Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №240/22858/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/22858/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черняхович Ірина Едуардівна

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

30 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову від 02 вересня 2025 року №015171 про застосування до неї адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000,00 грн.

14 листопада 2025 року позивачка подала заяву про забезпечення позову, в якій просила зупинити стягнення на підставі зазначеної постанови у виконавчому провадженні №79580623, відкритому 13 листопада 2025 року Корольовським відділом державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалюючи зазначене судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що додані до заяви докази, а саме результат пошуку виконавчих проваджень в Автоматизованій системі виконавчого провадження та повідомлення банку про арешт рахунків, не містять відомостей, які давали б можливість встановити, що предметом примусового виконання у виконавчому провадженні №79580623 є саме оскаржувана в цій справі постанова №015171.

Не погодившись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення про забезпечення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що виконавче провадження №79580623 відкрито саме на підставі оскаржуваної постанови від 02 вересня 2025 року №015171, а в межах цього провадження накладено арешт на її рахунки.

Апелянтка також зазначає, що є особою з інвалідністю І групи, а накладення арешту на рахунки перешкоджає отриманню нею пенсії та інших соціальних виплат.

Крім того, апелянтка посилається на протиправність постанови №015171 з огляду на те, що вона не є суб`єктом господарювання та автомобільним перевізником і не користується транспортним засобом, щодо якого проведено рейдову перевірку.

До апеляційної скарги позивачка додала копію постанови державного виконавця від 13 листопада 2025 року про відкриття виконавчого провадження №79580623, зазначивши, що отримала цей документ після подання заяви про забезпечення позову до суду першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 312 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, або якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та порушення таким рішенням, дією чи бездіяльністю прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. При їх застосуванні суд повинен враховувати співвідношення прав та інтересів, про захист яких просить заявник, із наслідками застосування відповідного заходу для інших заінтересованих осіб.

Отже, зупинення стягнення за виконавчим документом є передбаченим процесуальним законом способом забезпечення позову, однак його застосування вимагає встановлення судом передбачених частиною другою статті 150 КАС України підстав на основі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, разом із заявою від 14 листопада 2025 року позивачка надала результат пошуку виконавчих проваджень в Автоматизованій системі виконавчого провадження від 13 листопада 2025 року, повідомлення банку про накладення арешту на її рахунки у виконавчому провадженні №79580623 та копію пенсійного посвідчення.

Із результату пошуку в Автоматизованій системі виконавчого провадження вбачається, що виконавче провадження №79580623 відкрито 13 листопада 2025 року, боржником у ньому є ОСОБА_1 , а стягувачем - Державна служба України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області.

З повідомлення банку також вбачається, що в межах виконавчого провадження №79580623 державним виконавцем винесено постанову про арешт рахунків позивачки, внаслідок чого видаткові операції за ними були обмежені.

Таким чином, колегія суддів враховує, що станом на час звернення із заявою про забезпечення позову виконавче провадження №79580623 фактично було відкрито, а в його межах уже вчинялися виконавчі дії щодо майна позивачки.

Водночас зазначені документи не містили відомостей про номер та дату виконавчого документа, на підставі якого відкрито виконавче провадження №79580623.

Зокрема, ні результат пошуку в Автоматизованій системі виконавчого провадження, ні повідомлення банку не містили посилання на постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області від 02 вересня 2025 року №015171.

Отже, на час вирішення судом першої інстанції заяви про забезпечення позову матеріали справи не містили належного доказу, який безпосередньо підтверджував би, що виконавче провадження №79580623 та вчинені в його межах виконавчі дії здійснюються саме з примусового виконання постанови №015171, яка є предметом оскарження у цій адміністративній справі.

Сам лише збіг особи боржника та органу-стягувача, хоча й міг свідчити про ймовірний зв`язок між виконавчим провадженням та предметом спору, не давав суду можливості достовірно встановити зміст виконавчого документа та підставу відкриття конкретного виконавчого провадження.

При цьому матеріали, якими володів суд першої інстанції на момент постановлення оскаржуваної ухвали, не містили також відомостей про дату направлення та вручення позивачці постанови державного виконавця від 13 листопада 2025 року про відкриття виконавчого провадження.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на підставі доказів, які були надані заявницею та знаходилися у розпорядженні суду станом на 18 листопада 2025 року, не було достовірно підтверджено необхідного зв`язку між заходом забезпечення позову, про застосування якого просила позивачка, та виконавчим документом, що є предметом оскарження в цій справі.

Щодо постанови державного виконавця від 13 листопада 2025 року про відкриття виконавчого провадження №79580623, доданої до апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини четвертої статті 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З постанови державного виконавця від 13 листопада 2025 року вбачається, що виконавче провадження №79580623 дійсно відкрито з примусового виконання постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області від 02 вересня 2025 року №015171 про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000 грн.

Разом із тим матеріали справи не містять належних доказів, які давали б можливість встановити конкретну дату отримання позивачкою цієї постанови державного виконавця.

Сам по собі супровідний лист державного виконавця від 13 листопада 2025 року підтверджує оформлення документа для направлення адресату, однак не встановлює дату його фактичного вручення. Наявні в матеріалах поштові документи також не дозволяють достовірно встановити таку дату.

Тому твердження апелянтки про отримання постанови державного виконавця лише після подання заяви про забезпечення позову саме по собі не дає підстав для висновку про доведеність передбачених частиною четвертою статті 308 КАС України виняткових обставин, які об`єктивно унеможливлювали подання цього доказу суду першої інстанції.

Водночас колегія суддів враховує подальший розвиток процесуальних правовідносин у цій самій адміністративній справі.

11 грудня 2025 року ОСОБА_1 повторно звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову, додавши постанову державного виконавця від 13 листопада 2025 року про відкриття виконавчого провадження №79580623.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року заяву задоволено та зупинено стягнення у виконавчому провадженні №79580623 з примусового виконання постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області від 02 вересня 2025 року №015171 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №240/22858/25.

Зазначена ухвала відповідно до статті 256 КАС України набрала законної сили негайно після її підписання суддею, а її оскарження відповідно до статті 156 КАС України не зупиняє виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Таким чином, на час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали той самий захід забезпечення позову, застосування якого є предметом апеляційної скарги, вже вжито судом першої інстанції та він забезпечує припинення стягнення за постановою №015171 до набрання законної сили рішенням у справі.

За таких обставин скасування ухвали від 18 листопада 2025 року та повторне застосування апеляційним судом тотожного заходу забезпечення щодо того самого виконавчого документа і того самого виконавчого провадження не створило б для позивачки додаткового або ефективнішого судового захисту, а фактично призвело б до дублювання вже чинного заходу забезпечення позову.

Отже, після постановлення ухвали від 12 грудня 2025 року вимога апеляційної скарги про безпосереднє застосування судом апеляційної інстанції того самого заходу забезпечення фактично втратила своє практичне значення, оскільки мету, для досягнення якої подавалася первісна заява, вже досягнуто в межах цієї самої адміністративної справи.

Щодо доводів апелянтки про очевидну протиправність постанови №015171 з огляду на відсутність у неї статусу автомобільного перевізника та суб`єкта господарювання, колегія суддів зазначає, що такі доводи стосуються безпосередньо правомірності застосування до позивачки адміністративно-господарського штрафу та потребують дослідження обставин проведення рейдової перевірки, визначення належного автомобільного перевізника, матеріалів справи про порушення та інших доказів.

Надання остаточної оцінки цим обставинам на стадії вирішення процесуального питання про забезпечення позову фактично означало б вирішення спору по суті до розгляду заявлених позовних вимог.

Наведені апелянткою аргументи самі по собі не встановлюють очевидної протиправності постанови поза необхідністю дослідження та оцінки доказів під час вирішення справи по суті.

Колегія суддів також враховує, що в тексті оскаржуваної ухвали дату постанови №015171 помилково зазначено як 02 вересня 2023 року замість 02 вересня 2025 року.

Разом із тим номер постанови, сторони спору, зміст заявленої вимоги та виконавче провадження в ухвалі ідентифіковані правильно, а тому зазначена неточність має характер описки, не свідчить про неправильне визначення судом предмета заяви та не вплинула на результат її розгляду. Така описка може бути виправлена судом у порядку статті 253 КАС України.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів виходить з того, що на момент постановлення ухвали від 18 листопада 2025 року суд першої інстанції не мав належного доказу, який дозволяв би достовірно встановити, що виконавче провадження №79580623 відкрито саме з примусового виконання оскаржуваної постанови №015171. Подальше надання такого доказу стало підставою для повторного звернення позивачки та фактичного забезпечення її позову ухвалою від 12 грудня 2025 року. На час апеляційного перегляду тотожний захід забезпечення вже діє, а тому його повторне застосування не забезпечувало б позивачці додаткового судового захисту.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що підстави для скасування ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Боровицький О. А. Курко О. П.