Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №120/4941/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/4941/25

Головуючий у 1-й інстанції: Яремчук Костянтин Олександрович

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

01 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Боровицького О. А. Курка О. П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невключення до складу грошового забезпечення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, а також зобов`язати відповідача здійснити перерахунок грошової компенсації за 164 дні невикористаних відпусток, обчисливши її з розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум зазначеної додаткової винагороди, та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що додаткова винагорода, запроваджена постановою №168, за своєю правовою природою є додатковим видом грошового забезпечення та загалом може враховуватися при обчисленні грошової компенсації за невикористані дні відпусток. Водночас суд зазначив, що розмір такої компенсації обчислюється з грошового забезпечення станом на день звільнення, а згідно з довідкою відповідача у січні-червні 2024 року позивач зазначену винагороду не отримував, тому на дату звільнення вона не входила до складу його грошового забезпечення.

Обґрунтовуючи такі висновки, суд першої інстанції застосував, зокрема, Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі - Порядок №260).

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неправильну оцінку обставин справи.

Апелянт зазначає, що додаткова винагорода, передбачена постановою №168, виплачувалась йому щомісячно, а тому за своєю правовою природою є періодичним щомісячним додатковим видом грошового забезпечення. На його переконання, тимчасова відсутність фактичної виплати такої винагороди не змінює її правової природи та не позбавляє військовослужбовця права на її врахування при визначенні місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється компенсація за невикористані дні відпусток.

На підтвердження своєї позиції апелянт посилається, зокрема, на постанови Верховного Суду від 20 серпня 2024 року у справі №420/693/23 та від 23 вересня 2024 року у справі №240/32125/23.

Крім того, апелянт вказує, що порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України визначаються Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року №558 (далі - Інструкція №558), а не Порядком №260, який застосував суд першої інстанції.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України, оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 26 червня 2024 року №520-ОС старшого сержанта ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у відставку за станом здоров`я відповідно до підпункту «б» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Цим же наказом вирішено виплатити позивачу грошову компенсацію за 80 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки та за 84 календарні дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, тобто загалом за 164 календарні дні.

Згідно з довідкою фінансово-економічного відділу військової частини НОМЕР_1 компенсацію обчислено з місячного грошового забезпечення позивача у розмірі 24601,80 грн, до складу якого включено посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію та додаткову премію.

З довідок про грошове забезпечення позивача вбачається, що додаткова винагорода, передбачена постановою №168, нараховувалась йому у 2022-2023 роках, однак не щомісяця та не у сталому розмірі. У січні-червні 2024 року така винагорода позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.

Отже, предметом спору є правомірність невключення додаткової винагороди, передбаченої постановою №168, до складу місячного грошового забезпечення, з якого військовослужбовцю Державної прикордонної служби України при виключенні зі списків особового складу обчислено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Згідно з абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-XII у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 3 постанови №704 виплата грошового забезпечення здійснюється в порядку, що затверджується, зокрема, Міністерством внутрішніх справ України.

Колегія суддів звертає увагу, що позивач проходив військову службу саме в Державній прикордонній службі України.

Відтак порядок та умови виплати йому грошового забезпечення, у тому числі порядок визначення розрахункової величини для обчислення компенсації за невикористані дні відпусток, регулюються Інструкцією №558.

Натомість Порядок №260 визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам і до спірних правовідносин не застосовується.

Отже, суд першої інстанції, застосувавши до спірних правовідносин Порядок №260, застосував нормативно-правовий акт, який не підлягав застосуванню.

Відповідно до пункту 2 розділу I Інструкції №558 грошове забезпечення складається із посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Цим же пунктом визначено, що місячне грошове забезпечення - це грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.

Місячне грошове забезпечення складається з основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням) та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).

Згідно з абзацом третім пункту 6 глави 8 розділу V Інструкції №558 грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. Одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Таким чином, розрахунковою величиною для обчислення грошової компенсації за невикористані дні відпустки військовослужбовця Державної прикордонної служби України є саме місячне грошове забезпечення, до складу якого одноразові додаткові види грошового забезпечення не входять.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 на період дії воєнного стану запроваджено виплату військовослужбовцям, зокрема Державної прикордонної служби України, додаткової винагороди, розмір та право на отримання якої залежать від установлених цією постановою умов, виконуваних військовослужбовцем завдань та часу участі у відповідних заходах, а виплата здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 2-1 постанови №168 міністерствам та державним органам надано повноваження за погодженням з Міністерством фінансів України та Міністерством економіки України визначати особливості виплати такої додаткової винагороди.

На виконання зазначених повноважень наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01 вересня 2023 року №726 затверджено Особливості виплати військовослужбовцям Державної прикордонної служби України винагород, передбачених постановою №168.

Пунктом 14 цих Особливостей у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 22 грудня 2023 року №1062, яка застосовується з 09 листопада 2023 року та була чинною на час виникнення спірних правовідносин, установлено, що винагороди, визначені пунктом 2 цих Особливостей, є одноразовими додатковими видами грошового забезпечення.

Отже, уповноваженим державним органом додаткову винагороду, передбачену постановою №168, для військовослужбовців Державної прикордонної служби України у встановленому порядку віднесено до одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Оскільки одноразові додаткові види грошового забезпечення не входять до складу місячного грошового забезпечення, визначеного пунктом 2 розділу I Інструкції №558, додаткова винагорода, передбачена постановою №168, не включається до розрахункової величини, з якої відповідно до пункту 6 глави 8 розділу V Інструкції №558 обчислюється грошова компенсація за невикористані дні відпусток.

Такий висновок відповідає актуальній практиці Верховного Суду.

Так, у постанові від 12 лютого 2026 року у справі №420/77/25 Верховний Суд, розглядаючи спір військовослужбовця Державної прикордонної служби України щодо включення додаткової винагороди, передбаченої постановою №168, до розрахунку компенсації за невикористані дні відпусток, виходив із того, що така винагорода у встановленому порядку віднесена до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, тоді як компенсація за невикористані дні відпустки обчислюється з місячного грошового забезпечення.

Аналогічний правовий підхід Верховний Суд застосував у постанові від 17 квітня 2026 року у справі №420/39934/24.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 травня 2026 року у зразковій справі №280/8933/24, характеризуючи додаткову винагороду, передбачену постановою №168, звернула увагу на її віднесення нормативним регулюванням до одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Надалі Верховний Суд у постанові від 20 серпня 2026 року у справі №380/26236/23, розглядаючи спір військовослужбовця Державної прикордонної служби України, безпосередньо зазначив про необхідність урахування останньої правової позиції щодо природи додаткової винагороди, викладеної Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07 травня 2026 року у справі №280/8933/24, а також правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2026 року у справі №420/77/25 та від 17 квітня 2026 року у справі №420/39934/24.

У цій же постанові Верховний Суд дійшов висновку, що додаткова винагорода, виплату якої передбачено постановою №168 на період дії воєнного стану, не є тією складовою грошового забезпечення, яка включається до розрахунку грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних та додаткових відпусток військовослужбовців Державної прикордонної служби України.

Колегія суддів ураховує наведені висновки відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України.

Доводи апелянта про те, що додаткова винагорода має вважатися щомісячним додатковим видом грошового забезпечення через періодичність її фактичної виплати, наведених висновків не спростовують.

Правова природа відповідної виплати визначається не виключно періодичністю її фактичного нарахування, а нормативним регулюванням, умовами виникнення права на неї, її тимчасовим характером, залежністю розміру від виконання відповідних завдань та нормативним віднесенням уповноваженим органом до одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що додаткова винагорода виплачувалася позивачу не щомісяця та не у сталому розмірі.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 20 серпня 2024 року у справі №420/693/23 не свідчить про необхідність іншого вирішення цього спору.

У справі №420/693/23 спірні правовідносини виникли до нормативного врегулювання, яке є визначальним для цієї справи. Натомість ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу у 2024 році, тобто після набрання чинності положеннями Особливостей №726 у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 22 грудня 2023 року №1062, які застосовуються з 09 листопада 2023 року та прямо визначають відповідну винагороду як одноразовий додатковий вид грошового забезпечення.

При цьому Верховний Суд у постанові від 20 серпня 2026 року у справі №380/26236/23, розглядаючи довід про необхідність застосування правової позиції у справі №420/693/23, прямо вказав на необхідність урахування останньої правової позиції щодо визначення природи додаткової винагороди, сформованої Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом у наведених вище рішеннях.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 23 вересня 2024 року у справі №240/32125/23 також не змінює висновків колегії суддів, оскільки при вирішенні цього спору підлягає врахуванню спеціальне правове регулювання грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України та актуальна практика Верховного Суду щодо застосування саме Інструкції №558 та Особливостей №726.

Колегія суддів також не погоджується з мотивом суду першої інстанції про те, що визначальною підставою для невключення додаткової винагороди до розрахунку компенсації є сам факт її ненарахування та невиплати позивачу у січні-червні 2024 року.

Вирішальним для розв`язання цього спору є нормативно визначена правова природа відповідної виплати та склад місячного грошового забезпечення, встановлений Інструкцією №558. Оскільки додаткова винагорода, передбачена постановою №168, належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, вона не включається до місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється компенсація за невикористані дні відпусток.

Тому обставина виплати чи невиплати позивачу такої винагороди безпосередньо перед його виключенням зі списків особового складу не змінює результату вирішення цього спору.

При цьому питання правомірності ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою №168, у січні-червні 2024 року не є предметом позовних вимог у цій справі, а тому правова оцінка такої бездіяльності відповідача перебувала б поза межами предмета цього спору.

Таким чином, військова частина НОМЕР_1 , обчисливши грошову компенсацію за 164 календарні дні невикористаних відпусток без включення до складу місячного грошового забезпечення додаткової винагороди, передбаченої постановою №168, діяла відповідно до правового регулювання, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Отже, підстави для визнання протиправною оскаржуваної бездіяльності відповідача та зобов`язання здійснити перерахунок і виплату компенсації відсутні.

Суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відмову в задоволенні позову, однак мотиви такого рішення ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, оскільки суд застосував Порядок №260, який не регулює порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, а також помилково виходив із того, що додаткова винагорода, передбачена постановою №168, загалом підлягає включенню до розрахунку компенсації за невикористані дні відпусток за умови її отримання військовослужбовцем на момент звільнення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України підставою для зміни рішення суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною четвертою статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на те, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є правильним, однак мотиви, з яких суд дійшов такого висновку, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року підлягає зміні в частині мотивів його прийняття шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року у справі №120/4941/25 змінити в частині мотивів його прийняття, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року у справі №120/4941/25 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Боровицький О. А. Курко О. П.