Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №520/10662/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 р. Справа № 520/10662/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Фоміної Л.О.,

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Витязь" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/10662/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Витязь"

до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України , Державної податкової служби України третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерстарч Україна»

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Витязь» (далі – ТОВ «Витязь», позивач, апелянт) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі – ГУ ДПС у Харківській області, відповідач 1), Державної податкової служби України (далі – ДПС України, відповідач 2), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерстарч Україна» (далі – ТОВ «Інтерстарч Україна», третя особа), в якому просив:

1) визнати протиправними та скасувати рішення комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС у Харківській області:

- №13570070/24472488 від 15.01.2026 про відмову в реєстрації податкової накладної №30 від 18.05.2025;

- №13570062/24472488 від 15.01.2026 про відмову в реєстрації податкової накладної №31 від 19.05.2025:

- №13570065/24472488 від 15.01.2026 про відмову в реєстрації податкової накладної №32 від 20.05.2025;

- №13570066/24472488 від 15.01.2026 про відмову в реєстрації податкової накладної №33 від 21.05.2025;

- №13570067/24472488 від 15.01.2026 про відмову в реєстрації податкової накладної №34 від 26.05.2025;

- №13570068/24472488 від 15.01.2026 про відмову в реєстрації податкової накладної №35 від 27.05.2025;

- №13570060/24472488 від 15.01.2026 про відмову в реєстрації податкової накладної №36 від 28.05.2025:

- №13570061/24472488 від 15.01.2026 про відмову в реєстрації податкової накладної №37 від 29.05.2025;

- №13570069/24472488 від 15.01.2026 про відмову в реєстрації податкової накладної №38 від 30.05.2025;

- №13570071/24472488 від 15.01.2026 про відмову в реєстрації податкової накладної №39 від 02.06.2025;

- №13570063/24472488 від 15.01.2026 про відмову в реєстрації податкової накладної №40 від 03.06.2025;

- №13570064/24472488 від 15.01.2026 про відмову в реєстрації податкової накладної №41 від 04.06.2025;

2) зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних наступні податкові накладні, складені та подані на реєстрацію ТОВ «Витязь», датою її фактичного подання на реєстрацію:

- податкову накладну №30 від 18.05.2025;

- податкову накладну №31 від 19.05.2025;

- податкову накладну №32 від 20.05.2025;

- податкову накладну №33 від 21.05.2025;

- податкову накладну №34 від 26.05.2025;

- податкову накладну №35 від 27.05.2025;

- податкову накладну №36 від 28.05.2025;

- податкову накладну №37 від 29.05.2025;

- податкову накладну №38 від 30.05.2025;

- податкову накладну №39 від 02.06.2025;

- податкову накладну №40 від 03.06.2025;

- податкову накладну №41 від 04.06.2025;

3) стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача витрати на оплату послуг адвоката (на професійну правничу допомогу) у розмірі 12 500 грн;

4) стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача судові витрати, понесені на сплату судового збору.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, роз`єднано позовні вимоги в адміністративній справі № 520/10446/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Витязь» до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, Державної податкової служби України, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерстарч Україна» про скасування рішень про відмову у реєстрації податкових накладних та спонукання до реєстрації податкових накладних.

Вимоги: 1) визнати протиправним та скасувати рішення комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС у Харківській області №13570068/24472488 від 15.01.2026 про відмову в реєстрації податкової накладної №35 від 27.05.2025; 2) зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №35 від 28.05.2025, складену та подану на реєстрацію ТОВ «Витязь», датою її фактичного подання на реєстрацію виділено в окреме провадження, за наслідками виконання вимог п. 15.2 Розділу VII КАС України справі було присвоєно номер № 520/10662/26.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 у справі № 520/10662/26 позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення комісії Головного управління ДПС у Харківській області про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних №13570068/24472488 від 15.01.2026 р.

Зобов`язано Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних складену Товариством з обмеженою відповідальністю «ВИТЯЗЬ» (ідентифікаційний код 24472488) податкову накладну №35 від 27.05.2025 р. датою її фактичного подання на реєстрацію.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (ідентифікаційний код - 43983495; місцезнаходження - 61057, м. Харків, вул. Григорія Сковороди, буд. 46) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИТЯЗЬ» (ідентифікаційний код - 24472488, місцезнаходження - 63332, Харківська область, Берестинський район, с. Піщанка, вул. Центральна, буд. 5) 2662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок) у якості компенсації витрат на оплату судового збору та 1000,00 грн (одна тисяча гривень 00 копійок) в якості компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення у цій частині, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 року у справі № 520/10662/26 в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким стягнути на користь ТОВ «Витязь» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно втрутився у договірні відносини між адвокатом та клієнтом і без будь-якого належного мотивування зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу із 7000 грн до 1000 грн. Зменшуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції послався, зокрема, на «незначну складність справи», «незначний обсяг письмових доказів» та розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Разом з тим, зазначені висновки не відповідають фактичним обставинам справи. Відповідно до договору про надання правничої допомоги та додаткової угоди до нього фіксований гонорар адвоката встановлений за повний супровід справи та не обмежується виключно підготовкою процесуальних документів у суді першої інстанції. Після ухвалення рішення суду правнича допомога не припиняється, оскільки адвокат продовжує здійснювати представництво інтересів клієнта під час апеляційного та касаційного перегляду справи, отримання виконавчих документів, звернення до органів державної виконавчої служби, органів казначейської служби з питань виконання рішення суду.

Також апелянт зазначає, що зменшуючи розмір витрат суд фактично виходив із того, що погоджений сторонами гонорар підлягає механічному розподілу між 12 справами, які утворилися внаслідок роз`єднання первісного позову у справі № 520/10446/26. Однак такий підхід не враховує, що після роз`єднання позовних вимог обсяг правничої допомоги не залишився незмінним, а навпаки істотно збільшився. Так, розгляд спору в межах 12 окремих адміністративних справ об`єктивно потребує підготовки та подання окремих процесуальних документів у кожній справі, здійснення окремого представництва інтересів клієнта, а також вчинення окремих дій після набрання судовими рішеннями законної сили.

Крім того, апелянт зазначає, що відповідач, заперечуючи проти задоволення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, фактично обмежився лише загальними твердженнями щодо необґрунтованості заявлених витрат та не навів жодного належного обґрунтування неспівмірності таких витрат.

Відповідачі та третя особа правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались, що відповідно до ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Стягуючи на користь позивача витрати на правнику допомогу у розмірі 1000 грн суд першої інстанції виходив з того, що спір не є складним як за обсягом доказів, так і за природою суджень суб`єкта владних повноважень, котрі були покладені в основу оскарженого рішення; причина виникнення спору, предмет спору, обсяг предмету доказування об`єктивно не вимагали вжиття значних зусиль для з`ясування справжніх обставин фактичної дійсності, вивчення змісту належних норм права, спростування мотивів суб`єкта владних повноважень. Справа слухалась в порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін. Відтак, суд дійшов до переконання про те, що обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт на 7000,00 грн є неспівмірним з обставинами даного конкретного спору. Підсумовуючи викладені вище міркування та враховуючи результат розгляду справи, враховуючи роз`єднання позовних вимог у межах справи № 520/10446/26, присудження на користь позивача у межах первісного позову витрат на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 5000,00 грн, суд першої інстанції дійшов висновку, що у даному конкретному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат заявника на професійну правничу допомогу в межах даної справи буде сума у розмірі 1000,00 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За змістом п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями ч. 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За змістом ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Положеннями ч.ч. 1-5 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Із вищезазначеного вбачається, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд перевіряє їх на предмет відповідності таким критеріям, як дійсність, обґрунтованість, розумність та співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).

Аналіз змісту ст. 134 КАС України дозволяє дійти висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.

Положення ст. 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, згідно з пунктом 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пунктом 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пунктом 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Також, положеннями пункту 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) передбачено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Отже, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі – Закон № 5076-VI) договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI представництво є видом адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI до інших видів адвокатської діяльності, крім захисту та представництва, відносяться види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Види адвокатської діяльності визначені у ст. 19 Закону № 5076-VI.

За змістом ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 27.01.2022 у справі № 813/2241/18.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

З матеріалів справи встановлено, що на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано копії таких документів: свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 437 від 21.11.2003, виданого Луганською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури на ім`я Сімейка Артура Миколайовича; ордера на надання правничої допомоги серії ВВ № 1058768; Договору про надання правничої допомоги від 25.04.2026, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Витязь» та адвокатом Сімейком Артуром Миколайовичем; Додаткової угоди № 1 від 05.05.2026 до Договору про надання правничої допомоги від 25.04.2026.

Зі змісту Додаткової угоди № 1 від 05.05.2026 до Договору про надання правничої допомоги від 25.04.2026 вбачається, що адвокат Сімейко А.М. та ТОВ «Витязь» уклали цю додаткову угоду про наступне:

«1. Сторони зазначають, що на момент укладення договору про надання правничої допомоги від 25.04.2026 року сторони виходили з того, що адміністративний спір за позовом ТОВ «Витязь» до Головного управління ДПС у Харківській області та Державної податкової служби України щодо визнання протиправними та скасування рішень про відмову у реєстрації податкових накладних, складених по взаємовідносинам з ТОВ «Інтерстарч Україна», та зобов`язання зареєструвати податкові накладні буде розглядатись у межах однієї адміністративної справи.

2. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 у справі № 520/10446/26 позовні вимоги були роз`єднані у окремі самостійні провадження, а виділеним матеріалам справ присвоєні наступні номери адміністративних справ: справа №520/10446/26; справа № 520/10659/26; справа №520/10663/26; справа №520/10666/26; справа №520/10657/26; справа № 520/10661/26; справа №520/10664/26; справа №520/10668/26; справа №520/10658/26; справа №520/10662/26; справа №520/10665/26; справа №520/10669/26.

3. Сторони погодили, що роз`єднання позовних вимог у окремі судові провадження призвело до істотного збільшення обсягу правничої допомоги, яка надається Адвокатом Клієнту, зокрема, у зв`язку із необхідністю підготовки та подання процесуальних документів у кожній окремій справі, підготовки окремих заяв та клопотань, отримання та аналізу окремих судових рішень, а також здійснення окремого процесуального супроводу кожної адміністративної справи.

4. Сторони погодили, що винагорода (гонорар), визначена пунктом 5 договору про надання правничої допомоги від 25.04.2026 року у розмірі 12 500 грн., охоплювала надання правничої допомоги у межах первісно поданої єдиної адміністративної справи до моменту роз`єднання позовних вимог судом.

5. У зв`язку із збільшенням обсягу правничої допомоги, зумовленим роз`єднанням позовних вимог у окремі адміністративні справи, сторони погодили додаткову винагороду (гонорар) Адвоката у розмірі 7 000 грн. за надання правничої допомоги Клієнту після роз`єднання позовних вимог судом у кожній окремій адміністративній справі, зазначеній у пункті 2 цієї додаткової угоди.

6. Додаткова винагорода (гонорар), передбачена пунктом 5 цієї додаткової угоди, є фіксованою та підлягає сплаті незалежно від обсягу фактично витраченого часу Адвоката.

7. В іншій частині договір про надання правничої допомоги від 25.04.2026 року залишається без змін».

Із матеріалів справи встановлено, що позовна заява у справі складена та підписана адвокатом Сімейком А.М., отже факт понесення витрат на правничу допомогу є реальними та підтвердженим належними доказами і сторонами не оспорюється.

Однак, позивач не згодний з розміром витрат, який стягнув суд першої інстанції на його користь.

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно втрутився у договірні відносини між адвокатом та клієнтом і без будь-якого належного мотивування зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу із 7000 грн до 1000 грн. Зменшуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції послався, зокрема, на «незначну складність справи», «незначний обсяг письмових доказів» та розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Разом з тим, зазначені висновки не відповідають фактичним обставинам справи.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

Відповідно до п. 5 Договору про надання правничої допомоги від 25.04.2026р за надання правничої допомоги, передбаченої умовами цього договору, та представництво інтересів в суді, «Клієнт» сплачує «Адвокату» винагороду (гонорар) в загальній сумі 12 500 (дванадцять тисяч п`ятсот грн.). Розмір винагороди (гонорару) є фіксованим.

Слід зазначити, що Договір про надання правничої допомоги від 25.04.2026, укладений між ТОВ «Витязь» та адвокатом Сімейком Артуром Миколайовичем про надання юридичних послуг (правової допомоги) був укладений сторонами з урахуванням первісно визначеного обсягу доручення. Після подання позовної заяви ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 у справі № 520/10446/26 відбулося роз`єднання позовних вимог у 12 самостійних справ.

Отже, у межах справи № 520/10662/26 адвокатом було надано частину правничої допомоги.

Крім того, колегія суддів зазначає, що предметом спору у цій справі є питання правомірності відмови в реєстрації податкових накладних, поданих позивачем.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції правильно вказав, що спір не є складним як за обсягом доказів, так і за природою суджень суб`єкта владних повноважень, котрі були покладені в основу оскарженого рішення; причина виникнення спору, предмет спору, обсяг предмету доказування об`єктивно не вимагали вжиття значних зусиль для з`ясування справжніх обставин фактичної дійсності, вивчення змісту належних норм права, спростування мотивів суб`єкта владних повноважень. При цьому у зазначеній категорії справ існує значна стала судова практика.

Крім того, справа розглядалась відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Також, суд апеляційної інстанції враховує, що договір про надання правничої допомоги від 25.04.2026 укладено до постановлення ухвали про роз`єднання позовних вимог, а визначений ним фіксований гонорар у розмірі 12 500,00 грн погоджувався сторонами саме за надання правничої допомоги в межах первісно об`єднаного спору. Після роз`єднання позовних вимог кожна із новоутворених справ зберегла спільну фактичну та правову основу, а тому саме по собі виникнення декількох самостійних проваджень не свідчить про пропорційне збільшення вартості правничої допомоги.

Доводи апеляційної скарги про необхідність підготовки окремих процесуальних документів та здійснення представництва у кожній із новоутворених справ не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки позивачем не надано належних доказів того, що після роз`єднання справ адвокатом фактично виконано додатковий обсяг робіт, який обумовлював би необхідність відшкодування витрат саме у розмірі 7 000,00 грн у межах цієї справи.

Крім того, відповідно до ст. 134 КАС України саме на учасника справи покладається обов`язок надати детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та понесених витрат, а розмір витрат має відповідати критеріям співмірності зі складністю справи, обсягом виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом, та значенням справи для сторони. Наявність договору із визначеним фіксованим гонораром сама по собі не означає, що саме така сума підлягає безумовному стягненню з іншої сторони як судові витрати.

У цьому випадку суд першої інстанції, врахувавши характер спірних правовідносин, обсяг доказової бази, відсутність складних процесуальних питань, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а також обсяг фактично наданої правничої допомоги, дійшов обґрунтованого висновку про те, що 1 000,00 грн є розумним, співмірним та достатнім розміром компенсації витрат на професійну правничу допомогу в межах цієї справи.

Отже, посилання апелянта на те, що роз`єднання позовних вимог саме по собі призвело до збільшення обсягу роботи адвоката, має загальний характер та не підтверджене належними доказами щодо конкретного додаткового обсягу робіт саме у справі № 520/10662/26.

Доводи апеляційної скарги про те, що встановлений договором про надання правничої допомоги фіксований гонорар адвоката передбачений за повний супровід справи та не обмежується виключно підготовкою процесуальних документів і представництвом інтересів позивача у суді першої інстанції, оскільки після ухвалення рішення суду надання правничої допомоги не припиняється, а адвокат продовжує здійснювати представництво інтересів клієнта під час апеляційного та касаційного перегляду справи, отримання виконавчих документів, а також вчинення інших дій, пов`язаних із виконанням судового рішення, зокрема звернення до органів державної виконавчої служби та органів Державної казначейської служби України, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до процесуального законодавства витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу судом з урахуванням обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом у межах відповідної стадії судового провадження.

Отже, при вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду справи судом першої інстанції підлягає врахуванню обсяг правничої допомоги, фактично наданої адвокатом саме під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Правнича допомога, яка надається адвокатом на стадіях апеляційного та касаційного перегляду справи, а також під час виконання судового рішення, має самостійний характер та пов`язана з іншими стадіями захисту прав та інтересів клієнта. Відповідно, витрати, пов`язані з наданням такої правничої допомоги, не можуть бути автоматично включені до складу судових витрат, що підлягають розподілу за результатами розгляду справи судом першої інстанції.

Отже, встановлення сторонами договору фіксованого гонорару за комплексний або повний супровід справи саме по собі не звільняє суд від обов`язку перевірити, який обсяг правничої допомоги був наданий адвокатом у межах конкретної стадії судового провадження та чи відповідає заявлений до відшкодування розмір витрат обсягу наданих послуг.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню за результатами розгляду справи судом першої інстанції, врахуванню підлягають лише ті витрати, які пов`язані з наданням адвокатом правничої допомоги саме на цій стадії судового провадження, а доводи апеляційної скарги щодо необхідності врахування фіксованого гонорару в повному обсязі є необґрунтованими.

При цьому, колегія суддів, вважає, що процесуальні дії суду щодо роз`єднання позовних вимог не ускладнили для представника позивача розгляд цієї справи та не зумовили необхідності виконання адвокатом обсягу правничої допомоги, співмірного із заявленою до відшкодування сумою у розмірі 7 000,00 грн.

Щодо посилання апелянта на те, що відповідач, заперечуючи проти задоволення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, фактично обмежився лише загальними твердженнями щодо необґрунтованості заявлених витрат та не навів жодного належного обґрунтування неспівмірності таких витрат, колегія суддів зазначає, що вказане не звільняє суд від обов`язку перевірити обґрунтованість заявлених стороною витрат на правничу допомогу, якщо інша сторона заявляє про їх неспівмірність.

Колегія суддів зазначає, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у додаткових постановах Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 340/1498/22.

З урахуванням наведеного, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, з урахуванням співмірності витрат на оплату послуг адвоката, враховуючи, що сама по собі справа є нескладною, практика судів адміністративної юрисдикції у подібних правовідносинах є однозначною та численною, тому підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Харківській області на користь позивача витрат, які пов`язані з правничою допомогою адвоката, в сумі 1000,00 грн.

Згідно з ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а отже апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Витязь" - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 червня 2026 року по справі № 520/10662/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.О. Фоміна

Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко