Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №620/1341/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2026 року Чернігів Справа № 620/1341/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ткаченко О.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 за період з 24.02.2022 по 06.03.2023 включно грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення, в тому числі грошову допомогу на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки) та інші виплати, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням), виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 12, 13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення, в тому числі грошову допомогу на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки) та інші виплати, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням) за період з 24.02.2022 по 06.03.2023 включно, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 12, 13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704, та здійснити виплату різниці з урахуванням раніше виплачених сум.

Позов мотивує тим, що відповідач протягом спірного періоду нараховував та виплачував йому грошове забезпечення без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 поновлено військовій частині НОМЕР_1 строк для подачі відзиву.

Відповідач подав відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав, вказав, що військовою частиною НОМЕР_1 були дотримані вимоги всіх нормативних актів щодо належних виплат позивачу.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив таке.

ОСОБА_1 у спірний період проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

У період з 01.01.2022 по 31.03.2023 відповідачем нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення позивачу у розмірах, зазначених у довідці-витягу з розрахунково платіжних відомостей від 24.02.2026 №619. Гошове забезпечення позивачу виплачувалось з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з прожиткового мінімуму 1762,00 грн. Посадовий оклад – 3260,00 грн, оклад за військовим званням – 950,00 грн. За вказаний період позивачу виплачені матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, грошова допомога для оздоровлення за 2022 рік (а.с. 38 зворот).

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо розрахунку грошового забезпечення без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до частин 1–3 статті 9 Закону №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Частиною 4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до Постанови №704).

21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», пунктом 6 якої внесено зміни, зокрема до постанови Кабінету Міністрів України №704, пункт 4 якої викладено в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Отже, на момент набрання чинності Постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Тобто, з 29.01.2020 відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первинній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.

Суд звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 19.10.2022 у справі №400/6214/21.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що з 29.01.2020, тобто з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, є «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018».

Надалі, 12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704» (далі – Постанова №481), пунктом 2 якої внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704, шляхом викладення абзацу першого в такій редакції:

«4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Тобто, з дня набрання чинності Постановою №481 (20.05.2023) Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запровадив сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762,00 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 в справі №320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови №481 неправомірними та визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови №704.

Проте, Постановою Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 було скасовано, прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог фізичної особи до Кабінету Міністрів України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову фізична особа, про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 Постанови №481 про внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» відмовлено.

При цьому Верховний Суд у названій постанові зазначив, що:

«У жодних з профільних законодавчих актів законодавець не визначив базовий критерій для здійснення розрахунку посадового окладу грошового забезпечення, що, відповідно, не дозволяє суду констатувати, що вносячи зміни до Постанови №704 у частині встановлення базової величини для розрахунку грошового забезпечення, Уряд діяв не в межах своєї компетенції, визначеної статтею 117 Конституції України, та поза повноважень, установлених статтею 20 Закону №794-VII.

Окрім цього, за сталою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 15 вересня 2021 року у справі №640/33771/20 та від 09 червня 2022 року у справі №520/2098/19, передбачено, що питання грошового забезпечення військовослужбовців та осіб, які прирівнюються до них, належить до повноважень КМУ.

Тобто, саме Уряду делеговано право встановлювати умови, порядок, а також розміри складових грошового забезпечення, і таке право є дискреційними повноваженнями, визначеними нормами Конституції України та Законом №2011-ХІІ.

При цьому, під «умовами» слід розуміти встановлення КМУ необхідних обставин, які роблять можливим здійснення нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям та іншим, прирівняним до них осіб.

Під «порядком» розуміється, що Уряд має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методу здійснення нарахування грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.

Під «складовими грошового забезпечення» слід розуміти посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням, щомісячні (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразові додаткові види грошового забезпечення. При цьому, базовий критерій для визначення складових грошового забезпечення військовослужбовця є визначальною величиною, оскільки саме від цього показника (шляхом множення на відповідні тарифні коефіцієнти) обчислюються основні види виплат при розрахунку грошового забезпечення.

Отже, колегія суддів констатує, що за відсутності базового спеціального закону, норми та положення щодо структури, складових розрахунку та розмірів грошового забезпечення для певних категорій осіб (зокрема, військовослужбовців) встановлюються та регулюються актами КМУ, а саме Постановою №704, якою, зокрема, й було затверджено конкретний механізм визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, а також встановлення базового критерію для розрахунку такого грошового забезпечення.

Як наслідок, Верховний Суд уважає помилковими твердження судів першої та апеляційної інстанцій про те, що КМУ не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів, зокрема у твердому (фіксованому) розмірі, оскільки таке не передбачено та не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили (Закону №1774-VІІІ)».

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що Верховний Суд відмовив у позові про скасування пункту 2 Постанови №481, оскільки дійшов висновку про законність дій Уряду та наявність у Кабінету Міністрів України повноважень самостійно визначати порядок і базову величину для розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців у фіксованому розмірі (1762 грн).

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд апеляційної інстанції зобов`язаний враховувати висновки Верховного Суду.

Таким чином, Постанова №481 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, а тому з 20.05.2023 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що під час проходження позивачем військової служби у період з 24.02.2022 по 06.03.2023 відповідач мав нараховувати та виплачувати йому грошове забезпечення із розрахунком посадового окладу, окладу за військовим званням відповідно до пункту 4 Постанови №704 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний календарний рік (у даному випадку на 01.01.2022 та на 01.01.2023), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.

Отже, застосування відповідачем для визначення грошового забезпечення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 (1762,00 грн), у період з 24.02.2022 по 06.03.2023 є протиправним.

Суд враховує, що визначення розміру грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань знаходиться в залежності від розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, які обраховуються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.

Матеріалами справи підтверджується виплата позивачу у період з 24.02.2022 по 06.03.2023 грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік та щомісячних премій.

Відповідачем не заперечується, що зазначені вище види грошового забезпечення позивача здійснювались відповідачем у спірний період із застосуванням при їх обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, який складав 1762,00 грн.

Водночас суд зауважує, що відповідно до довідки-розрахунку з розрахунково-платіжних відомостей щодо розміру грошового забезпечення позивача за період з 24.02.2022 по 06.03.2023 позивачу не виплачувалась грошова допомога для оздоровлення за 2023 рік, отже відсутні підстави для її перерахунку. При цьому виплата грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021 рік виходить за межі спірного періоду у даній справі, тож позовні вимоги щодо її перерахунку є безпідставні та задоволенню не підлягають.

Щодо виплати різниці суд зазначає, що спосіб виконання дій, які має вчинити за рішенням суду суб`єкт владних повноважень, не визначений в спірних правовідносинах нормативно. У разі набрання чинності рішенням суду в межах даної справи, перерахування недоплачених сум буде вважатися належним виконанням судового рішення, як у разі перерахування присудженої суми кількома платежами, так і однією сумою, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї недоплаченої різниці.

Крім того, скільки перерахунок грошового забезпечення позивача на виконання даного рішення суду відповідачем ще не проводився, тому питання виплати різниці, стосується правовідносин, які можуть мати місце у майбутньому та не стосуються фактично порушених прав позивача непроведенням перерахунку грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Тому у задоволенні позовних вимоги в цій частині належить відмовити.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити шляхом визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 06.03.2023 без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт; зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, зокрема грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік), за період з 24.02.2022 по 06.03.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даній справі, відповідачами не надано суду жодного доказу на спростування доводів позивача щодо невірного нарахування йому грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 06.03.2023.

Зважаючи на викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує таке.

Згідно із частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16. 11.2000 №13-рп/2000, від 30.09.2009 №23-рп/2009 та від 11.07. 2013 №6-рп/2013.

Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частинами 4 та 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В силу частин 6 та 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Відповідно до частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За приписами частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань; безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує проти зазначеного позивачем розміру витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 09.03.2021 у справі №200/10535/19-а.

З огляду на матеріали справи, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 18000,00 грн.

Відповідач, у наданому до суду відзиві, з поміж іншого зазначає про неспівмірність понесених позивачем витрат на правничу допомогу з реальною складністю справи та реальним часом, необхідним для підготовки позовної заяви адвокатом, об`ємом наданих послуг, зокрема, у зв`язку з належністю даної справи до категорії справ незначної складності та мінімальним обсягом матеріалів.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суду надано: ордер на надання правничої допомоги від 06.02.2026 серії СВ №1132118, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, договір про надання правничої допомоги від 05.02.2026 №10/06, у якому установлено, що Ніколаєнко Володимир Іванович, незалежно від того, чи досягнуто мету представництва, сплачує адвокату винагороду за правничу допомогу за поданим позовом у фіксованому розмірі, що становить 18000,00 грн (а.с. 6 зворот, 7, 8).

Оцінюючи належність та достатність наданих доказів, суд виходить з того, що процесуальне законодавство (статті 134, 139 КАС України) відносить до складу витрат на правничу допомогу не лише фактично сплачені кошти, а й обсяг зобов`язань, які сторона повинна виконати на користь адвоката у майбутньому на виконання умов укладеного договору.

Відсутність розрахункових або платіжних документів, що свідчили б про фактичний переказ коштів на момент розгляду справи, не спростовує існування у позивача невиконаного грошового зобов`язання перед адвокатом за надані послуги.

Крім того, оскільки договором про надання правничої допомоги сторони узгодили саме фіксований розмір гонорару у конкретно визначеній сумі, виконання обов`язку щодо надання послуг з представництва виникає в силу самого факту реалізації адвокатом своїх повноважень у суді. У разі встановлення фіксованого гонорару складання деталізованих актів із погодинним розрахунком витраченого часу не є обов`язковою умовою для підтвердження розміру витрат.

Отже, заявлені позивачем у цій справі витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються наданими ним доказами.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява №8442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

При цьому, суд враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 02.06.2022 у справі №160/6899/20, про те, що визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд зазначає, що цей спір не потребував значних затрат часу, а підготовка цієї справи до розгляду у суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи для адвоката, зокрема, в частині ознайомлення з документами та підготовки позовної заяви до суду. Ця категорія справ є справами незначної складності та по ним є стала судова практика, а тому написання позовної заяви не потребувало додаткових зусиль.

Враховуючи заперечення відповідача щодо неспівмірності розміру судових витрат на правничу допомогу заявленим позовним вимогам, складність справи та наявність численної усталеної судової практики в аналогічних справах, часткове задоволення позовних вимог, суд доходить висновку про відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн, так як саме такий розмір правової допомоги буде співмірним заявленим позовним вимогам на думку суду.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд також враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову.

Керуючись статтями 241–246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 06.03.2023 без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, зокрема грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік), за період з 24.02.2022 по 06.03.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн (шість тисяч гривень 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Повний текст рішення суду складено 01 жовтня 2026 року.

Суддя Ольга ТКАЧЕНКО