Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №240/20649/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/20649/25

Головуючий у 1-й інстанції: Майстренко Наталія Миколаївна

Суддя-доповідач: Кузьмишин В.М.

01 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Кузьмишина В.М.

суддів: Сапальової Т.В. Сушка О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. Описова частина.

1. Короткий зміст позовних вимог.

1.1 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

1.2 В обґрунтування позовних вимог позивач вказує що в 2016-2018 роках відповідач протиправно здійснював нарахування і виплату грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» від 22 вересня 2010 року №889.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції.

2.1 У період з 04.03.2016 по 08.05.2018 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

2.2 Позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та виплату йому належних допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги для оздоровлення з включенням до їх складу сум щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889.

2.3 За результатами звернення позивача перерахунку та виплати здійснено не було.

2.4 Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2018 роки, з урахуванням додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889, звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

3. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

3.1 Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10.03.2026 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

3.2 Суд першої інстанції виходив з того, що заявляючи позовні вимоги про здійснення перерахунку грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2018 роки, позивач не надав суду жодних доказів отримання таких виплат. Крім того, зі змісту наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08.05.2018 за №107 встановлено, що грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу за 2018 рік позивач не отримував. В той же час, відомості щодо отримання спірних допомог за 2016-2017 в матеріалах справи відсутні. Не містять таких доказів і в документах, наданих відповідачем..

4. Короткий зміст вимог апеляційних скарг.

4.1 Позивач просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10.03.2026 та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

4.2 Як на підстави для апеляційного оскарження рішення суду позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення та помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Вважає, що суд протиправно поклав тягар доказування на позивача, оскільки відповідач не довів законність своєї бездіяльності щодо не нарахування спірних виплат.

4.3 Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

ІІ. Мотивувальна частина.

1. Позиція апеляційного суду

Апеляційний суд перевірив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права у межах доводів апеляційної скарги та дійшов таких висновків.

1.1 Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

1.2 Відповідно до частин другої – четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

1.3 Пунктами 30.1– 30.3 та 33.1– 33.3 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260 (далі – Інструкція № 260), передбачено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення. При цьому до місячного грошового забезпечення, з якого обчислюються ці допомоги, Інструкцією № 260 не включено винагороди.

1.4 Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 (далі – постанова № 889) окремим категоріям військовослужбовців установлено щомісячну додаткову грошову винагороду, яка за своєю правовою природою є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення постійного характеру в розумінні частини другої статті 9 Закону № 2011-XII.

1.5 Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.03.2016 № 49 позивачу призначено виплату щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою № 889, у розмірі 60 відсотків з 04.03.2016.

Отже, право на отримання щомісячної додаткової грошової винагороди виникло у позивача з моменту зарахування до списків особового складу військової частини та існувало протягом усього спірного періоду, а тому така винагорода мала враховуватися у складі місячного грошового забезпечення, з якого обчислюються грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2016– 2018 роки. Ці обставини відповідач не заперечує.

1.6 Суд першої інстанції, застосувавши принцип пріоритету закону над підзаконним нормативно-правовим актом та врахувавши правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 та у постанові Верховного Суду від 21.01.2022 у справі № 520/8887/2020, дійшов висновку, що норми Інструкції № 260 не підлягають застосуванню в частині виключення щомісячної додаткової грошової винагороди зі складу грошового забезпечення, з якого обчислюються грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

1.7 Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції. Відповідач рішення суду першої інстанції не оскаржував, а у відзиві на позовну заяву жодних доводів щодо правомірності неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди при обчисленні спірних допомог не навів. Таким чином, право позивача на обчислення грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою № 889, є встановленим і сторонами не оспорюється.

1.8 Водночас суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з тих мотивів, що позивач не надав доказів отримання спірних допомог за 2016– 2018 роки, відомості щодо їх отримання за 2016– 2017 роки в матеріалах справи відсутні, а з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08.05.2018 № 107 вбачається, що за 2018 рік позивач такі допомоги не отримував. Колегія суддів вважає такі висновки помилковими з огляду на таке.

1.9 Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

1.10 Водночас частиною другою статті 77 КАС України встановлено спеціальне правило, відповідно до якого в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

1.11 Предметом позову у цій справі є саме бездіяльність відповідача щодо нездійснення перерахунку грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.

Отже, саме на відповідача покладався обов`язок довести правомірність своєї бездіяльності, у тому числі шляхом подання доказів того, в якому розмірі та з урахуванням яких складових грошового забезпечення позивачу нараховувалися та виплачувалися спірні допомоги, або того, що у позивача взагалі не виникло права на їх отримання.

1.12 Суд першої інстанції, пославшись у своєму рішенні на частину першу статті 77 КАС України, поклав на позивача обов`язок довести факт отримання спірних виплат, не врахувавши наведеного спеціального правила розподілу обов`язку доказування, яке він сам же відтворив у мотивувальній частині рішення.

1.13 Колегія суддів також враховує, що документи, які підтверджують нарахування та виплату військовослужбовцю грошового забезпечення та одноразових додаткових його видів (накази командира військової частини, картки особових рахунків, грошовий атестат, розрахункові відомості), формуються та зберігаються військовою частиною. Позивач, звільнений з військової служби, об`єктивно не має доступу до цих документів і не може бути зобов`язаний доводити зміст бухгалтерських та розпорядчих документів відповідача.

1.14 Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 2 КАС України однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є офіційне з`ясування всіх обставин у справі. Згідно з частиною четвертою статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

1.15 Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 27.08.2025 про відкриття провадження у справі витребувано належну копію грошового атестата, виданого позивачеві при виключенні зі списків особового складу, та докази його вручення; картку особового рахунку позивача; інформацію про складові грошового забезпечення, застосовані для обчислення матеріальних допомог на вирішення соціально-побутових питань і на оздоровлення за спірний період; довідку про розмір виплачених позивачу основних та додаткових видів грошового забезпечення, допомог та компенсацій за спірний період з помісячним відображенням нарахованих сум, дат здійснення виплат та відокремленням їх складових.

1.16 Тобто суд першої інстанції сам визнав, що ці докази необхідні для правильного вирішення справи, та що вони перебувають у розпорядженні відповідача.

Проте відповідач вимоги ухвали суду не виконав, обмежившись поданням картки особового рахунку позивача № 160 за 2018 рік. Грошового атестата, карток особового рахунку за 2016– 2017 роки, інформації про складові грошового забезпечення, застосовані для обчислення спірних допомог, та довідки про розмір виплачених сум за весь спірний період відповідач не надав, про неможливість їх подання та причини цього суд, як того вимагає стаття 80 КАС України, не повідомив.

1.17 Колегія суддів вважає, що не подавши витребуваних доказів, відповідач не довів правомірності своєї бездіяльності.

1.18 За таких обставин суд першої інстанції не мав правових підстав покладати негативні наслідки неподання відповідачем витребуваних судом доказів на позивача. Невиконання суб`єктом владних повноважень обов`язку щодо доказування правомірності своєї бездіяльності та ненадання ним доказів, які перебувають виключно в його розпорядженні, не може бути підставою для відмови в задоволенні позову фізичної особи. Протилежний підхід фактично звільняв би відповідача від передбаченого частиною другою статті 77 КАС України обов`язку доказування та ставив би результат розгляду справи в залежність від процесуальної поведінки сторони, яка не виконала вимог суду.

1.19 Колегія суддів зазначає, що представником позивача при зверненні до відповідача також були запитані документи щодо нарахування і виплати грошового забезпечення і всіх складових за спірний період, включаючи грошову допомогу на оздоровлення та допомогу для вирішення соціально-побутових потреб, однак відповідач таку інформацію не надав і позивачу.

1.20 Колегія суддів також зазначає, що відзив відповідача на позовну заяву не містить жодних заперечень щодо факту нарахування та виплати позивачу спірних допомог, а також жодних доводів щодо підстав неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди при їх обчисленні. Доводи відзиву стосуються визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, та перерахунку грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму на 1 січня 2022 та 2023 років, тобто предмета, який не є предметом цього спору. Отже, відповідач не довів правомірності своєї бездіяльності ані доводами, ані доказами.

1.21 Відсутність у матеріалах справи відомостей про конкретні розміри виплачених позивачу за 2016– 2018 роки спірних допомог не є перешкодою для задоволення позову і з огляду на обраний позивачем спосіб захисту. Позивач просить зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплату спірних допомог з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та з урахуванням раніше виплачених сум. Такий спосіб захисту за своєю суттю передбачає, що відповідач, у розпорядженні якого перебувають усі необхідні документи, самостійно визначає належні позивачу суму за кожен рік спірного періоду з урахуванням висновків суду та раніше виплачених сум, що виключає як подвійну виплату, так і необхідність встановлення судом точних розмірів виплачених сум.

1.22 Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

2. Висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

2.1 Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження. Суд першої інстанції, всупереч частині другій статті 77 КАС України, поклав на позивача обов`язок доказування обставин, доведення яких у справах про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не надав оцінки невиконанню відповідачем вимог ухвали суду про витребування доказів та неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, що призвело до ухвалення помилкового рішення про відмову в задоволенні позову.

2.2 Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

2.3 З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

2.4 Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», доказів понесення інших судових витрат матеріали справи не містять, а тому підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року скасувати.

Прийняти нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у нездійсненні позивачу нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2016-2018 роки та грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2016-2018 роки та грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачу матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2016-2018 роки та грошову допомогу на оздоровлення за 2016-2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату недоплачених частин.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Кузьмишин В.М.

Судді Сапальова Т.В. Сушко О.О.