Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №160/11477/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 160/11477/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Чепурнова Д.В., Кальника В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року у справі № 160/11477/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

01.05.2026 року через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби у зв`язку із встановлення інвалідності, пов`язаної з проходженням військової служби;

- зобов`язати військову частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», виходячи з 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби за період з 05.05.2022 року по 05.08.2025 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за весь період проходження військової служби (а також інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення та виплат), встановленого Законами України «Про Державний бюджет України» станом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 та 01.01.2025;

- зобов`язати військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення за весь період проходження служби з 05.05.2022 по 05.08.2025. (а також інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення та виплат) встановленого Законами України «Про Державний бюджет України» станом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 та 01.01.2025

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки проведення остаточного розрахунку, починаючи з 5 вересня 2025 року по день фактичної виплати належних сум.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року у справі № 160/11477/26 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовлено. Адміністративний позов ОСОБА_1 повернуто позивачеві.

Не погодившись із вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В апеляційній скарзі позивач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, зазначає, що суд не врахував об`єктивні обставини, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду, зокрема перебування необхідних документів та інформації у володінні відповідача, а також тривалий строк ненадання відповіді на адвокатський запит.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з частиною першою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За загальним правилом, встановленим частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, визначальним для вирішення питання щодо дотримання строку звернення до суду є встановлення саме моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

При цьому поняття «дізналася» та «повинна була дізнатися» не є тотожними.

У цій справі суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо поновлення строку звернення до суду, виходив із того, що позивач був обізнаний із фактом припинення проходження військової служби та проведення остаточного розрахунку, а звернення з адвокатським запитом та отримання відповіді на нього не змінюють моменту, з якого почався перебіг строку звернення до суду.

Колегія суддів вважає такий висновок передчасним.

Як убачається з позовної заяви, позивач заявив декілька самостійних за предметом вимог, пов`язаних із виплатою одноразової грошової допомоги, належного грошового забезпечення та інших виплат, а також середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку.

Водночас суд першої інстанції не встановив, коли саме позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав щодо кожної із заявлених вимог.

Сам факт звільнення особи з військової служби не може автоматично свідчити про те, що в цей же день особа знала про неналежне нарахування усіх можливих складових грошового забезпечення та інших виплат.

Особливо це стосується вимог, предметом яких є правильність нарахування та виплати конкретних складових грошового забезпечення, оскільки відповідні відомості щодо проведених нарахувань, їх складових, підстав та розмірів можуть перебувати виключно у розпорядженні військової частини.

З матеріалів справи вбачається, що представник позивача ще 03 листопада 2025 року звернувся до відповідача з адвокатським запитом, спрямованим саме на отримання інформації про нараховане та виплачене грошове забезпечення.

При цьому відповідь на такий запит була надана відповідачем лише 20 квітня 2026 року.

Таким чином, суд першої інстанції мав надати належну оцінку тому, чи могла відсутність у позивача відповідної інформації об`єктивно впливати на можливість своєчасного звернення до суду, зокрема з огляду на характер заявлених вимог.

Важливим є також те, що позивач не посилався виключно на факт здійснення досудового врегулювання спору як на підставу поновлення строку.

Його доводи полягали у тому, що необхідні для визначення конкретного обсягу порушеного права документи та інформація перебували у відповідача, а останній надав їх лише після тривалого часу з моменту звернення.

Отже, суд першої інстанції фактично ототожнив звернення за отриманням доказів із досудовим врегулюванням спору, не встановивши, чи мала отримана 20 квітня 2026 року інформація істотне значення для визначення наявності та обсягу порушення прав позивача.

Колегія суддів також звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Разом із тим обов`язок доказування не може тлумачитися таким чином, що особа повинна ще до звернення до суду мати у своєму розпорядженні всі документи, які перебувають виключно у відповідача, якщо така особа вживала належних заходів для їх отримання.

Звернення адвоката позивача до відповідача із запитом про надання відомостей щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення свідчить про вчинення позивачем активних дій з метою встановлення фактичних обставин порушення його прав.

При цьому відповідь на запит була отримана менш ніж за два тижні до подання позову до суду.

За таких обставин твердження суду першої інстанції про те, що отримання відповіді на адвокатський запит лише свідчить про початок реалізації позивачем права на судовий захист, не ґрунтується на повному встановленні обставин справи.

Колегія суддів наголошує, що питання поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду має вирішуватися з урахуванням конкретних обставин справи, характеру спірних правовідносин, предмета заявлених вимог та моменту фактичної обізнаності особи про порушення її права.

У цьому випадку суд першої інстанції не встановив належним чином зазначених обставин.

Крім того, судом не було розмежовано заявлені позивачем вимоги за їх предметом та не визначено щодо кожної з них момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Відсутність такого встановлення має істотне значення для правильного вирішення питання про дотримання строку звернення до суду.

Сама по собі обставина, що позивач був звільнений з військової служби 05 серпня 2025 року, не є достатньою для висновку про те, що саме з цієї дати він знав про неналежне нарахування всіх складових грошового забезпечення та інших виплат, які є предметом спору.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку, суд першої інстанції також не надав оцінки особливостям виникнення відповідного права та не встановив обставин проведення остаточного розрахунку з позивачем.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду зроблено без належного встановлення обставин, від яких залежить визначення початку перебігу такого строку.

За змістом пункту 4 частини першої статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду є, зокрема, порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення питання.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції може скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.

Оскільки оскаржувана ухвала перешкоджає подальшому провадженню у справі, а судом першої інстанції передчасно зроблено висновок про неповажність причин пропуску строку звернення до суду та повернуто позовну заяву, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для її скасування.

При цьому суд апеляційної інстанції не вирішує питання щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог по суті, а лише усуває процесуальну перешкоду для їх розгляду судом першої інстанції.

З огляду на викладене апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року у справі № 160/11477/26 скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 241, 242, 243, 308, 311, 315, 320, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року у справі № 160/11477/26 - скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий - суддя С.В. Сафронова

суддя Д.В. Чепурнов

суддя В.В. Кальник