Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №520/26431/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 р. Справа № 520/26431/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 24.04.26 по справі № 520/26431/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (надалі також - ГУПФУ в Одеській області), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 205050015487 від 25.07.2025, яким відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, як матері особи з інвалідністю з дитинства;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплачувати з 17 липня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дострокову пенсію за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, як матері особи з інвалідністю з дитинства, яка виховала її до досягнення шестирічного віку.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.26 року відмовлено в задоволенні адміністративного позову.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.2026 у справі № 520/26431/25 - скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що позивачем, як вже зазначалося вище, при зверненні до пенсійного фонду за призначенням пенсії та при пред`явленні позову до суду були надані: індивідуальна картка амбулаторного хворого № 490 ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , якою достовірно підтверджено, що дитина хвора на приглухуватість з 4-річного віку внаслідок перенесеного грипу (додаток 11 до позову); консультативний висновок спеціаліста від 11.07.2003 (додаток 10 до позову) яким підтверджено встановлений діагноз дитині ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 - хронічна сенсоневральна приглухуватість III ступеню з виключенням слухової функції з права (Н.90.3) та право дитини на отримання соціальної пенсії згідно наказу МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ`Я УКРАЇНИ, МІНІСТЕРСТВА ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ, МІНІСТЕРСТВА ФІНАНСІВ УКРАЇНИ N 454/471/516 від 08.11.2001 «Про затвердження Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей інвалідів віком до 16 років»; пенсійне посвідчення ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 (додаток 9 до позову), яким достовірно підтверджено, що позивачці буда призначена та виплачувалася пенсія на дитину інваліда з дитинства. Указані докази, у їх сукупності, свідчать про наявність беззаперечного права позивача на призначення та виплату пенсії за віком відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 115 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV як жінці, яка народила і виховала до досягнення 6-річного віку дитину з інвалідністю.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

У відзиві відповідач зазначає, що право позивачки на призначення дострокової пенсії за віком прямо пов`язано з наявністю висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку. Втім, у, наданому позивачем, Консультативному висновку спеціаліста від 11.07.2003 року не зазначено жодних відомостей про момент виникнення медичних показань для визнання ОСОБА_3 дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку. Наданий позивачем консультативний висновок спеціаліста від 11.07.2003 не є висновком лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або не є висновком МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновком про час настання інвалідності).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася 17.07.2025 року через веб-портал ПФУ до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, як матері особи з інвалідністю з дитинства, яка виховувала її до досягнення шестирічного віку.

За результатами розгляду заяви від 17.07.2025 позивачеві рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від № 205050015487 від 25.07.2025 було відмовлено у достроковому призначенні пенсії за віком, у зв`язку із відсутністю документів про визнання дитини з інвалідністю з дитинства до досягнення шестирічного віку згідно п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Страховий стаж ОСОБА_1 склав 37 років 05 місяців 17 днів.

Позивач з такими діями відповідача не погоджується, вважає відмову в призначенні пенсії протиправною, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у, наданому позивачем, Консультативному висновку спеціаліста від 11.07.2003 року не зазначено жодних відомостей про момент виникнення медичних показань для визнання ОСОБА_3 дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Суд зауважує, що наданий позивачем консультативний висновок спеціаліста від 11.07.2003 не є висновком лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або не є висновком МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновком про час настання інвалідності).

Отже, оскільки визначальним для призначення дострокової пенсії по досягненню 50-річного віку є саме час встановлення інвалідності дитини (до шестирічного віку) або ж наявність висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала дійсні медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом з дитинства до досягнення вказаного віку, суд вважає обґрунтованим рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 205050015487 від 25.07.2025, яким відмовлено позивачу в призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, як матері особи з інвалідністю з дитинства.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058-IV (в подальшому - Закон №1058-IV).

Відповідно до ст. 8 Закону № 1058, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV, право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.

Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин, право на дострокову пенсію за віком мали матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а умови досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років.

Згідно з абз.4 п. 3 розд. VIII "Прикінцеві положення" Закону України №1058-IV, жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст.26 цього Закону, за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.

Отже, право на дострокову пенсію за віком мають, зокрема, матері, які народили та виховали дитину - інваліда з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір`ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу).

Крім того, однією з обов`язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини-інваліда з дитинства.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», особа з інвалідністю - особа із стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які при взаємодії з різними бар`єрами можуть заважати її повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», дитина з інвалідністю - особа до досягнення нею повноліття (віком до 18 років) зі стійким обмеженням повсякденного функціонування, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 р. в справі №330/2181/16-а підтримала правовий висновок Верховного Суду України щодо дострокового призначення пенсії за віком, визначивши, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Для дострокового призначення пенсії матері дитини-інваліда має значення не факт установлення інвалідності, а момент настання медичних показників для встановлення інвалідності у дитини.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.01.2022 р. в справі №636/2618/17, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, враховується судом.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (із змінами в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) (в подальшому - Порядок №22-1).

Відповідно до абз. 4 пп. 6 п. 2.1 Порядку №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком: жінкам, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до зазначеного віку, - документи про народження дітей (дитини), виховання їх (її) до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, тяжко хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність. У разі звернення за пенсією батька, яким здійснювалось виховання п`ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, додається заява матері про згоду щодо призначення пенсії батьку або документи, що підтверджують її відсутність (свідоцтво органу державної реєстрації актів цивільного стану (далі - ДРАЦС) про смерть, рішення суду тощо) (при призначенні пенсії згідно з пунктом 3 частини першої статті 115 Закону).

Згідно з п. 2.17 Порядку №22-1, при призначенні пенсій жінкам, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п`ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.

Пунктом 2.18 Порядку №22-1 передбачено, що визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

Відповідно до ч. 14 ст. 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», положення про порядок, умови та критерії встановлення дітям інвалідності лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я та положення про індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, встановлених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 р. № 917, визначено надання висновку про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Аналіз вищевикладених норм законодавства вказує, що мати дитини з інвалідністю має право на призначення дострокової пенсії за віком у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 р. в справі № 330/2181/16-а та постанові Верховного Суду від 19.10.2020 р. в справі № 510/475/17.

Судовим розглядом встановлено, що зі змісту свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 18.05.2011 р. встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 .

Позивачем надано консультативний висновок спеціаліста від 11.07.2003 року, проте у ньому не зазначено жодних відомостей про момент виникнення медичних показань для визнання ОСОБА_3 дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Отже, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутній висновок лікарсько-консультативної комісії про те, що син позивачки мав медичні показання для визнання його дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки визначальним для призначення дострокової пенсії по досягненню 50-річного віку є саме час встановлення інвалідності дитини (до шестирічного віку) або ж наявність висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала дійсні медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом з дитинства до досягнення вказаного віку, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок відповідача щодо відсутності документів, що підтверджують право позивачки на призначення дострокової пенсії за віком за п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а тому оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 205050015487 від 25.07.2025 є таким, що прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, а тому підстави для його скасування відсутні.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.2026 по справі № 520/26431/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя С.П. Жигилій

Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко