Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №240/24089/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 240/24089/24 суддя першої інстанції: Щавінський В.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 березня 2026 року у справі № 240/24089/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник, апелянт) звернувся з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, військова частина НОМЕР_1 ), у якій просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невключення періодів з 28.03.2023 по 01.04.2023, з 11.04.2023 по 15.05.2023, з 27.05.2023 по 05.07.2023, з 14.07.2023 по 22.07.2023 до періоду участі позивача у заходах національної безпеки і оборони, відсічі збройної агресії Російської Федерації та зобов`язати відповідача видати довідку про участь у таких заходах із включенням до неї зазначених періодів;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання оновленої довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 01.02.2023 із зазначенням акубаротравми грудної клітки та зобов`язати відповідача видати таку довідку за формою, наведеною в додатку 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі - Положення № 402), із зазначенням про отримання цієї травми за обставин безпосередньої участі у бойових діях під час захисту Батьківщини;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання довідки про обставини травми, отриманої 22.07.2023 (закритий поперечний перелом лопатки зі зміщенням та пошкодження акроміально-ключичного зчленування), та зобов`язати відповідача видати таку довідку із зазначенням про отримання травми за обставин безпосередньої участі у бойових діях під час захисту Батьківщини;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди в розмірі до 100 000 грн на місяць (з урахуванням фактично виплачених сум) за зазначені періоди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168) та зобов`язати відповідача нарахувати й виплатити таку винагороду;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік за отриману 22.07.2023 травму та зобов`язати відповідача нарахувати й виплатити таку допомогу згідно з рапортом від 14.11.2023.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а ухвалою від 22.01.2025 справу передано на розгляд Київського окружного адміністративного суду, який ухвалою від 26.02.2025 прийняв її до свого провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.03.2026 позивачу відмовлено у прийнятті до розгляду заяви від 19.01.2025 про збільшення позовних вимог, якою він просив додатково зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити утримані кошти військового збору в сумі 9 661,03 грн за період з лютого 2023 року по березень 2024 року включно, а також стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.02.2024 по 19.03.2024 в сумі 21 591,46 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13.03.2026 у задоволенні позову відмовлено. Підставою для відмови у задоволенні позову суд першої інстанції визначив те, що іншого, ніж обмороження пальців правої стопи, діагнозу за подією 01.02.2023 первинною медичною документацією не встановлено, а у липні 2023 року підрозділ у якому проходив службу позивач бойових завдань не виконував у зв`язку з перебуванням військової частини на відновленні боєздатності.

Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не звертався до відповідача з вимогою про видачу довідки про участь у заходах національної безпеки і оборони за спірні періоди та вже набув статусу учасника бойових дій, а у спірні періоди виконував бойові (спеціальні) завдання із забезпечення заходів відновлення боєздатності, що не є підставою для виплати додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн.

Відмовляючи у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням особливостей, встановлених статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позивач мав право подати таку заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі, тобто не пізніше 09.01.2025, однак подав її після спливу цього строку без обґрунтування поважності причин його пропуску.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, у якій вказує на неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим просить скасувати рішення та ухвалу суду першої інстанції й ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає про те, що його участь у бойових діях підтверджується записом у військовому квитку, внесеним самим відповідачем і не скасованим у встановленому порядку, а також довідкою за формою № 6 за січень і лютий 2023 року, яким суд першої інстанції не надав належної оцінки.

На думку апелянта, суд першої інстанції переклав на нього тягар доказування, який відповідно до частини другої статті 77 КАС України покладається на суб`єкта владних повноважень, і не витребував у відповідача журнали бойових дій, рапорти та інші службові документи, що перебувають у його володінні.

Скаржник також наголошує на тому, що відповідач, не оформивши довідку про обставини травми від 22.07.2023, позбавив його можливості підтвердити причинний зв`язок травми із захистом Батьківщини, посилаючись при цьому на постанову Верховного Суду від 06.03.2025 у справі № 380/13595/24.

Також апелянт зауважив на тому, що відмова у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є проявом надмірного формалізму, оскільки довідку про грошове забезпечення, яка зумовила подання цієї заяви, він отримав лише разом із відзивом відповідача, а нові вимоги лише деталізують первісний спір.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.04.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано матеріали справи з Київського окружного адміністративного суду.

Не погоджуючись з вимогами апеляційної скарги, військова частина НОМЕР_1 у відзиві зазначив, що запис у військовому квитку позивача відповідає змісту довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, яка видається для надання статусу учасника бойових дій, і не підтверджує безпосередньої участі в бойових діях у розумінні Постанови № 168.

Відповідач вказує, що у спірні періоди підрозділ позивача виконував бойові (спеціальні) завдання із заходів відновлення боєздатності, що підтверджується витягами з журналу бойових дій, а заява про збільшення позовних вимог містила нові самостійні вимоги з іншими предметом і підставами.

До суду також надійшли відповідь позивача на відзив від 02.05.2026, пояснення відповідача від 08.05.2026 та додаткові пояснення позивача від 17.05.2026, у яких сторони підтримали свої позиції. Оскільки КАС України не передбачає подання відповіді на відзив на апеляційну скаргу, колегія суддів враховує зазначені документи як письмові пояснення учасників справи в розумінні статті 44 КАС України.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_1 20.10.2022 був призваний на військову службу під час мобілізації, з 14.01.2023 його зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначено на посаду розвідника-сапера 2 розвідувального відділення 2 розвідувального взводу розвідувальної роти, а з 01.04.2023 - на посаду командира 3 розвідувального відділення цього ж взводу.

Під час ведення бойових дій 01.02.2023 позивач отримав травму, яка згідно з первинною медичною карткою за формою 100, виданою 03.02.2023, кваліфікована як обмороження пальців нижньої правої кінцівки 1 ступеня.

За результатами службового розслідування, оголошеними наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14.03.2024 № 1330, позивачу видано довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 22.04.2024, яку позивач не оскаржував.

Згідно з витягами з журналу бойових дій військової частини НОМЕР_1 від 29.02.2024 № 10/376т та від 31.05.2024 № 10/406т на виконання бойового розпорядження від 28.02.2023 військова частина до 03.03.2023 здійснила переміщення в район зосередження для проведення заходів відновлення боєздатності.

Відповідно до цих же витягів бойовим розпорядженням від 01.05.2023 командиру військової частини НОМЕР_1 наказано припинити виконання бойових завдань та перейти в оперативне підпорядкування командира оперативно-тактичного угруповання, з 05.05.2023 підрозділам військової частини наказано продовжити виконання заходів відновлення боєздатності у визначених районах зосередження, а з 05.08.2023 військову частину переведено в оперативне підпорядкування командира 10 армійського корпусу.

У військовому квитку позивача серії НОМЕР_2 міститься запис про його безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, у періоди, які є спірними у цій справі.

Згідно з наданими ОСОБА_1 довідками військово-лікарської комісії (далі - ВЛК) травму у вигляді закритого поперечного перелому лопатки зі зміщенням та пошкодження акроміально-ключичного зчленування визнано пов`язаною з проходженням військової служби, при цьому в довідці ВЛК від 09.01.2024 датою отримання травми зазначено 10.09.2023. Постанови ВЛК позивач не оскаржував.

З метою отримання статусу учасника бойових дій 15.08.2023 позивач звернувся до командира військової частини з рапортом, у якому просив надати витяги з бойових донесень, журналів бойових дій та матеріалів службових розслідувань.

З 02.09.2023 позивача зараховано в розпорядження, а наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25.02.2024 № 56 його виключено зі списків особового складу частини у зв`язку зі звільненням з військової служби у запас.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що на виконання частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку доводам скаржника щодо ухвали про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог, колегія суддів зауважує, що така ухвала не належить до переліку ухвал, які згідно з частиною першою статті 294 КАС України можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.

За приписами частини другої статті 294 КАС України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду, а тому доводи скаржника щодо зазначеної ухвали підлягають оцінці в межах перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 47 КАС України позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для прийняття заяви позивача від 19.01.2025 до розгляду та додатково зазначає, що за своїм змістом ця заява не відповідала жодній із процесуальних дій, передбачених статтею 47 КАС України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц, а також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 22.01.2020 у справі № 826/19197/16 виснували, що зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - зміну обставин, на яких ґрунтується ця вимога.

Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в такому разі фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами і за своєю суттю є новим позовом. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві, а об`єднання позовних вимог можливе саме в одній позовній заяві при зверненні з позовом до суду.

Як убачається з матеріалів справи, первісний позов стосувався оформлення відповідачем документів щодо участі позивача у бойових діях та обставин його травмування, а також виплати додаткової винагороди та матеріальної допомоги, право на які позивач пов`язував саме з цими обставинами.

Натомість у заяві від 19.01.2025 позивач заявив нові самостійні вимоги щодо повернення утриманого військового збору та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, які ґрунтуються на інших фактичних обставинах, а саме на утриманні збору з грошового забезпечення та строках проведення остаточного розрахунку при звільненні з військової служби.

Отже, зазначена заява не була збільшенням розміру позовних вимог, а фактично містила новий позов з іншими предметом і підставами, що виключало можливість його розгляду в межах цієї справи.

З огляду на це відмова у прийнятті такої заяви не обмежила права позивача на доступ до суду, оскільки він не позбавлений можливості звернутися з відповідними вимогами шляхом подання окремого позову з дотриманням вимог процесуального закону.

Надаючи оцінку позовним вимогам щодо невключення спірних періодів до періоду участі позивача у заходах національної безпеки і оборони та видачі відповідної довідки, колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються, зокрема, військовослужбовці, які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Порядок надання статусу учасника бойових дій таким особам визначено Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413 (у редакції, чинній на час спірних правовідносин; далі - Порядок № 413).

Цим Порядком визначено, зокрема, форми довідок про безпосередню участь особи у відповідних заходах, які разом з іншими документами подаються командирами військових частин до комісій для вирішення питання про надання статусу учасника бойових дій. Отже, довідка про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, за своїм призначенням є документом, необхідним саме для вирішення питання про надання особі такого статусу.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, позивачу 14.12.2023 видано посвідчення учасника бойових дій, а у його військовому квитку відповідачем зафіксовано участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, саме у спірні періоди, на чому наполягає і сам скаржник.

За таких обставин твердження позивача про невключення відповідачем спірних періодів до періоду його участі у зазначених заходах спростовується матеріалами справи, а мета, для досягнення якої видається така довідка, позивачем уже досягнута.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України звернення до адміністративного суду пов`язується з порушенням прав, свобод або законних інтересів особи рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, а судовому захисту підлягає право, яке є порушеним на час звернення до суду.

Крім того, матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача з вимогою про видачу довідки такого змісту, а отже, і доказів відмови або ухилення відповідача від її видачі, що виключає можливість кваліфікувати його поведінку як протиправну бездіяльність. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Стосовно вимог про видачу оновленої довідки про обставини травми від 01.02.2023 колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 21.7 глави 21 розділу II Положення № 402 постанова ВЛК про причинний зв`язок травми (поранення, контузії, каліцтва) та її наслідків приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми або в акті розслідування, при цьому до ВЛК також надається медична документація про первинне звернення військовослужбовця за медичною допомогою безпосередньо після одержання травми.

Отже, довідка про обставини травми відображає встановлені за результатами розслідування обставини її отримання та діагноз, зафіксований медичною документацією, а встановлення діагнозу є питанням медичної компетенції, яке не може вирішуватися військовою частиною або судом на підставі пояснень інших осіб.

Матеріалами справи підтверджено, що за подією 01.02.2023 відповідачем проведено службове розслідування, за результатами якого видано довідку про обставини травми від 22.04.2024 з діагнозом, зафіксованим первинною медичною карткою за формою 100, якою інших діагнозів не встановлено. Обставини отримання цієї травми під час ведення бойових дій відповідач не заперечує, а наказ про результати службового розслідування та видану довідку позивач не оскаржував.

Доказів встановлення позивачу закладом охорони здоров`я діагнозу «акубаротравма грудної клітки» за подією 01.02.2023 матеріали справи не містять, а нотаріально засвідчена заява іншого військовослужбовця не може підміняти медичну документацію щодо встановлення діагнозу. Апеляційна скарга доводів, які б спростовували висновок суду першої інстанції в цій частині, не містить.

З приводу позовних вимог про видачу довідки про обставини травми, отриманої 22.07.2023, колегія суддів зауважує, що предметом цих вимог є не лише видача довідки як такої, а зобов`язання відповідача зазначити в ній, що травму отримано за обставин безпосередньої участі у бойових діях під час захисту Батьківщини.

Верховний Суд у постановах від 14.05.2026 у справі № 380/16138/24 та від 18.08.2026 у справі № 120/14360/24 виснував, що складання довідки про обставини травми є похідним від встановлення за результатами розслідування факту нещасного випадку, наслідком якого стало заподіяння військовослужбовцю травми (поранення, контузії, каліцтва).

У постанові від 18.08.2026 у справі № 120/14360/24 Верховний Суд також звернув увагу, що за відсутності на момент медичного огляду документів про обставини одержання травми ВЛК приймає постанову з формулюванням «пов`язане з проходженням військової служби», тоді як наявність довідки про обставини травми із зазначенням факту її отримання під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони дає підстави для формулювання «ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини».

З урахуванням наведеної правової позиції визначальним для вирішення цієї вимоги є не формулювання постанов ВЛК, а наявність документів, які підтверджують обставини отримання травми, що їх позивач просить зазначити в довідці.

Так, обставини, які позивач просить зазначити в довідці, мають підтверджуватися документами, що фіксують виконання ним бойового завдання у відповідний час, а не лише фактом проходження служби у військовій частині, яка входить до складу Сил оборони.

Відповідно до витягів з журналу бойових дій у липні 2023 року військова частина НОМЕР_1 , у тому числі розвідувальна рота, в якій проходив службу позивач, перебувала в районі зосередження на відновленні боєздатності згідно з бойовими розпорядженнями, а її підрозділи бойових завдань не виконували. Доказів, які б спростовували ці відомості або свідчили про залучення позивача 22.07.2023 до виконання бойового завдання в іншому місці, матеріали справи не містять.

Запис у військовому квитку позивача, на який посилається скаржник, внесено для цілей Порядку № 413. Він фіксує період участі позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, у складі військової частини, однак не містить відомостей про обставини отримання травми, зокрема про місце, час та характер завдання, під час виконання якого її отримано.

Посилання скаржника на медичну документацію також не спростовують наведених висновків, оскільки така документація фіксує діагноз і факт звернення за медичною допомогою, а не обставини виконання бойового завдання. Більше того, у довідці ВЛК від 09.01.2024 датою отримання травми зазначено 10.09.2023, що не узгоджується з доводами позивача.

Колегія суддів погоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.03.2025 у справі № 380/13595/24, про те, що відсутність довідки про обставини травми не може ставитися у провину військовослужбовцю. Проте ця правова позиція стосується обов`язку військової частини вирішити питання про оформлення такої довідки та обчислення строку звернення до суду і не означає обов`язку відповідача засвідчити в довідці обставини, які спростовуються його бойовими документами.

За таких обставин суд не може зобов`язати відповідача зазначити в довідці про обставини травми відомості, достовірність яких не підтверджена, а тому підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

При цьому, колегія суддів наголошує, що такий висновок не позбавляє позивача права ініціювати проведення розслідування обставин отримання травми та оформлення довідки за його результатами в порядку, визначеному Положенням № 402.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо додаткової винагороди, колегія суддів зазначає, що на виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168, якою на період дії воєнного стану передбачено виплату військовослужбовцям додаткової винагороди.

Відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) розмір додаткової винагороди збільшувався до 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах тим військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення) у період здійснення зазначених заходів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2023 № 836 Постанову № 168 доповнено пунктом 1-1, який у частині виплати додаткової винагороди застосовується з 01.06.2023 і відповідно до якого додаткова винагорода в розмірі 100 000 грн виплачується військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, а в розмірі 30 000 грн - військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення таких заходів.

Таким чином, до спірних періодів з 28.03.2023 по 31.05.2023 підлягає застосуванню пункт 1 Постанови № 168, а до періодів з 01.06.2023 по 05.07.2023 та з 14.07.2023 по 22.07.2023 - пункт 1-1 цієї постанови. Водночас обидві редакції пов`язують право на винагороду в розмірі 100 000 грн з безпосередньою участю військовослужбовця у бойових діях або відповідних заходах, а не з самим лише проходженням служби в період воєнного стану.

Пунктом 2-1 Постанови № 168, яким її доповнено постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793, встановлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Для Збройних Сил України такі умови з 01.02.2023 визначені розділом XXXIV «Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану» Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260), яким цей Порядок доповнено наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 № 44.

Згідно з розділом XXXIV Порядку № 260 підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії здійснюється на підставі бойового наказу (бойового розпорядження), журналу бойових дій або журналу ведення оперативної обстановки, бойового донесення, а також рапорту (донесення) командира підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях або заходах.

Верховний Суд у постанові від 27.02.2025 у справі № 340/3447/23, з посиланням на постанови від 06.06.2024 у справі № 400/1217/23, від 07.11.2024 у справі № 200/2297/23 та від 05.12.2024 у справі № 420/19038/23, виснував, що виплата додаткової винагороди до 100 000 грн на місяць здійснюється за умови документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця в бойових діях або заходах.

У цій же постанові Верховний Суд зазначив, що перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій саме по собі не є достатньою підставою для виплати такої винагороди, а ключовою умовою є виконання ним спеціальних бойових завдань та заходів і підтвердження цих обставин зазначеними документами. При цьому Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що довідка військової частини про участь військовослужбовця у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, має узагальнений характер і не є підставою для нарахування збільшеної додаткової винагороди.

При цьому Постанова № 168 пов`язує право на додаткову винагороду в розмірі 100 000 грн не лише з безпосередньою участю у бойових діях, а й за безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, за умови перебування безпосередньо в районах їх здійснення та документального підтвердження такої участі.

Однак наявні в матеріалах справи докази не підтверджують і такої участі позивача у спірні періоди. Як убачається з матеріалів справи, згідно з витягами з журналу бойових дій військова частина НОМЕР_1 у цей час на підставі бойових розпоряджень виконувала заходи відновлення боєздатності в районі зосередження, що відповідає виконанню бойових (спеціальних) завдань, а не безпосередній участі в бойових діях або заходах у розумінні Постанови № 168.

Запис у військовому квитку позивача та наявність у нього статусу учасника бойових дій не є тотожними документальному підтвердженню безпосередньої участі у бойових діях або заходах, передбаченому розділом XXXIV Порядку № 260, оскільки вони ґрунтуються на іншому правовому регулюванні та мають інше призначення. Довідка за формою № 6, на яку посилається скаржник, стосується січня та лютого 2023 року, тобто періоду, який не є спірним у цій справі.

Доводи позивача, викладені у відповіді на відзив, про право на додаткову винагороду в розмірі 100 000 грн за період стаціонарного лікування колегія суддів не оцінює по суті, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

З приводу позовних вимог про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань колегія суддів зазначає, що така допомога за змістом пункту 2 розділу I Порядку № 260 належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, надається військовослужбовцю на підставі його рапорту та наказу командира (начальника) в межах фонду грошового забезпечення, а підстави її виплати у 2023 році визначалися окремим рішенням Міністра оборони України.

Як убачається з позовної заяви, позивач пов`язував право на зазначену допомогу саме з отриманням 22.07.2023 травми за обставин безпосередньої участі у бойових діях під час захисту Батьківщини, тобто ця вимога є похідною від вимог щодо обставин травмування.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає справу в межах позовних вимог. Оскільки обставини, з якими позивач пов`язував право на матеріальну допомогу, не знайшли підтвердження, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову і в цій частині.

Колегія суддів не погоджується з доводами скаржника про неправильний розподіл тягаря доказування. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У цій справі відповідач надав витяги з журналу бойових дій, тобто документи, які відповідно до розділу XXXIV Порядку № 260 є належними доказами участі військовослужбовців у бойових діях або виконання ними бойових (спеціальних) завдань, а також матеріали службового розслідування за подією 01.02.2023. Отже, відповідач виконав обов`язок, покладений на нього частиною другою статті 77 КАС України, тоді як позивач не надав доказів, які б спростовували відомості, що містяться у цих документах.

Згідно з частиною четвертою статті 9 КАС України суд вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Водночас цей принцип не скасовує процесуального обов`язку сторін подавати докази та не покладає на суд обов`язку витребовувати документи, необхідність дослідження яких не зумовлена обставинами справи.

Доводів про те, що позивач заявляв у суді першої інстанції клопотання про витребування доказів у порядку статті 80 КАС України і такі клопотання були безпідставно відхилені, апеляційна скарга не містить, а сам скаржник не зазначає, які саме обставини, що мають значення для справи, могли б бути встановлені на підставі документів, про витребування яких він стверджує.

Посилання скаржника на правовий принцип, згідно з яким держава не може отримувати вигоду від власних помилок, не заслуговує уваги, оскільки відповідач не заперечує достовірності запису у військовому квитку позивача, а лише вказує на його інше правове призначення, з чим погоджується і колегія суддів. Інших документів, складених відповідачем і не врахованих судом, матеріали справи не містять.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58) та у рішенні від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (заява № 18390/91, пункт 29) зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але не може розумітися як вимога детально відповідати на кожен аргумент.

Колегія суддів надала оцінку всім основним доводам сторін, які мають значення для вирішення спору, а інші доводи апеляційної скарги, відповіді на відзив та додаткових пояснень позивача наведених висновків не спростовують.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, всебічно і повно дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 березня 2026 року у справі № 240/24089/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 березня 2026 року у справі № 240/24089/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статей 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова