Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №140/11156/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/11156/24 пров. № А/857/5251/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р. Б.,

суддів Бруновської Н. В., Шавеля Р. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 січня 2025 року, що ухвалила суддя Плахтій Н.Б. у місті Луцьку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у справі № 140/11156/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася в суд першої інстанції з позовом до відповідача, у якому просить:

- визнати протиправним рішення відповідача від 05 липня 2024 року № 914130170298 про відмову у переході з пенсії за вислугу років на пенсію за віком (Список № 2) відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”;

- зобов`язати відповідача зарахувати періоди роботи з 01 жовтня 2004 року по 30 липня 2007 року до пільгового стажу, що передбачає Список № 2 розділу XXIV підрозділи 24а-2б код КП 2260000а, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 36 від 16 січня 2003 року, та перевести позивачку на пенсію за віком з 30 червня 2024 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30 червня 2024 року позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області із заявою про перерахунок пенсії у зв`язку з переходом з пенсії за вислугу років на пенсію за віком (Список № 2), відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV), який набув чинності з 01 січня 2004 року, але відповідач не задовольнив заяву позивачки та прийняв рішення № 914130170298 від 05 липня 2024 року, у якому відповідач відмовив у перерахунку пенсії, у зв`язку з відсутністю документів щодо проведення атестації робочого місця.

Позивачка зазначила, що стосовно переходу з пенсії за вислугу років на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, згідно зі ст. 114 Закону № 1058-IV позивачка вже зверталась до органу Пенсійного фонду України 21 вересня 2021 року та отримала рішення від 04 жовтня 2021 року № 914130170298, яке прийняло Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яким позивачці відмовлено у перерахунку пенсії.

Так, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не зарахувало період роботи з 01 жовтня 2004 року по 30 червня 2007 року до пільгового стажу, оскільки за вказаний період відсутні документи про атестацію робочого місця з особливо шкідливими і важкими умовами праці, а при наданні необхідних документів пільговий стаж складатиме 5 років 6 місяців при загальному стажі 28 років 2 місяці та право на пенсію із зниженням пенсійного віку позивачка набуде після досягнення 58 років.

Проте станом на дату звернення до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області із заявою від 30 червня 2024 року позивачці вже виповнилось 58 років.

Позивачка звернула увагу суду на те, що деякі періоди роботи відсутні в трудовій книжці позивачки, разом з тим у довідці про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, яку видав Міський протитуберкульозний диспансер м. Маріуполя, зазначено, що позивачка працювала повний робочий день у КЛПЗ “Міський протитуберкульозний диспансер м. Маріуполя” у період з 01 жовтня 2004 року по 30 червня 2007 року, виконувала роботу палатної медичної сестри стаціонарного відділення, згідно з посадовою інструкцією за професією молодші спеціалісти з медичною освітою, що передбачена Списком № 2 розділу XXIV підрозділами 24а-2б код КП 2260000а, підстава - постанова Кабінету Міністрів України № 36 від 16 січня 2003 року, що становить 2 роки 09 місяців.

Крім того, довідка від 18 квітня 2018 року № 10 підтверджує, що позивачка працювала в КЛПЗ “Міський протитуберкульозний диспансер м. Маріуполя” повний робочий день з 01 жовтня 2004 року по 30 червня 2007 року на посаді палатної медичної сестри стаціонарного відділення № 4.

03 січня 2025 року Волинський окружний адміністративний суд ухвалив рішення, яким адміністративний позов задовольнив.

Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 914130170298 від 05 липня 2024 року про результати розгляду заяви ОСОБА_1 .

Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області перевести ОСОБА_1 з 30 червня 2024 року з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV, зарахувавши до пільгового стажу у подвійному розмірі період роботи з 01 жовтня 2004 року по 30 червня 2007 року палатною медичною сестрою стаціонарного відділення у КЛПЗ “Міський протитуберкульозний диспансер м. Маріуполя”.

Стягнув на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судові витрати в розмірі 1211,20 грн.

Ухвалюючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно не врахував період роботи позивачки на посаді палатної медичної сестри стаціонарного відділення КЛПЗ “Міський протитуберкульозний диспансер м. Маріуполя” у період з 01 жовтня 2004 року по 30 червня 2007 року до пільгового стажу у подвійному розмірі, що становить 5 років 6 місяців, оскільки непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не є перешкодою для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Відповідач оскаржив рішення суду першої інстанції, подавши апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржене рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Таку позицію обґрунтовує тим, що після 01 січня 2004 року законодавство не передбачає можливості зарахування стажу роботи у протитуберкульозних закладах охорони здоров`я у подвійному розмірі.

Крім того, відповідач не зарахував період роботи з 01 жовтня 2004 року по 30 червня 2007 року палатної медичної сестри стаціонарного відділення у КЛПЗ “Міський протитуберкульозний диспансер м. Маріуполя” до пільгового стажу, оскільки за вказаний період відсутні документи про проведення атестації робочого місця з особливо шкідливими і важкими умовами праці. Відповідач також зазначає, що згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу форми ОК-5, відсутні відомості про підтвердження пільгового стажу роботи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд під час розгляду цієї справи виходить з наступних міркувань.

Суд першої інстанції встановив те, що з 01 жовтня 2017 року позивачці призначено пенсію за вислугу років на підставі Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі – Закон № 1788-XII) як працівнику охорони здоров`я.

30 червня 2024 року, тобто у віці 59 років, позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області із заявою про перерахунок пенсії: перехід з пенсії за вислугу років на пенсію за віком (Список № 2) відповідно до Закону № 1058-IV (а.с. 53).

Рішенням ГУ ПФУ у Волинській області № 914130170298 від 05.07.2024 про результати розгляду заяви, позивачці відмовлено в переході з пенсії за вислугу років на пенсію за віком згідно з Законом №1058-IV.

Обґрунтовуючи прийняте рішення, відповідач зазначив, що не зарахував позивачці період роботи з 01 жовтня 2004 року по 30 червня 2007 року до пільгового стажу, оскільки за вказаний період відсутні документи про проведення атестації робочого місця з особливо шкідливими і важкими умовами праці.

Відповідач також вказав, що згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу форми ОК-5, відсутні відомості про підтвердження пільгового стажу роботи позивачки.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору, апеляційний суд виходить із такого.

Відповідно до ст. 114 Закону № 1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону:

чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи;

жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.

Сторони не заперечують факт досягнення позивачкою необхідного віку та наявність загального страхового стажу роботи. Спірною є наявність необхідного пільгового стажу роботи.

Ст. 62 Закону № 1788-XII та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, який Кабінет Міністрів України затвердив постановою від 12 серпня 1993 року № 637 (далі – Порядок № 637), передбачають, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивачки, є трудова книжка позивачки. При цьому тільки у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду України мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що довідка уточнюючого характеру підтверджує пільговий стаж у період роботи на відповідних посадах або за професіями тільки в тих випадках, коли відсутня трудова книжка або відсутні відповідні записи у трудовій книжці та в тих випадках, коли такий пільговий стаж виник до 21 серпня 1992 року. Після 21 серпня 1992 року основними документами, які підтверджують пільговий стаж у період роботи на відповідних посадах або за професіями, які включені до Списків, є трудова книжка та документи, що підтверджують проведення атестації робочих місць за умовами праці.

Апеляційний суд із трудової книжки позивачки та довідки форми ОК-5 встановив, що у період з 01 жовтня 2004 року по 30 червня 2007 року позивачка працювала медсестрою палатною в стаціонарному відділенні № 4 Міського протитуберкульозного диспансера м. Маріуполь.

П. 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року № 383 (далі - Порядок № 383) встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року.

При цьому, пунктом 10 Порядку № 383 установлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку № 637.

У спірний період роботи позивачки (з 01 жовтня 2004 року по 30 червня 2007 року) застосовуються Списки № 1, № 2, які Кабінет Міністрів України затвердив постановою від 16 січня 2003 року № 36 “Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах”.

Так, розділ XXIV “Охорона здоров`я та соціальна допомога” Списку № 2 визначає: працівники, які безпосередньо обслуговують хворих у туберкульозних та інфекційних закладах, відділеннях, кабінетах, молодші медичні сестри, молодші медичні сестри з догляду за хворими, сестри-господині, молодші спеціалісти з медичною освітою.

Таким чином, апеляційний суд встановив, що позивачка працювала на посаді, яку передбачає Список № 2.

Щодо необхідності проведення атестації робочих місць апеляційний суд звертає увагу на таке.

Підприємства, організації та установи незалежно від форм власності і господарювання здійснюють атестацію робочих місць згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, який Кабінет Міністрів України затвердив постановою від 01 серпня 1992 року № 442 (далі – Порядок № 442), та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, які Міністерство праці України затвердило постановою від 01 вересня 1992 року № 41.

Згідно з п. 1, 4 Порядку № 442, підприємства і організації незалежно від форм власності й господарювання проводять атестацію робочих місць за умовами праці там, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров`я працюючих, а також на нащадків працюючих як тепер, так і в майбутньому. Атестаційна комісія, склад і повноваження якої визначає наказ по підприємству, організації, проводить атестацію у строки, які передбачає колективний договір, але не рідше одного разу на 5 років. Керівник підприємства, організації несе відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації.

Згідно із зазначеними нормативними актами основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

При цьому особа, яка працює на посаді, що віднесена до Списку № 2, та робоче місце якої вимагає проведення атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Відповідно до ст. 29 КЗпП України, до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” – “за результатами атестації робочих місць” як обмежувальний захід під час призначення пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації та відповідно надмірний тягар на пенсіонера (позивачку у цій справі).

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України” зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу “якості закону”, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Таким чином, апеляційний суд робить вважає, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах підприємство не провело атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2.

З наведеного апеляційний суд робить висновок про те, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не є підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Власник підприємства, а не працівник, несе відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць. При цьому держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник, виконує контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві.

Таким чином, позивачка має право на зарахування до пільгового стажу за Списком № 2 спірного періоду роботи.

Надані позивачкою документи є належними та підтверджують факт роботи позивачки в спірні періоди за Списком № 2, а тому відсутні підстави для неврахування цих документів у вказаній справі.

Апеляційний суд із матеріалів справи встановив, що у період з 01 жовтня 2004 року по 30 червня 2007 року позивачка працювала повний робочий день за професіями, що передбачає Список № 2, відповідач зарахував вказаний період до загального страхового стажу позивачки, проте відповідач не зарахував цей період до пільгового стажу.

У матеріалах пенсійної справи наявні довідки Відокремленого структурного підрозділу комунального некомерційного підприємства “Обласний клінічний протитуберкульозний диспансер” та Комунального лікувально-профілактичного закладу “Міський протитуберкульозний диспансер м. Маріуполя” про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 13 вересня 2021 року № 12 та від 30 травня 2018 року № б/н, відповідно, які підтверджують, що позивачка в період з 01 жовтня 2004 року по 30 червня 2007 року (2 роки 9 місяців) виконувала роботу палатної медичної сестри стаціонарного відділення, згідно з посадовою інструкцією за посадою молодший спеціаліст з медичною освітою, що передбачає Список № 2 розділу ХХІV підрозділу 24а-2б на підставі Постанови № 36.

Враховуючи, що позивачка працювала за професією, що передбачає Список № 2, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у відповідача були наявні підстави для зарахування періоду роботи позивачки з 01 жовтня 2004 року по 30 червня 2007 року до пільгового стажу та врахування цього періоду під час обчислення розміру пенсії.

Щодо заперечень відповідача про неможливість врахувати пільговий стаж позивачки в подвійному розмірі, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність заперечень відповідача.

Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Крім того, за правилами п. 16 Розділу XV “Прикінцеві положення” цього Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таке правове регулювання вказує на те, що положення Закону № 1788-XII в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в т.ч. щодо пільг по обчисленню стажу) станом на час звернення позивачки за призначенням пенсії діяли і відповідні суб`єкти повинні були застосовувати ці положення під час виконання покладених на них функцій.

Відповідно до ст. 60 Закону № 1788-XII, якою визначені пільги при обчисленню стажу за роботу в деяких медичних закладах, робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Станом на період роботи позивачки з 01 жовтня 2004 року по 30 червня 2007 року в КЛПЗ “Міський протитуберкульозний диспансер м. Маріуполя” діяв Закон України “Про протидію захворюванню на туберкульоз” від 05 липня 2001 року № 2586-ІІІ (далі – Закон № 2586-ІІІ).

За приписами ст. 1 Закону № 2586-III: протитуберкульозні заклади - лікувально-профілактичні заклади охорони здоров`я (протитуберкульозні диспансери, лікарні, санаторно-курортні, інші заклади) чи їх структурні підрозділи, в яких надається медична допомога хворим на туберкульоз. Перелік протитуберкульозних закладів затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я (п. 7 ч. 1); туберкульоз - соціально небезпечна інфекційна хвороба, що викликається мікобактеріями туберкульозу (п. 12 ч. 1 цього Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону № 2586-III, медична допомога хворим на туберкульоз надається амбулаторно або в умовах стаціонару протитуберкульозного закладу відповідно до галузевих стандартів надання медичної допомоги та стандарту інфекційного контролю за захворюванням на туберкульоз.

Наказ Міністерства охорони здоров`я України “Про затвердження переліків закладів охорони здоров`я, лікарських посад, посад фармацевтів, посад фахівців з фармацевтичною освітою (асистентів фармацевтів), посад професіоналів у галузі охорони здоров`я, посад фахівців у галузі охорони здоров`я та посад професіоналів з вищою немедичною освітою у закладах охорони здоров`я” від 28 жовтня 2002 року № 385, зокрема, затверджує Перелік закладів охорони здоров`я.

Перелік закладів охорони здоров`я містить, у тому числі, протитуберкульозний диспансер.

Наказ Міністерства охорони здоров`я від 16 липня 2009 року № 514 затверджує Перелік протитуберкульозних закладів, а саме: розділ 1. Лікувально-профілактичні заклади, пункт 1.1 Лікарняні: протитуберкульозний диспансер.

Отже, протитуберкульозний диспансер належить до закладу охорони здоров`я, який надає медичну допомогу хворим на туберкульоз, що є інфекційною хворобою.

Відтак, за правилами ст. 60 Закону № 1788-XII та з огляду на приписи п. 16 Розділу XV “Прикінцеві положення” Закону № 1058-IV відповідач повинен зарахувати період роботи позивачки в інфекційному закладі охорони здоров`я з 01 жовтня 2004 року по 30 червня 2007 року до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.

Тому апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про порушення відповідачем прав позивачки на пенсійне забезпечення та необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін, то розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 січня 2025 року в справі № 140/11156/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуюча суддя Р. Б. Хобор

судді Н. В. Бруновська

Р. М. Шавель