Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №240/18302/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/18302/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Липа Володимир Анатолійович

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

01 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі — ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у якому просив визнати протиправною відмову відповідача у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та зобов`язати відповідача надати йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформлене протоколом від 11.06.2025 №55, про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву позивача від 26.05.2025 про надання відстрочки на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти вмотивоване рішення відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі — Порядок №560), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідач у повідомленні про відмову не обґрунтував її підстав, не зазначив, яких саме документів позивач не надав або які з поданих документів не відповідають вимогам Порядку №560, а також не вчинив передбачених цим Порядком дій, спрямованих на перевірку наявності у позивача права на відстрочку.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд першої інстанції зазначив, що оцінка поданих військовозобов`язаним документів на предмет їх повноти та достатності у процедурі надання відстрочки належить до компетенції відповідача, у зв`язку із чим дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням правової оцінки суду.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги про зобов`язання надати відстрочку, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення в цій частині та ухвалити нове рішення, яким зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що обраний судом першої інстанції спосіб захисту не є ефективним, оскільки повторний розгляд тих самих документів не виключає можливості повторного прийняття відповідачем рішення про відмову.

На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно послався на дискреційні повноваження відповідача, оскільки повноваження суб`єкта владних повноважень не є дискреційними у випадку, коли за встановлених законом обставин існує лише один правомірний варіант його поведінки.

На підтвердження своєї позиції апелянт посилається, зокрема, на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06.03.2019 у справі №1640/2594/18 та від 22.01.2020 у справі №826/9749/17.

Апелянт вважає, що оскільки суд визнав рішення про відмову протиправним, у відповідача залишився лише один правомірний варіант поведінки — надати позивачу відстрочку.

Також апелянт стверджує, що до заяви від 26.05.2025 ним було додано всі документи, передбачені Порядком №560, зокрема довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення його матері ОСОБА_2 II групи інвалідності, свідоцтво про народження, заяву матері від 22.05.2025 про обрання його для свого утримання, документи щодо братів ОСОБА_3 , якому встановлено III групу інвалідності, та ОСОБА_4 , який є військовозобов`язаним, а також свідоцтво про смерть батька.

Апелянт наголошує, що працівники відповідача під час прийняття документів не висловлювали зауважень щодо їх переліку, відповідач не повідомив, яких саме документів бракує, не використав передбачених Порядком №560 можливостей для отримання інформації з державних реєстрів та порушив строк розгляду заяви.

Крім того, апелянт посилається на те, що після вручення повідомлення про відмову його було направлено на проходження військово-лікарської комісії, хоча з дати попереднього медичного огляду 10.07.2024 не минув один рік.

Відзиву на апеляційну скаргу від відповідача не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову у наданні відстрочки учасниками справи не оскаржується, а тому відповідно до визначених статтею 308 КАС України меж апеляційного перегляду законність рішення суду першої інстанції в цій частині колегією суддів не перевіряється.

Отже, предметом апеляційного перегляду є правильність обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права в оскарженій частині, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що 26.05.2025 позивач звернувся до голови відповідної комісії із заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

За результатами розгляду цієї заяви позивачу надіслано повідомлення від 13.06.2025 №4125 про те, що протоколом від 11.06.2025 №55 комісією ухвалено рішення про відмову у наданні йому відстрочки.

Єдиною зазначеною у повідомленні причиною відмови є те, що поданий перелік документів не відповідає вимогам Порядку №560.

З матеріалів справи вбачається, що до заяви позивач долучив, зокрема, копію заяви ОСОБА_2 від 22.05.2025, якою вона із числа військовозобов`язаних членів сім`ї першого ступеня споріднення обрала для свого утримання сина ОСОБА_1 ; копію довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №646711 про встановлення ОСОБА_2 . II групи інвалідності безстроково; копії свідоцтв про народження позивача та його братів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ; копію довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ №719950 про встановлення ОСОБА_3 . III групи інвалідності; копію свідоцтва про смерть батька позивача ОСОБА_5 та роздруківку військово-облікового документа в електронній формі ОСОБА_4 , відповідно до якого останній перебуває на військовому обліку як військовозобов`язаний.

Водночас на наявній у матеріалах справи копії заяви позивача у розділі «Відсутність (зазначити потрібне)» не зазначено про відсутність інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати особу, зазначену в пункті 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно з пунктом 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати, крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі. У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Таким чином, право військовозобов`язаного на відстрочку з наведеної підстави виникає за сукупності визначених законом юридичних фактів, зокрема наявності у військовозобов`язаного одного з батьків з інвалідністю I або II групи та відсутності інших невійськовозобов`язаних осіб, які відповідно до закону зобов`язані утримувати такого з батьків, крім прямо передбачених законом випадків, а за наявності декількох військовозобов`язаних осіб — також за умови вибору особою з інвалідністю відповідного військовозобов`язаного.

Відповідно до частини першої статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Порядок реалізації права на відстрочку на час виникнення спірних правовідносин визначався Порядком №560.

Відповідно до пункту 58 Порядку №560 військовозобов`язані за наявності підстав для одержання відстрочки подають відповідну заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Пунктом 58-1 Порядку №560 передбачено, що військовозобов`язані, які відповідно до закону зобов`язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначають у заяві про відсутність інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати таких осіб, а за умови наявності кількох військовозобов`язаних додають заяву особи з інвалідністю I або II групи, в якій зазначається особа, яку вона обирає для здійснення свого утримання.

Цим же пунктом Порядку №560 передбачено перевірку територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, зокрема, перебування військовозобов`язаного на військовому обліку, його родинних зв`язків з особою, яку він відповідно до законодавства зобов`язаний утримувати, а також наявності інших осіб з використанням відомостей відповідних державних інформаційних систем, реєстрів та баз даних.

Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, яке оформляється протоколом. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причини відмови.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як правильно встановив суд першої інстанції, відповідач не обґрунтував прийнятого рішення, не зазначив, якого саме документа бракує позивачу, які з поданих документів не відповідають установленим вимогам або яка конкретно умова пункту 13 частини першої статті 23 Закону №3543-XII не підтверджена.

Матеріали справи також не містять доказів проведення відповідачем передбаченої Порядком №560 перевірки юридично значимих для вирішення заяви обставин.

Зазначене стало підставою для визнання рішення про відмову протиправним та його скасування, і в цій частині рішення суду першої інстанції не є предметом апеляційного перегляду.

Водночас визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень про відмову у зв`язку з його невмотивованістю та недотриманням установленої процедури не є тотожним встановленню судом наявності у позивача безумовного права на прийняття позитивного рішення.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

За змістом частини четвертої статті 245 КАС України суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача за умови, що для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта в тій частині, що повноваження відповідача щодо вирішення питання про надання відстрочки за пунктом 13 частини першої статті 23 Закону №3543-XII не передбачають можливості довільного вибору між кількома однаково правомірними рішеннями.

Якщо всі передбачені законом умови для надання відстрочки встановлені та підтверджені, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний прийняти рішення відповідно до вимог закону.

Такий підхід відповідає загальному висновку Верховного Суду щодо меж дискреційних повноважень, відповідно до якого повноваження суб`єкта владних повноважень не є дискреційними, якщо за встановлених законом обставин існує лише один правомірний варіант поведінки.

Водночас відсутність дискреційних повноважень сама по собі не є достатньою підставою для зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту. Необхідною умовою застосування такого способу захисту відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України є встановлення судом того, що виконані всі визначені законом умови для прийняття рішення на користь позивача.

Саме цієї передумови у спірних правовідносинах не встановлено.

Суд першої інстанції визнав рішення відповідача протиправним не внаслідок встановлення наявності у позивача всіх передбачених законом умов для отримання відстрочки, а з огляду на відсутність належного обґрунтування прийнятої відмови та невиконання відповідачем передбаченого Порядком №560 обов`язку щодо належного дослідження і перевірки відповідних обставин.

Отже, довід апелянта про те, що після скасування рішення про відмову у відповідача автоматично залишився лише один правомірний варіант поведінки — надати відстрочку, ґрунтується на помилковому ототожненні протиправності конкретного рішення про відмову з наявністю встановленого судом матеріального права на відстрочку.

Матеріали справи підтверджують наявність у матері позивача II групи інвалідності, родинні зв`язки між ними, наявність у матері ще двох синів, одному з яких встановлено III групу інвалідності, а інший перебуває на військовому обліку як військовозобов`язаний, смерть батька позивача та наявність заяви матері про обрання позивача для здійснення її утримання.

При цьому сам по собі факт встановлення ОСОБА_3 . III групи інвалідності не може розглядатися як обставина, що перешкоджає реалізації позивачем права на відстрочку, оскільки пункт 13 частини першої статті 23 Закону №3543-XII передбачає виняток щодо інших осіб, які самі є особами з інвалідністю, без обмеження такого винятку певною групою інвалідності.

Разом з тим матеріали справи не містять результатів передбаченої Порядком №560 перевірки повного кола осіб, які відповідно до закону зобов`язані утримувати матір позивача, їх статусу та інших юридично значимих обставин.

Крім того, на наявній у матеріалах справи копії заяви позивача від 26.05.2025 відсутнє зазначення про відсутність інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати його матір, хоча необхідність зазначення таких відомостей передбачалася пунктом 58-1 Порядку №560.

Наведена обставина не може бути використана для обґрунтування правомірності скасованого рішення відповідача, оскільки відповідач на неї не посилався при прийнятті рішення, а суд не вправі доповнювати рішення суб`єкта владних повноважень підставами, які не були покладені в його основу. Водночас ця обставина має значення при вирішенні питання про можливість застосування передбаченого частиною четвертою статті 245 КАС України способу захисту, оскільки підтверджує відсутність підстав стверджувати, що всі юридично значимі обставини, необхідні для прийняття рішення про надання відстрочки, вже встановлені.

Наявність заяви матері позивача про обрання ОСОБА_1 серед військовозобов`язаних осіб для здійснення її утримання також сама по собі не є достатньою для виникнення права на відстрочку.

Такий вибір має юридичне значення за умови встановлення передбаченої пунктом 13 частини першої статті 23 Закону №3543-XII передумови щодо відсутності інших невійськовозобов`язаних осіб, які відповідно до закону зобов`язані утримувати особу з інвалідністю, за винятком прямо визначених законом випадків.

Отже, за відсутності результатів передбаченої Порядком №560 перевірки та з огляду на неповноту встановлених у справі обставин матеріали справи не дають підстав для висновку, що встановлені всі юридично значимі обставини, необхідні для застосування пункту 13 частини першої статті 23 Закону №3543-XII, та виконані всі визначені законом умови для прийняття рішення про надання позивачу відстрочки.

Колегія суддів також враховує правовий підхід, викладений Верховним Судом у постанові від 21.05.2026 у справі №140/8613/23.

У зазначеній справі Верховний Суд виходив із того, що у випадку, коли територіальним центром комплектування та соціальної підтримки питання про наявність у заявника права на відстрочку належним чином не вирішувалося, суд не повинен підміняти компетентний орган у первинному встановленні достатності поданих документів для підтвердження такого права, а належним способом захисту є зобов`язання відповідного органу розглянути заяву та прийняти за результатами її розгляду рішення.

Колегія суддів враховує, що фактичні обставини справи №140/8613/23 не є тотожними обставинам цієї справи, оскільки у справі, розглянутій Верховним Судом, суб`єкт владних повноважень не прийняв передбаченого законом рішення за заявами особи, тоді як у цій справі рішення про відмову було формально прийнято.

Водночас наведена правова позиція є релевантною в частині визначення меж судового втручання у випадку, коли компетентним органом не здійснено належного дослідження та оцінки всіх юридично значимих обставин, необхідних для вирішення питання про надання відстрочки.

У цій справі зміст повідомлення від 13.06.2025 №4125 та відсутність доказів здійснення передбаченої Порядком №560 перевірки свідчать про те, що питання про відповідність конкретних обставин позивача всьому юридичному складу пункту 13 частини першої статті 23 Закону №3543-XII відповідачем належним чином не вирішувалося.

За таких обставин безпосереднє зобов`язання відповідача надати позивачу відстрочку означало б прийняття судом рішення конкретного змісту за відсутності встановлення всіх передбачених законом передумов для такого рішення, що не відповідає умовам застосування частини четвертої статті 245 КАС України.

Колегія суддів також відхиляє довід апелянта про неефективність зобов`язання відповідача повторно розглянути його заяву.

Повторний розгляд заяви має бути здійснений не довільно, а з урахуванням правової оцінки суду та з дотриманням установленої Порядком №560 процедури.

Відповідач зобов`язаний належним чином дослідити подані позивачем документи, здійснити передбачену Порядком №560 перевірку юридично значимих обставин та за її результатами прийняти вмотивоване рішення.

У разі прийняття рішення про відмову воно повинно містити конкретні причини, які дають заявнику можливість зрозуміти, яка саме передбачена законом умова не підтверджена або які саме недоліки поданих документів перешкоджають наданню відстрочки.

При повторному розгляді відповідач зобов`язаний урахувати правову оцінку суду щодо неприпустимості немотивованої відмови із загальним посиланням на невідповідність переліку документів вимогам Порядку №560.

Тому обраний судом першої інстанції спосіб захисту забезпечує поновлення порушеного права позивача на належний розгляд його заяви та не створює відповідачу можливості повторно вирішити питання без урахування обов`язкових висновків суду.

Посилання апелянта на те, що працівники відповідача під час прийняття заяви та під час повторного звернення 09.06.2025 не висловили зауважень щодо переліку документів, а також на порушення строку розгляду заяви та несвоєчасне вручення повідомлення про відмову, не спростовують наведених висновків.

Такі обставини стосуються належності адміністративної процедури, за результатами якої було прийнято вже скасоване судом рішення, однак самі по собі не підтверджують виконання всіх матеріально-правових умов для надання відстрочки.

Доводи апеляційної скарги щодо протиправності направлення позивача на проходження військово-лікарської комісії також не впливають на правильність рішення суду першої інстанції в оскарженій частині.

Правомірність направлення позивача на проходження ВЛК не була предметом заявлених у цій справі позовних вимог, тоді як відповідно до частини п`ятої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з результатом вирішення спору судом першої інстанції щодо способу захисту, водночас вважає за необхідне уточнити мотиви такого висновку.

Визначальним для відмови у зобов`язанні відповідача безпосередньо надати позивачу відстрочку є не наявність у відповідача дискреційного повноваження щодо вирішення цього питання, а відсутність установленої частиною четвертою статті 245 КАС України передумови для прийняття судом рішення конкретного змісту — встановлення виконання всіх визначених законом умов для прийняття рішення на користь позивача.

Установлена судом протиправність рішення відповідача внаслідок його невмотивованості та неналежного здійснення процедури розгляду заяви не усуває необхідності встановлення всього юридичного складу, з яким пункт 13 частини першої статті 23 Закону №3543-XII пов`язує право на відстрочку.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про необхідність зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 26.05.2025 та прийняти за результатами її розгляду вмотивоване рішення з урахуванням правової оцінки суду.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності такого висновку та не дають підстав для застосування передбаченого частиною четвертою статті 245 КАС України способу захисту у вигляді безпосереднього зобов`язання відповідача надати позивачу відстрочку.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 та статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін, підстав для нового розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Боровицький О. А. Курко О. П.