Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №620/244/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/244/26 суддя першої інстанції: Оксана ТИХОНЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі № 620/244/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, апелянт, військова частина НОМЕР_1 ), у якому просив суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу за період з 30.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020, 2021, 2022 та 2023 років відповідно, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу за той самий період грошове забезпечення, грошову допомогу на оздоровлення і матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у зазначений спосіб з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 30.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, у тому числі грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021 роки, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет України на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки станом на 01 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 19.05.2023, у тому числі грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021 роки, у визначений судом спосіб з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Підставою для часткового задоволення позову суд першої інстанції визначив те, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, яким було змінено пункт 4 постанови № 704, а тому з цієї дати відновилася дія пункту 4 постанови № 704 у первісній редакції, і посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача мали визначатися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не станом на 1 січня 2018 року.

Водночас суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимог щодо перерахунку грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2023 роки, оскільки матеріали справи не містять доказів отримання позивачем таких виплат у відповідні роки.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Військова частина НОМЕР_1 звернулася з апеляційною скаргою, у якій вказує на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає про те, що грошове забезпечення військовослужбовців виплачується у розмірах, які встановлює Кабінет Міністрів України, а пункт 4 постанови № 704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 передбачав визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, який становив 1762 гривні, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Крім того, апелянт зауважив на тому, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, яка набрала чинності 20.05.2023, пункт 4 постанови № 704 викладено в новій редакції, згідно з якою розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні, а отже, на його думку, грошове забезпечення позивачу нараховувалося з дотриманням вимог усіх нормативних актів.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу із Чернігівського окружного адміністративного суду.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2026 апеляційну скаргу Головного управління призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_1 з 20.06.2019 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Під час проходження служби, згідно з довідкою-витягом з розрахунково-платіжних відомостей про розмір грошового забезпечення позивача від 21.01.2026 № 111 за період з 01.01.2020 по 31.05.2023, позивачу, зокрема, виплачено грошову допомогу для оздоровлення за 2020 та 2021 роки, тоді як відомості про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у ній відсутні.

Як визнає сам відповідач у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі, у спірний період розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача обчислювалися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, у розмірі 1762 гривні на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до постанови № 704.

Вважаючи такий спосіб обчислення грошового забезпечення протиправним, позивач звернувся до суду і, за результатами розгляду справи, позовні було задоволено частково.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до частин першої - третьої статті 9 Закону № 2011-XII (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок його виплати визначається, зокрема, Міністром оборони України.

На виконання наведених приписів Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01.03.2018.

Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У первісній редакції пункт 4 Постанови № 704 передбачав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), яка набрала чинності 24.02.2018, пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції (пункт 6 Постанови № 103), за якою розрахунковою величиною визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704.

Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, а постанова суду апеляційної інстанції згідно зі статтею 325 КАС України набирає законної сили з дати її прийняття.

Отже, з 29.01.2020 відновилася дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, яка пов`язує розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями з прожитковим мінімумом для працездатних осіб, встановленим законом на 1 січня календарного року.

Такий висновок узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 420/18318/23, згідно з якою з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 виникли підстави для визначення на підставі первинної редакції Постанови № 704 розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

У цій же постанові Верховний Суд послався на висновки, сформовані у постановах від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 та від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, за якими з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, а тому з урахуванням частини третьої статті 7 КАС України застосуванню підлягає прожитковий мінімум, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.

Верховний Суд також зазначив, що встановлене пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини на спірні правовідносини не впливає, оскільки такою розрахунковою величиною є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.

Статтею 7 законів України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX, «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-IX, «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-IX та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-IX прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного року встановлено у розмірах 2102 гривні, 2270 гривень, 2481 гривня та 2684 гривні відповідно.

Своєю чергою, постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 (далі - Постанова № 481), якою пункт 4 Постанови № 704 викладено в редакції, що передбачає розрахунок посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями виходячи з розміру 1762 гривні, набрала чинності 20.05.2023.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, до правовідносин, що існували до 20.05.2023, Постанова № 481 застосуванню не підлягає, у зв`язку з чим питання про співвідношення її приписів з актами вищої юридичної сили у межах цієї справи не виникає.

Щодо грошової допомоги для оздоровлення, то відповідно до розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260), у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, військовослужбовцям, які набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Тобто розмір такої допомоги є похідним від розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а неправильне визначення останніх призводить до заниження розміру грошової допомоги для оздоровлення.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, у період з 30.01.2020 по 19.05.2023 відповідач обчислював позивачу посадовий оклад та оклад за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року в розмірі 1762 гривні, тобто на підставі редакції пункту 4 Постанови № 704, дія якої з 29.01.2020 припинилася.

Відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в період з 30.01.2020 по 19.05.2023 посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача мали визначатися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про Державний бюджет України на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

З тих самих мотивів підлягає перерахунку і виплачена позивачу грошова допомога для оздоровлення за 2020 та 2021 роки, факт отримання якої підтверджено довідкою-витягом від 21.01.2026 № 111.

Доводи апелянта про те, що грошове забезпечення нараховувалося позивачу з дотриманням вимог нормативних актів, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки після 29.01.2020 застосована відповідачем редакція пункту 4 Постанови № 704 втратила чинність, а Постанова № 481 на спірний період не поширюється.

Посилання відповідача на те, що розміри грошового забезпечення встановлюються Кабінетом Міністрів України, висновків суду першої інстанції також не спростовують, позаяк саме Кабінет Міністрів України у первісній редакції пункту 4 Постанови № 704 пов`язав розміри посадових окладів і окладів за військовими званнями з прожитковим мінімумом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас відповідач не надав доказів, які б підтверджували правомірність обчислення грошового забезпечення позивача у спірний період із застосуванням прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування ним норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

При цьому колегія суддів враховує, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема пунктом 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року (заява № 4909/04), обов`язок суду обґрунтовувати рішення не може розумітися як вимога детально відповідати на кожен аргумент.

У частині відмови у задоволенні позовних вимог рішення суду першої інстанції не оскаржується, а тому відповідно до частини першої статті 308 КАС України апеляційним судом не переглядається.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, що свідчить про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі № 620/244/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі № 620/244/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 328- 329 КАС України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова