Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №480/3310/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 р. Справа № 480/3310/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.05.2026, головуючий суддя І інстанції: О.В. Соп`яненко, по справі № 480/3310/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, в якій просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №183450034126 від 18.03.2025 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах як водію міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах як водію міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) з 10.03.2025 (з дати звернення із заявою про призначення пенсії).

Позовні вимоги мотивовані тим, що 10.03.2025 позивач звернулась до регіонального відділення управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Разом із заявою було подано необхідні для призначення пенсії документи. За результатами розгляду її заяви ГУ ПФУ в Чернігівській області було прийняте рішення про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з недосягнення позивачем необхідного пенсійного віку з урахуванням положень п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування".

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 у справі № 480/3310/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №183450034126 від 18.03.2025 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П`ятницька, буд. 83А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії за віком на пільгових умовах як водію міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв), з урахуванням висновків суду.

У задоволенні інших вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П`ятницька, буд. 83А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940) судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подало апеляційну скаргу, яку аргументує неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права, неповним з`ясуванням обставин справи, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 у справі №480/3310/25 та постановити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідачем вказано, що фактично Законом №2148 повністю передано в сферу дії Закону №1058 регулювання правовідносин щодо визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугою років та одночасно припинено в цій частині застосування Закону №1788. Апелянт наголошує, що рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020р. №1-р/2020, яке покладено в основу обґрунтувань висновків суду у цій справі, не відновлює дію Закону №1788 і не змінює правове регулювання спірних у цій справі правовідносин. Відповідач зазначає, що правовідносини щодо призначення позивачу пенсії на пільгових умовах виникли після втрати ним чинності і до них Закон №1788 не застосовується, тому припущення щодо розгляду конституційного подання в межах частини другої статті 8 Закону України «Про Конституційний Суд України» видається необгрунтованим.

Апелянт звертає увагу на те, що висновки Конституційного Суду України у рішенні від 23.01.2020р. №1-р/2020 стосувались змін, внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213 до Закону №1788, який станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин не діяв і органами Пенсійного фонду під час прийняття рішення не застосовувався. Відповідач вказує, що права на призначення пенсії відповідно до пункту 8 частини другої статті 114 Закону №1058 позивач не має у зв`язку з відсутністю необхідного пенсійного віку - 55 років.

Позивач не реалізувала своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач звернулася до ГУ ПФУ в Сумській області із заявою від 10.03.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Чернігівській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.

За результатами розгляду заяви позивача 10.03.2025 ГУ ПФУ в Чернігівській області прийняло рішення № 183450034126 від 18.03.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з недосягненням пенсійного віку (55 років).

При цьому, у вказаному рішенні зазначено, що вік заявниці складає 52 роки 08 місяців 5 днів, страховий стаж становить 29 років 10 місяців 07 днів, пільговий стаж - 10 років 03 місяці 03 дні. До пільгового та страхового стажу зараховано всі періоди.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ГУ ПФУ в Чернігівській області, позивач звернулася до суду з позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №183450034126 від 18.03.2025 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Право на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є конституційним правом кожного громадянина України.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

За приписами п. 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Правовідносини, які виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України № 1788-XII від 05.11.1991 «Про пенсійне забезпечення» (далі – Закон № 1788-XII) та Законом України № 1058-IV від 09.07.2003 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV).

Положеннями пункту «з» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, яка діяла до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII) визначалось, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, який набрав чинності 01.04.2015, пункт «з» частини 1 статті 13 Закону України №1788-XII викладено у наступній редакції:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п`ятнадцятим - двадцять третім пункту «б» частини першої цієї статті.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту «б» частини першої цієї статті.

Порядок пенсійного забезпечення осіб, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених законодавством, що діяло раніше, визначається статтею 100 цього Закону.

Контроль за правильністю застосування списків на пільгове пенсійне забезпечення і якістю проведення атестації робочих місць на підприємствах та в організаціях, підготовка пропозицій щодо вдосконалення цих списків покладаються на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю».

Разом із цим, 23.01.2020 Конституційний Суд України прийняв Рішення № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15), яким статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» «г» статті 54 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Крім того, пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15) визначено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, зокрема:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

з) водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років».

Отже, з 23.01.2020, тобто з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15), для осіб, які до 01.04.2015 працювали на посадах водіїв міського пасажирського транспорту, діють положення пункту «з» статті 13 Закону № 1788-XII у редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, які визначають умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Водночас, відповідно до частини 1 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Колегія суддів звертає увагу на те, що вказані положення статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є чинними та неконституційними не визнавалися.

Таким чином, враховуючи відновлення Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15) редакції статті 13 Закону №1788-XII, яка діяла до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, колегія суддів зазначає, що на даний час існує дві чинні норми для призначення пенсії на пільгових умовах, а саме:

- статтею 13 Закону №1788-XII передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років;

- статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Отже, зазначені норми містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який становить 50 років за пунктом «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та 55 років за пунктом 8 частиною 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

У даному контексті колегія суддів зазначає, що дані норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин та явно суперечать одна одній. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

При цьому, зміни до Закону № 1058-IV (зокрема щодо доповнення його статтею 114) внесено Законом № 2148-VIII від 3 жовтня 2017 року, тобто раніше ухвалення КСУ Рішення № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року. Тому відсутні підстави стверджувати про повторне запровадження правового регулювання, яке КСУ раніше визнав неконституційним. При цьому рішення КСУ про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одного закону не тягне втрату чинності положеннями іншого закону, який не був предметом конституційного контролю.

Дана правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20, в якій розглядалися подібні правовідносини.

Колегія суддів також зазначає, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Аналогічний висновок включено до постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а.

Отже, у даній справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Як встановлено з рішення про відмову у призначенні пенсії №183450034126 від 18.03.2025, вік позивача – 52 роки 8 місяців 5 днів, страховий стаж – 29 років 10 місяців 7 днів, пільговий стаж – 10 років 3 місяці 3 дні.

З довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 03/04 від 06.03.2025 встановлено, що позивач працює в комунальному підприємстві Сумської міської ради «Електроавтотранс» водієм міського пасажирського тролейбуса з роботою на лінії з 01.08.2002 по 08.10.2015, з 11.03.2024 по теперішній час, стаж водія міського пасажирського транспорту (тролейбус) станом на 04.03.2025 складає 14 років 01 місяць 19 днів. На даній роботі позивач була зайнята повний робочий день.

Отже, з наведеного випливає, що позивач була зайнята повний робочий день на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці, працювала до 1 квітня 2015 року, має стаж роботи, визначений статтею 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, яка діяла до 1 квітня 2015 року, та досягла віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до ПФУ за призначенням пенсії.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що на позивача поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 та позивач має право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №183450034126 від 18.03.2025 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах, зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах як водію міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв), з урахуванням висновків суду.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується статтею 322 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в ході розгляду колегією суддів.

Згідно з положеннями статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 по справі № 480/3310/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій

Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова Я.М. Макаренко