Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №380/2973/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Львів Справа № 380/2973/26 пров. № А/857/30549/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Боршовського Т.І.,

суддів Кухтея Р.В.,

Шевчук С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року у справі № 380/2973/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

суддя в 1-й інстанції – Качур Р.П.,

провадження – письмове,

час ухвалення рішення – 21 квітня 2026 року,

місце ухвалення рішення – м. Львів.

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА.

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі – Управління-1, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі – Управління-2, відповідач-2), в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Управління-1 від 13.02.2026 № 913050147020 про відмову їй у переході на пенсію в зв`язку з втратою годувальника; зобов`язати Управління-1 перевести її з 26 січня 2026 року на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993, визначивши її в розмірі 70 % від розміру пенсії за віком померлого годувальника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , обчисленої на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993 та призначену (нараховану) таку станом на січень 2026 року; зобов`язати Управління-1 провести з 1 березня 2026 року індексацію пенсії у зв`язку з втратою годувальника, яка повинна була бути їй призначена на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993; зобов`язати Управління-1 виплатити їй пенсію по втраті годувальника яка повинна була бути їй призначена на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993 за період з 26 січня 2026 року по день фактичного виконання судового рішення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року у справі № 380/2973/26 адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 13.02.2026 року № 913050147020 про відмову ОСОБА_1 у переході на пенсію в зв`язку з втратою годувальника. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області перевести з 26 січня 2026 року ОСОБА_1 на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993, визначивши її в розмірі 70 % від розміру пенсії за віком померлого годувальника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , обчисленої на підставі статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993 та призначену (нараховану) таку станом на січень 2026 року. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 коп.

За результатом розгляду спору суд першої інстанції під час розгляду справи встановив, що позивач має право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на підставі ст. 37 Закону № 3723-XII, а тому наявні правові підстави для переведення позивачки на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про державну службу», визначивши її в розмірі 70 % від розміру пенсії за віком померлого годувальника ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , обчисленої на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993 та призначену (нараховану) таку станом на січень 2026 року.

Відповідач оскаржив рішення суду першої інстанції, вважає його ухваленим із порушенням норм матеріального, процесуального права та дискреційних повноважень Управління. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким апеляційну скаргу задовольнити та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р. № 1402-VIII визначені умови призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Призначення та перерахунок пенсії у зв`язку з втратою годувальника вищезазначеним законом не передбачаються. Отже, пенсії по втраті годувальника не призначаються, та не перераховуються відповідно до норм Законів № 889-VIII, та № 1402-VIII. Зазначає, що відповідно до статті 37 Закону № 1058 пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, розподіляється між ними рівними частками. Вважає, що оскільки призначення та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання пенсіонера, тому Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області було уповноважене лише на розгляд конкретної заяви ОСОБА_1 на прийняття відповідного рішення у відповідності до п. 4.2. Порядку № 22-1, на підставі чого Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області не наділене повноваженнями щодо виконання рішення, оскільки позивачка проживає на території, що обслуговується Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області. Наголошує, що Головне управління не є уповноважений органом, щодо подальшої виплати пенсії позивачу після здійснення факту її призначення, тому суд прийшов до помилкових висновків, які не мають жодного законодавчого обґрунтування, оскільки принцип екстериторіальності не передбачає подальшої виплати призначеної уповноваженим органом пенсії.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася. Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.

1. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області.

ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 з 28.09.1974, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 28.09.1974 серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .

Відповідно до довідки № 153/6 від 04.02.206 Виконавчого комітету Шептицької міської ради, ОСОБА_1 дійсно проживала разом з чоловіком ОСОБА_2 до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою АДРЕСА_1 і перебувала на його утриманні.

Згідно трудової книжки ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 обраний народним суддею Червоноградського міського народного суду Львівської області.

Повторно обраний 21.06.1987 народним суддею Червоноградського міського народного суду Львівської області та затверджений головою цього суду.

Звільнений 10.07.1990 з займаної посади у зв`язку з закінченням повноважень судді.

З 10.01.2011 приступив до виконання обов`язків судді апеляційного суду Львівської області на підставі Постанови Верховної Ради України «Про обрання суддів» № 2868-VI від 23.12.2010.

З 30.11.2015 виключений зі складу суддів Апеляційного суду Львівської області відповідно до Постанови Верховної Ради України № 488-VIII від 12.11.2015.

ОСОБА_2 призначено пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» з 09.12.2015.

Позивач 06.02.2026 звернулася до Сокальського об`єднаного управління ПФУ із заявою про перерахунок пенсії - перехід із пенсії за вислугу років на пенсію у зв`язку з утратою годувальника.

За принципом екстериторіальності заяву позивачки розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області.

За результатом розгляду заяви прийнято рішення про відмову в перерахунку пенсії № 913050147020 від 13.02.2026. В обґрунтування такої відмови відповідач-1 вказав, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачає призначення пенсії в разі втрати годувальника, тому підстав для проведення перерахунку за заявою № 1031 від 06.02.2026 немає.

Позивач, вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернулася до суду з цим позовом.

2. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ. ВИСНОВКИ.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Спірним у цій справі була правомірність дій відповідача щодо відмови в переведенні позивача на пенсію у зв`язку з втратою годувальника за померлого суддю у відставці відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.

Як передбачено частиною 1 статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) суддя, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.

Однак, Закон № 1402-VIII не визначає особливостей пенсійного забезпечення осіб, що перебували на утриманні судді, на випадок його смерті, а тому не передбачено пенсії по втраті годувальника для членів сім`ї померлого судді.

У свою чергу, Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV) не містить норми, яка б дозволяла замість пенсії за віком померлого годувальника застосовувати щомісячне довічне грошове утримання судді. Однак, цей Закон і не визначає, за яким законом повинна розраховуватися пенсія за віком померлого годувальника, якщо він мав право на таку пенсію за Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року (далі – Закон № 3723-ХІІ) і за Законом № 1058-IV.

Разом з тим, відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Згідно з пунктом 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» № 889-VIII з 01.05.2016 втратив чинність Закон № 3723-XII «Про державну службу», крім ст. 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу.

Зокрема, пунктами 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Як передбачено частинами 12-13 статті 37 Закону № 3723-XII, у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв`язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім`ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім`ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім`ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.

Відтак, як правильно зазначив суд першої інстанції, утриманці державних службовців (в даному випадку ОСОБА_2 на момент смерті отримував пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу», призначену з 09.12.2015), що отримали право на пенсію за статтею 37 Закону № 3723-ХІІ, мають право на пенсію по втраті годувальника, розмір якої обчислюється від суми заробітної плати померлого годувальника.

Судом першої інстанції правильно враховано правову позицію Верховного Суду у справі № 236/3193/16-а, в якій касаційний Суд висловився щодо права утриманців судді, що перебував у відставці, та отримував щомісячне довічне грошове утримання, на отримання пенсії у зв`язку із втратою годувальника на підставі статті 37 Закону № 3723-ХІІ у розмірі 70% від заробітної плати судді.

Так, в постанові від 09.11.2018 у справі № 236/3193/16-а Верховний Суд виснував:

«Право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на умовах, передбачених ч. 10 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ, мають також непрацездатні члени сім`ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.

Дотримання принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права полягає у тому, що, приймаючи нові умови пенсійного забезпечення згідно Закону № 889-VIII, Верховна Рада України закріпила право певних осіб на конкретні умови призначення пенсії, зокрема, пенсії державного службовця шляхом відсилання до норм Закону, який, серед іншого, передбачає такий вид пенсійного забезпечення, як призначення пенсії по втраті годувальника.

За таких умов, розповсюдивши право на особу, законодавець шляхом прийняття закону поширив і право членів сім`ї цієї особи при призначенні пенсії на випадок втрати годувальника у разі її смерті, тобто позивача, відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII».

Крім того, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.12.2021 у справі № 440/7341/20 виснував таке:

« 46. Закон України № 1058 не містить норми, яка б дозволяла замість пенсії за віком померлого годувальника застосовувати щомісячне довічне грошове утримання судді. Однак цей Закон і не визначає, за яким законом повинна розраховуватися пенсія за віком померлого годувальника, якщо він мав право на таку пенсію за Законом № 3723 і за Законом № 1058.

47. З огляду на це, Суд дійшов висновку, що частину першу статті 37 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" слід застосовувати з урахуванням того, що розмір пенсії у зв`язку із втратою годувальника - судді у відставці, що отримував щомісячне довічне грошове утримання і на час смерті мав право на пенсію за віком на підставі ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993, визначається на вибір заявника, що звернувся за призначенням пенсії у зв`язку із втратою годувальника у розмірі:

(1) 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993, або

(2) 50% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 09.07.2003.

48. Судова палата вважає, що цей правовий висновок прямо не суперечить правовому висновку, від якого колегія суддів мала намір відступити, оскільки дійсно, виплата довічного грошового утримання нерозривно пов`язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, не є видом пенсії у розумінні законодавства, а відтак її розмір не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника, у випадку призначенні такої пенсійної виплати непрацездатним членам сім`ї судді.

49. У справі, що розглядається, судова палата, заперечуючи можливість застосування як базової величини розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, вважає за можливе застосування на вибір утриманця розміру пенсії за віком, на яку суддя мав право на підставі ст. 37 Закону № 3723, або пенсії за віком, визначеної на підставі Закону № 1058. Цей правовий висновок не суперечить попередньому підходу. Отже, підстав для відступу від попередніх правових висновків Верховного Суду немає.»

Судом першої інстанції враховано вказані вище правові позиції Верховного Суду при розгляді та вирішенні цієї справи.

За приписами частини першої статті 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Отже, Суд першої інстанції правильно виснував, що розмір щомісячного довічного грошового утримання судді не може застосовуватися як базова величина для обрахунку пенсії по втраті годувальника. Проте, такою величиною, на вибір утриманця, в спірному випадку позивачки, може бути розмір пенсії за віком, на яку суддя мав право на підставі статті 37 Закону № 3723-XII, або розмір пенсія за віком, визначений на підставі Закону № 1058-ІV.

Таким чином, аналізуючи наведені вище законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком Суду першої інстанції про те, що оскільки померлий чоловік позивачки, який перебував на посаді судді (стаж, на якій підлягає зарахуванню до державної служби), та якому виплачувалася пенсії за віком на підставі статті 37 Закону № 3723-XII, то його непрацездатна дружина, яка перебувала на його утриманні (що не заперечується відповідачем), з огляду на її заяву від 06.02.2026, має право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону № 3723-XII. Отже, у Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, як органу ПФУ, якому розподілена до розгляду вказана заява, були правові підстави для переведення ОСОБА_1 на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, визначивши її в розмірі 70 % від розміру пенсії за віком, призначеної відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, померлого годувальника - ОСОБА_2 .

Щодо доводу апелянта про те, що вказане Головне управління не є уповноважений органом, щодо подальшої виплати пенсії позивачу після здійснення факту її призначення, на що суд першої інстанції не звернув увагу, то такі доводи не відповідають дійсності, оскільки рішенням суду від 21.04.2026 у цій справі на апелянта не покладено обов`язку щодо виплати пенсії, а натомість відмовлено в позові в цій частині вимог.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції визнав доводи апеляційної скарги помилковими та такими, що не спростовують висновки суду першої інстанції, то апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

З огляду на висновок по суті апеляційної скарги, суд покладає на апелянта понесені ним судові витрати.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року у справі № 380/2973/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складення постанови.

Головуючий суддя Т. І. Боршовський

судді Р. В. Кухтей

С. М. Шевчук