Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №240/5421/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/5421/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Тетяна Олександрівна

Суддя-доповідач - Кузьмишин В.М.

02 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Кузьмишина В.М.

суддів: Сушка О.О. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

І. Описова частина.

1. Короткий зміст позовних вимог.

1.1 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та стягнення коштів.

1.2 Позов мотивований тим, що дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.07.2023 по 01.12.2024 є протиправними.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції.

2.1 ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

2.2 Наказом №207 від 23.07.2023 позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини.

2.3 На день виключення зі списків особового складу Військова частина НОМЕР_1 не виплатила позивачу належне грошове забезпечення.

2.4 29.01.2026 Військова частина НОМЕР_1 виплатила позивачу 166551,28 грн.

2.5 Вважаючи невиплату відповідачем середнього заробітку протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

3. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

3.1 Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17.04.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково:

- визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 без проведення остаточного розрахунку;

- стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 107877,59 грн.;

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

3.2 Суд першої інстанції виходив з приписів статей 116 та 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ, врахував встановлене законодавством обмеження періоду нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями, а також принципу співмірності та пропорційності розміру відшкодування, та визначив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 24.07.2023 по 23.01.2024 включно, яка підлягає стягненню з урахуванням частки невиплачених при звільненні сум.

4. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на неї.

4.1 Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17.04.2026 та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову.

4.2 Підставами апеляційного оскарження, на думку відповідача, є порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права.

4.3 Позивач правом на подання письмового відзиву на апеляційну скаргу відповідача не скористався.

ІІ. Мотивувальна частина.

1. Позиція апеляційного суду

Апеляційний суд перевірив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права у межах задоволених позовних вимог та доводів апеляційної скарги та дійшов таких висновків.

1.1 Спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому в цій справі підлягають застосуванню норми статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) (далі - КЗпП України), як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

1.2 Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, зокрема, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати (індексації) і проведення цієї виплати.

1.3 Статтею 117 КЗпП України встановлено відповідальність роботодавця за невиплату належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. У редакції, чинній до 19.07.2022, така відповідальність не була обмежена строком, тоді як з набранням чинності Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає стягненню не більш як за шість місяців.

1.4 Постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц сформовано правовий висновок про те, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, за своєю природою є компенсаційним, а не каральним заходом, а тому, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити його розмір. При цьому підлягають врахуванню: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; період затримки виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість цього періоду; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку майнових втрат працівника; інші обставини справи, зокрема співмірність імовірного розміру майнових втрат працівника та заявлених до стягнення сум середнього заробітку.

1.5 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 сформувала правовий висновок про те, що шестимісячне обмеження, запроваджене Законом №2352-ІХ, встановлює лише максимальну межу відповідальності роботодавця, проте не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності та не змінює компенсаційного характеру цієї виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд має враховувати співмірність заявленої до стягнення суми з огляду на конкретні обставини справи за критеріями, визначеними постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема розмір простроченої заборгованості та її співвідношення із загальною сумою належних при звільненні виплат.

Велика Палата Верховного Суду у цій постанові відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 щодо неможливості застосування принципу пропорційності і співмірності при визначенні суми середнього заробітку за затримку розрахунку у період з 19.07.2022 який обмежений шістьма місяцями.

У пунктах 105, 106 цієї постанови Суд зазначив, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

1.6 З урахуванням наведених правових висновків колегія суддів погоджується з визначеним судом першої інстанції розрахунком середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

1.7 Грошове забезпечення позивача за останні два повні місяці служби (травень та червень 2023 року) становило 68789,44 грн, а середньоденний розмір грошового забезпечення – 1127,70 грн (68789,44 грн / 61). Період, за який відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України може бути нараховано середній заробіток, становить з 24.07.2023 по 23.01.2024 включно, тобто 184 календарні дні. Відтак середній заробіток за зазначений період становить 207496,80 грн (1127,70 грн * 184 дні).

1.8 Водночас, з урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, наведеного вище, компенсація може бути зменшена з огляду на принципи розумності, справедливості та пропорційності. Оскільки невиплачена сума становила 51,99 % від усіх належних позивачу виплат, колегія суддів погоджується з визначенням компенсації у розмірі 51,99 % від 207496,80 грн, що становить 107877,59 грн.

1.9 Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності дій відповідача та визначення розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу, з урахуванням принципів пропорційності та співмірності.

1.10 Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, та усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).

2.Висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

2.1 Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку.

2.2 Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Кузьмишин В.М.

Судді Сушко О.О. Сапальова Т.В.