Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №300/3062/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/3062/25 пров. № А/857/42842/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіМатковської З. М.

суддів -Гуляка В. В.

Ільчишин Н. В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року у справі № 300/3062/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, (головуючий суддя першої інстанції Микитин Н.М., місце ухвалення м. Івано-Франківськ, за правилами спрощеного позовного провадження), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач) про визнання протиправною відмову в задоволенні рапорту, зобов`язання звільнити ОСОБА_1 з військової служби.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що син позивача ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 визнаний дитиною інвалідом віком до 18 років та згідно Медичного висновку №17/5 від 30 січня 2025 року про дитину інваліда віком до 18 років має захворювання афакія з ІОЛ лівого ока. При цьому, позивач є законним представником (опікуном) сина з інвалідністю ОСОБА_2 , а тому він змушений забезпечувати комфортні умови для проживання, розвитку та дозвілля дитини, при цьому супроводжувати його в медичні установи для подальшого лікування та реабілітації. Оскільки дитина позивача потребує постійної медичної допомоги та реабілітації, він як опікун зобов`язаний її супроводжувати та допомагати, тому не бажає далі проходити військову службу в Національній гвардії України, у зв`язку з чим і подав рапорт на звільнення.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, не надано належної юридичної оцінки доказам, неповно з`ясовано обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Покликаючись на обставини справи, апелянт зазначає, що згідно з посвідченням Департаменту соціального захисту серії НОМЕР_2 позивач є законним представником (опікуном) дитини з інвалідністю – ОСОБА_2 . Дружина позивача ОСОБА_3 працює в ТОВ «Молочна компанія «Галичина» на посаді торгівельного представника та не може здійснювати догляд за сином. Оскільки дитина позивача потребує постійної медичної допомоги та реабілітації, він як опікун зобов`язаний її супроводжувати та допомагати, тому не бажає далі проходити військову службу в Національній гвардії України, у зв`язку з чим і подав рапорт на звільнення.

Відповідачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав..

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 проходить військову службу в Збройних Силах України в складі Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, що визнається сторонами.

Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 24.09.2016 Івано-Франківським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області зареєстровано шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_4 дружини після державної реєстрації шлюбу « ОСОБА_5 ».

За змістом свідоцтва про народження від 12.06.2008 серії НОМЕР_4 народився ОСОБА_2 у графі «батьки» зазначено: батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_3 .

Згідно Медичного висновку про дитину з інвалідністю до 18 років №17/5 від 30.01.2025, син позивача ОСОБА_2 має захворювання афакія з І0Л лівого ока .

Відповідно до посвідчення Департаменту соціального захисту серії НОМЕР_5 ОСОБА_1 є законним представником (опікуном) дитини з інвалідністю - ОСОБА_2

24.03.2025 направив на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 рапорт із відповідним пакетом документів на звільнення з лав Національної гвардії України на підставі Закону України від 20.09.2022 року «Про внесення зміни до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме п.п. 7, п. 3, ч. 12, ст. 26. Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Листом від 08.04.2025 №50141-1839, відповідач за результатами розгляду рапорту та долучених до нього документів позивачу відмовлено у звільненні з військової служби, оскільки не доведено відсутність інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Вважаючи протиправною відмову щодо не звільнення з військової служби на підставі Закону України від 20.09.2022 року «Про внесення зміни до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме п.п. 7, п. 3, ч. 12, ст. 26. Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», позивач звернулася з цим позовом до суду.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що перебування дружини позивача ОСОБА_3 на роботі в ТОВ «Молочна компанія «Галичина» на посаді торгівельного представника не позбавляє її обов`язку здійснювати здійснювати догляд її сином. Таким чином, позивачем не надано документального підтвердження відсутності інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років. Дружина позивача не позбавлена батьківських прав, доказів того, що остання ухиляється від виконання батьківських обов`язків позивач також не надав.

Відтак, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження існування підстав для звільнення з військової служби на підставі пп. г) п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів висновує наступне.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» № 389-VІІІ від 12.05.2015, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі Закон № 389-VІІІ) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ч. 2 ст. 2 Закон № 389-VIII).

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діяв на момент виникнення спірних правовідносин.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі Закон № 3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Відповідно до абз. 4, 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 3543-XII: мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу в Збройних Силах України в складі Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Позивач 24.03.2025 направив на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 рапорт із відповідним пакетом документів на звільнення з лав Національної гвардії України на підставі Закону України від 20.09.2022 року «Про внесення зміни до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме п.п. 7, п. 3, ч. 12, ст. 26. Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Листом від 08.04.2025 №50141-1839, відповідач за результатами розгляду рапорту та долучених до нього документів позивачу відмовлено у звільненні з військової служби, оскільки не доведено відсутність інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Суд апеляційної інстанції вважає такі дії правомірними з огляду на таке.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Пунктом 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції чинній на момент подання рапорту про звільнення) передбачено виключний перелік підстав звільнення військовослужбовці, які проходять військову службу під час дії воєнного стану.

Так, згідно з п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, під час воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби:

а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

б) за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;

в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;

г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):

у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;

у зв`язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність;

у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я;

у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;

у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;

у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;

у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;

військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю;

військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;

один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;

військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;

перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;

якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Отже, через сімейні обставини, на момент подання рапорту позивачем, військовослужбовці могли звільнитися з військової служби, зокрема, у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, у редакції з 18.05.2024, (на момент розгляду рапорту) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану:

через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з абзацом 8 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII у редакції з 18.05.2024, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, зокрема, у зв`язку із вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати.

Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з моменту подання рапорту про звільнення з військової служби і до фактичного розгляду цього рапорту, відбулися зміни в законодавстві щодо умов звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини, зокрема, редакція Закону № 2232-XII на момент подання рапорту передбачала: «у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років», натомість на момент фактичного розгляду рапорту: «у зв`язку із вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати».

Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові № 280/3308/23 від 23.07.2024, згідно якої, у разі безпосередньо (прямої) дії нормативно-правового акта в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності. У разі якщо під час розгляду заяви особи суб`єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Аналогічна позиція Верховного Суду також викладена у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 826/10971/16, від 24 січня 2023 року у справах № 640/14816/20 та № 600/5806/21-а, від 08 жовтня 2021 року у справі № 240/19318/20, від 16 листопада 2021 року у справі № 360/1406/20, від 01 грудня 2022 року у справі № 640/7578/20, від 07 листопада 2023 року у справі № 520/9778/19 та від 10 січня 2024 року у справі № 380/13615/21.

Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що перебування дружини позивача ОСОБА_3 на роботі в ТОВ «Молочна компанія «Галичина» на посаді торгівельного представника не позбавляє її обов`язку здійснювати здійснювати догляд її сином.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано документального підтвердження відсутності інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років. Дружина позивача не позбавлена батьківських прав, доказів того, що остання ухиляється від виконання батьківських обов`язків позивач також не надав.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що приймаючи рішення про відмову у звільненні позивача з військової служби із застосуванням Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у чинній редакції зі змінами внесеними Законом № 3633-IX від 11.04.2024, військова частина діяла правомірно, а тому правових підстав для зобов`язання військову частину прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби відповідно до абз. 2 пп., «г» п., 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» відсутні, як і відсутні підстави для задоволення похідних позовних вимог про зобов`язання військову частину видати наказ про виключення позивача із списків особового складу.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року у справі № 300/3062/25 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська

судді В. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин