошти в сумі 47742,01 грн. є безпідставно сплаченими.

Оцінюючи вказані доводи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підставою для сплати позивачем податку на нерухоме майно були, як він визнає, відповідні податкові повідомлення-рішення. Порядок оскарження таких рішень контролюючого органу врегульований ст. 56 ПК України. Відповідно до п. 56.1. ст.56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи позивач не здійснював оскарження податкових повідомлень-рішень за вказані періоди ні у адміністративному, ні в судовому порядку, натомість рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11.04.2022 у справі №460/545/22 у справі за позовом Головного управління ДПС у Рівненській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу вирішено стягнути з нього до відповідного бюджету податковий борг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в сумі 19389,51грн. на підставі податкових повідомлень-рішень від 18.03.2019 №0068649-5013-1709, №0080046-5305-1709 та від 10.02.2021 №0016230-240801709.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11.04.2022 у справі №460/545/22 набрало законної сили та відповідно до ст. 129 Конституції України є обов`язковим. Перегляд рішення суду можливий виключно у встановленому Кодексом адміністративного судочинства України порядку шляхом подання апеляційної, касаційної скарг або заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. З огляду на відсутність рішень судів, якими б було скасовано рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11.04.2022 у справі №460/545/22, у суду відсутні підстави для неврахування такого рішення суду, щодо правомірності стягнення контролюю чим органом податкового боргу в сумі 19389,51 грн. з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019-2021 роки.

Пунктом 43.3. ст.43 ПК України встановлено, що обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання та пені є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які повертаються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік за результатами проведення перерахунку його загального річного оподатковуваного доходу) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми та/або пені.

Пунктом 43.4. ст.43 ПК України платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на рахунок платника податків у банку, небанківському надавачу платіжних послуг; на єдиний рахунок (у разі його використання); на погашення грошового зобов`язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, небанківському надавачу платіжних послуг.

Відповідно до абзаців першого і третього пункту 43.5 статті 43 ПК України контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення належних сум коштів з відповідного бюджету або з єдиного рахунку та подає його для виконання до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Пунктом 102.5 статті 102 ПК України встановлено, що заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем виникнення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Відтак необхідною умовою для повернення помилково та/або надміру сплачених грошових є звернення платника податків із відповідною заявою не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування, та за наслідками розгляду такої заяви у разі обліку за даними інформаційних систем сум помилково та/або надміру сплачений, контролюючий орган готує висновок на повернення такої суми (її частини).

З матеріалів справи встановлено, що позивач не звертався до контролюючого органу з заявою про повернення сплачених ним сум податку на нерухоме майно, подання якої відповідно до наведених норм є обов`язковою умовою для розгляду питання щодо такого повернення, що свідчить про передчасність подання позивачем позовної вимоги щодо стягнення надмірно сплаченої суми податкового зобов`язання у 2024 році в розмірі 47742,01 грн., а отже, є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява №65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року у справі № 460/8665/25 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська

судді В. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин