Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №420/6576/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/6576/26

Головуючий в 1 інстанції: Попов В.Ф.

Дата і місце ухвалення 06.05.2026 р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів: Тарновецького І.І.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язати вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, яка полягає у не знятті арешту з усього майна ОСОБА_1 у закінченому виконавчому провадженні ВП №39732214, виконавчий лист №1519/21443/2012 від 05.09.2013 року (реєстраційний номер обтяження 2474024);

- зобов`язати Хаджибейського відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт з усього майна ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: реєстраційний номер обтяження №2474024, зареєстровано 12.09.2013 17:30:28 державним реєстратором: Зіброва Валентина Володимирівна, Одеське міське управління юстиції, Одеської області, постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер 39732214, виданий 12.09.2013, підстава для внесення запису рішення прав та їх обтяжень, індексний номер 5831480 від 12.09.2013, 17:30:44 ОСОБА_2 , Одеське міське управління юстиції, вид обтяження: арешт нерухомого майна, особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_1 , опис предмет обтяження все нерухоме майно, відомості про суб`єктів обтяження: Другий Малиновський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин по справі.

Апелянт вважає, що висновок суду першої інстанції стосовно того, що виконавчий документ не виконаний, а арешт виконує функцію свого призначення - стимулювати боржника виконати зобов`язання та забезпечити примусове виконання, є необґрунтованим та суперечить доказам, які були долучені до матеріалів справи. Так апелянт посилався на те, що 28.05.2020 року ним було у повному обсязі сплачено заборгованість стягувачу ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», який є правонаступником ПАТ «ВіЕйБі Банк» - стягувача за виконавчим листом у справі № 1519/21443/2012.

Позивач звернув увагу, що постановою від 29.05.2020 року виконавче провадження №57303111 було закінчено, відповідно до п.1 ч.1 ст. 37 Закону № 1404-VIII (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа) та скасовано вжиті заходи, зокрема: постанову про арешт майна боржника ВП 57303111 від 26.09.2018 року; постанову про арешт коштів боржника в АБ «Південний» від 16.10.2018 ВП 57303111; постанову про арешт коштів боржника в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 22.10.2018 ВП 57303111.

Апелянт також посилався на те, що частиною восьмою статті 27 Закону «Про виконавче провадження» встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає. Вказує на те, що частина восьма статті 27 Закону №1404-VIII має імперативний характер і прямо забороняє стягнення або продовження стягнення виконавчого збору після передачі виконавчого документа приватному виконавцю. На думку апелянта з огляду на те, що у даній справі виконавчий збір з 2013 року не був стягнутий державним виконавцем, правові підстави для його стягнення відсутні. Будь-які дії відповідача щодо збереження арешту чи вимоги сплати виконавчого збору порушують закон та є невиправданим втручанням у право позивача на мирне володіння майном.

Крім того апелянт посилався на те, що жодне окреме виконавче провадження щодо стягнення виконавчого збору стосовно ОСОБА_1 не відкривалося, що підтверджується даними автоматизованої системи виконавчого провадження та відсутністю записів у Єдиному реєстрі боржників. Відтак постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 від 2013 року не була реалізована як самостійний виконавчий документ у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».

Апелянт вважає, що суд першої інстанції не врахував відсутність відкритого виконавчого провадження стосовно позивача щодо стягнення виконавчого збору, що підтверджує незаконність збереження арешту, накладеного у межах закритого провадження, і є самостійною підставою для його зняття.

Апелянт також посилався на те, що виконавчий документ було пред`явлено до примусового виконання 26.09.2018 року, що перервало перебіг первісного строку. Постановою приватного виконавця від 29.05.2020 року виконавчий документ було повернуто стягувачу ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ». Таким чином, відлік нового трирічного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання розпочався з дня його повернення стягувачу (29.05.2020 року) та остаточно сплив 29 травня 2023 року. Після 29.05.2023 року та станом на момент розгляду справи стягувач ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» повторно вказаний виконавчий лист до виконання не пред`являв, будь-яких відкритих виконавчих проваджень щодо примусового виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси у справі № 1519/21443/2012 не існує. Вважає, що зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання кредитор безповоротно втратив право на його пред`явлення, а отже, будь-яка можливість продовження примусового виконання судового рішення у законний спосіб наразі відсутня.

Підсумовуючи наведене в апеляційній скарзі, апелянт зазначив, що оскільки борг ОСОБА_1 перед стягувачем було погашено у повному обсязі; майнових претензій з боку кредитора не існує; зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання кредитор безповоротно втратив право на його пред`явлення; виконавчі провадження щодо стягнення виконавчого збору з позивача не відкривалися і на теперішній час відсутні, тому збереження арешту, накладеного у виконавчому провадженні ВП №39732214 (щодо виконання первісного виконавчого листа від 05.09.2013 року №1519/21443/2012), за повної відсутності правових підстав для подальшого примусового виконання рішення суду, є протиправним та становить непропорційний тягар для ОСОБА_1 .

На підставі викладеного апелянт просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 року по справі № 420/6576/26 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне:

Як встановлено судом, відповідно до інформації, яка міститься в Автоматизованій системі виконавчих проваджень (далі - АСВП), на виконанні у Малиновському відділі державної виконавчої служби міста Одеси ГТУЮ в Одеській області з 12.09.2013 року перебувало виконавче провадження ВП №39732214 з примусового виконання виконавчого листа №1519/21443/2012, виданого Малиновським районним судом м. Одеси 05.09.2013 року, про стягнення з ОСОБА_1 боргу у розмірі 750798,24 грн., на користь ПАТ «ВіЕЙБі Банк».

30.12.2015 року державним виконавцем Малиновського відділу державної виконавчої служби м. Одеси винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві відповідно до вимог п.7 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV.

Згідно п.7 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (чинного на момент винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу), виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна щодо суб`єкта, фізичної особи ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , наявна інформація про арешт його нерухомого майна, зокрема на підставі:

- постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, виконавче провадження ВП №31325461, виданий 17.02.2012 року, Другий Малиновський ВДВС Одеського МУЮ, д/в Демченко О.В (реєстраційний номер обтяження 12187051).

- постанови, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія та номер виконавче провадження ВП №39732214 виданий 12.09.2013 року, видавник: заступник начальника 2 Малиновського ВДВС ОМУЮ (реєстраційний номер обтяження 2474024).

Також судом встановлено, що в межах виконавчого провадження №39732214, державним виконавцем Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції було винесено постанову від 20.09.2013 року про стягнення виконавчого збору у сумі 75079,82 грн.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 07.12.2016 року у справі справі №1519/21443/2012 було задоволено заяву представника ПАТ «ВіЕйБі Банк» та видано ПАТ «ВіЕйБі Банк» дублікат виконавчого листа з виконання заочного рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 15 квітня 2013 року по цивільній справі 1519/21443/2012 за позовом ПАТ «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та поновити строк для пред`явлення виконавчого документу до виконання.

26.09.2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Гамбалем О.Є. (не діє) було відкрито виконавче провадження ВП №57303111 з виконання виконавчого листа №1519/21443/2012, виданого 20.06.2017 року Малиновським районним судом міста Одеси у справі №1519/21443/2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ВіЕйБі Банк" суми заборгованості за кредитним договором за № 30/07ф-б від 02.02.2007 року з урахуванням процентів та штрафних санкцій у загальному розмірі 749 098,24 грн.; стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ВіЕйБі Банк" суми оплаченого судового збору у розмірі 1 700 грн.

28.11.2019 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ТОВ «Вердикт Капітал» був укладений Договір про відступлення прав вимоги №212009, відповідно до умов якого відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором №30/07ф-6 від 02 лютого 2007 року ,укладеним між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1

26.05.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Гамбалем О.Є. у ВП № 57303111 було прийнято постанову про заміну сторони виконавчого провадження, якою замінено вибулого стягувача ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" на правонаступника - товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" (код ЄДРПОУ 36799749).

В подальшому 29.05.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Гамбалем О.Є. винесено постанову у ВП № 57303111 про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з надходженням на адресу приватного виконавця заяви стягувача про повернення виконавчого документа на його адресу без подальшого виконання.

Позивачем надано довідку, видану товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» за вих. № 05/20-1 від 28.05.2020 року, згідно якої товариство підтверджує, що станом на 28.05.2020 року ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , за Кредитним договором № 30/07ф-б від 02.02.2007 року, право вимоги за яким було відступлено Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» на користь ТОВ «Вердикт Капітал» не має заборгованості перед ТОВ «Вердикт Капітал».

В свою чергу судом встановлено, що 28.05.2020 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" та ОСОБА_3 був укладений договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором № 30/07ф-6, за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, ТОВ "Вердикт Капітал" зобов`язується відступити (передати) ОСОБА_3 належне ТОВ "Вердикт Капітал" право вимоги, яке належить йому на підставі Договору відступлення права вимоги № 212009 від 28.11.2019 року укладеного з Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» (скорочена назва - ПАТ «ВіЕЙБі Банк») за Кредитним договором №30/07ф-6 від 02.02.2007 року з усіма змінами і доповненнями до нього (далі «Кредитний договір»), який укладений між ПАТ «ВІЕЙБі Банк» та ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , (надалі «Боржник») в обсязі, що визначається в цьому Договорі (надалі «Права вимоги»), та ОСОБА_3 зобов`язується перераховувати на користь ТОВ "Вердикт Капітал" грошову суму в розмірі ціни Договору на умовах цього Договору та прийняти право грошової вимоги.

Під Правами вимоги розуміються всі права вимоги до Боржника, що наявні у ТОВ "Вердикт Капітал" по Кредитним договорам на дату укладення даного Договору, в тому числі право грошової вимоги заборгованості за кредитом, відсотками, комісії, що належать до сплати за користування кредитними коштами, що передбачено Кредитним договором, а також права, що забезпечують виконання зобов`язання Боржника за Кредитним договором.

У лютому 2026 року позивач звернувся до відповідача з клопотанням про зняття арештів, які накладені на його майно у закінчених виконавчих провадженнях ВП № 31325461 (реєстраційний номер обтяження 12187051) та ВП №39732214 (реєстраційний номер обтяження 2474024).

Листом від 26.02.2026 р. № 45834 Хаджибейський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повідомив позивачу про те, що ВП 31325461 з виконання виконавчого листа № 2-2580/10 виданого Малиновським районним судом м. Одеси від 09.02.2012, про стягнення ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 боргу у розмірі 750918,24 грн. на користь ПАТ «ВіЕЙБі Банк» завершено на підставі п. 10 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у попередній редакції), та спрямовано для подальшого виконання до Відділу державної виконавчої служби Біляївського районного управління юстиції, про що винесено постанову від 28.12.2012, про закінчення виконавчого провадження.

В свою чергу щодо ВП №39732214 повідомлено, що обтяження накладене постановою від 12.03.2013 року про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження в межах виконавчого провадження 39732214 з виконання виконавчого листа № 1519/21443/2012, виданого Малиновським районним судом м. Одеси від 05.09.2013, про стягнення з ОСОБА_1 боргу у розмірі 750798,24 грн., на користь ПАТ «ВіЕйбі Банк», не підлягає припиненню, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (у попередній редакції), відсутні підстави для зняття вищезазначеного арешту.

Не погоджуючись з бездіяльністю Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, яка полягає у не знятті арешту з усього майна ОСОБА_1 у закінченому виконавчому провадженні ВП №39732214 з виконання виконавчого листа №1519/21443/2012 від 05.09.2013 року (реєстраційний номер обтяження 2474024), позивач звернувся з даним позовом до суду першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилався на те, що повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).

Суд також зазначив, що 20.09.2013 року державним виконавцем в межах ВП №39732214 було винесено постанову про стягнення виконавчого збору у сумі 75079,82 грн. Посилався на те, що матеріали справи не містять доказів сплати виконавчого збору або скасування постанови про стягнення виконавчого збору, а відтак позивачем не підтверджено підстав для зняття арешту з майна.

Зважаючи на зазначене суд дійшов висновку, що виконавчий документ не виконаний, а арешт виконує функцію свого призначення - стимулювати боржника виконати зобов`язання та забезпечити примусове виконання.

Крім того, суд відхилив посилання позивача на відсутність підстав для стягнення виконавчого збору, оскільки в межах цієї справи позивачем не заявлено вимог про скасування постанови про стягнення виконавчого збору, а відтак виходячи із меж заявлених позовних вимог судом не встановлена протиправна бездіяльність щодо не зняття арешту.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позовних вимог.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне:

Спеціальним законом, який до 05.10.2016 року (до набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII), визначав умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, був Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХІV (який діяв на час виникнення спірних правовідносин, а саме на час накладення арешту на майно боржника та прийняття постанови про повернення виконавчого документу стягувачу).

За положеннями ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» 21 квітня 1999 року № 606-XIV (чинного на момент прийняття постанови про накладення арешту), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Статтею 32 Закону № 606-XIV було передбачено, що заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Відповідно до ст. 11 Закону № 606-XIV, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

За положеннями ч. 3 ст. 11 Закону № 606-XIV, державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Статтею 57 Закону № 606-XIV передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Згідно п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV (в редакції, чинній на момент винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу), виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.

Відповідно до ч. 4 та ч. 5 ст. 47 Закону № 606-XIV про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску державний виконавець виносить постанову з обов`язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Статтею 50 Закону № 606-XIV були передбачені наслідки завершення виконавчого провадження.

Так, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (Закон № 1404-VIII) регламентовано зняття арешту з майна.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону №1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Частиною 2 статті 59 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника та/або з електронних грошей, які знаходяться на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку, небанківських надавачів платіжних послуг документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону.

У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець ( ч.3 ст. 59 Закону №1404-VIII).

Відповідно до ч. 4 ст. 59 Закону №1404-VIII, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону;

10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону №1404-VIII, у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Таким чином, нормами чинного законодавства визначено мету застосування процедури арешту майна боржника - для забезпечення реального виконання виконавчого документу.

Звертаючись з даним позовом до суду першої інстанції, ОСОБА_1 посилався на те, що 30.12.2015 року державним виконавцем Малиновського відділу ВДВС у виконавчому провадженні № 39732214 (з виконання судового рішення Малиновського районного суду м. Одеси у справі № 1512/21443/2012) була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.7 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV.

В свою чергу у подальшому постановою приватного виконавця від 29.05.2020 року виконавче провадження № 57303111 з виконання того самого судового рішення Малиновського районного суду м. Одеси у справі № 1512/21443/2012, було закінчено відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII.

Позивач посилався на те, що існування арешту майна, який накладений в межах примусового виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси у справі №1512/21443/2012 у виконавчому провадженні № 39732214 (виконавчий лист від 05.09.2013 року № 1512/21443/2012), за наявності факту завершення виконавчого провадження відносно позивача 29.05.2020 року (ВП №57303111 з виконання виконавчого листа від 20.06.2017 року), відсутності інших виконавчих проваджень та спливу строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, порушує мету застосування відповідної процедури та підлягає зняттю.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне:

У зв`язку з тим, що у практиці Касаційного цивільного та Касаційного адміністративного судів у складі Верховного Суду мало місце неоднакове застосування положень законів № 606-XIV та № 1404-VIII у справах про зняття арешту з майна боржника у випадку повернення виконавчого документа стягувачу, на розгляд Великої Палати Верховного Суду було передано справу №2/1522/11652/11.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2025 року у справі №2/1522/11652/11 зазначала, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.

Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 49 Закону № 606-XIV (частиною першою статті 39 Закону № 1404-VIII), свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що з наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII).

Водночас частиною п`ятою статті 47 Закону № 606-XIV визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (аналогічна норма міститься в частині п`ятій статті 37 Закону № 1404-VIII).

Велика Палата Верховного Суду також вказала, що повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.

Наслідки завершення виконавчого провадження визначені статтею 50 Закону № 606-XIV.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Схожі за змістом норми містяться у частинах першій, другій статті 40 Закону № 1404-VIII.

У постанові від 14 травня 2025 року у справі №2/1522/11652/11 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що аналіз наведених вище норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Також Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).

Крім того, з огляду на висновки, сформульовані у постанові від 14 травня 2025 року у справі №2/1522/11652/11, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зроблених у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 815/7269/15, а саме від висновків про те, що: «Наслідки завершення виконавчого провадження, зокрема, у разі повернення виконавчого документа стягувачу встановлені пунктом 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 2 квітня 2012 року і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802, яким передбачено, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

З наведеної норми вбачається, що у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу державний виконавець повинен, зокрема, зазначити наслідки завершення відповідного виконавчого провадження, яким в даному випадку є зняття арешту з майна і коштів позивача, а тому твердження скаржника, що при поверненні виконавчого документа стягувачу арешти, накладені на майно боржника, не знімаються, є безпідставними».

Натомість у постанові від 14 травня 2025 року у справі №2/1522/11652/11, Велика Палата Верховного Суду сформулювала наступні висновки про те, що: «як частиною першої статті 50 Закону № 606-XIV, так і пунктом 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за №489/20802 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не визначалось обов`язку державного виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу».

Враховуючи вказані висновки Великої Палати Верховного Суду колегія суддів вважає, що у державного виконавця не було передбачених законом підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про зняття арешту, оскільки частина четверта статті 59 Закону № 1404-VIII передбачає вичерпний перелік підстав для зняття арешту у виконавчому провадженні і повернення виконавчого документа стягувачу без виконання, яке було вчинено згідно з положеннями Закону № 606-XIV, також не є такою підставою.

Виконавче провадження в спірних правовідносинах завершено 30.12.2015 року на підставі п.7 ч.1 ст.47 Закону № 606-XIV та виконавчий документ повернуто стягувачу, тоді як завершення виконавчого провадження на цій підставі не зобов`язує державного виконавця скасовувати арешт на кошти та майно боржника.

Посилання позивача, в якості підстави для зняття арешту з майна, накладеного у виконавчому провадженні № 39732214, на те, що постановою приватного виконавця від 29.05.2020 року виконавче провадження № 57303111 з виконання того самого судового рішення Малиновського районного суду м. Одеси у справі №1512/21443/2012, що і у виконавчому провадженні №39732214, було закінчено відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII, колегія суддів відхиляє, з огляду на те, що наявність даної постанови не встановлює обов`язку для Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт з майна боржника та не створює правових підстав для цього.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в межах виконавчого провадження № 57303111 з виконання виконавчого листа від 20.06.2017 року, виданого Малиновським районним судом м. Одеси, приватним виконавцем у зв`язку із поверненням виконавчого документу стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII було припинено чинність арешту майна боржника, накладеного межах даного виконавчого провадження, та скасовано винесені постанови про арешт майна боржника ВП 57303111 від 26.09.2018 року; про арешт коштів боржника в АБ "Південний" від 16.10.2018 ВП 57303111; про арешт коштів боржника в АТ КБ "Приватбанк" від 22.10.2018 ВП 57303111, що відповідає положенням ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII.

В свою чергу позивач у поданому позові посилався на погашення ним боргу за погодженням зі стягувачем, однак обставини погашення боргу не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи. Так, судом встановлено, що на підставі договору від 28.05.2020 року про відступлення прав вимоги за кредитним договором № 30/07ф-6, право вимоги, яке належить ТОВ "Вердикт Капітал" на підставі договору відступлення права вимоги № 212009 від 28.11.2019 року, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» (скорочена назва - ПАТ «ВіЕЙБі Банк») за Кредитним договором №30/07ф-6 від 02.02.2007 року з усіма змінами і доповненнями до нього (далі «Кредитний договір»), який укладений між ПАТ «ВІЕЙБі Банк» та ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , перейшло до ОСОБА_3 .

Щодо доводів про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, колегія суддів звертає увагу, що такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15.

Однак, зазначені висновки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у цих справах суди встановили, що боржники погасили борг у добровільному порядку, водночас у справі, що переглядається, відсутні докази погашення позивачем заборгованості.

За таких обставин правильним є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

В свою чергу, в обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог Одеський окружний адміністративний суд також посилався на те, що 20.09.2013 року державним виконавцем в межах ВП №39732214 було винесено постанову про стягнення виконавчого збору у сумі 75079,82 грн., однак матеріали справи не містять доказів сплати виконавчого збору або скасування постанови про стягнення виконавчого збору, що, на думку суду першої інстанції, свідчить про не підтвердження позивачем наявності підстав для зняття арешту з майна.

При цьому суд відхилив посилання позивача на відсутність підстав для стягнення виконавчого збору, з огляду на те, що в межах цієї справи позивачем не заявлено вимог про скасування постанови про стягнення виконавчого збору.

З приводу даних висновків суду першої інстанції колегія суддів, в першу чергу, звертає увагу на те, що підставою для відмови Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт стала відсутність правових підстав, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» для зняття вищезазначеного арешту, про що зазначено у листі від 26.02.2026 р. № 45834, направленому у відповідь на заяву позивача.

Таким чином не сплата позивачем виконавчого збору у виконавчому провадженні №39732214 не зазначалась відповідачем в якості підстави для відмови зняти арешт.

Крім того, у матеріалах справи відсутні дані, що з метою стягнення виконавчого збору державний виконавець виносив постанову, відкривав виконавче провадження і задля виконання цього виконавчого документа накладав арешт на майно боржника.

Таким чином судом апеляційної інстанції не встановлено, а сторонами не доведено факту пов`язаності як накладення арешту, так і відмови державної виконавчої служби зняти арешт, саме з несплатою позивачем виконавчого збору у виконавчому провадженні №39732214.

За таких обставин колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, на несплату позивачем виконавчого збору у виконавчому провадженні №39732214.

Водночас вказані висновки суду першої інстанції не вплинули на правильність вирішення спору в цілому, проте колегія суддів доходить висновку, що такі мотиви мають бути виключені з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку судове рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині, а в іншій частині підлягає залишенню без змін.

З огляду на зміну лише мотивувальної частини судового рішення та залишення його в іншій частині без змін, перерозподіл судових витрат, понесених сторонами при розгляді справи в суді першої інстанції судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 травня 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення.

Суддя-доповідач: А.В. Бойко

Суддя: І.І. Тарновецький

Суддя: О.А. Шевчук