Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №520/4501/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 р. Справа № 520/4501/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2026 (суддя: Волошин Д.А., м. Харків) по справі № 520/4501/26

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову у виключенні ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов`язаних, яке оформлене листом № ВВОБ/834 від 19 лютого 2026;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов`язаних та внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних і резервістів «Оберіг».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що після зміни статі не належить до категорії осіб, які підлягають перебуванню на військовому обліку військовозобов`язаних, у зв`язку з чим уважає протиправною відмову відповідача у виключенні її з військового обліку.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції виправдав дії ТЦК та СП тим, що у статті 37 Закону № 2232-ХІІ немає такої текстової підстави для виключення з обліку, як «зміна статі». Тобто, суд поставив недоліки юридичної техніки (відсутність прямого слова у списку) вище за конституційні права людини та здоровий глузд. Вказує, що зміна статі особи - це комплексний акт, який повністю змінює правосуб`єктність. Оскільки позивач більше не є чоловіком, вона автоматично втратила підстави для перебування на військовому обліку як чоловік. Оскільки вона є жінкою без відповідної медичної освіти, вона не набула підстав для перебування на військовому обліку як жінка. Якщо законодавець внаслідок недоліків юридичної техніки не встиг інтегрувати процедуру автоматичного виключення з «чоловічого» обліку осіб, які легітимно змінили стать, суд мав застосувати аналогію закону або загальні принципи права. Оскільки у скаржника відсутня правосуб`єктність чоловіка, її примусове утримання на обліку за правилами для чоловіків є незаконним, позбавленим правової мети та суперечить принципу правової визначеності. Відтак, відсутність спеціального нормативного регулювання не може бути підставою для відмови у виключенні позивача з військового обліку.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 у статусі «військовозобов`язаний», звання - солдат, що підтверджується військово-обліковим документом, який сформований додатком "Резерв +".

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану, громадянин щодо актового запису про народження №00055766069 від 07.01.2026 ОСОБА_2 змінив стать з чоловічої на жіночу - ОСОБА_1 (а.с.12-16).

За доводами позивача, указані зміни відбулись на підставі медичного свідоцтва про заміну (корекцію) статевої належності від 26.09.2025 (форма № 066-3/о, ЛКК №4693) затверджене наказом Міністерства охорони здоров`я України.

Позивачу видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 07.01.2026 та паспорт громадянина України у формі пластикової картки з безконтактним електронним чіпом № НОМЕР_4 ; орган, що видав: 8018, дата видачі: 13.01.2026, в яких стать визначено як жіночу (а.с.8-9, 17).

Факт внесення змін до актового запису про народження та отримання позивачем нових документів сторонами не заперечується.

У зв`язку зі зміною статі, позивач звернулась до відповідача з заявою від 04.02.2026, у якій просила внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а саме виправити відомості щодо ПІБ, вказавши їх правильно відповідно до документів, які посвідчують особу позивача, а саме ОСОБА_1 , та статі, вказавши її правильно, відповідно до долучених до заяви документів, а саме - жіноча, та виключити з військового обліку, про що внести відповідні зміни (а.с.19-21).

Факт направлення указаної заяви підтверджується описом вкладення у цінний лист, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, квитанцією АТ "Укрпошта" та трекінгом (а.с.22, 23).

Представник позивача звернулась до відповідача з адвокатським запитом від 11.02.2026 щодо стану розгляду заяви та термінів внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (а.с.24-26).

Факт направлення указаного запиту підтверджується описом вкладення у цінний лист та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.27).

Відповідачем було надано відповідь від №ВВОБ/834 від 19.02.2026, в якій зазначено, що громадянці ОСОБА_1 дані в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів змінено на актуальні. Однак, відповідно до ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", виключення з військового обліку означає повне припинення статусу військовозобов`язаного. Перелік підстав для виключення: 1) за станом здоров`я; 2) за віком; 3) припинення громадянства; 4) смерть (а.с.43).

Факт внесення актуальних відомостей підтверджується військово-обліковим документом, сформованим у "Резерв +" (а.с.11).

Не погодившись з відмовою відповідача у виключенні ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов`язаних, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки чинне законодавство не передбачає зміни статі особи як самостійної підстави для виключення з військового обліку, то відповідач діяв у межах наданих йому повноважень, а тому оскаржувана відмова відповідача відповідає вимогам чинного законодавства та прийнята у межах наданих законом повноважень.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 17 Закону України "Про оборону України" встановлено, що громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (надалі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі; 5) були кандидатами для прийняття на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону, але не були прийняті на військову службу за контрактом; 6) звільнені з військової служби за контрактом відповідно до підпунктів "й" або "к" пункту 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.

Згідно з ч. 11 ст. 1 Закону № 2232-XII, жінки, які придатні до проходження військової служби за станом здоров`я та віком і виявили бажання проходити базову військову службу, безпосередньо перед направленням для проходження базової військової служби за їх заявою (зверненням) беруться на військовий облік призовників. Після проходження, базової військової служби звільнені з військової служби жінки за їх бажанням беруться на військовий облік військовозобов`язаних у порядку та строк, визначені частиною одинадцятою статті 26 цього Закону.

Жінки, які придатні до проходження військової служби за станом здоров`я та віком і закінчили заклади професійної, фахової передвищої або вищої освіти та здобули медичну або фармацевтичну спеціальність, підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних.

Жінки, які мають спеціальність та/або професію, споріднену з відповідною військово-обліковою спеціальністю, визначеною в переліку, затвердженому Міністерством оборони України, та придатні до проходження військової служби за станом здоров`я та віком, крім зазначених в абзаці другому цієї частини, беруться на військовий облік військовозобов`язаних за їх бажанням.

Відповідно до ч. 12 ст. 1 Закону № 2232-XII, жінки, які перебувають на військовому обліку, можуть бути призвані на військову службу чи залучені для виконання робіт із забезпечення оборони держави у воєнний час у добровільному порядку. У мирний час жінки можуть бути прийняті на військову службу та службу у військовому резерві тільки в добровільному порядку (за контрактом).

Жінки виконують військовий обов`язок на рівних засадах із чоловіками (за винятком випадків, передбачених законодавством з питань охорони материнства та дитинства, а також заборони дискримінації за ознакою статі), що включає прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, проходження служби у військовому резерві, виконання військового обов`язку в запасі та дотримання правил військового обліку.

Згідно з абз. 14 п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону № 2232-XII, взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України, зокрема жінки з дотриманням умов, передбачених частиною одинадцятою статті 1 цього Закону.

Аналіз вищезазначених норм законодавства вказує, що взяттю на військовий облік підлягають жінки, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я та віком, які добровільно виявили бажання проходити військову службу, або які мають медичну чи фармацевтичну спеціальність.

Судовим розглядом встановлено, що відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача про виключення з військового обліку, у зв`язку зі зміною статі, так як відсутні підстави, встановлені в п.п. 1- 4 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII.

На думку відповідача, медичне свідоцтво про зміну (корекцію) статевої належності (форма № 066-3/о, ЛКК №4693), не є документом, що надає право на виключення з військового обліку, оскільки це свідоцтво є підставою для органів державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису про народження, а не документом військово-лікарської експертизи. Також, на думку відповідача, юридичний факт зміни імені, прізвища, по батькові чи навіть статевої належності в органах РАЦС не має автоматичної зворотної сили, яка б анулювала попередньо набутий статус військовозобов`язаного.

Суд апеляційної інстанції з доводами відповідача не погоджується та зазначає, що у спірних правовідносинах зміна імені, прізвища, по батькові та внесення змін до відомостей акту цивільного стану стосовно особи позивача відбулися у зв`язку зі зміною нею чоловічої статі на жіночу стать.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що у ІНФОРМАЦІЯ_1 відсутні підстави для відмови у виключенні позивача, яка за документами військового обліку значиться як ОСОБА_1 , з військового обліку військовозобов`язаних, оскільки після зміни чоловічої статі на жіночу стать позивач не підпадає під критерії військовозобов`язаних жінок, які визначені чинним законодавством України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що чинним законодавством, яке регулює порядок військового обліку, не врегульована процедура виключення з військового обліку осіб, які змінили чоловічу стать на жіночу стать. Одночасно цими нормами не передбачено обов`язку перебування на військовому обліку категорії осіб, до яких відноситься позивач.

Сама лише відсутність у діючому законодавстві України спеціальної норми, яка прямо передбачає процедуру виключення з військового обліку особи у зв`язку зі зміною статі, на переконання суду, не є підставою для відмови у поновленні права особи.

У разі відсутності прямої норми суд зобов`язаний діяти, керуючись принципами верховенства права, справедливості та аналогії закону/права, з`ясувавши всі обставини справи.

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 р. № 8-рп/2005).

Принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища людини (абзац дев`ятий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Великої палати Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018).

Верховний Суд у своїх постановах також неодноразово підкреслював, що прогалини у законодавстві не звільняють державні органи від обов`язку забезпечити реалізацію прав громадян.

Отже, відсутність спеціального нормативного регулювання не може бути підставою для відмови у виключенні з військового обліку.

Доводи апелянта про те, що прогалини законодавства повинні усуватися виключно законодавцем, не спростовує обов`язку суду забезпечити захист прав особи у конкретній справі. Суд не підміняє законодавця, а реалізує свою конституційну функцію - захист прав і свобод людини у ситуації, коли закон не дає прямої відповіді.

Позиція відповдача фактично зводиться до того, що за відсутності спеціальної норми особа повинна зазнавати обмеження своїх прав, що прямо суперечить принципу верховенства права та усталеній судовій практиці, відповідно до якої прогалини у законодавстві не можуть тлумачитися на шкоду особі.

Судовим розглядом встановлено, що зміна статі позивачем підтверджена медичним свідоцтвом встановленої форми, внесенням змін до актового запису цивільного стану, свідоцтвом про народження та паспортом громадянина України, виданим позивачу. Тобто, це не приватна позиція особи - це юридично встановлений державою факт. Ці обставини мають юридичну силу та є обов`язковими для врахування всіма органами державної влади, у тому числі відповідачем. Ігнорування цих змін фактично означає невизнання державою юридично встановленого статусу особи, що є неприпустимим.

Дії відповідача призводять до дискримінаційного ставлення до позивача, оскільки до неї продовжують застосовувати правовий режим, який стосується осіб іншої статі, що є ігноруванням державним органом правового статусу позивача. Це також свідчить про порушення принципу правової визначеності. Тобто, складається така ситуація, коли одна частина держави визнає її жінкою, а інша - продовжує застосовувати до неї статус чоловіка, що створює внутрішню суперечність та прямо порушує принцип легітимних очікувань. Особа має право розраховувати, що її юридичний статус буде однаково визнаватися всіма органами державної влади.

Також це є порушенням фундаментальних прав людини, зокрема права па повагу до приватного життя, заборони дискримінації та права на людську гідність. Гендерна ідентичність є складовою приватного життя, а ігнорування державою юридично визнаної статі є прямим втручанням у це право. У даній ситуації позивач опинилася у гіршому становищі порівняно з іншими жінками, оскільки до неї застосовуються правила, передбачені для чоловіків, що є дискримінаційним підходом. Крім того, фактичне невизнання державою ідентичності особи є втручанням у її гідність.

Суд апеляційної інстанції не приймає посилання відповідача на те, що держава вже забезпечила реалізацію прав позивача у сфері приватних правовідносин, оскільки права людини не можуть визнаватися частково. Визнання гендерної ідентичності особи повинно мати послідовний і узгоджений характер у всіх сферах правового регулювання.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову у виключенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з військового обліку військовозобов`язаних, яке оформлене листом № ВВОБ/834 від 19 лютого 2026 та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з військового обліку військовозобов`язаних та внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних і резервістів "Оберіг".

Відтак, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України" (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 317 КАС України, підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

З урахуванням викладеного та враховуючи, що, вирішуючи спір у справі, суд першої інстанції не надав правової оцінки підставам прийняття оскаржуваного у цій справі рішення відповідача, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та допустився порушення норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позову.

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2026 по справі № 520/4501/26 - скасувати.

Прийняти постанову, якою задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову у виключенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з військового обліку військовозобов`язаних, яке оформлене листом № ВВОБ/834 від 19 лютого 2026 року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з військового обліку військовозобов`язаних та внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних і резервістів "Оберіг".

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя С.П. Жигилій

Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко