Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №560/2355/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/2355/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Петричкович А.І.

Суддя-доповідач - Кузьмишин В.М.

02 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Кузьмишина В.М.

суддів: Сушка О.О. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. Описова частина.

1. Короткий зміст позовних вимог.

1.1 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

1.2 Позов мотивований тим, що відповідачем не проведено нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.07.2020 по 30.01.2026.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції.

2.1 Позивач проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

2.2 Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 31.07.2020 №84-РС позивача звільнено з військової служби у запас, а з 31.07.2020 відповідно до витягу з наказу від 31.07.2020 №154 її виключено зі списків особового складу військової частини, усіх видів забезпечення.

2.3 На день виключення зі списків особового складу Військова частина НОМЕР_1 не провела з позивачем повний розрахунок при звільненні.

2.4 30.01.2026 Військова частина НОМЕР_1 виплатила позивачу 87259,10 грн індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі №560/21309/23.

2.5 Вважаючи невиплату відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернулася до суду з цим позовом.

3. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

3.1 Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 06.07.2026 позов задоволено:

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.07.2020 по 30.01.2026 у сумі 23549,84 грн, з відрахуванням із такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

3.2 Суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивачу не було виплачено належну їй індексацію грошового забезпечення, яка була виплачена відповідачем лише 30.01.2026 на виконання судового рішення у справі №560/21309/23. При цьому суд врахував положення статей 116, 117 КЗпП України, обмеження періоду нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями та принцип співмірності розміру відшкодування із сумою коштів, невиплачених при звільненні.

4. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на неї.

4.1 Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06.07.2026 та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову.

4.2 Підставами апеляційного оскарження, на думку відповідача, є порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права.

4.3 Позивач правом на подання письмового відзиву на апеляційну скаргу відповідача не скористався.

ІІ. Мотивувальна частина.

1. Позиція апеляційного суду.

Апеляційний суд перевірив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права у межах задоволених позовних вимог та доводів апеляційної скарги та дійшов таких висновків.

1.1 Спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому в цій справі підлягають застосуванню норми статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) (далі - КЗпП України), як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

1.2 Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, зокрема, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати (індексації) і проведення цієї виплати.

1.3 Статтею 117 КЗпП України встановлено відповідальність роботодавця за невиплату належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. У редакції, чинній до 19.07.2022, така відповідальність не була обмежена строком, тоді як з набранням чинності Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає стягненню не більш як за шість місяців.

1.4 Постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц сформовано правовий висновок про те, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, за своєю природою є компенсаційним, а не каральним заходом, а тому, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити його розмір. При цьому підлягають врахуванню: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; період затримки виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість цього періоду; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку майнових втрат працівника; інші обставини справи, зокрема співмірність імовірного розміру майнових втрат працівника та заявлених до стягнення сум середнього заробітку.

1.5 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 сформувала правовий висновок про те, що шестимісячне обмеження, запроваджене Законом №2352-ІХ, встановлює лише максимальну межу відповідальності роботодавця, проте не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності та не змінює компенсаційного характеру цієї виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд має враховувати співмірність заявленої до стягнення суми з огляду на конкретні обставини справи за критеріями, визначеними постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема розмір простроченої заборгованості та її співвідношення із загальною сумою належних при звільненні виплат.

Велика Палата Верховного Суду у цій постанові відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 щодо неможливості застосування принципу пропорційності і співмірності при визначенні суми середнього заробітку за затримку розрахунку у період з 19.07.2022 який обмежений шістьма місяцями.

У пунктах 105, 106 цієї постанови Суд зазначив, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

1.6 З урахуванням наведених правових висновків, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах задоволених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з його висновками щодо наявності підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та визначеного судом розміру такого відшкодування.

1.7 З урахуванням розміру середньоденного грошового забезпечення позивача, співвідношення невиплаченої при звільненні суми із загальним розміром належних виплат та принципу співмірності, колегія суддів вважає обґрунтованим визначений судом першої інстанції розмір відшкодування у сумі 23549,84 грн.

1.8 Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц та усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).

2. Висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

2.1 Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

2.2 Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Кузьмишин В.М.

Судді Сушко О.О. Сапальова Т.В.