Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №620/13807/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/13807/25 суддя першої інстанції: Наталія БАРГАМІНА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційні скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року у справі № 620/13807/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач, військова частина НОМЕР_1 ), у якій просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати їй середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.12.2024 по 17.12.2025;

- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 150430,28 грн;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати їй компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму недоплаченого грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі 17.12.2025 включно;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити їй компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму недоплаченого грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі 17.12.2025 включно.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року позовну заяву задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення з позивачем своєчасного повного розрахунку при звільненні та стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 79167,47 грн з відрахуванням зборів, податків та інших обов`язкових платежів.

Крім того, визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, визначеного рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.06.2025 у справі № 620/2017/25, та зобов`язано відповідача нарахувати й виплатити таку компенсацію за весь час затримки виплати. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Підставою для часткового задоволення позову суд першої інстанції визначив те, що спеціальне законодавство не регулює відповідальність за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, а тому до спірних правовідносин застосовуються статті 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Оскільки грошове забезпечення, право на яке встановлено судовим рішенням у справі № 620/2017/25, виплачено позивачу лише 17.12.2025, відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку.

Визначаючи розмір відшкодування, суд першої інстанції застосував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, обмежив період затримки шістьма місяцями (з 13.12.2024 по 12.06.2025, 182 дні) та, виходячи із середньоденного грошового забезпечення у розмірі 822,28 грн і частки несвоєчасно виплачених сум у загальному обсязі належних при звільненні виплат (52,90 %), визначив розмір відшкодування у сумі 79167,47 грн.

Задовольняючи вимоги щодо компенсації втрати частини доходів, суд першої інстанції виходив з того, що грошове забезпечення є доходом, який не має разового характеру, а порушення строків його виплати зумовлює обов`язок відповідача провести компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, військова частина НОМЕР_1 звернулася з апеляційною скаргою, у якій вказує на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає про те, що комплектування Державної прикордонної служби України військовослужбовцями та проходження ними військової служби здійснюються на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», соціальний захист військовослужбовців гарантується Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому положення КЗпП України на військовослужбовців не поширюються.

Крім того, військова частина НОМЕР_1 зауважує на тому, що строки, визначені статтею 116 КЗпП України, ним не порушувалися, у зв`язку з чим відсутні підстави для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, а сам відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 також звернулася з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає про те, що суд першої інстанції безпідставно не врахував суму індексації грошового забезпечення під час обчислення середньоденного грошового забезпечення, яке, на її думку, становить 826,54 грн, а не 822,28 грн.

Також ОСОБА_1 вважає, що суд неправильно визначив «масову частку» несвоєчасно виплачених коштів, яка, за її розрахунком, становить 144,21 %, та не врахував обставини, що посилюють відповідальність відповідача, зокрема наявність у неї статусу учасника бойових дій, встановлення інвалідності, тривалість затримки виплати та незавершеність виконання судового рішення у справі № 620/2017/25, що свідчить про відсутність підстави для зменшення розміру відшкодування.

Щодо компенсації втрати частини доходів позивач наголошує, що суд першої інстанції не визначив конкретного періоду, за який вона підлягає нарахуванню, що, на її думку, унеможливить належне виконання судового рішення.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2026 та від 02.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами, встановлено строк для подання відзивів на апеляційні скарги, витребувано справу із Чернігівського окружного адміністративного суду.

Сторони правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2026 апеляційні скарги ОСОБА_1 та військово частини НОМЕР_1 призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та була виключена зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 12.12.2024 відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.12.2024 № 1731-ОС.

За змістом довідки військової частини НОМЕР_1 від 06.02.2025 № 50 при звільненні позивачу нараховано 239883,86 грн, а згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 про середньоденне грошове забезпечення позивачу нараховано грошове забезпечення за жовтень та листопад 2024 року по 25209,60 грн за кожен місяць, у тому числі індексацію грошового забезпечення в сумі 130,20 грн щомісячно.

Середньоденне грошове забезпечення визначено відповідачем у розмірі 822,28 грн шляхом виключення сум індексації з нарахованого грошового забезпечення з посиланням на те, що індексація «не входить до складу постійних виплат».

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.06.2025 у справі № 620/2017/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2025, визнано протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення за період з 17.03.2020 по 18.05.2023 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, та зобов`язано відповідача здійснити його перерахунок і виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Цим же рішенням зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2020- 2024 роки.

На виконання зазначеного судового рішення відповідач 17.12.2025 виплатив позивачу кошти в сумі 269462,69 грн до утримання податків та обов`язкових платежів.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною сьомою статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Ні Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні інші нормативно-правові акти, які регулюють проходження та звільнення з військової служби, не визначають строків проведення розрахунку з військовослужбовцем при звільненні та наслідків їх порушення.

З огляду на це Верховний Суд неодноразово виснував, що за відсутності в спеціальному законодавстві норм, які встановлюють відповідальність за невиплату або несвоєчасну виплату належних при звільненні сум, до правовідносин, що виникають під час звільнення з військової служби, підлягають застосуванню статті 116, 117 КЗпП України як загальні норми (постанови Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19).

Такий підхід послідовно застосовується Верховним Судом і в актуальній практиці, зокрема у постанові від 17.03.2026 у справі № 580/9134/23, в якій розглядався спір про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка набрала чинності 19.07.2022 та була чинною на день звільнення позивача, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 зазначив, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 цього Кодексу.

Отже, обов`язок провести повний розрахунок виникає у роботодавця в день звільнення та стосується всіх сум, які належали працівнику на цей день, незалежно від того, чи були вони нараховані роботодавцем добровільно, чи право на них підтверджено згодом судовим рішенням.

Саме такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17.03.2026 у справі № 580/9134/23, де зазначено, що законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 12.12.2024, однак грошове забезпечення за період з 17.03.2020 по 18.05.2023 у розмірі, визначеному рішенням суду у справі № 620/2017/25, на день звільнення виплачено не було.

Обставини протиправності ненарахування та невиплати позивачу зазначеного грошового забезпечення встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, а тому відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи.

Повний розрахунок з позивачем відповідач провів лише 17.12.2025, тобто з порушенням строку, визначеного статтею 116 КЗпП України. Доказів відсутності своєї вини у затримці розрахунку відповідач не надав, хоча відповідно до частини другої статті 77 КАС України саме на нього покладено обов`язок доказування правомірності своєї бездіяльності.

За таких обставин доводи апеляційної скарги відповідача про непоширення на спірні правовідносини положень КЗпП України та про відсутність порушення строків розрахунку є необґрунтованими та спростовуються наведеними нормами права і усталеною практикою Верховного Суду.

Посилання відповідача на положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» також не спростовують висновків суду першої інстанції, адже зазначений Закон, навпаки, покладає на установи всіх форм власності обов`язок здійснити таку компенсацію у разі порушення строків виплати доходів.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування, колегія суддів зважає на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку про компенсаційний характер відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, та можливість його зменшення судом з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Серед критеріїв зменшення розміру відшкодування Велика Палата Верховного Суду визначила розмір простроченої заборгованості роботодавця, період затримки її виплати, імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку майнових втрат працівника, а також інші обставини справи, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах.

Надалі у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, згідно з яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця, однак не нівелює принципів розумності, справедливості та пропорційності і не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, суд має враховувати співмірність заявленої до стягнення суми з огляду на конкретні обставини справи, керуючись критеріями, визначеними у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц. При цьому розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум, однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Механізм такого зменшення визначено у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, відповідно до якої в разі виплати частини належних звільненому працівникові сум розмір відповідальності зменшується пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків і стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

У постанові від 17.03.2026 у справі № 580/9134/23 Верховний Суд підтвердив, що зазначений підхід є орієнтиром для адміністративних судів під час розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку у відносинах, пов`язаних з проходженням публічної служби, та звернув увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 визнала такий спосіб розрахунку таким, що забезпечує справедливий баланс інтересів сторін.

Отже, для визначення розміру відшкодування суд має встановити розмір середнього заробітку за період затримки в межах шести місяців, загальний розмір належних працівнику при звільненні виплат, частку несвоєчасно виплачених коштів у цьому загальному розмірі та присудити відповідну частку середнього заробітку.

Як убачається з матеріалів справи, затримка розрахунку тривала з 13.12.2024 по 17.12.2025, тобто понад шість місяців, а тому період, за який підлягає стягненню середній заробіток, правильно визначено судом першої інстанції з 13.12.2024 по 12.06.2025, що становить 182 календарні дні.

Водночас, перевіряючи доводи позивача щодо розміру середньоденного грошового забезпечення, колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), цей Порядок застосовується, зокрема, в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 3 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Такі суми враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані.

Пункт 4 Порядку № 100 містить вичерпний перелік виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, і суми індексації заробітної плати (грошового забезпечення) до цього переліку не належать.

Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 зазначив, що індексація заробітної плати є складовою належної працівникові заробітної плати. Верховний Суд, у свою чергу, неодноразово наголошував на систематичному (щомісячному) характері індексації грошового забезпечення військовослужбовців та її невід`ємності від сум грошового забезпечення (зокрема, постанова від 03.04.2019 у справі № 638/9697/17).

Отже, індексація грошового забезпечення, нарахована позивачу за жовтень та листопад 2024 року, підлягала врахуванню при обчисленні середньоденного грошового забезпечення, а вказівка у довідці відповідача на те, що індексація не входить до складу постійних виплат, не ґрунтується на положеннях Порядку № 100.

Порядок № 100 не пов`язує врахування виплати при обчисленні середньої заробітної плати з її «постійним» характером. Визначальним є лише те, що виплату нараховано за місяць розрахункового періоду і вона не належить до переліку, наведеного у пункті 4 цього Порядку, а індексація грошового забезпечення обом цим умовам відповідає.

Підстав для віднесення індексації до компенсаційних виплат у розумінні підпункту «е» пункту 4 Порядку № 100 колегія суддів також не вбачає. Індексація нараховується щомісяця у складі самого грошового забезпечення як його складова, а не як окрема виплата, що надається поза ним.

Крім того, коли Кабінет Міністрів України вважав за необхідне виключити з розрахунку середньої заробітної плати виплати, спрямовані на відшкодування знецінення доходів, він зробив це окремо, передбачивши у підпункті «л» пункту 4 Порядку № 100 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати. Аналогічного застереження щодо індексації пункт 4 не містить, а розширювальне тлумачення переліку виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, є неприпустимим.

З урахуванням наведеного середньоденне грошове забезпечення позивача становить 826,54 грн (25209,60 грн х 2 / 61 календарний день), а середній заробіток за 182 дні затримки розрахунку - 150430,28 грн (826,54 грн х 182). Суд першої інстанції, виключивши з розрахунку суму індексації, неправильно застосував пункти 3, 4 Порядку № 100, що призвело до заниження розміру стягнення.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності застосування принципу пропорційності. Загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат становить 509346,55 грн (239883,86 грн + 269462,69 грн), з яких несвоєчасно виплачено 269462,69 грн, що становить 52,90 %.

Відповідно, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, становить 79577,62 грн (150430,28 грн х 52,90 %).

Доводи ОСОБА_1 про те, що частка несвоєчасно виплачених коштів становить 144,21 %, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки запропонований нею розрахунок ґрунтується на співвідношенні виплаченої суми (після утримання податків) із сумою середнього заробітку, що не відповідає ні змісту статті 117 КЗпП України, ні підходу, визначеному Верховним Судом у постановах від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та від 17.03.2026 у справі № 580/9134/23.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18 не спростовують цього висновку, адже після її ухвалення Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 підтримала саме пропорційний підхід до визначення розміру відшкодування, а відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, зокрема й наведений актуальний висновок Великої Палати Верховного Суду.

Наведені позивачем обставини щодо статусу учасника бойових дій, встановлення інвалідності, проходження лікування та участі в іншому судовому спорі не належать до критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду, оскільки не свідчать про розмір майнових втрат, пов`язаних саме із затримкою розрахунку при звільненні. Запропоноване позивачем співвідношення «обтяжуючих» та «пом`якшуючих» обставин у відсотках не ґрунтується на жодній нормі права.

Тривалість затримки виплати понад шість місяців також не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування, оскільки законодавець обмежив максимальний період його нарахування шістьма місяцями.

Крім того, колегія суддів враховує, що втрати позивача від знецінення несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення компенсуються окремо у порядку, визначеному Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», право на яку визнано оскаржуваним рішенням.

Щодо вимог про компенсацію втрати частини доходів колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-III компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, до яких належать грошові доходи громадян, що не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).

Статтею 3 Закону № 2050-III встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). За статтею 4 цього Закону виплата суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Із наведеного випливає, що період, за який нараховується компенсація, визначається законом і охоплює час від місяця, за який нараховано дохід, до місяця його фактичної виплати, а предметом компенсації є лише ті доходи, строки виплати яких порушено.

Як встановлено судовим рішенням у справі № 620/2017/25, право позивача на недоплачене грошове забезпечення стосується періоду з 17.03.2020 по 18.05.2023. Доказів наявності заборгованості з виплати грошового забезпечення з 30.01.2020 матеріали справи не містять, а тому вимога позивача про визначення початку періоду компенсації з цієї дати є безпідставною.

Визначення кінцевої дати періоду компенсації як 17.12.2025 також не узгоджується з приписами Закону № 2050-III, оскільки компенсація нараховується по місяць фактичної виплати заборгованості, а сама позивач в апеляційній скарзі посилається на неповне виконання рішення суду у справі № 620/2017/25.

Водночас колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що резолютивна частина оскаржуваного рішення в цій частині не визначає періоду, за який нараховано дохід, що підлягає компенсації. З метою забезпечення правової визначеності та належного виконання судового рішення резолютивна частина рішення підлягає зміні шляхом зазначення в ній, що компенсація нараховується на суму грошового забезпечення за період з 17.03.2020 по 18.05.2023, визначеного рішенням суду у справі № 620/2017/25, за весь час затримки його виплати по день фактичної виплати.

Вирішуючи клопотання позивача про долучення до матеріалів справи нових доказів, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 28.01.2026 та консультаційні висновки спеціаліста від 28.11.2025 і 19.12.2025 існували на час розгляду справи судом першої інстанції, однак позивач не навела причин, які об`єктивно перешкоджали їх поданню, а тому підстави для їх прийняття відсутні.

Постанови державного виконавця про відкриття виконавчих проваджень від 04.03.2026 складені після ухвалення оскаржуваного рішення, однак стосуються стадії виконання іншого судового рішення та не впливають на правильність визначення розміру відшкодування за статтею 117 КЗпП України, а тому не можуть змінити висновків суду в цій справі.

Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та обґрунтовано визнав за позивачем право на відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні і компенсацію втрати частини доходів, однак неправильно застосував пункти 3, 4 Порядку № 100 при визначенні розміру середньоденного грошового забезпечення та не визначив у резолютивній частині рішення період, за який нараховано дохід, що підлягає компенсації.

Наведене свідчить про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги позивача та зміни оскаржуваного рішення в частині розміру стягнутого середнього заробітку і способу захисту порушеного права на компенсацію втрати частини доходів.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, доказів понесення інших судових витрат учасниками справи не надано, а апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року у справі № 620/13807/25 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року у справі № 620/13807/25 - задовольнити частково.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року у справі № 620/13807/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів - змінити, виклавши абзаци третій та п`ятий його резолютивної частини в такій редакції:

«Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.12.2024 по 12.06.2025 в розмірі 79577,62 грн (сімдесят дев`ять тисяч п`ятсот сімдесят сім гривень 62 копійки) з відрахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів.»

«Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму грошового забезпечення за період з 17.03.2020 по 18.05.2023, визначеного рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.06.2025 у справі № 620/2017/25, за весь час затримки його виплати по день фактичної виплати.»

В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року у справі № 620/13807/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 328- 329 КАС України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова