Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №240/12890/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/12890/25

Головуючий у 1-й інстанції: Токарева Марія Сергіївна

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

01 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Курка О. П. Боровицького О. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо припинення з 01 січня 2025 року виплати їй підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та зобов`язати відповідача здійснити з 01 січня 2025 року нарахування та виплату такого підвищення до пенсії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначила про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права. Вказувала, зокрема, що право на підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було встановлено рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12 березня 2021 року у справі №240/18193/20, а передбачені статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» умови не можуть бути підставою для припинення гарантованої спеціальним законом соціальної виплати.

У поданих до суду апеляційної інстанції додаткових поясненнях представник позивачки послалася також на сформовану після подання апеляційної скарги практику Верховного Суду щодо застосування статті 39 Закону №796-XII у взаємозв`язку зі статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та додаткових пояснень, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є непрацюючою пенсіонеркою та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12 березня 2021 року у справі №240/18193/20 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 17 липня 2018 року нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Згідно з інформацією, сформованою під час звірки відомостей про місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та зоні гарантованого добровільного відселення, місце проживання позивачки було зареєстровано в селі Левковичі Коростенського району Житомирської області з 26 квітня 1986 року по 21 червня 2014 року, у місті Житомирі — з 13 вересня 2014 року по 26 липня 2021 року, а з 27 липня 2021 року і по теперішній час — знову в селі Левковичі Коростенського району Житомирської області.

Село Левковичі відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

З 01 січня 2025 року відповідач припинив виплату позивачці підвищення до пенсії.

Листом від 02 травня 2025 року відповідач повідомив позивачку, що відповідно до статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2024 року №1524, враховуючи, що з 13 вересня 2014 року позивачка була зареєстрована у місті Житомирі, яке не належить до зон радіоактивного забруднення, з 01 січня 2025 року доплата до пенсії їй не встановлена.

Вважаючи припинення виплати протиправним, позивачка звернулася до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів проживання позивачки у населеному пункті, віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення чи зони безумовного (обов`язкового) відселення, у період з 13 вересня 2014 року по 26 липня 2021 року, у зв`язку з чим дійшов висновку про правомірність припинення відповідачем спірної виплати.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він ґрунтується на застосуванні до спірних правовідносин положень статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», які не можуть бути правовою підставою для припинення встановленого статтею 39 Закону №796-XII підвищення до пенсії.

Відповідно до частин першої та другої статті 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції, що була чинною до 01 січня 2015 року, громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення — у розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, підвищуються у розмірах, установлених частиною першою цієї статті.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року №76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого, зокрема, виключено статтю 39 Закону №796-XII.

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VIII. З дня ухвалення цього Рішення відновлено дію статті 39 Закону №796-XII у редакції, що була чинною до 01 січня 2015 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18, вирішуючи питання щодо наслідків відновлення дії попередньої редакції статті 39 Закону №796-XII, дійшла висновку про відновлення з 17 липня 2018 року права непрацюючого пенсіонера, який проживає на території радіоактивного забруднення, на отримання відповідного підвищення до пенсії.

Водночас 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення, зокрема, інших виплат. До внесення відповідних змін до законів України мінімальна заробітна плата як розрахункова величина застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 квітня 2024 року у справі №240/19227/21 сформулювала висновок, відповідно до якого норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII поширюється на підвищення до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення.

Тому розмір підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону №796-XII у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року, визначається із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.

Отже, особа, яка відповідає передбаченим статтею 39 Закону №796-XII умовам, має право на щомісячне підвищення до пенсії у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.

Разом з тим статтею 45 Закону України від 19 листопада 2024 року №4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у відповідній зоні станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року, у зв`язку з чим їм надано статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Цією ж статтею встановлено розмір доплати — 2361 грн, а також передбачено, що особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС змінили місце проживання за межі відповідних зон та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, доплата не встановлюється.

На виконання статті 45 Закону №4059-IX Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 27 грудня 2024 року №1524 «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення».

Водночас положеннями статті 45 Закону №4059-IX та постанови Кабінету Міністрів України №1524 фактично запроваджено інше, додаткове правове регулювання відносин, які вже врегульовані спеціальним Законом №796-XII, зокрема встановлено додаткові умови виникнення та збереження права на відповідну соціальну виплату.

Конституційний Суд України неодноразово наголошував, що предмет закону про Державний бюджет України визначений Конституцією України, а тому таким законом не можуть скасовуватися чи змінюватися обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

Зокрема, така правова позиція викладена у рішеннях Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 та від 28 серпня 2020 року №10-р/2020.

Зміна правового регулювання відносин у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, має здійснюватися шляхом внесення відповідних змін до спеціального Закону №796-XII, а не шляхом установлення відмінного правового регулювання законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому зміни до Закону №796-XII у частині умов отримання непрацюючими пенсіонерами, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбаченого статтею 39 підвищення до пенсії у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» не вносилися.

Отже, передбачені статтею 45 Закону №4059-IX та постановою Кабінету Міністрів України №1524 додаткові умови не можуть бути застосовані як правова підстава для припинення або обмеження права особи на підвищення до пенсії, передбачене статтею 39 Закону №796-XII.

Саме такий підхід сформовано Верховним Судом у постанові від 20 травня 2026 року у справі №600/1438/25-а, у якій Суд визнав помилковим застосування статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» для вирішення питання про право особи на передбачене статтею 39 Закону №796-XII підвищення до пенсії.

Надалі зазначений підхід послідовно застосовано Верховним Судом, зокрема у постанові від 05 червня 2026 року у справі №240/4486/25.

При цьому фактичні обставини справи №240/4486/25 є релевантними для вирішення цього спору, оскільки у тій справі особа також після аварії на Чорнобильській АЕС змінювала місце проживання за межі території радіоактивного забруднення та згодом повернулася на постійне місце проживання до такої території. Верховний Суд дійшов висновку, що застосування статті 45 Закону №4059-IX та постанови Кабінету Міністрів України №1524 для припинення з 01 січня 2025 року передбаченого статтею 39 Закону №796-XII підвищення є неправомірним.

Такий правовий підхід підтверджено і подальшою практикою Верховного Суду. Зокрема, постановою від 14 липня 2026 року у справі №240/22191/25 Верховний Суд скасував рішення Житомирського окружного адміністративного суду та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду й ухвалив нове рішення про задоволення позову, визнавши протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та зобов`язавши здійснити нарахування і виплату підвищення відповідно до статті 39 Закону №796-XII у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 1 січня календарного року.

Таким чином, на час вирішення цієї справи існує послідовна правова позиція Верховного Суду щодо незастосування передбачених статтею 45 Закону №4059-IX додаткових умов як підстави для припинення виплати підвищення до пенсії, право на яке особа має відповідно до статті 39 Закону №796-XII.

Застосовуючи наведені правові висновки до обставин цієї справи, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 є непрацюючою пенсіонеркою, проживає з 27 липня 2021 року і на час виникнення спірних правовідносин продовжує проживати в селі Левковичі Коростенського району Житомирської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Крім того, її право на отримання передбаченого статтею 39 Закону №796-XII підвищення до пенсії вже було встановлено рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12 березня 2021 року у справі №240/18193/20.

Водночас наявність зазначеного судового рішення не виключає можливості судового захисту позивачки у цій справі.

Предметом попереднього судового розгляду було право позивачки на отримання підвищення до пенсії починаючи з 17 липня 2018 року, тоді як цей спір виник унаслідок нових дій відповідача — припинення виплати з 01 січня 2025 року з посиланням на нове нормативне регулювання, запроваджене Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постановою Кабінету Міністрів України №1524. Отже, такі дії відповідача утворили новий юридичний факт та стали підставою для виникнення самостійного публічно-правового спору, який не був та об`єктивно не міг бути предметом судового розгляду у справі №240/18193/20.

Колегія суддів також не погоджується з висновком суду першої інстанції про визначальне значення тієї обставини, що позивачка у період з 13 вересня 2014 року по 26 липня 2021 року була зареєстрована за межами території радіоактивного забруднення.

Зазначена обставина набуває правового значення саме в контексті додаткових умов, установлених статтею 45 Закону №4059-IX, тоді як ці умови не можуть бути застосовані для припинення права позивачки на підвищення, передбачене статтею 39 Закону №796-XII.

Для вирішення цього спору визначальним є те, що на момент припинення виплати та протягом спірного періоду позивачка є непрацюючою пенсіонеркою та постійно проживає у населеному пункті, віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення.

Зазначені обставини відповідачем не спростовані.

Тому дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо припинення з 01 січня 2025 року виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, є протиправними.

Належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивачки є зобов`язання відповідача з 01 січня 2025 року поновити, нарахувати та виплачувати їй підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня календарного року.

При цьому визначення саме такої розрахункової величини не є виходом суду за межі позовних вимог.

Позивачка просила поновити виплату підвищення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII. Визначення належної розрахункової величини, яка відповідно до чинного законодавства та правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі №240/19227/21 застосовується при обчисленні цього підвищення, є питанням правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин та застосування судом норм матеріального права.

Тому зазначення у резолютивній частині судового рішення розміру підвищення, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня календарного року, забезпечує правильне застосування статті 39 Закону №796-XII у взаємозв`язку з пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII та відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року — скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо припинення з 01 січня 2025 року виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області починаючи з 01 січня 2025 року поновити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня календарного року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Курко О. П. Боровицький О. А.