Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №500/3673/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 рокуСправа №500/3673/25 пров. №А/857/44058/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача - Качмара В.Я.,

суддів - Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року (суддя Мартиць О.І., м. Тернопіль, повне рішення складено 16 вересня 2025 року), -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі ГУПФ-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі ГУПФ-2), в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ-2 про відмову позивачу у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку від 19.02.2025 №192650013061 (далі Рішення);

зобов`язати ГУПФ-1 зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 19.06.1991 по 01.09.1995, що зазначені в трудовій книжці НОМЕР_1 (далі Трудова книжка);

зобов`язати ГУПФ-2 повторно розглянути заяву позивача від 11.02.2025 про призначення пенсії за віком, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (Закон № 796-XII), з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні;

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року позов задоволено частково. Зобов`язано ГУПФ-2 зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 19.06.1991 по 01.09.1995 згідно Трудової книжки. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Не погодившись із ухваленим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У доводах апеляційної скарги апелянт зазначає про відсутність законних підстав для зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивача, через відсутність запису у Трудовій книжці ОСОБА_1 про наказ про звільнення, що не відповідає вимогам порядку ведення трудових книжок працівників.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подавав.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відомості в Трудовій книжці ОСОБА_1 є достатніми документами для зарахування до страхового стажу, спірного періоду роботи позивача з 19.06.1991 по 01.09.2025.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В іншій частині - щодо відмови у задоволенні позову, рішення суду першої інстанції фактично не оскаржується, тому суд апеляційної інстанції не має права робити правові висновки щодо цієї частини судового рішення.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що 11.02.2025 позивач звернувся до ГУПФ-1 із Заявою.

Для прийняття рішення згідно поданої Заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУПФ-2. Пенсійний орган, прийнятим Рішення відмовив ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу та необхідного терміну проживання або роботи в ІV зоні ЧАЕС.

Зі змісту спірного Рішення вбачається, що вік позивача становить 55 років 0 місяців 21 день.

Страховий стаж ОСОБА_1 складає 22 роки 10 місяців 07 днів.

Крім того, до страхового стажу позивача, згідно його Трудової книжки, не зараховано спірний період роботи з 19.06.1991 по 01.09.1995, оскільки відсутній наказ на звільнення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням положень статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Зокрема, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон № 796-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин.

Крім того, умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначено статтею 55 Закону №796-ХІІ. При цьому, згідно із частиною третьою цієї статті призначення та виплата пенсій, категоріям, що визначені статтею 55 Закону № 796-XII провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Закон № 1058-IV) і Закону № 796-XII.

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).

Водночас, за змістом частини другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При цьому, відповідно до приписів частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності Законом №1058-IV, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), а саме, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

За змістом положень статті 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Разом із тим, відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 №637 (далі Постанова №637).

Так, пунктами першим та другим Постанови №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За її відсутності або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно із пунктом третім Постанови №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли у ній відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Суд апеляційної інстанції погоджується з правовою позицію суду першої інстанції, що основним документом, який підтверджує стаж роботи (за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування), є трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати стаж роботи на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

Згідно із записом №5 Трудової книжки ОСОБА_1 служив в органах внутрішніх справ, починаючи з 19.06.1991 по 01.09.1995 безперервно чотири роки два місяці 12 днів на підставі наказу УВС в Т/о №65 від 28.06.1991.

З матеріалів справи слідує, що запис засвідчений підписом уповноваженої особи з проставленням відтиску печатки установи.

Проте, ГУПФ-2 у Рішенні, зазначає про неможливість зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду роботи, через відсутність наказу на звільнення.

Порядок ведення трудових книжок на час прийняття позивача на роботу був визначений «Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», що затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, у якій вказано, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

У подальшому, порядок ведення трудових книжок був регламентований «Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників», яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.

До того ж, пунктом четвертим постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 №301 встановлено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Поділяючи висновок суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає, що обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.

За висновком Верховного Суду, що викладені у постанові від 06.03.2018 у справі №754/14989/15-а не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є виключно підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність чи відсутність виправлень у записах в трудовій книжці.

Суд апеляційної інстанції вважаючи позицію суду першої інстанції правомірною щодо того, що не зазначення наказу на звільнення при заповненні трудової книжки, не ставить під сумнів факт зайнятості позивача на роботі протягом 19.06.1991 по 01.09.1995. Крім того, певні недоліки трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування трудової діяльності при обчисленні стажу роботи (до впровадження персоніфікованого обліку), оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Системний аналіз обставин справи, свідчить про те, що суд першої інстанції в повній мірі встановив фактичні обставини справи, надав об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених як позивачем так і відповідачем, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а отже і наведені скаржником доводи в апеляційній скарзі щодо цього не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління пенсійного фонду України в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар

судді Л. Я. Гудим

Т. В. Онишкевич