Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №420/10628/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

———————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/10628/26

Головуючий в суді першої інстанції: Василяка Д.К.

Дата і місце ухвалення: 19 червня 2026 року, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року у справі № 420/10628/26 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІМАЙС ІНТЕР ГРУП» до Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІМАЙС ІНТЕР ГРУП» звернулося до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області № 1068/15-VIII від 13.03.2026 року «Про відмову товариству з обмеженою відповідальністю "ВІМАЙС ІНТЕР ГРУП" у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі в оренду земельної ділянки площею 2,6346 га за адресою: Одеська область, Одеський район, село Бурлача Балка, вул. Центральна, 99-Д»;

- зобов`язати Чорноморську міську раду Одеського району Одеської області повторно розглянути заяву товариства з обмеженою відповідальністю «ВІМАЙС ІНТЕР ГРУП» про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 2,6346 га (кадастровий номер 5110800000:03:001:0307), вид цільового призначення: 12.02 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту, за адресою: Одеська область, Одеський район, село Бурлача Балка, вулиця Центральна, 99-Д та передачу її в оренду строком на 10 років, з урахуванням висновків суду та затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості) площею 2,6346 га (кадастровий номер 5110800000:03:001:0307), вид цільового призначення: 12.02 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту, за адресою: Одеська область, Одеський район, село Бурлача Балка , вулиця Центральна, 99- Д та передачу її в оренду строком на 10 років товариству з обмеженою відповідальністю «ВІМАЙС ІНТЕР ГРУП» у спосіб, передбачений нормами Земельного кодексу України та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", розроблену відповідно до договору №31/24 від 16.10.2024 року укладеного між ТОВ «ВІМАЙС ІНТЕР ГРУП» та ТОВ «ПРАЙМКОНСАЛТ».

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІМАЙС ІНТЕР ГРУП» задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області № 1068/15-VIII від 13.03.2026 року «Про відмову товариству з обмеженою відповідальністю "ВІМАЙС ІНТЕР ГРУП" у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі в оренду земельної ділянки площею 2,6346 га за адресою: Одеська область, Одеський район, село Бурлача Балка, вул. Центральна, 99-Д».

Зобов`язано Чорноморську міську раду Одеського району Одеської області повторно розглянути заяву товариства з обмеженою відповідальністю «ВІМАЙС ІНТЕР ГРУП» про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 2,6346 га (кадастровий номер 5110800000:03:001:0307), вид цільового призначення: 12.02 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту, за адресою: Одеська область, Одеський район, село Бурлача Балка, вулиця Центральна, 99-Д та передачу її в оренду строком на 10 років та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Чорноморська міська рада Одеського району Одеської області подала апеляційну скаргу, в якій, з урахуванням заявлених вимог, просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а також невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи.

На думку апелянта, суд першої інстанції, зобов`язавши Чорноморську міську раду повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду, фактично втрутився у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування. При цьому рада посилається, зокрема, на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 344/4776/18, щодо недопустимості підміни судом суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним повноважень, віднесених до його компетенції.

Крім того, апелянт вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв`язку з розглядом справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. На думку ради, характер спірних правовідносин, предмет спору та необхідність дослідження обставин, пов`язаних із прийняттям оскаржуваного рішення, свідчили про необхідність розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Водночас апелянт зазначає, що суд першої інстанції ухвалою від 10 червня 2026 року відмовив у задоволенні відповідного клопотання ради.

Також Чорноморська міська рада вважає, що суд першої інстанції безпідставно не залучив до участі у справі Чорноморську філію ДП «Адміністрація морських портів України» та Чорноморську окружну прокуратуру. На обґрунтування цього доводу апелянт посилається на розташування спірної земельної ділянки в межах території, що межує із земельною ділянкою, яку він пов`язує з акваторією морського порту, та зазначає про можливе порушення інтересів відповідних суб`єктів унаслідок вирішення спору.

По суті спору апелянт зазначає, що позивач пов`язує своє право на передачу земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів із набуттям права власності на об`єкт незавершеного будівництва зі ступенем готовності 49 відсотків. Чорноморська міська рада вважає, що наведена обставина не створює передбачених законом підстав для передачі земельної ділянки в користування без застосування конкурентної процедури, посилаючись, зокрема, на правові висновки Верховного Суду у справі № 923/196/20.

Крім того, апелянт звертає увагу на розбіжність між площею земельної ділянки, зазначеною у договорі купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва від 10 серпня 2023 року, — 2,1592 га, та площею цієї земельної ділянки, зазначеною у витягу з Державного земельного кадастру від 03 грудня 2025 року, - 2,6346 га. На думку ради, збільшення площі земельної ділянки на 0,4754 га за відсутності відповідних рішень органу місцевого самоврядування потребувало іншого виду землевпорядної документації та дотримання передбаченої законом процедури формування земельної ділянки.

Апелянт також посилається на матеріали кримінального провадження, листи Чорноморської окружної прокуратури та Державного бюро розслідувань, наказ Міністерства юстиції України від 07 листопада 2025 року № 3031/5, а також матеріали щодо розроблення технічної документації із землеустрою. На думку ради, сукупність зазначених обставин свідчить про наявність перешкод для затвердження поданої позивачем технічної документації та передачі земельної ділянки в оренду.

Окремо апелянт посилається на Протокол № 5 від 29 травня 2025 року Кваліфікаційної комісії, вважаючи, що викладені в ньому обставини свідчать про порушення порядку розроблення технічної документації із землеустрою та зміну конфігурації земельної ділянки без відповідного дозволу. У зв`язку з цим рада вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам щодо невідповідності поданої документації вимогам законодавства.

Посилаючись на наведені обставини, а також на положення статей 134 Земельного кодексу України та 228 Цивільного кодексу України і зазначену в апеляційній скарзі судову практику Верховного Суду, апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про протиправність рішення міської ради.

З огляду на викладене Чорноморська міська рада вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ВІМАЙС ІНТЕР ГРУП» заперечує проти її задоволення та просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач зазначає, що суд першої інстанції не вирішував питання про безпосереднє затвердження технічної документації та передачу земельної ділянки в оренду, а лише скасував рішення міської ради та зобов`язав її повторно розглянути заяву з урахуванням висновків суду. На думку позивача, такий спосіб захисту не позбавляє відповідача його дискреційних повноважень та не визначає наперед результат повторного розгляду.

Позивач вважає, що рішення міської ради не містить конкретних недоліків технічної документації із землеустрою та посилань на норми законодавства, невідповідність яким є підставою для відмови. Посилання апелянта на матеріали кримінального провадження, документи Міністерства юстиції України, протокол Кваліфікаційної комісії та розбіжність у площі земельної ділянки, на думку позивача, не усувають недоліків мотивування оскаржуваного рішення.

Щодо площі земельної ділянки позивач посилається на державний акт на право постійного користування та лист Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 30 квітня 2025 року, зазначаючи, що відмінність між площею, вказаною у договорі купівлі-продажу, та відомостями Державного земельного кадастру сама по собі не свідчить про незаконне збільшення площі земельної ділянки.

Інші доводи апеляційної скарги щодо необхідності проведення земельних торгів, правового статусу об`єкта незавершеного будівництва, розгляду справи у спрощеному позовному провадженні та незалучення інших осіб позивач також вважає необґрунтованими, зазначаючи, що відповідні питання не були остаточно вирішені судом першої інстанції та підлягають оцінці під час повторного розгляду заяви.

З огляду на викладене позивач вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ «ВІМАЙС ІНТЕР ГРУП» є власником об`єкта незавершеного будівництва, розташованого за адресою: Одеська область, Одеський район, село Бурлача Балка, вул. Центральна, 99-Д, який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 5110800000:03:001:0307. Право власності на зазначений об`єкт набуте позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 10 серпня 2023 року.

04 грудня 2025 року ТОВ «ВІМАЙС ІНТЕР ГРУП» звернулося до Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області із заявою про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 2,6346 га та передачу її в оренду строком на 10 років.

Рішенням Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області від 13 березня 2026 року № 1068/15-VIII позивачу відмовлено у затвердженні зазначеної технічної документації та передачі земельної ділянки в оренду. Підставами для відмови рада зазначила невідповідність площі земельної ділянки, зазначеної у договорі купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва, площі земельної ділянки за відомостями Державного земельного кадастру, а саме 2,1592 га та 2,6346 га відповідно, відсутність рішень міської ради щодо збільшення площі земельної ділянки, а також обставини, пов`язані з правомірністю набуття та державної реєстрації права на об`єкт незавершеного будівництва.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ТОВ «ВІМАЙС ІНТЕР ГРУП» звернулося до суду з адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення міської ради не містить передбачених законом конкретних та належним чином обґрунтованих підстав для відмови у затвердженні технічної документації із землеустрою. Суд зазначив, що наведені у рішенні розбіжності щодо площі земельної ділянки та посилання на відсутність відповідних рішень міської ради самі по собі не свідчать про невідповідність документації вимогам законодавства. Крім того, відповідач не навів вичерпного переліку недоліків документації із землеустрою із зазначенням їх змісту та посиланням на відповідні норми законодавства.

З огляду на це суд визнав рішення міської ради протиправним та скасував його, а відповідача зобов`язав повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду. Водночас у задоволенні вимоги про безпосереднє затвердження технічної документації та передачу земельної ділянки в оренду суд відмовив, оскільки така вимога передбачала вирішення питання, яке належить до повноважень відповідача та не було належним чином вирішене ним з дотриманням установленої законом процедури.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного рішення з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень суд перевіряє, зокрема, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для їх прийняття.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності такого рішення покладається на відповідача.

Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 123 Земельного кодексу України підставою для відмови у затвердженні документації із землеустрою може бути лише її невідповідність законам та прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам.

При цьому частиною десятою статті 186 Земельного кодексу України передбачено, що рішення про відмову у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік її недоліків із зазначенням їх змісту та посиланням на відповідні норми законів і прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію.

Отже, рішення органу місцевого самоврядування про відмову у затвердженні документації із землеустрою має містити конкретно визначені недоліки такої документації, зазначення відповідних вимог законодавства, яким, на думку органу, вона не відповідає, та належне обґрунтування зв`язку між установленими недоліками і неможливістю її затвердження.

Такий підхід узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 31 січня 2025 року у справі № 420/20582/23, у якій суд касаційної інстанції звернув увагу на необхідність чіткого, зрозумілого та належного обґрунтування рішення про відмову у затвердженні документації із землеустрою із зазначенням конкретних порушень та їх правового значення.

З матеріалів справи вбачається, що однією з основних підстав прийняття Чорноморською міською радою рішення від 13 березня 2026 року № 1068/15-VIII була розбіжність між площею земельної ділянки, зазначеною у договорі купівлі-продажу від 10 серпня 2023 року, - 2,1592 га, та площею 2,6346 га, зазначеною у поданій позивачем документації із землеустрою та відомостях Державного земельного кадастру. Крім того, відповідач послався на відсутність рішення міської ради щодо збільшення площі земельної ділянки.

Зазначена розбіжність дійсно має місце та підлягала з`ясуванню відповідачем під час розгляду заяви позивача від 04 грудня 2025 року. Водночас сама по собі відмінність у зазначеній площі не свідчить про неправомірність формування земельної ділянки площею 2,6346 га та не встановлює невідповідності поданої документації вимогам земельного законодавства.

Матеріалами справи підтверджується наявність державного акта на право постійного користування землею серії І-ОД № 003476 від 16 лютого 2001 року на земельну ділянку площею 2,75 га. Крім того, відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 30 квітня 2025 року № 28-15-0.3-2135/2-25 земельна ділянка з кадастровим номером 5110800000:03:001:0307 площею 2,6346 га внесена до Державного земельного кадастру в межах земельної ділянки площею 2,75 га, яка, за інформацією цього органу, була сформована на підставі зазначеного державного акта.

За таких обставин саме по собі зіставлення площі 2,6346 га з площею 2,1592 га, зазначеною у договорі купівлі-продажу, не є достатнім для висновку про невідповідність поданої документації вимогам законодавства. Для такого висновку відповідач мав установити походження різниці у площі, дослідити документи, на підставі яких визначено площу та межі земельної ділянки, та зазначити, у чому саме полягає невідповідність поданої документації вимогам земельного законодавства.

Натомість в оскаржуваному рішенні не зазначено, за рахунок яких саме земель виникла різниця у площі, чи відбулося фактичне збільшення меж земельної ділянки, на підставі яких документів сформовано площу 2,6346 га та яким конкретним вимогам законодавства не відповідає подана позивачем документація із землеустрою.

Посилання відповідача на відсутність рішення міської ради про збільшення площі земельної ділянки також не усуває зазначеного недоліку. В оскаржуваному рішенні не визначено, яку саме вимогу земельного законодавства порушено у зв`язку з відсутністю такого рішення та яким чином ця обставина свідчить про невідповідність поданої документації вимогам закону.

При цьому договір купівлі-продажу від 10 серпня 2023 року є документом, на підставі якого позивач набув право власності на об`єкт незавершеного будівництва. Зазначена в цьому договорі площа земельної ділянки сама по собі не визначає правомірність формування земельної ділянки та не встановлює законність відомостей Державного земельного кадастру щодо її площі та меж.

Отже, розбіжність між площею 2,1592 га, зазначеною у договорі купівлі-продажу, та площею 2,6346 га за відомостями Державного земельного кадастру могла зумовлювати необхідність додаткового з`ясування відповідних обставин, однак сама по собі не свідчить про невідповідність поданої документації вимогам законодавства.

Визначальним у цій справі є те, що відповідач не трансформував установлену ним розбіжність у конкретну, передбачену частиною п`ятнадцятою статті 123 Земельного кодексу України підставу для відмови, оскільки не встановив конкретної невідповідності документації вимогам закону та не зазначив відповідної норми законодавства, якій, на його думку, ця документація не відповідає.

Водночас колегія суддів не встановлює правомірності формування земельної ділянки площею 2,6346 га та не вирішує наперед питання щодо можливості її передачі позивачу в оренду. Предметом судового контролю у цій справі є рішення відповідача від 13 березня 2026 року № 1068/15-VIII, а тому оцінці підлягає, насамперед, відповідність наведених у ньому мотивів установленим законом вимогам.

Таким чином, протиправність оскаржуваного рішення зумовлена не встановленням судом безумовного права позивача на затвердження документації чи передачу земельної ділянки в оренду, а тим, що відповідач не навів у своєму рішенні конкретних та належним чином обґрунтованих підстав, які відповідно до закону перешкоджають затвердженню поданої документації із землеустрою.

Апелянт також посилається на те, що 17 червня 2024 року ТОВ «ВІМАЙС ІНТЕР ГРУП» подало заяву №10025 про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5110800000:03:001:0307, а листом від 16 червня 2025 року №16/06-7 відкликало зазначену заяву.

Зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи, однак не спростовують висновків суду першої інстанції.

Заява від 17 червня 2024 року та заява позивача від 04 грудня 2025 року є самостійними зверненнями, поданими у різний час. Відкликання попередньої заяви припинило її розгляд, однак саме по собі не позбавляло позивача можливості звернутися з новою заявою та не звільняло відповідача від обов`язку розглянути таке звернення відповідно до вимог законодавства.

При цьому рішення від 13 березня 2026 року №1068/15-VIII не містить висновку про те, що відкликання заяви №10025 є передбаченою законом підставою для відмови у затвердженні документації, поданої за новим зверненням від 04 грудня 2025 року.

Якщо відповідач вважав, що обставини, пов`язані з попереднім зверненням та його відкликанням, впливають на можливість розгляду нової заяви або свідчать про порушення порядку розроблення поданої документації, такі обставини мали бути конкретно встановлені, співвіднесені з відповідними нормами законодавства та наведені в оскаржуваному рішенні як правова підстава для відмови.

Отже, саме по собі відкликання заяви №10025 від 17 червня 2024 року не спростовує висновку суду першої інстанції про неналежне обґрунтування рішення №1068/15-VIII.

Апелянт посилається також на наказ Міністерства юстиції України від 07 листопада 2025 року №3031/5, зазначаючи, що ним було скасовано первинну державну реєстрацію об`єкта незавершеного будівництва, що, на думку відповідача, свідчить про відсутність у позивача належних правових підстав для оформлення земельних прав.

Як убачається з матеріалів справи, наказ №3031/5 стосувався рішення державного реєстратора №53453076 від 04 серпня 2020 року, тобто реєстраційної дії, вчиненої до набуття ТОВ «ВІМАЙС ІНТЕР ГРУП» об`єкта незавершеного будівництва за договором купівлі-продажу від 10 серпня 2023 року.

Водночас право власності позивача на зазначений об`єкт було зареєстровано 10 серпня 2023 року на підставі окремого рішення №68820227.

Крім того, відповідно до листа Міністерства юстиції України від 10 листопада 2025 року виконання наказу №3031/5 у частині скасування рішення державного реєстратора №53453076 було неможливим у зв`язку з наявністю чинного запису про право власності ТОВ «ВІМАЙС ІНТЕР ГРУП», державну реєстрацію якого проведено на підставі окремого рішення №68820227 від 10 серпня 2023 року.

Отже, з наведених матеріалів не вбачається, що наказ №3031/5 припинив або скасував зареєстроване за позивачем право власності на об`єкт незавершеного будівництва, зареєстроване на підставі рішення №68820227 від 10 серпня 2023 року.

Водночас колегія суддів у межах цієї справи не вирішує питання щодо остаточної правомірності набуття позивачем права власності на зазначений об`єкт та законності відповідних реєстраційних дій, оскільки такі питання не є безпосереднім предметом цього спору.

Для використання зазначених обставин як підстави для відмови у затвердженні документації відповідач мав установити їх безпосередній юридичний зв`язок із заявою від 04 грудня 2025 року та зазначити, яким саме чином вони відповідно до закону унеможливлюють затвердження поданої документації.

Однак рішення №1068/15-VIII не містить такого обґрунтування: у ньому не встановлено припинення чи скасування права власності позивача, зареєстрованого на підставі рішення №68820227 від 10 серпня 2023 року, та не наведено конкретної норми законодавства, порушення якої унеможливлювало б затвердження документації з огляду на наказ №3031/5.

За таких обставин посилання відповідача на наказ Міністерства юстиції України №3031/5 та пов`язані з ним реєстраційні обставини не спростовують висновку суду першої інстанції про неналежне мотивування рішення №1068/15-VIII.

Апелянт посилається також на протокол засідання Кваліфікаційної комісії №5 від 29 травня 2025 року, зазначаючи, що ним установлено неправомірність дій інженерів-землевпорядників Аленіна В.Ю. та Аленіна Ю.О., які брали участь у розробленні відповідної документації.

Зазначений протокол міг бути врахований відповідачем під час розгляду заяви позивача, однак сам по собі не свідчить про невідповідність поданої технічної документації вимогам земельного законодавства.

Як убачається з його змісту, предметом розгляду Кваліфікаційної комісії були питання, пов`язані з професійною діяльністю відповідних сертифікованих інженерів-землевпорядників. Водночас із матеріалів справи не вбачається, що протокол №5 скасовує державну реєстрацію земельної ділянки, припиняє право позивача на об`єкт незавершеного будівництва або встановлює недійсність поданої технічної документації.

Відтак для використання висновків Кваліфікаційної комісії як правової підстави для відмови у затвердженні документації відповідач мав установити, які саме обставини, наведені у протоколі, свідчать про конкретні недоліки поданої документації, та зазначити відповідні норми законодавства, яким вона не відповідає.

Натомість у рішенні №1068/15-VIII не визначено, які саме обставини, встановлені Кваліфікаційною комісією, свідчать про невідповідність поданої документації вимогам законодавства, не наведено конкретних недоліків документації та не зазначено відповідних правових норм.

Отже, посилання апелянта на протокол Кваліфікаційної комісії №5 також не спростовує висновку суду першої інстанції про неналежне мотивування рішення №1068/15-VIII.

Апелянт також посилається на лист виконавчого комітету Чорноморської міської ради від 02 липня 2024 року №Вих-ІНЦ-1742-2024, листування з органами прокуратури, матеріали Державного бюро розслідувань та інші документи, які, на думку відповідача, свідчать про сумніви щодо законності набуття позивачем об`єкта незавершеного будівництва та оформлення прав на відповідну земельну ділянку.

Колегія суддів враховує наявність зазначених матеріалів, однак виходить із необхідності розмежування інформації про проведення перевірки чи досудового розслідування та юридично встановлених обставин щодо незаконності набуття права власності, недійсності правочину, незаконності державної реєстрації чи формування земельної ділянки.

Сам факт проведення досудового розслідування, листування з органами прокуратури або витребування доказів не свідчить про встановлення у передбаченому законом порядку незаконності набуття позивачем права власності на об`єкт незавершеного будівництва, недійсності договору купівлі-продажу або припинення зареєстрованого права власності.

При цьому матеріали справи не містять судового рішення чи іншого обов`язкового для відповідача акта, яким на момент прийняття рішення №1068/15-VIII було встановлено недійсність договору купівлі-продажу від 10 серпня 2023 року, припинення права власності ТОВ «ВІМАЙС ІНТЕР ГРУП» або скасування державної реєстрації права, проведеної на підставі рішення №68820227 від 10 серпня 2023 року.

Водночас це не позбавляло відповідача можливості враховувати зазначені матеріали під час розгляду заяви позивача. Однак у такому разі рада повинна була встановити конкретні юридично значущі обставини, які випливають із цих матеріалів, визначити їх зв`язок із поданою технічною документацією та зазначити, які саме положення документації не відповідають вимогам законодавства.

Оскаржуване рішення №1068/15-VIII такого обґрунтування не містить. У ньому не конкретизовано, які саме обставини, наведені у матеріалах прокуратури, Державного бюро розслідувань чи інших документах, свідчать про невідповідність поданої позивачем документації вимогам земельного законодавства, та не зазначено конкретної норми закону, яка унеможливлює її затвердження з огляду на встановлені відповідачем обставини.

Отже, зазначені матеріали могли бути враховані відповідачем під час розгляду заяви, проте сам факт їх наявності не замінює встановлення конкретної передбаченої законом підстави для відмови у затвердженні документації із землеустрою.

За таких обставин доводи апелянта щодо матеріалів прокуратури та Державного бюро розслідувань не спростовують висновку суду першої інстанції про неналежне мотивування рішення №1068/15-VIII.

Апелянт також вважає, що суд першої інстанції фактично визнав за позивачем право на отримання земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів.

З таким тлумаченням рішення суду першої інстанції колегія суддів не погоджується.

Як убачається з рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року, суд не вирішував питання про безпосередню передачу земельної ділянки позивачу в оренду без проведення земельних торгів. Резолютивною частиною рішення скасовано рішення Чорноморської міської ради від 13 березня 2026 року №1068/15-VIII та зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду.

Таким чином, суд першої інстанції не встановлював безумовного права позивача на отримання земельної ділянки в оренду, не визначав способу її передачі у користування та не зобов`язував відповідача укласти договір оренди без проведення земельних торгів.

Разом із тим доводи апелянта щодо статті 134 Земельного кодексу України мають значення для подальшого розгляду заяви позивача, оскільки питання про можливість передачі земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів залежить від установлених у конкретній справі фактичних та юридичних обставин.

Зокрема, під час вирішення цього питання підлягають оцінці правовий статус земельної ділянки та розташованого на ній об`єкта, підстави набуття прав на такий об`єкт, характеристики та межі земельної ділянки, а також наявність передбачених законом умов для застосування відповідного винятку із загального правила про конкурентну передачу земельних ділянок.

Водночас, якщо відповідач пов`язував неможливість задоволення заяви позивача з необхідністю проведення земельних торгів, він мав зазначити в оскаржуваному рішенні відповідні правові підстави та конкретні обставини, які, на його думку, виключають можливість застосування передбаченого законом винятку.

При цьому колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду щодо передачі земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти незавершеного будівництва.

Так, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 липня 2018 року у справі №727/9360/17, виходячи з установлених у тій справі обставин, зроблено висновок щодо можливості передачі земельної ділянки власнику об`єкта незавершеного будівництва без проведення земельних торгів.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 липня 2022 року у справі №923/196/20 звернула увагу на відмінність фактичних обставин цих справ. У справі №923/196/20 судами було встановлено самочинний характер будівництва та відсутність у відповідної особи права на земельну ділянку, тоді як такі обставини не були встановлені у справі №727/9360/17.

Отже, зазначена судова практика не встановлює універсального правила ні про обов`язковість проведення земельних торгів у кожному випадку розташування на земельній ділянці об`єкта незавершеного будівництва, ні про автоматичне право власника такого об`єкта на отримання земельної ділянки без торгів. Застосування відповідних положень статті 134 Земельного кодексу України залежить від конкретних фактичних та юридичних обставин справи.

У цій справі колегія суддів не встановлює наявності у позивача права на передачу земельної ділянки без проведення земельних торгів та не визначає наперед спосіб її подальшого надання. Відповідне питання підлягає вирішенню відповідачем під час повторного розгляду заяви з урахуванням установлених обставин та вимог земельного законодавства.

Водночас відповідач не може замінити належне правове обґрунтування відмови загальним посиланням на необхідність проведення земельних торгів. Якщо ця обставина є підставою для відмови, вона має бути конкретно визначена, обґрунтована відповідними нормами законодавства та пов`язана з установленими у справі обставинами.

Суд, у свою чергу, не може під час розгляду справи формувати замість суб`єкта владних повноважень нові мотиви відмови, які не були належним чином викладені в оскаржуваному рішенні.

Отже, доводи апелянта щодо застосування статті 134 Земельного кодексу України не спростовують висновку суду першої інстанції про протиправність рішення №1068/15-VIII, оскільки посилання відповідача на необхідність проведення земельних торгів не супроводжується належним правовим обґрунтуванням та встановленням конкретних обставин, які унеможливлюють застосування передбаченого законом винятку.

Апелянт посилається також на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах у справах №916/633/19, №910/4032/18, №914/1658/15, №688/2908/16-ц, №912/2797/21, №916/2319/22, №344/16785/19 та №344/16879/15-ц, обґрунтовуючи необхідність врахування правового статусу об`єкта незавершеного будівництва та відсутності у позивача безумовного права на отримання спірної земельної ділянки без проведення земельних торгів.

Оцінюючи ці доводи, колегія суддів виходить із того, що правові висновки Верховного Суду застосовуються з урахуванням предмета спору, установлених фактичних обставин та характеру спірних правовідносин. Наведені апелянтом постанови не звільняли відповідача від обов`язку встановити юридично значущі обставини саме у цій справі та належним чином обґрунтувати прийняте рішення.

Оскільки рішення №1068/15-VIII не містить належного правового обґрунтування того, які саме встановлені відповідачем обставини свідчать про невідповідність поданої документації вимогам законодавства та унеможливлюють її затвердження, посилання апелянта на зазначені постанови Верховного Суду не спростовують висновку суду першої інстанції про протиправність цього рішення.

Апелянт також посилається на те, що питання затвердження документації із землеустрою та передачі земельної ділянки в оренду належить до компетенції Чорноморської міської ради, а тому, на його думку, суд першої інстанції, скасувавши рішення №1068/15-VIII та зобов`язавши відповідача повторно розглянути заяву позивача, втрутився у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування.

Колегія суддів із цим доводом не погоджується.

Наявність у органу місцевого самоврядування повноважень щодо розгляду питань затвердження документації із землеустрою та розпорядження земельними ділянками не виключає судового контролю за законністю рішень, прийнятих у процесі реалізації таких повноважень.

При цьому суд першої інстанції не підмінив Чорноморську міську раду та не визначив наперед результат повторного розгляду заяви позивача. Суд не зобов`язав відповідача затвердити подану документацію, не визначив остаточну площу чи межі земельної ділянки, не встановив право позивача на її отримання без проведення земельних торгів та не зобов`язав укласти договір оренди.

Натомість, установивши протиправність рішення №1068/15-VIII, суд зобов`язав відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням установлених судом висновків.

Такий спосіб захисту не означає вирішення судом питання, віднесеного законом до компетенції відповідача. За результатами повторного розгляду рада зберігає можливість самостійно встановити необхідні фактичні обставини, надати їм правову оцінку та прийняти відповідне рішення, у тому числі про відмову, якщо для цього існуватимуть передбачені законом підстави.

Водночас наявність дискреційних повноважень не означає необмеженого розсуду суб`єкта владних повноважень та не звільняє його від обов`язку діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, а прийняте рішення має бути законним, обґрунтованим і належним чином мотивованим.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі №344/4776/18 також не змінює наведеного висновку. Правова позиція щодо неприпустимості підміни судом суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним дискреційних повноважень не означає, що рішення такого суб`єкта не може бути скасоване у разі встановлення його незаконності або неналежного обґрунтування. У цій справі суд першої інстанції саме й утримався від вирішення питання по суті замість ради, обмежившись скасуванням рішення та зобов`язанням повторно розглянути заяву.

Такий підхід відповідає і висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 січня 2025 року у справі №420/20582/23, у якій за встановлення неналежного мотивування рішення органу місцевого самоврядування суди скасували відповідне рішення та зобов`язали повторно розглянути заяву, не визначаючи наперед результат такого розгляду.

Отже, суд першої інстанції здійснив судовий контроль за законністю вже прийнятого рішення №1068/15-VIII, але не перебрав на себе повноважень Чорноморської міської ради щодо вирішення питання за результатами нового розгляду заяви.

За таких обставин доводи апелянта про втручання суду першої інстанції у дискреційні повноваження відповідача не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв`язку з розглядом справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Відповідач скористався правом заперечити проти такого порядку розгляду, однак ухвалою суду від 10 червня 2026 року у задоволенні відповідного клопотання відмовлено.

Сам по собі розгляд справи у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи не є безумовною підставою для скасування судового рішення. Для оцінки такого доводу необхідно встановити, чи призвів обраний порядок розгляду до фактичного обмеження процесуальних прав учасника справи та чи могло це вплинути на правильність вирішення спору.

Матеріали справи таких обставин не підтверджують. Відповідач подав відзив, у якому виклав заперечення проти позову, обґрунтував правомірність рішення №1068/15-VIII та подав докази на підтвердження своєї позиції.

Водночас в апеляційній скарзі не зазначено, які саме докази відповідач був позбавлений можливості подати, які пояснення чи заперечення не мав можливості надати або які інші процесуальні права були фактично обмежені внаслідок розгляду справи без повідомлення учасників.

Не наведено апелянтом і обставин, які б свідчили про те, що обраний порядок розгляду перешкодив повному з`ясуванню обставин справи або вплинув на правильність її вирішення.

Отже, відповідач мав можливість реалізувати свої процесуальні права та фактично скористався ними, а його заперечення щодо спрощеного порядку розгляду були окремо розглянуті судом першої інстанції.

За таких обставин доводи апелянта щодо розгляду справи у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи не свідчать про таке порушення норм процесуального права, яке могло призвести до неправильного вирішення справи та бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Стосовно необхідності залучення третіх осіб по справі колегія суддів зазначає, що необхідність залучення особи до участі у справі, суд має встановити, чи може судове рішення безпосередньо вплинути на її права, свободи, інтереси або обов`язки.

У цій справі предметом судового розгляду була правомірність рішення Чорноморської міської ради №1068/15-VIII від 13 березня 2026 року про відмову у затвердженні технічної документації із землеустрою. Суд першої інстанції не вирішував питання про передачу земельної ділянки позивачу, не затверджував документацію, не визначав остаточних меж чи площі земельної ділянки та не встановлював речових прав позивача на неї.

Відтак рішення суду першої інстанції не визначає правового режиму земель, які можуть перебувати у користуванні Чорноморської філії ДП «Адміністрація морських портів України», не встановлює наявності чи відсутності у цього підприємства прав на спірну земельну ділянку та не покладає на нього будь-яких обов`язків.

Саме по собі розташування земельної ділянки в районі Сухого лиману або припущення про її можливий зв`язок із землями морського порту не свідчить про безпосереднє вирішення судом питання щодо прав чи обов`язків зазначеного підприємства.

Водночас колегія суддів не виключає необхідності перевірки під час повторного розгляду заяви обставин щодо правового статусу земельної ділянки, її меж, можливого накладення на інші земельні ділянки або перебування її у користуванні іншого суб`єкта. Проте необхідність такої перевірки під час повторного розгляду заяви сама по собі не свідчить про те, що рішення суду першої інстанції безпосередньо вирішує права чи обов`язки відповідного суб`єкта.

Щодо доводів про необхідність залучення органів прокуратури колегія суддів зазначає, що сама участь прокурора чи органу прокуратури у перевірці певних обставин, здійсненні представницьких повноважень або досудовому розслідуванні не свідчить про безпосереднє вирішення судом його прав чи обов`язків у цій справі.

Апелянт не зазначає, яке саме право, інтерес або обов`язок Чорноморської філії ДП «Адміністрація морських портів України» чи конкретного органу прокуратури встановлено, змінено або припинено рішенням суду першої інстанції.

Отже, наведені апелянтом обставини можуть свідчити про інтерес відповідних суб`єктів до окремих питань, які підлягатимуть з`ясуванню під час повторного розгляду заяви, однак не підтверджують, що рішення у цій справі безпосередньо вирішує питання про їхні права або обов`язки.

За таких обставин колегія суддів не встановила процесуального порушення у зв`язку з незалученням Чорноморської філії ДП «Адміністрація морських портів України» або органів прокуратури, яке могло б бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Оцінюючи наведені доводи у їх сукупності, колегія суддів виходить із того, що наявність у відповідача документів та інформації, які могли мати значення для розгляду заяви позивача, сама по собі не свідчить про належне встановлення юридично значущих обставин та не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку належно обґрунтувати прийняте рішення.

Чорноморська міська рада повинна була встановити обставини, які вона вважала перешкодою для затвердження поданої документації, визначити їх правове значення, співвіднести з вимогами земельного законодавства та безпосередньо у рішенні №1068/15-VIII зазначити конкретні підстави відмови.

Натомість, як правильно встановив суд першої інстанції, оскаржуване рішення не містить достатньо конкретного та належно обґрунтованого переліку невідповідностей поданої технічної документації вимогам законодавства із зазначенням відповідних правових норм.

Такий недолік є істотним, оскільки з рішення суб`єкта владних повноважень має бути зрозуміло, які саме обставини встановлено, у чому полягає невідповідність поданої документації вимогам законодавства та з яких конкретних причин заяву не може бути задоволено.

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 січня 2025 року у справі №420/20582/23, щодо необхідності чіткого, конкретного та належно мотивованого обґрунтування рішення органу місцевого самоврядування про відмову у затвердженні документації із землеустрою.

При цьому суд першої інстанції не встановлював безумовного права позивача на затвердження документації, передачу земельної ділянки в оренду чи її отримання без проведення земельних торгів та не визначав наперед результат повторного розгляду заяви. Скасовуючи рішення №1068/15-VIII, суд зобов`язав відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду.

Отже, за результатами повторного розгляду відповідач зберігає можливість самостійно встановити необхідні фактичні обставини, надати їм правову оцінку та прийняти відповідне рішення в межах наданих законом повноважень. Водночас таке рішення має відповідати вимогам законності, обґрунтованості та належної мотивації.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення Чорноморської міської ради №1068/15-VIII від 13 березня 2026 року.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та не допущено порушень норм матеріального чи процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності його висновків, підстав для скасування чи зміни рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року у справі №420/10628/26 колегія суддів не вбачає.

У зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення підстав для зміни розподілу судових витрат, здійсненого судом першої інстанції, також не встановлено.

Керуючись ст. ст. 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року у справі №420/10628/26 - без змін.

Судові витрати в порядку статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу між сторонами не підлягають.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук