Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №280/10874/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 280/10874/25

(суддя Татаринов Д.В., м. Запоріжжя)

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),

суддів: Іванова С.М., Шальєвої В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року у справі №280/10874/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 08 грудня 2025 року звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області згідно з яким просить:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду її роботи у Всеросійському науково дослідному інституті експериментальної ядерної фізики ФГУП “РФЯЦ-ВНИИИЕФ” Державної корпорації з атомної енергії “Росатом” з 01 січня 1992 року по 25 грудня 1998 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій перерахувати та виплатити з дати призначення пенсії - з 06 серпня 2025 року пенсію за віком ОСОБА_1 , зарахувавши до її страхового стажу період її роботи та заробітну плату у Всеросійському науково-дослідному інституті експериментальної ядерної фізики ФГУП “РФЯЦ-ВНИИИЕФ” Державної корпорації з атомної енергії “Росатом” з 01 січня 1992 року по 25 грудня 1998 року.

Позов обґрунтовано тим, що з 06 серпня 2025 року їй призначено пенсію за віком. При цьому, до її страхового стажу не було зараховано періоди роботи на території російської федерації у зв`язку з тим, що Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення припинила свою дію для України з 01 січня 2023 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року позов задоволено.

Суд, визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо не зарахування ОСОБА_1 до її страхового стажу періоду роботи з 01 січня 1992 року по 25 грудня 1998 року та зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до її страхового стажу періоду її роботи з 01 січня 1992 року по 25 грудня 1998 року з 06 серпня 2025 року, у зв`язку із чим здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення суду мотивовано тим, що за наявності чинних положень Угоди, у період роботи позивача, що гарантували відповідне пенсійне право та соціальний захист, позивач не може нести тягар негативних наслідків у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу для призначення пенсії. Окрім того, в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

В апеляційній скарзі зазначає, що з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. Станом на сьогоднішній день пенсії громадянам, які проживали/працювали на території Російської Федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому: до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31.12.1991 р., а заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії враховується за періоди страхового стажу, набутого на території України, на умовах, визначених частиною першою ст. 40 Закону №1058. Отже, згідно чинного законодавства, при обчисленні розміру пенсійної виплати заробітна плата за періоди роботи на території рф не враховується. Також, до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.01.1992 по 25.12.1998, оскільки 01.01.2023 російською федерацією припинено участь в Угоді.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та з 06 серпня 2025 року отримує пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Розрахунок стажу позивачу свідчить про не зарахування до її страхового стажу періоду роботи у Всеросійському науково дослідному інституті експериментальної ядерної фізики ФГУП “РФЯЦ-ВНИИИЕФ” Державної корпорації з атомної енергії “Росатом” з 01 січня 1992 року по 25 грудня 1998 року у зв`язку із припиненням з 01 січня 2023 року росією участі в угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення.

15 жовтня 2025 року позивач звернулась до відповідача із заявою про зарахування вищезазначеного періоду роботи до її страхового стажу та перерахунку пенсії у зв`язку з цим.

Однак, відповідач листом від 31 жовтня 2025 року за № 20393-21539/К-02/8-0800/25 відмовив позивачу у задоволені її вимог.

Законність та обґрунтованість вищезазначеного рішення є предметом спору переданого на вирішення суду.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, згідно з якої суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закону №1058-IV).

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно із ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

При цьому, статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи наступні обставини.

Так, згідно з трудовою книжкою ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 в ній наявні записи щодо її роботи у Всеросійському науково дослідному інституті експериментальної ядерної фізики ФГУП “РФЯЦ-ВНИИИЕФ” Державної корпорації з атомної енергії “Росатом” з 04 травня 1988 року по 25 грудня 1998 року, до якого входить і спірний в межах цієї адміністративної справи період роботи з 01 січня 1992 року по 25 грудня 1998 року.

Також, в наявних в матеріалах справи довідках Всеросійського науково-дослідного інституту експериментальної ядерної фізики ФГУП “РФЯЦ-ВНИИИЕФ” від 01 червня 2016 року за №№ 08, 09, 10, 11,12, 13 про заробітну плату ОСОБА_1 за період з 1988 року по 1998 рік зазначено суму заробітку, яка враховується при призначені пенсії позивачу.

Згідно з листом відповідача від 31 жовтня 2025 року до страхового стажу позивача не зараховано вищезазначений період роботи у зв`язку із припиненням з 01 січня 2023 року росією участі в угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення.

Відповідно до частини четвертої статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).

Отже, питання врахування періодів роботи в РФ після 01 січня 1991 року до стажу при призначенні пенсій на території України регулюється нормами міжнародних угод, підписаних Україною та російською федерацією.

Відповідно до частини другої статті 6 Угоди Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, укладеною між Україною і Росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною другою статті 4 Угоди Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 676/6166/16-а та від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а.

Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 №01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.

Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж та заробітна плата, набуті позивачем на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території РФ.

1 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі Закон №2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст.417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м.Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).

29 листопада 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі Постанова №1328), яка набрала чинності 02.12.2022 якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

Водночас в Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.99 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

Таким чином, положення Закону № 2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022 року, а положення Постанови № 1328 з 02.12.2022 року.

Враховуючи те, що позивач працювала на території Російської Федерації в той час, коли Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року була чинною, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зарахування до її страхового стажу період роботи з 01 січня 1992 року по 25 грудня 1998 року.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для їх задоволення.

Щодо доводів відповідача викладених в апеляційній скарзі та які зводяться до незгоди з судовим рішенням слід зазначити, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків правосуддя, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду.

Всі інші аргументи апеляційної скарги не є доречними і важливими аргументами, оскільки не спростовують висновок суду про наявність підстав для задоволення позову.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області – залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року у справі №280/10874/25 – без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 30 вересня 2026 року.

Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко

суддя С.М. Іванов

суддя В.А. Шальєва